— Іди на роботу!
— Я?! — Клава поперхнулася чаєм.
— А хто? Я чи що? — здивувався чоловік. — Я заробляю між іншим на нормальній роботі, а ти сидиш вдома.
— І це ти називаєш нормальною роботою?! — обурилася Клава.
— Забула, на чиї гроші живеш вже цілий рік? — недобро примружився Славік. — Як витрачати, так не обурювалася, і робота моя тобі здавалася нормальною. Пора вже тобі заробляти самій, досить на шиї сидіти.
— Я не можу працювати! Малюкові ще року немає! Навіть в ясла ще не візьмуть.
— А бабусі на що? Твоя мама? Допомогла б хоч молодій родині. Напевно, вона тобі і наспівала про мене, донечку свою захищає, дармоїдку. Всі баби однакові, аби на шию сісти, — незворушно заявив Славік.
Клава не знайшла, що сказати. Було бажання тріснути цього самовдоволеного Славіка чимось важким!
Клава навіть інстинктивно озирнулася навколо з метою знайти щось важке. Але тут заплакав малюк, і жінка поспішила до нього з кухні в кімнату.
Славік залишився сидіти за столом і, як ні в чому не бувало, продовжував пити чай, ліниво переглядаючи щось на своєму телефоні.
Він без жодних емоцій подивився вслід дружині, яка поспішила до плачучого малюка, сина. Його сина. Ну і що? Його це ніяк не хвилювало.
— Це все жіночі справи, не чоловічі, — бурмотів собі під ніс Славік, сідаючи за ноутбук на пів години пізніше. — Буду я ще за малюком бігати! Я гроші заробляю, утримую сім’ю. А вона тільки витрачати вміє… Так… Що тут у нас сьогодні?
Славік бурмотів і тихо лаявся на Клаву, вмикаючи ноутбук і відкриваючи потрібні програми.
Він незадоволено скривився від того, що ранкове сонце через вікно кімнати раптом визирнуло з-за хмар і засвітило прямо в екран.
— Нічого не видно! Треба новий ноут купувати! Екран тьмяний. Сиджу тут, очі псую, заради неї і дитини! А ніхто не цінує, — бурмотів Славік.
Ледь потрібна програма відкрилася, він відразу занурився в процес і більше нічого не говорив.
Вигляд у нього при цьому був абсолютно божевільний. Клаві завжди ставало не по собі, коли вона бачила чоловіка за «роботою»…
***
— Мамо! Він працює на комп’ютері, заробляє великі гроші, — заявляла Клава матері, Поліні Романівні, коли дівчина тільки почала зустрічатися зі Славіком.
— Чого ж він таке робить, не розумію, що так добре платять, — дивувалася Поліна Романівна.
— Він веде кілька проектів, — гордо відповідала Клава.
— Молодець, звичайно… Але… Все це так ненадійно, донечко! Краще б йому нормальну роботу знайти.
— Мамо. У нас кохання. Справжнє. Все буде добре. У крайньому випадку, я ж теж працюю, не хвилюйся за нас, — посміхнулася Клава і обійняла матір. — Ми вже подали заяву. Через місяць весілля.
Мати здивовано подивилася на Клаву і подумала про те, що дочка надто поспішає почати сімейне життя з цим Славіком.
Самій Поліні Романівні хлопець здався якимось неясним і потайним. Але гарним, так. І фігура, і обличчя. Породисте таке, модельна зовнішність, як з картинки.
В очі Славік під час розмови ніколи не дивився, він ніби уникав погляду. Тихо говорив, бурмотів щось незрозуміле.
На побоювання матері з цього приводу Клава тоді розсміялася і заявила, що мама відстала від життя і зовсім не розуміє молодіжний сленг, тому що все, що бурмоче Славік, цілком зрозуміле.
Просто, можливо, він тихо говорить, та ще й вживає багато термінів. Тому що дуже розумний…
Поліна Романівна тоді трохи образилася. Так, вона народила Клаву пізно, але не була такою вже стародавньою, щоб зовсім відстати від життя!
Даремно дочка так про неї говорить! Але сленг вона не любила, це так.
І Клава, до речі, вдома його ніколи не використовувала, висловлювалася зрозумілою мовою. «Нормальною» — як казала Поліна Романівна.
Вона турбувалася за дочку. Дуже сильно турбувалася. Хлопець був відверто кажучи не надійний, враження такого вже розумного не справляв, але Поліна Романівна знала свою дівчинку.
