Ірина увійшла до квартири і тихо почала роздягатися, намагаючись не розбудити маму. Ледве стримала стогін, коли знімала нові туфлі, якими натерла ноги.
— Що так рано повернулася? Втекла? Не сподобалося весілля? — У передпокій виглянула мама.
— А ти чого не спиш? Мене підстерігаєш? — різко відповіла Ірина.
Мама стиснула губи і пішла в кімнату. Ірина відчула докори сумління. Мама не спала, чекала на неї, хотіла дізнатися новини, а вона нагрубила. Ірина увійшла в кімнату, підсіла на диван до мами і обійняла її.
— Не підлизуйся. Не хочеш, не розповідай. Я потім все дізнаюся від матері Олени.
— Мамочко, вибач. Я втомилася, ноги ще натерла. Ресторан шикарний, гостей п’ятдесят або більше було. Шумно, весело.
А Олена в білій сукні виглядала приголомшливо. І наречений красень… — перераховувала Ірина.
— А чого ж пішла раніше часу? — перебила її мама.
— Мамо, там всі такі важні, надуті, як індики. Загалом, не прості люди. А мені ще й завтра рано вставати.
— Куди це тобі? Завтра неділя, — здивувалася мама і уважно подивилася на дочку.
— Завтра вранці розповім. Все, я в душ. – Ірина чмокнула маму в щоку і пішла в свою кімнату переодягатися.
Вона з огидою скинула своє ошатне плаття, яке в порівнянні з нарядами інших гостей виглядало дешевим і скромним.
Потім прийняла душ, ретельно натерла мочалкою спину, де руки спітнілого товстуна торкалися її.
Він запросив Ірину на танець, не слухаючи її відмовок. Не битися ж було з ним. Міцно притискав Ірину до себе, до свого великого живота.
Вона відчувала на спині його вологі гарячі долоні. Задники туфель боляче врізалися в шкіру ніг. Ледве витримала до кінця танцю.
А потім він підсів до неї за столик і став підливати напої. Нікому не було до неї діла. Єдина знайома людина на весіллі, її подруга, була зайнята гостями і своїм новоспеченим чоловіком.
Лише пару разів Ірина зловила на собі зацікавлений погляд. Але чоловік не зробив спроби, щоб позбавити її від настирливого залицяльника.
Вона сказала, що їй потрібно в туалет і втекла. Біля ресторану взяла таксі і поїхала додому.
Ні, вона не хотіла б такого весілля для себе. Все відрепетирувано, як у виставі, де у кожного своя роль. Ірина відчувала себе масовкою.
Вона довго не могла заснути. У голові все ще лунала музика, дзвін келихів і розмови, тости, сміх… Вона згадала того чоловіка.
«Краще б він запросив мене танцювати, а не цей жирний кабан. І нема чого про нього думати», – сказала собі Ірина, повернулася на бік, влаштувалася зручніше і незабаром заснула.
На зміну теплому вересню прийшов холодний і дощовий жовтень. Олена повернулася з весільної подорожі і запросила Ірину до себе в гості, поділитися враженнями.
Ірі й самій хотілося побачити, як живуть багаті люди. Але не з порожніми ж руками йти.
Після занять вона зайшла в кондитерську і купила улюблені тістечка Олени. Вона виходила з магазину, коли зіткнулася в дверях з чоловіком. Він зробив крок назад, пропускаючи її.
– Це ви? – раптом сказав він.
Іра підняла очі і впізнала загадкового чоловіка з весілля подруги. Від несподіванки вона застигла в дверях, як укопана.
— Виходьте швидше, ми заважаємо, — засміявся він і потягнув Ірину за руку вбік від дверей.
— Ви так несподівано втекли з весілля, прямо як Попелюшка. Я навіть не встиг познайомитися. — він посміхався, демонструючи рівні білі зуби.
— Але я не загубила туфельку, — Ірина теж посміхнулася.
— Ви додому? Давайте я підвезу вас, — запропонував він.
— Ні, я до подруги, нареченої з весілля. Ви передумали йти за покупками? — Ірина здивовано підняла брову.
