— Ігорю, нам потрібно серйозно поговорити, — Світлана Костянтинівна рано вранці дзвонила старшому синові, — розумієш, у нас в родині трапилися неприємності. Гроші терміново потрібні!
Ти ж знаєш, Настя при надії, на другу дитину чекає, у неї там проблеми зі здоров’ям і обстеження терміново потрібно проходити. Оплати, будь ласка, всі процедури!
Ігорю, у Михайла грошей немає. Тобі хіба мало того, що я, рідна мати, прошу у тебе допомоги?
Ігор зробив все, щоб дистанціюватися від батьків…
… Точніше, тільки від матері, до батька у дорослого чоловіка особливих претензій не було.
Вийшло так, що з раннього дитинства він матері особливо і не був потрібен, Світлана Костянтинівна під будь-яким приводом старшого сина сплавляла то до однієї бабусі, то до іншої.
Коли Ігорю виповнилося три роки, народився Мишко — золота дитина, мамин улюбленець, найрозумніший і найкращий.
Різниця в ставленні до старшого і молодшого сина була помітна навіть стороннім людям.
Світлана Костянтинівна ставилася до Ігоря прохолодно, між ними не було омріяного зв’язку.
Світлану Костянтинівну мало цікавило, чим захоплюється син, вона ніколи не питала про його успіхи, не раділа його перемогам.
Зате коли Михайлик вперше сам попросився на горщик, вона відразу зателефонувала всім родичам і поділилася з ними цією радісною новиною.
Ігор в дитинстві дуже ображався на матір, намагався якось вислужитися, завоювати її увагу, а потім до хлопчика дійшла проста істина – намагатися марно, мама його все одно не полюбить.
У 16 років Ігор вирішив емансипуватися – попросив у батька дозволу жити у його матері, своєї бабусі.
Гліб Сергійович спочатку не дозволив:
– Що це ти з дому тікаєш? Недобре це якось, Ігорю. Що люди скажуть?
– Тату, мені там простіше! Я звик до бабусі і дідуся, ти ж сам знаєш, я все дитинство у них провів. Та й дід обіцяв на роботу мене влаштувати. Я хочу сам заробляти!
Світлані Костянтинівні було абсолютно все одно.
Вона вважала, що син уже дорослий і має право самостійно приймати важливі для себе рішення.
Ігор переїхав до бабусі.
До 20 років жив зі старенькими, потім з’їхав. Приблизно в цей час він і познайомився зі своєю нинішньою дружиною, Оленою.
Одружилися без будь-якої помпезності, стали жити в орендованій квартирі і потихеньку відкладати на власну.
А Михайло в цей час користувався всіма благами. Після переїзду Ігоря з дому йому виділили окрему кімнату.
Тепер зайва стаття витрат у вигляді старшого сина відпала, тому Світлана Костянтинівна відчайдушно балувала улюбленого молодшого.
Михайло звик отримувати все і відразу, і навіть подорослішавши, звички щойно бігти до мами за допомогою, не кинув.
Олена та Ігор ніколи зайвий раз до батьків не зверталися. Навіть коли у жінки виявилися проблеми з репродуктивною системою, вони і то гроші на лікування шукали самі.
Як на зло, Світлана Костянтинівна постійно вимагала онуків — Михайло вже виріс, няньчитися було вже ні з ким:
— Ну що там, Оленко? — мінімум раз на тиждень свекруха дзвонила невістці, — є якісь хороші новини?
— Проходжу лікування. Поки все без змін.
— Ну давайте, старайтеся краще! Може, допоможе. Ти трави різні пий, раніше ж тільки так і лікувалися. І дітей у кожній родині по шість, по сім було!
Свекор Олени був реалістом, саме він часто підкидав старшому синові гроші і дуже ображався, якщо Ігор їх не брав:
— Я не тобі їх даю, — пояснював батько синові, — я гроші, вважай, в онука вкладаю. Або в онучку. Візьми, Ігорю, не ображай мене відмовою.
