Іра ніколи не думала, що її шлюб з Мішею закінчиться настільки некрасиво.
Три роки спільного життя, що здавалися безхмарними, в одну мить зруйнувалися, немов картковий будиночок.
Все почалося як у казці. Міша – успішний менеджер, красень, душа компанії. Іра – молода перспективна дизайнерка.
Вони познайомилися на корпоративі спільних друзів, і все закрутилося.
Гарні залицяння, романтичні побачення, пропозиція руки і серця на повітряній кулі – все як у романтичних фільмах.
Свекруха, Дар’я Сергіївна, спочатку прийняла Іру привітно. Називала донечкою, ділилася рецептами, давала поради по господарству.
Правда, іноді прослизали натяки: «Мішенька любить, коли сорочки прасуються по-особливому», «Синочок звик до домашньої їжі, а не до цих ваших магазинних салатів». Але Іра намагалася не звертати уваги.
Того нещасливого вечора Іра поверталася з роботи раніше. Вирішила зробити чоловікові сюрприз – приготувати його улюблену вечерю.
Проїжджаючи повз торговий центр, вона помітила знайому машину, авто чоловіка, на парковці.
Дивно, адже в цей час він мав бути на важливій нараді в іншому кінці міста. Іра пригальмувала. Щось всередині підказувало – потрібно перевірити.
Вона повільно під’їхала ближче. У салоні машини явно хтось був – скло запотіло, хоча на вулиці був теплий весняний день.
Те, що вона побачила, заглянувши у вікно, назавжди перевернуло її життя… Міша і Катя, її найкраща подруга, самозабутньо цілувалися на задньому сидінні.
Одяг обох був у безладі, а на обличчі Каті грала задоволена посмішка.
Іра не стала влаштовувати сцен. Мовчки сфотографувала парочку через скло і поїхала додому.
Вдома спокійно зібрала речі чоловіка, склала їх у валізу і відправила фотографії в сімейний чат, де були батьки з обох сторін.
«Забирайте свій скарб, Дар’я Сергіївна. Речі в коридорі», – написала вона свекрусі.
Коли Міша примчав додому, замки були вже замінені. Всі його спроби достукатися, пояснитися розбивалися об холодне мовчання.
Навіть записку не довелося писати – фотографії говорили самі за себе.
Дар’я Сергіївна спочатку намагалася дзвонити, писала повідомлення: «Донечко, давай поговоримо», «Це все непорозуміння», «Він усвідомив, кається». Іра мовчки блокувала номери.
Через місяць до неї почали доходити чутки – Міша прикладається до пляшки, страждає, закинув роботу.
Катя, до речі, кинула його через тиждень після скандалу. Мабуть, коханець-невдаха був їй не потрібен.
«Ти повинна його врятувати! – написала Дар’я Сергіївна з нового номера. – Він же гине!»
Іра посміхнулася і видалила повідомлення. Не її проблеми. У неї тепер нове життя, вільне від зрадників.
Але Дар’я Сергіївна не збиралася здаватися. І коли одного вечора в двері подзвонили, Іра навіть не підозрювала, який скандал їй доведеться пережити.
«Треба було в вічко в дверях подивитися», – подумала вона, відкриваючи двері і зустрічаючись поглядом з палаючими від люті очима колишньої свекрухи.
Дар’я Сергіївна стояла на порозі, стискаючи в руках пошарпану сумочку. За минулі кілька місяців з моменту розставання з її сином, жінка помітно постаріла.
Її волосся, раніше завжди ідеально укладене, було недбало зібране в пучок, під очима залягли глибокі тіні.
– Привіт, Іринко, – голос свекрухи звучав оманливо м’яко. – Можна увійти?
Іра мовчки відступила вбік. Вона розуміла – ця розмова неминуча, тож нехай краще відбудеться зараз.
– Чаю будете? – запитала вона механічно, дотримуючись усталених правил пристойності.
– Буду, – Дар’я Сергіївна пройшла на кухню, попутно оглядаючи квартиру. – Бачу, добре живеш. А мій син…
– Давайте без передмов, – перебила Іра, ставлячи чайник. – Навіщо ви прийшли?
– Ти повинна повернутися до Міши, – свекруха сіла за стіл, розправивши плечі. – Він без тебе гине.
Іра посміхнулася:
— Повинна? Кому повинна?
— Він же твій чоловік!
— Був чоловіком. Поки не вирішив розважитися з моєю подругою.
— Ой, подумаєш! – Дар’я Сергіївна сплеснула руками. – Всі чоловіки гуляють. Це у них в природі.
Іра поставила чашки на стіл з такою силою, що чай виплеснувся:
— Значить, так ви його виховали? Що зрада — це нормально?