— Я такий радий нашій несподіваній зустрічі, що готовий пожертвувати всіма тістечками світу, — сказав він, помітивши в руках Ірини фірмову коробочку магазину. — Ходімо. — Він взяв Ірину під лікоть і підвів до свого позашляховика.
Вона раніше не їздила в таких великих і комфортних машинах, втім, у простіших теж їздила нечасто. Він впевнено вів машину, не питаючи адреси. Ірина занепокоїлася.
— Я знаю, де живе ваша подруга. Ми з її чоловіком партнери і друзі, — пояснив він, помітивши переляканий погляд Ірини.
Поки їхали, він розповів про себе, що його звати Вадим, він розлучений, у нього є лабрадор…
«Багатий, красивий, успішний. І приємний. Все, як хотіла мама», — подумала Ірина…
…— Чому ти так пізно? Я вже почала хвилюватися, — сказала мама, коли Ірина повернулася додому.
— Заїхала до Олени. Ну і живе вона тепер… — на радість мамі, Ірина в подробицях описувала будинок і засмаглу посеред вогкої осені подругу.
— А як ти туди дісталася? Адже вона живе тепер у «Долині жебраків».
Так за очі називали багате котеджне селище мешканці міста.
— Мене підвіз знайомий, — неохоче сказала Ірина, засмутившись, що необачно дала мамі привід для нових розпитувань.
— На весіллі познайомилися? Він з «цих», сподіваюся? Ти хоч дала йому номер свого телефону?
— Так, мамо, наполегливо всунула йому, — з роздратуванням сказала Ірина.
— А що ти злишся? Діловий чоловік звернув на тебе увагу, а ти і фуркнути можеш, знаю я тебе, — сказала мама.
— Я не фуркнула, номер телефону дала. Все? Допит закінчений? — із роздратуванням запитала Ірина.
— Що з тобою? Чого ти злишся?
— Набридли твої розпитування. Невже тобі так хочеться скоріше збути мене? — закипіла Ірина.
— Не говори дурниць. Я дбаю про твоє майбутнє, щоб ти вийшла заміж за гідну людину, як твоя подруга. А не за бідного студента. Або ти хочеш перебиватися з хліба на воду?
— Мамо, коли це ми перебивалися з хліба на воду? — зіщурила очі Ірина.
– Ну, це я так, трохи перебільшила, – винувато сказала мама. – Донечко, невже він тобі зовсім не подобається?
– Мамо, припини. Я не хочу поки що виходити заміж.
У кімнаті Ірини задзвонив мобільний, і це врятувало її від подальших суперечок з мамою. Дзвонив Вадим.
— Я вирішив не відкладати на потім і зателефонувати тобі. Що ти робиш у неділю?
— Нічого особливого, буду готуватися до занять на понеділок.
— Весь день? Погода чудова. Пропоную кінну прогулянку. Ти коли-небудь каталася на конях? Ні? Тоді я заїду за тобою об одинадцятій.
Ірина погодилася, забувши запитати, коли це вони перейшли на «ти».
Дівчина бачила тільки старих робочих коней у селі у бабусі. Завжди боялася підходити до них. Вона отримала море емоцій і вражень від прогулянки.
Вадим красиво залицявся, обережно вводячи її у свій світ великих грошей і можливостей.
Він умів розмовляти з людьми так, що йому важко було відмовити. Перед ним відкривалися будь-які двері. Ірині лестила увага цього старшого за неї чоловіка.
Наступного вихідного він несподівано прийшов до них додому з букетом квітів і тортом.
Ірина соромилася своєї маленької квартирки, потертого килима на підлозі, потемнілих шпалер. Але Вадим цього не помічав. Посміхався, жартував, уважно слухав.
Сказав, що в дитинстві жив з батьками в такій же затишній квартирі. Мама танула від його компліментів.
— Не чоловік, а мрія, — сказала вона, коли Ірина повернулася додому. — Якщо він зробить тобі пропозицію, ти ж не відмовиш йому? — вона з надією подивилася на дочку.
— Мамо, ми всього кілька разів бачилися. Яку пропозицію? — обурилася Ірина.
Але перед самим Новим роком Вадим дійсно зробив їй пропозицію і подарував каблучку з діамантом.
