Ну, який він їй тато? У Іри ніколи не було тата, і цей «дядя Федір з’їв ведмедів» теж не тато.
Однак заради мами вона з перших днів знайомства намагалася тримати своє невдоволення при собі.
Не маленька, вже одинадцятий рік, розуміє, що мамі хочеться сім’ї, хочеться, щоб за нею доглядали.
Взагалі дядько Федір непоганий, просто мовчазний. Але чужий. Іру немов і не помічає.
Зате не п’є, як батько у кращої подруги Зіни, яка була їй навіть сестрою троюрідною.
А Федір ніби й не помічав, що у його коханої жінки підростає дочка. Прийняв як даність її наявність і став будувати плани на подальше життя, в надії, що народить йому Женька свого рідного сина, а то й двох.
Вони розписалися швидко і тихо, обміняли дві квартири на одну простору, в якій у Іри з’явилася своя кімната.
А між вітчимом та Ірою з’явився просто «поганий мир» замість «доброї сварки».
Пообідавши після школи, Іра пірнала в свою кімнату і намагалася якомога менше стикатися з чоловіком матері. Він теж не нав’язувався з дружбою.
Коли у Євгенії з’явилася нудота вранці і почало мучити запаморочення, вони навіть всі дружно зраділи – дитинка! Іра мріяла про братика, а Федір про сина.
Але сталося страшне, не нове життя зародилося, а хвороба оселилася чужорідною агресивною плоттю в головному мозку ще молодої жінки…
Іра стала сиротою вже в 11 років. І шлях її лежав прямо в дитячий будинок.
Вона ще не замислювалася про свою подальшу долю, пригнічена страшним горем, коли почула, як на кухні ридає після поминок мати Зіни і немов виправдовується перед Федором.
– Та взяла б я її до себе, все ж Женька сестра моя двоюрідна, не чужа. Але ми самі із Зінкою раз на тиждень з дому тікаємо, як мій чоловік заливається. Не потягну. А більше нікого у нас з рідні і немає.
Іра не хотіла підслуховувати, але так вийшло, і з розмови вона зрозуміла, що приходили з опіки, що «вилучають її в дитячий будинок».
Що в цих стінах великої і просторої квартири, вона тому, що вітчим відстояв, випросив кілька днів, в надії знайти рідню Жені. Ось і розмова ця звідси випливає.
– Іра, треба поговорити, – почав вранці вітчим, але замовк, підбираючи слова.
– Так, не бійтеся, кажіть, я вже знаю, що потрібно збиратися в дитбудинок.
– Я про інше. Якщо ти не проти, то я хочу оформити опікунство над тобою, адже ми з матір’ю були розписані.
Кажуть, що можна спробувати, але якщо ти сама захочеш. Я знаю, батько з мене нікудишній, але не можу я тебе в дитбудинок віддати.
НЕ МОЖУ. Може, спробуємо? Заради Жені, спробуємо. Напевно, вона зараз дивиться на нас і переживає.
Вона й уявити не могла, що дорослий чоловік може плакати. Особливо Федір.
Він і на похоронах не плакав. Окам’янів, так, але жодної сльозинки. А тут… Підійшла, обійняла його і стала, як маленького, втішати.
У них все вийшло. Хто кого підтримував перші пів року, це ще питання, але час потихеньку лікує.
Налагодили побут, навчилися обоє варити борщ і не тільки. Навчилися розмовляти один з одним.
Не те, щоб Іра не полюбила вітчима, просто не повністю прийняла.
Правда, Федір співрозмовник був небагатослівний, але Іра звикла. Крім вдячності, вона почала відчувати і повагу до вітчима.
Чоловік він був справедливий. Не раз заступався за неї у дворі, намагався якось її радувати в дрібницях.
То морозиво після роботи принесе, то два квитки на прем’єру кіно їм із сестрою Зіною купить.
Іноді забігала тітка, щоб допомогти, підказати, розібратися з рахунками, квитанціями за квартиру. Часто приходила з ночівлею Зіна.
Біль вщухав. Почали жити. Федір ходив на збори в школу, залишав частину зарплати на загальне користування і ніколи не питав звітів.