Михайло брата в цьому питанні все ж обскакав — поки Ігор з Оленою носилися по приватних клініках, він почав зустрічатися з дівчиною.
Настя, яка нещодавно приїхала до великого міста з далекого від міста села, відразу зметикувала, що Михайло — чудовий шанс надовго затриматися в столиці.
Тому буквально через місяць після знайомства від свого молодого вже була при надії і зажадала весілля.
Світлана Костянтинівна дуже зраділа. По-перше, у неї незабаром з’явиться онук або онука, а по-друге, улюблений Мишко нарешті подорослішав і дозрів для продовження роду.
Молодятам влаштували весілля, Михайлові купили окреме житло, щоб невістка була сама собі господинею на кухні.
Олена та Ігор на це не ображалися, розуміли, що батьки самі вирішують, на що витрачати власні гроші.
Настя Михайла під каблук загнала швидко. Квартира, яку Світлана Костянтинівна урочисто на весіллі презентувала молодим, швидко перетворилася на щось на зразок хостелу.
Всі сільські родичі Насті вирішили, що просто зобов’язані вшанувати своєю присутністю молоду родину.
Зупинялися там всі — всі: троюрідні дядьки і тітки, теща з тестем, їхні племінники, колишні дружини троюрідних братів Настиної бабусі та інша рідня.
Михайло нічого дружині заперечити не міг, тільки всіляко підлещувався:
— Звичайно, Настюшо, звичайно! Нехай приїжджають! Ну що ж, ми родичів твоїх не зустрінемо?
З забезпеченням дружини з майбутнім малюком Михайло не справлявся. Чоловік регулярно бігав до мами, яка слухняно відкривала гаманець:
— Мамо, — просив Михайло, — Настя замовила якісь дорогі вітаміни спеціально для майбутніх мам… Дай, будь ласка, грошей, а то до зарплати ще тиждень.
— Звичайно, синочку, зараз! На, ось візьми ще. Ось тобі трохи зверху, купиш що-небудь, Настю порадуєш.
Настя звикла, що будь-яке її бажання виконується миттєво, тому спочатку намагалася припахати і Олену з Ігорем, але швидко отримала відсіч.
— Ігорю, я хотіла тебе про дещо попросити, — якось зателефонувала Настя своєму родичу, — у тебе ж машина велика? Іномарка?
— Ну і що? — не зрозумів Ігор, — а чому ти питаєш?
— Мені сидіти в Мишковій машині незручно, ноги діти нікуди і спина затікає. Я хотіла тебе попросити, щоб ти мене двічі на тиждень возив до жіночої консультації.
— Ну, двічі на тиждень не обіцяю, але один раз, думаю, відвезу. Коли тобі треба?
— Зачекай, ти не зрозумів. До кінця терміну, до пологів мене потрібно двічі на тиждень возити до лікаря. Виходить, ще майже 3 місяці.
— Настю, ти хочеш, щоб я кілька місяців працював шофером? Це мені потрібно буде відпрошуватися з роботи, їхати до тебе, потім чекати тебе біля цієї консультації, додому відвозити? Так, чи що?
— Так, так, — зраділа Настя, — а то з Мишком каші не звариш! Та й кажу ж я, що мені незручно в його машині.
Ігор відмовився, Настя образилася і відразу ж поскаржилася Світлані Костянтинівні.
Мати зателефонувала старшому синові і влаштувала йому прочуханку:
— Ні, тобі що, складно? Вона взагалі-то твого племінника під серцем носить! Адже потрібно йти назустріч жінці при надії!
— Нехай їй назустріч іде чоловік, — «відбив» подачу Ігор, — я тут до чого?
Я повинен витрачати бензин, свій час, отримувати наганяй від начальства за те, що я посеред робочого дня кудись зриваюся і їду двічі на тиждень тільки через те, що ЇЇ величність Анастасія так захотіла?
А чому вона не попросила батька? Мого батька, я маю на увазі.
— Ти ж прекрасно знаєш, Ігорю, що тато багато працює, — роздратовано гримнула Світлана Костянтинівна, — йому ніколи!