Якщо Клава задумала щось зробити, то її нізащо не відговорити. Характером вона була схожа на батька.
Як не вистачало Поліні Романівні чоловіка Сергія! Він рано пішов з життя через трагічну випадковість. Тоді маленькій Клаві ледь виповнилося п’ять років.
До народження дочки вони з чоловіком прожили десять років у шлюбі, дітей довго не планували, були молоді, безтурботні, дуже любили подорожувати.
Сергій любив ризик і екстремальні види спорту, що власне його і згубило. Сама Поліна Романівна була, як вона висловлювалася, «велика боягузка» і тому захоплення чоловіка не підтримувала.
— Не хочу я ніяких гострих відчуттів, — говорила вона чоловікові. — Краще на екскурсію з’їздити. По тих самих горах і печерах, але безпечною стежкою, з гідом… А ще краще на пляжі позасмагати!
Коли народилася Клава, то зі спільними подорожами довелося почекати.
Однак захоплена натура Сергія не давала всидіти на місці, і одного разу він, залишивши дружину і дитину, відправився в останню в своєму житті пригоду…
***
Славіка виховувала бабуся, Юлія Григорівна. Виходячи з мізерних відомостей (бабуся не любила про це говорити), батьки Славіка були запеклими гуляками і зовсім занепалими особистостями.
Юлія Григорівна ростила матір Славіка Аню одна, працювала з ранку до вечора, стежити за дочкою їй не було коли, і одного разу та зв’язалася з поганою компанією.
Уже в підлітковому віці Аня перебувала на обліку в дитячій кімнаті міліції. Ледь закінчивши школу, поспішно вискочила заміж за дивного хлопця, який згодом виявився кишеньковим злодієм.
Незабаром після весілля він надовго сів за крадіжку більш серйозну, в особливо великих розмірах. А через три місяці потрапила за ґрати і сама Аня.
Юлія Григорівна здивувалася тому, що дочка, виявляється, проходила по тій же справі співучасницею. У в’язниці і народився Слава.
Анна незабаром занедужала і з серйозними ускладненнями організм не впорався…
Славіка забрала бабуся. Чоловікові Ані сидіти належало ще довго, і Юлія Григорівна оформила опікунство.
Навчався Славік непогано, але дуже лінувався. Змусити його робити уроки було надзвичайно складно.
Він відверто не розумів, навіщо йому це було потрібно, і жодні аргументи на нього не діяли.
Юлія Григорівна спочатку боролася, а потім махнула рукою, вирішивши, що в якийсь коледж Славік все одно вступить, тому що трійки все ж у нього були, а не двійки.
— Не всім же зірки з неба хапати, — сумно зітхаючи, заспокоювала себе літня жінка. — Комусь треба і простими робітниками працювати.
Тим більше що вченим Славіку бути вже точно ні в кого, прости Господи. І тато ж теж закінчив своє життя в ув’язненні, що за гірка доля!
Юлія Григорівна дуже любила Славіка і бажала йому тільки щастя. Балувала, купувала все, що було потрібно, проте намагалася не упустити, як це сталося у неї з дочкою Анею.
Закінчив Славік школу і вступив на слюсаря. Відучився, тільки шукати роботу за фахом не поспішав.
У Славіка був недорогий ноутбук, який на повноліття подарувала йому Юлія Григорівна. І він знайшов спосіб заробляти, сидячи вдома, чим дуже пишався.
З першого великого заробітку Славік купив бабусі нову швейну машину, тому що та дуже любила рукоділля. Потім вручив бабусі гроші на нові чоботи, потім на куртку.
— А це законно? — хвилювалася Юлія Григорівна. Вона бачила, що онук довго просиджував за ноутбуком, в основному вночі, а потім вдень довго відсипався.
— Ну як тобі сказати… Не забивай собі голову, бабусю. Законно. Формально я нічого не порушую, не переживай, це вони порушують, власники сайтів, — плутано пояснив Славік, задумливо почухавши потилицю.
— А я переживаю! І буду переживати! Твої батьки, як закінчили?! А?! І ти хочеш, щоб я не переживала?! — почала плакати Юлія Григорівна.
— Повір мені. Я знаю, що роблю. І я не злочинець, — важливо заявив Славік.
Потім чмокнув бабусю в щоку і поспішив на побачення. Він вже зустрічався з чарівною дівчиною на ім’я Клава.