Іра намагалася не підводити його. Але ніколи не називала його татом, ні в очі, ні за спиною, розуміючи, що для нього вона чужа дитина.
Не сама прийшла до такого висновку, а знайшлися «добрі люди» – просвітили «сиротку», жаліючи солодко.
Коли їй виповнилося 14, Федір знову зважився на важку для обох розмову. Цього разу він питав її думку з приводу свого одруження.
На роботі непомітно у нього почали будуватися стосунки з однією жінкою, і ще – у них буде дитина.
– Я б пішов до неї жити, але ти ще не можеш залишатися сама. Та й опіка набіжить. А удвох до неї теж не варіант – тісно буде.
У неї лише кімната в службовому будинку. Але якщо я приведу її сюди, як думаєш – уживемося?
Зовні ужилися. Ліда ходила по дому, як важлива гуска, плекаючи свою першу майбутню дитинку.
Федір повеселішав, а Іра намагалася згладжувати всі конфлікти, що виникали.
До неї чомусь так і не прийшов складний підлітковий період. Напевно, вона відразу подорослішала з відходом мами. А ось Ліда…
Іра багато чого списувала все на її стан і не розповідала Федору, як зникає посмішка з обличчя його дружини, коли за ним зачиняються двері.
Як всім своїм виглядом вона показує Ірі, що тепер вона господиня, а Іра ніхто.
І це «ніхто» через непорозуміння, через дурість Федора заважає їм з чоловіком під ногами.
Зрозумівши, що Іра нічого Федору передавати не збирається, вона вже не тільки виглядом, але і словами відкрито це їй стала говорити. Дратувала її чужа дочка, чужа дитина.
І знову допомогла стара тактика. Поменше потрапляти на очі.
Федір довго був у невіданні, але коли народився їхній з Лідою син – Стаська, то почав здогадуватися, що Ірі непросто в їхній родині.
Лідочка вже й Федору почала наспівувати, що чужа дитина їй заважає. Ну і що, що кілька квадратних метрів їй у цій квартирі належать?
Виплатимо її частку до повноліття, і нехай живе своїм життям, – співала вона йому. А зараз про неї держава повинна піклуватися, а не ми – чужі їй люди.
Федору складно давалися заперечення, він дійсно з молодості був небагатослівний. А з Лідою взагалі було важко домовитися.
Однак він знайшов простіший аргумент – стукнув кулаком по столу і сказав. Припини. Ніколи більше не хочу слухати подібне.
А Іру покликав у найближчу суботу відвідати маму Женю. Прибрали там, пофарбували огорожу, пересадили квіти.
Посиділи мовчки, і знову ніби зблизилися, як у перші пів року, що були сповнені горем і болем.
– Нічого, Іринко, все владнається. Ти потерпи. Скоро Стас у садок піде, Ліда працювати почне, ніколи їй буде дурницями займатися.
Але Ліда стала з іншого боку діяти. Під приводом слабкого імунітету Стасика заборонила запрошувати в дім Зіну. А її матір вона давно вже відучила забігати до них.
Взяла в руки всі фінансові питання. У Іри вже не було доступу до спільних грошей.
Доводилося просити у Ліди навіть на найнеобхідніше, про що дівчатка соромляться голосно говорити.
Вона не скаржилася Федору, не хотіла бути причиною їхніх сварок. Їй щиро подобалося те, що вітчим повеселішав, що знову заблищали його очі. Вона бачила, як він любить сина.
Одного разу Федір ненавмисно дізнався, що Ірина не харчується в школі.
Вона вже вчилася в дев’ятому класі, часто залишалася на додаткові заняття, ще займалася у волейбольній секції.
І часто до вечора була голодною. Кишенькових грошей, щоб перекусити, у неї теж не було з тих пір, як гроші з доступної скриньки перекочували в Лідин гаманець. Вірніше, це вже була банківська карта.
Федора відчитала класна керівниця Ірини.
– Ви б, Федоре Іллічу, поговорили з Іриною. Мода модою, але вона ж уже прозора! Скоро в непритомність буде голодна падати.
А відповідати хто за це буде? Знову школа – знову недогледіли? Замучилися ми з їхніми дієтами!