— Господи, як я рада. Тепер я зможу спокійно піти у засвіти, — сказала мама, притиснувши руки до грудей. Ірина лише похитала головою.
Весілля гуляли за містом на початку березня, коли сонце щедро ділилося своїм теплом, бурульки на дахах танули дзвінкою капеллю, а в повітрі пахло весною і надією. Надією на щастя і кохання.
Ірина поставила умову, що весілля має бути скромним, без зайвого галасу. Вадим не заперечував. Після весілля Ірина переїхала до чоловіка.
— Хоч буде з ким поговорити. А то у дружин друзів чоловіка на думці тільки вбрання, СПА і шопінг за кордоном. Думаю, вони за все життя жодної книги не прочитали, — раділа Олена.
Вони знову жили недалеко одна від одної. Олена вже була на шостому місяці.
Але Вадим нікуди не відпускав Ірину одну. Вранці в інститут її відвозив його водій, після занять заїжджав за нею. Одного разу скасували лекцію і заняття закінчилися раніше. Ірина пішла додому пішки.
Погода була теплою. Весна остаточно вступила в свої права. Бруньки на деревах набухли, ось-ось проклюнуться перші листочки.
Її наздогнав однокурсник Сашко. Вони зайшли в кафе, випили по чашці кави. Як же Ірина скучила за простим спілкуванням.
Так, вона ні в чому не відчувала потреби, але спілкування не вистачало. У групі з недавніх пір її цуралися.
— Про що задумалася? — запитав Сашко.
— Мені час, — замість відповіді сказала засумувала Ірина.
— Він контролює тебе? — насторожився Сашко.
— Ні, просто дійсно час, — Ірина встала з-за столу.
Коли вона прийшла додому, Вадим уже чекав на неї.
— Де ти була? — холодно запитав він.
— В інституті.
— Не бреши. Лекцію скасували, але ти не подзвонила водієві. Чому? Щоб зустрітися з коханцем?
— Це не коханець, ми в одній групі вчимося, — розгубилася Ірина.
Вадим ніколи так грубо не розмовляв з нею. Його очі стали холодними і колючими, як крижинки.
— Ми просто зайшли в кафе. Що в цьому такого? — Ірина не хотіла виправдовуватися, але саме це в неї зараз і виходило.
— Ти тепер моя дружина. У мене багато конкурентів, заздрісників, ворогів, які тільки й чекають, щоб я оступився, зробив помилку. Ти не маєш права підставляти мене.
— Хіба я підставила тебе тим, що посиділа з однокурсником у кафе? — обурилася Ірина.
— Ти що, нічого не розумієш? — Вадим підхопився з великого м’якого дивана і підійшов до неї.
— Не треба так розмовляти зі мною, — різко відповіла Ірина і зробила крок назад.
— Я не відпускав тебе, — прошипів крізь зуби Вадим, боляче схопив її за руку і притягнув до себе. — Якщо ти не будеш слухатися…
— То що? Прикуєш мене? Коли я стану лікарем, ти будеш у всіх моїх пацієнтах бачити своїх ворогів і моїх коханців? — Ірина спробувала вирвати руку з чіпких сильних пальців чоловіка.
Вона не зрозуміла, що сталося. Навіть болю не відчула. Тільки у вухах задзвеніло так, що інші звуки замовкли.
Вадим щось говорив, його губи ворушилися, але через шум у голові Ірина не розібрала слів. У рот потрапляла солонувата кров з розсіченої губи, а обличчя стало чужим. Вадим наблизився.
— Ти зрозуміла? — розчула вона.
— Я… — губи не слухалися, вона їх не відчувала. — Я зрозуміла, — з трудом вимовляла вона.
Вадим так швидко ляснув її, що Ірина не встигла прикрити голову рукою. Удар відкинув її назад. Від болю вона втратила свідомість.
Коли Ірина прийшла до тями, Вадима поруч не було. Все її тіло здригалося від стримуваних ридань. Вона з трудом підвелася на ноги, дійшла до сходів на другий поверх.
У спальні впала ниць на ліжко і дала волю сльозам. Наплакавшись, вона хотіла сходити за льодом на кухню, але двері спальні виявилися зачиненими. Ірина не помітила, коли Вадим встиг зачинити їх.