— Не перекручуй! — свекруха подалася вперед. — Просто чоловікам іноді потрібно… розслабитися. А жінка повинна бути мудрою.
— Мудрою? — Іра розсміялася. — Тобто, я повинна була мудро закрити очі на те, як мій чоловік кохається з моєю подругою в машині?
— Не виражайся так! — Дар’я Сергіївна поморщилася. — Я ж з тобою інтелігентно розмовляю.
— А я органічно не перетравлюю все, що пов’язано з інтелігенцією, — Іра сіла навпроти. — Давайте начистоту.
Ваш син — зрадник і слабак. Зрадив, попався, а тепер, замість того щоб взяти себе в руки, п’є і деградує.
— Він страждає!
— А мав думати головою, а не іншим місцем.
Дар’я Сергіївна почервоніла:
— Як ти смієш так про нього говорити! Може, це ти його довела? Холодна, вічно на роботі…
— Ах ось воно що, — Іра нахилилася вперед. — Тепер я винна? Може, це я його за руку в машину до Катьки затягла?
— Якби ти була нормальною дружиною…
— То сиділа б вдома, варила борщі і молилася на вашого Мішеньку?
— А що поганого? — свекруха підвищила голос. — Я ось все життя родині присвятила!
— І виростили сина-зрадника. Вітаю з успіхом.
— Замовкни! — Дар’я Сергіївна стукнула долонею по столу. — Ти повинна його пробачити! Повинна повернутися!
— Нічого я не повинна, — Іра встала. — Розмова закінчена. Прошу вас піти.
— І не подумаю! — свекруха вчепилася в стіл. — Поки не погодишся повернутися!
— Дар’я Сергіївна, — голос Іри став крижаним, — я рахую до трьох. Потім викликаю поліцію.
— Ах так?! — свекруха теж підвелася. — Значить, тобі байдуже, що людина гине?
— Він сам обрав свій шлях.
— Безсердечна! — в очах Дар’ї Сергіївни з’явився недобрий блиск. — Але я тебе змушу! Я тобі влаштую…
Повітря в кухні дзвеніло від напруги. Обидві жінки стояли одна навпроти одної, готові до рішучої сутички.
Атмосфера нагрівалася з кожною секундою. Дар’я Сергіївна, втративши залишки самовладання, почала ходити по кухні, як тигриця в клітці.
— Ти думаєш, ти така розумна? — свекруха зупинилася, упершись руками в стільницю. — Думаєш, легко знайдеш собі іншого?
Іра схрестила руки на грудях:
— А я й не шукаю. Мені й одній чудово.
— Брешеш! — Дар’я Сергіївна різко розвернулася. — Мабуть, вже крутишся з кимось! Тому й не хочеш повертатися!
— Це ваш син у нас фахівець з паралельних стосунків, — парирувала Іра. — Я, на відміну від нього, вмію зберігати вірність.
— Та що ти знаєш про вірність?! — скрикнула свекруха. – Кинула чоловіка в скрутну хвилину!
– У скрутну хвилину? – Іра розреготалася. – Це зрада тепер називається скрутною хвилиною?
– Всі помиляються! – Дар’я Сергіївна схопила зі столу чашку. – А справжня дружина повинна прощати!
— Поставте чашку на місце, — холодно промовила Іра. — Це мій улюблений сервіз.
— Твій?! — свекруха стиснула чашку міцніше. — Я вам його на весілля подарувала! Це наш сімейний сервіз!
— Був ваш, став мій. Як і ця квартира, до речі.
— Ах ти… – Дар’я Сергіївна задихнулася від обурення. – Значить, про майно думаєш? Про гроші?
— Ні, думаю про те, як би вас ввічливіше виставити.
— Нікуди я не піду! – свекруха плюхнулася на стілець. – Буду сидіти тут, поки не схаменешся!
Іра підійшла до телефону:
— Тоді я викликаю поліцію.
— Викликай! — Дар’я Сергіївна підхопилася. — Нехай приїдуть! Я їм все розповім! Як ти мого сина довела, як знущалася над ним!
— Знущалася? — Іра опустила телефон. — Це щось новеньке.
— А як же! — свекруха надихнулася. — Вічно докоряла, що він мало заробляє! Готувати не вмієш! З друзями не пускала гуляти!
— Господи, — Іра закотила очі, — Маленького хлопчика з друзями гуляти не пускали! — посміялася вона. — Ви самі в це вірите?
— Та всі знають, яка ти! — Дар’я Сергіївна підступила ближче. — Думаєш, я не бачу, як ти на роботі крутишся? З начальником заграєш!
— Так, досить, — Іра випрямилася. — Забирайтеся з мого дому.
— Не піду! — свекруха схопилася за край столу. — Ти мене вислухаєш!