Коли до Федора з трудом дійшло, що він упустив момент з грошима, сподіваючись на дружину, то картав себе і лаяв Іру, що та мовчала.
– Ну, вибач, донько, я тугодум. Ну, а ти що мовчиш? Ти знай – у тебе і рахунок свій є. Я туди всі опікунські складаю, і виплати туди ж всі йдуть.
Але знаєш, ми все ж їх чіпати не будемо. У тебе і навчання попереду, і весілля. Я тобі просто картку відкрию і буду із зарплати скидати. Добре?
Іра толком і не слухала його, про гроші, про картку. У голові лунало – ДОНЬКА.
Невже вона і справді для нього не чужа дівчинка, що він засмутився через неї. Не через Ліду, не через Стаса, а через неї?
Ох, і лютувала Ліда, коли зрозуміла, чому грошей до неї стало надходити трохи менше.
Стала то опікунські «в загальний котел» вимагати, то демонстративно голосити, що гроші немов той дим розлітаються.
Як вона не економить, відкласти на відпустку не виходить. А як інакше, якщо «цю» одягати, взувати і годувати доводиться.
А тут чоловік ще й гроші їй став виділяти!
– Так я відпускні отримаю, і поїдемо у відпустку. Чи то проблема…
– Знову на туристичну базу вашу, що за містом? Я до моря хочу!
У таких баталіях пролетіло ще пара років. Ліда намагалася зачепити Іру, Федір стіною вставав на її захист. Ірина страждала, знаючи, що є причиною сварок у родині.
Одне гріло – вони із Зіною мріяли закінчити школу, знайти роботу і зняти кімнату на двох.
Батько у Зіни зовсім вже «злітав з котушок», йшов у тижневі запої, став тягнути все з дому. І навіть було незрозуміло – кому з дівчат живеться гірше.
Але мріям не судилося збутися. Зіна вискочила заміж відразу після випускного. Майже за першого-ліпшого, бо не могла вже жити з батьками.
У Ірини змінилися плани – вступити туди, де буде гуртожиток, стало вже її метою.
Федір хоча і не підтримував цю ідею, але розумів, що Ірині складно з ними.
Прораховував вже варіанти, як взяти іпотеку для дівчини, але Ліда чинила опір, як могла, наполягаючи на грошовій компенсації.
– Що їй там належить з цієї квартири? І так на всьому готовому виросла!
Рішення прийшло несподівано. Федору у спадок дісталася непогана квартира в сусідньому обласному місті.
Там якраз був і інститут сервісу, куди Ірина потай мріяла вступити, але вважала, що їй «не по кишені» платне навчання, а за бажаним напрямком не було передбачено бюджетних місць. Та й гуртожитку там не надавали.
Федір переписав свою спадкову повнометражку на Ірину, вручив їй і управління рахунком, де накопичилося достатньо грошей, щоб одразу оплатити всі роки навчання.
Сам поїхав з нею – допомогти із заселенням, з подачею документів. Ні, він дійсно хотів допомогти, але була й інша причина.
Ліда біснувалася, коли дізналася, що спадщина «вислизнула» з її рук. А він уже втомився від лайки і скандалів. Тому тиждень відпочинку від дружини був доречним.
Обійшов усіх сусідів у під’їзді, благо квартир там було не так вже й багато. Невеликий триповерховий будинок у затишному ЖК.
Попросив «не ображати дочку, приглядати». І це Федір, який у магазини ходив тільки з самообслуговуванням, щоб зайвий раз не розмовляти з продавцями!
– Пощастило тобі з батьком, дівчинко, – говорили сусідки, зустрічаючи Іру у дворі.
– Так, тато у мене чудовий, – погоджувалася Іра…
…На кожному весіллі є зворушливі моменти, коли складно стримати сльози. На весіллі Ірини таким моментом став танець батька з донькою.
Федір взагалі змусив усіх гостей понервувати того дня.
Наречена не хотіла йти на реєстрацію, поки не приїде батько. А у нього зламалася машина на трасі між містами.
Нову гнав, як весільний подарунок. Не обкатана для такої дороги. Але обійшлося, встиг.
Все в житті встиг цей небагатослівний мужик…