Клава дуже сподобалася Юлії Григорівні. Коли вона прийшла на чай, бабуся Слави зраділа, побачивши таку милу дівчину — майбутню наречену онука і вирішила, що йому неймовірно пощастило.
Незабаром відбулося скромне весілля, після якого молоді почали знімати квартиру і жити окремо. Славік продовжував заробляти все тим же способом.
Клаві теж не подобалася діяльність Славіка. Вона, так само як і Юлія Григорівна, вважала, що онлайн-казино — це не найнадійніше «місце роботи». Та й взагалі це не робота, а гра! Небезпечна, ризикована гра.
— Слава, у тебе ж є професія! — говорила вона чоловікові. — Влаштовуйся офіційно, це надійніше.
Славік довго вагався, але все ж Клаві вдалося його переконати, і він влаштувався на офіційну роботу.
Цим дівчина заробила ще більшу любов і довіру бабусі Славіка, яка вкотре старенька переконалася, що з Клавою онук у надійних руках. Хоч дівчина була ще зовсім молоденька, проте розумна.
Незабаром Клава дізналась, що носить дитину під серцем. Вони все так само знімали квартиру, Славік працював слюсарем на заводі і продовжував грати, проте не дуже часто.
Клава тримала небезпечне захоплення чоловіка під контролем.
Одного разу подруга Клави Дарина, з якою вони разом вчилися в школі, запропонувала молодій родині жити в однокімнатній квартирі її мами, яка нещодавно пішла з життя, без орендної плати, просто оплачуючи комунальні платежі.
— Я тобі зателефонувала, Клаво, бо знаю, що ви знімаєте квартиру, а у тебе скоро декрет, вам буде важко. Квартира мами стара, потребує ремонту, якщо здавати або продавати.
Але у мене на неї ні грошей, ні сил зараз немає. Може пізніше, колись займуся. А поки що живіть, — запропонувала Дарина.
— Дуже дякую, Даруся! — задоволено відповіла подрузі Клава.
Молода сім’я переїхала. Одного дня Славік заявив Клаві, що звільнився з роботи.
— Там нічого робити! Я вдома за одну ніч заробляю ту місячну зарплату! — сказав він.
Клава була вражена. Такі новини їй дуже не сподобалися. Вмовляння нічого не дали.
Наступного дня Славік вкотре віддав їй гроші і гордо оголосив, що «заробив» на ліжечко і коляску для майбутнього малюка.
Ліжечко і коляску купили, а незабаром і малюк народився, трохи раніше терміну, але міцний і здоровий. Клава теж почувалася добре.
Догляд за маленькою людиною повністю захопив молоду жінку, і вона послабила контроль над чоловіком. А Славік все грав, грав, грав. І програвав…
— Ну так… Доводилося брати позики. Не великі. Я тобі не говорив, щоб не хвилювати. Я ж знав, що погашу їх.
А тепер щось не щастить мені. Так що пора, напевно, тобі на роботу влаштовуватися, допомагати мені, — неохоче промовив Славік одного разу.
— Та ти в своєму розумі?! Куди мені на роботу? Малюкові ще й року немає! У ясла навіть не візьмуть. Це спасибі Дарині, а так взагалі не знаю, що б ми робили! — обурилася Клава.
— Та нічого б не робили! Жили б у моєї бабусі. Там дві кімнати. Це тобі самостійності захотілося! І взагалі, я між іншим чудову схему придумав.
Вона спрацьовувала безвідмовно, але тепер щось не працює. Не розумію. Є у мене думки, я їх ще обдумую. Хочу перевірити дещо… — задумливо промовив Славік.
— Тобі треба роботу, нормальну, — знову почала неприємну для Славіка розмову Клава.
— Ні, я сказав! Ось побачиш, спрацює! Дай тільки час…
«І грошей… Грошей теж дай… Як у бездонну бочку!» — сердито думала Клава, складаючи свої речі.
Вона була розчарована. Виявилося, що чоловік позичив купу грошей, борг у його іграх становив жахливу суму, від якої її аж закрутило…
***
— Ігроманія — це страшна річ, донько, поки він сам не усвідомить, нічого не зміниться, а буде тільки гірше, — сказала Поліна Романівна дочці. — Правильно, що пішла.
Це треба таке заявити, щоб тобі працювати?! А йому, значить, ні?! Сидить лоб здоровий, грає в іграшки. У нього сім’я, дитина маленька!