— Я вже все вислухала. Про сина-гульвісу, про мої неіснуючі гріхи, про ваші фантазії…
— Які фантазії?! — Дар’я Сергіївна підвищила голос. — Та ти… ти… Ти просто мерзенна дівка!
— А ви — істеричка, яка виростила невдаху, — спокійно сказала Іра.
Свекруха почервоніла:
— Та я тебе… я тобі… Ти в мене ще отримаєш!
— Погрожуєте? — Іра зробила крок вперед. — Давайте, продовжуйте. Я записую на телефон.
— Плювати! — Дар’я Сергіївна схопила чайник. — Зараз я тобі покажу!
Іра напружилася, готова до атаки:
— Тільки спробуйте…
Обидві жінки завмерли, як перед стрибком. В очах свекрухи виблискувало божевілля, Іра ж залишалася зовні спокійною, хоча всередині все кипіло.
— Я тобі влаштую веселе життя, — процідила Дар’я Сергіївна, — я тобі таке влаштую… Ти мене на все життя запам’ятаєш!
Остання фраза свекрухи стала тією самою точкою неповернення. Дар’я Сергіївна, викрикнувши погрозу, замахнулася чайником.
Гаряча вода хлюпнула у бік Іри, але та, немов передбачаючи цей момент, спритно відскочила вбік.
— Ах ти негідниця! — заревіла свекруха, кидаючись вперед з піднятими руками. — Зараз я тебе провчу!
Іра, яка в молодості займалася самообороною, легко перехопила руки нападниці і вивернула їх за спину. Дар’я Сергіївна завила від несподіванки і болю.
— Відпусти! Негайно відпусти! — верещала вона, намагаючись вирватися.
— Із задоволенням, — процідила Іра. — Прямо на сходову клітку.
— Не смій! Я тобі цього не пробачу!
Утримуючи брикаючуся свекруху, Іра впевнено повела її до виходу. Та намагалася пручатися, чіплятися за меблі, але хватка молодої жінки була залізною.
— Допоможіть! — заволала Дар’я Сергіївна. — Рятуйте!
— Припиніть істерику, — спокійно промовила Іра. — Ви ж інтелігентна жінка.
Представниця нашої мерзенної інтелігенції! Будь моя на те воля, я б вас усіх зі сходів головою вниз спускала!
— Я тебе знищу! — продовжувала лютувати свекруха. — Я всім розповім, яка ти!
— Розповідайте, — Іра відчинила вхідні двері. — Тільки робіть це подалі від мого будинку.
У цей момент Дар’я Сергіївна вивернулася і спробувала вчепитися Ірі в волосся.
Але реакція молодої жінки була швидшою — вона перехопила руку свекрухи знову і одним професійним рухом виштовхнула її за поріг.
Дар’я Сергіївна не втримала рівновагу і приземлилася на п’яту точку. Її сумочка розкрилася, і вміст розсипався по підлозі.
— Ти… ти… — задихалася вона від люті. — Та як ти посміла!
— Дуже просто, — Іра встала в дверному отворі. — І якщо ви ще раз з’явитеся тут з погрозами, буде гірше.
— Погрожуєш?! — свекруха почала збирати розсипані речі. — Та я на тебе до суду подам!
— Подавайте, — посміхнулася Іра. — У мене є запис усього, що відбувається. Включно з вашим нападом з чайником.
Дар’я Сергіївна зблідла:
— Ти… ти все підлаштувала!
— Ні, це ви все підлаштували. Самі прийшли, самі влаштували скандал, самі напали. А тепер забирайтеся і більше не повертайтеся.
— Будь ти проклята! — викрикнула свекруха, піднімаючись на ноги. — Ти ще пошкодуєш! І ти, і твої діти, і…
— До побачення, Дар’я Сергіївна, інтелігентам привіт! — Іра зачинила двері, обриваючи потік прокльонів.
Клацнув замок. За дверима ще деякий час чулися прокльони і погрози, потім звук віддалених кроків і нарешті настала тиша.
Іра повернулася на кухню, оглянула безлад, що залишився після сутички. Підняла перекинутий стілець, витерла розлиту воду.
Підійшла до вікна — Дар’я Сергіївна якраз виходила з під’їзду, розмахуючи руками і щось кричачи в телефон.
«Напевно, синочку скаржиться», – подумала Іра і вперше за довгий час щиро розсміялася.
Вона дістала нову чашку, заварила свіжий чай і сіла біля вікна. Попереду був вечір, і тепер вона точно знала – минуле більше не повернеться в її життя.
Ні чоловік-зрадник, ні його істерична мати, ніхто з тих, хто намагався зруйнувати її нове, вільне життя.
«Як я давно про це мріяла! Із задоволенням би все це повторила!», – подумала вона, роблячи ковток ароматного чаю і посміхаючись своєму відображенню у вікні.