На ранок обличчя розпухло ще більше, розбита губа боліла. Вадим так і не зайшов до неї. Телефон він теж забрав, навіть не подзвонити.
Ірина металася по кімнаті, шукаючи вихід. Вона опинилася в ув’язненні, як птах у клітці. Клацнув замок.
— Ну що, одумалася? — у дверях стояв Вадим.
— Ненавиджу! Випусти мене! — викрикнула Ірина.
Рана на губі тріснула, вона відчула смак крові. Новий хлопок відкинув її на ліжко. Хоч і не сильний, але припав на ту ж половину обличчя. Ірина завила від болю. Вадим знову зачинив її.
Перед обідом завжди приходила прибирати жінка. Іра вмовила її випустити. Ключ стирчав у дверях. Жінка відкрила і ахнула, побачивши обличчя Ірини.
— Він щось зробить мені за те, що я випустила вас, — тремтячи від страху, сказала вона.
— Скажіть, що я вас обдурила, попросила принести води, а сама вибігла, — сказала Іра і почала спускатися вниз.
— Куди ж ви в такому вигляді? Капюшон хоч одягніть, прикрийте обличчя, — порадила жінка.
Ірина подякувала їй, одяглася і вийшла на вулицю. До свого будинку вона йшла обхідними шляхами, ховаючи обличчя від випадкових перехожих. Вони шарахалися від неї. Мама сплеснула руками.
— Як же так? А здавався такою порядною людиною. Пробач мене, донько. Я ж, як краще хотіла. А якщо він прийде сюди? Двері кволі, ногою легко вибити.
— Не говори дурниць, мамо.
Ірині було все одно. Гірше вже бути не могло. Але вона все ж зателефонувала Саші і попросила приїхати.
На останньому курсі він підробляв у «швидкій», набираючись досвіду. Він обробив рани на обличчі, викликав лікаря, щоб зафіксувати побої.
Потім зняв на камеру телефону обличчя Ірини і відправив знімки Вадиму, підписавши, що якщо він сунеться до неї або спробує вдарити її ще раз, знімки відразу потраплять в інтернет.
Вадим більше не з’являвся. Тільки через два тижні, коли спали набряки і зблідли синці, Ірина змогла повернутися в інститут.
Розлучили їх з Вадимом швидко. Влітку, після держіспитів, Ірина із Сашком зайшли в кафе. Раптом повз них пройшов Вадим.
Він не помітив Іру, був цілком зайнятий молодою супутницею. Коли Вадим вийшов у туалет, Іра підсіла до дівчини.
— Будьте обережні, а краще тікайте від нього, дівчино. Він робить страшні речі. Якщо зробите щось не так, він вчинить з вами так само.
— А ви хто? — недовірливо запитала дівчина.
— Його колишня дружина. Будь ласка, не кажіть йому, що бачили мене. Тікайте, поки не пізно. — Ірина швидко вийшла з кафе, не чекаючи на повернення Вадима.
Через скляні двері вона бачила, як він повернувся, про щось запитав свою супутницю. Вона невинно знизала плечима. «Не сказала», — з полегшенням видихнула Ірина.
— Навіщо ти говорила з нею? А якщо вона розповість йому? — обурювався Саша, вийшовши слідом за нею з кафе.
— Я нізащо не вийшла б за нього, якби мене вчасно попередили. Я намагалася дізнатися, чому він розлучився з дружиною, але всі робили вигляд, що не знають. Навіть Олена, — сказала Іра.
Вони з Сашею поїхали в інше місто. Після спеціалізації він став хірургом, а Ірина працювала кардіологом.
У них народився син. Мама більше ніколи не втручалася в життя дочки зі своїми порадами.
Одного разу, сидячи в перукарні, Ірина прочитала в старому журналі про скандальну подію.
«Бізнесмен Вадим Пронін відправив на той світ свою дружину», – гласив заголовок.
А за вікнами перукарні прогулювався Сашко з коляскою. «Як добре, що він поруч, що є Дімка, що мама здорова, а гроші… Гроші — справа наживна. Їх потрібно рівно стільки, щоб залишатися людиною», — подумала Ірина.
— Проходьте, — покликала її майстриня, яка звільнилася.