Клава забрала сина, зібрала речі, викликала таксі і приїхала до матері. Ліжечко, коляску, пеленальний столик і деякі інші речі довелося забирати пізніше, викликавши вантажне таксі.
Звичайно ж Поліна Романівна допомогла дочці. Вона все оплатила, вона ж пішла в декрет, а дочка вийшла на роботу. Так вони вирішили разом. А зі Славіком Клава розлучилася.
***
— Бабусю, я точно відіграюся! Я дещо придумав, — заявив Славік бабусі, блискаючи божевільними очима.
Він повернувся до Юлії Григорівни, оголосивши, що вони з Клавою розлучилися.
— Ти втратив дружину, позбувся сім’ї! Що тобі ще треба? Я викину твій ноутбук!
— Ти не посмієш! Ні! — Славік притискав ноутбук до себе, як найдорожче, що у нього було.
А Юлія Григорівна плакала. Онук падав все нижче і нижче, а вона нічого не могла вдіяти.
Однак Славік, прокинувшись одного разу після чергової невдалої ігрової ночі, вирішив, що з нього досить.
Скільки разів вже обіцяв собі припинити гру, але зривався і знову програвав!
Він розповів бабусі, що в хвилини відчаю багато разів писав в службу підтримки сайту, щоб його ігровий аккаунт заблокували.
Але ті відмовляли, відповідали ухильно, давали всякі бонуси, щоб він продовжив, співчутливо цікавилися проблемами і запевняли, що все налагодиться і немає сенсу необдумано приймати таке рішення.
— Бабусю, вони спеціально спочатку дають виграти. Довго заманюють у пастку, плетуть своє павутиння. Гроші вивести відразу не можна, потрібно почекати, іноді десять годин, іноді добу. Все це спеціально!
Вони знають, що азартна людина нізащо не потерпить, скасує заявку на виплату і знову пустить гроші на ставки. Я сам багато разів так робив.
Легше виграти, ніж утриматися від продовження гри. Я часто вигравав по тридцять, по шістдесят тисяч. І думав, що зможу більше. І міг. Але потім знову робив ставку і програвав.
Ставки зростали. Одного разу я виграв дуже велику суму — сто тридцять тисяч! Я вивів її і розплатився з боргами. Клаві купив красиві сережки.
Гроші ще залишалися, ми хотіли купити щось для дому, вже не пам’ятаю що, але я не втримався і знову вніс їх на баланс на сайті. І програв. Так було багато-багато разів. Це дуже захоплює, з самого першого разу.
Славік чітко пам’ятав свій перший раз. Друг запропонував йому пограти, щоб поправити матеріальне становище.
Розповів про сайт, дав посилання. Славік зареєструвався і вніс першу суму — тисячу гривень. Через пів години на рахунку вже було сім.
— Мені дуже сподобалося, ба! Це ж було так просто!
Юлія Григорівна з сумом дивилася на онука. По її обличчю текли сльози.
«Це ж так просто! — заявляв колись чоловік дочки Ані. — Робота не пильна, клієнти багаті, а оплата хороша. Головне не попастися, але я професіонал. Ще не народився той, хто зловить мене!»
— Народився. І схопив, — зітхала Юлія Григорівна, згадуючи минуле.
А тепер воно, наче знову постало перед нею, тільки в особі Славіка, ураженого страшною залежністю.
— На, бабусю, — простягнув онук їй свій ноут. — Сховай кудись, викинь, не знаю, що… І телефон сховай. Куплю собі дешевий кнопковий, щоб більше ніяких ігрових сайтів.
***
Славік влаштувався на офіційну роботу, раз на тиждень бачиться з сином, платить аліменти.
Іноді зустрічається з дівчатами, правда, незважаючи на те, що він як і раніше дуже гарний, далі побачень справа не йде.
Славік чесно розповідає про себе, що розлучений, є син. А розлучився через свою згубну пристрасть до онлайн-ігор…
Так і живе він з бабусею, яка, звичайно ж, не молодіє і стала часто хворіти. А Славік хоче зробити їй сюрприз і збирає гроші на путівку в санаторій, знаючи, що вона про це давно мріяла.
І накопичити грошей йому допомагає все та ж гра. Потай від бабусі він придбав собі смартфон і іноді вночі грає з нього. Азарт не покинув його, знайоме передчуття великого виграшу хвилює і збуджує.
Славік тримається, діє обережно і вірить, що не зірветься. Адже тоді він підведе свою улюблену бабусю, яка в нього вірить.