— Ось і мені ніколи! Проблеми Насті нехай вирішує Мишко. Я ж на вас наші проблеми не вішаю, ми з Оленою самі з ними справляємося.
Коли у Михайла з’явився син, Світлана Костянтинівна влаштувала бенкет на весь світ — вона зняла ресторан, запросила всіх родичів і друзів.
Настя після виписки з новонародженою дитиною попрямувала не додому, а туди.
Ігор з Оленою захід проігнорували, пославшись на зайнятість.
Питання дітонародження і для Олени, і для Ігоря було досить болючим.
Через майже 3 роки болісного лікування і ходіння по клініках Олена повідомила чоловікові радісну новину — вона, нарешті, при надії.
Щастю Ігоря не було меж — чоловік довго кружляв дружину по кімнаті, потім вони вирушили в кафе відсвяткувати цю подію.
Батькам Ігоря поки вирішили нічого не розповідати, сказали тільки матері та батькові Олени.
Пізніше виявиться, що і Настя на той час теж зібралася за другим — про це в телефонному дзвінку Світлана Костянтинівна повідомила Олені.
Свекруха дзвонила, як завжди, з проханням:
— Оленко, ви не могли б Дмитрика на кілька днів до себе взяти?
— А що сталося? — поцікавилася Олена.
— Ой, ти напевно не знаєш. Ви ж з Ігорем як дикі, спілкуватися з нами не хочете, навіть в гості не приходите. Настуся ж при надії, 6 місяців вже! Ми скоро вже на онучку чекаємо!
— Вітаю, — щиро сказала Олена, — а Дмитра-то навіщо забирати потрібно?
— Вона з ним втомлюється. Онук же весь час на руках, постійно висить на шиї, а Настя на такому терміні його вже піднімати не може. Вона мені поскаржилася, що не спить як слід.
Ось я і подумала, що ти можеш племінника забрати. Заодно і навчишся поводитися з дітьми.
— Вибачте, Світлано Костянтинівно, але я теж не можу. Мені зараз взагалі важко підіймати щось.
— Так? — здивувалася свекруха, — а що сталося?
— Та я теж при надії. Ось, четвертий місяць уже пішов!
— Ну вітаю, — простягнула Світлана Костянтинівна, — не візьмеш, значить?
— Ні, не візьму.
На тому й розпрощалися. Олену реакція свекрухи на її стан навіть трохи образила: треба ж, раніше так вимагали онуків, а тепер вони свекрусі стали ніби не потрібні.
Причому Настю і її дітей Світлана Костянтинівна обожнювала, а за Олену навіть щиро порадіти не захотіла.
Ігор, коли дружина передала йому розмову зі свекрухою, заспокоїв її:
— Та й не треба нам її радості. І самі впораємося! Аби тільки не смикали даремно.
Я уявляю, що зараз почнеться: Настя на порозі пологів, з нею будуть носитися, як з писаною торбою, і нас до цієї справи залучати почнуть!
Ігор виявився правий.
Після останньої розмови з матір’ю чоловік був змушений взагалі припинити з нею і з братом будь-яке спілкування.
Світлана Костянтинівна зателефонувала старшому синові і зажадала у нього грошей:
— Настю потрібно на обстеження класти, вона останнім часом погано себе почуває. Я хочу, щоб ти її перебування в клініці оплатив.
— У мене немає можливості, — коротко відповів Ігор, — у мене дружина при надії, ми готуємося до народження дитини. Звідки взяти зайві гроші?
— Нічого страшного, викрутитесь! Тим більше, вам нічого купувати і не потрібно. Я Насті скажу, вона всі речі, які від Дмитрика залишилися, вам віддасть. Новонародженому адже все одно, що носити!
Ігор кинув слухавку і заніс у чорний список контакт матері. Олені про розмову нічого не сказав, вирішив зайвий раз не засмучувати дружину.
З Глібом Сергійовичем і Ігор, і Олена продовжують спілкуватися, але в основному по телефону — обидві сторони це влаштовує.
