— За документами це житло належить моєму чоловікові, свекри перед весіллям такий подарунок синові зробили, – пояснює подрузі Тамара. – Але він все одно всупереч їм піти не може.
— Ну, якось можна зрозуміти й його…
— Його я, якраз і розумію, я його батьків зрозуміти не можу, – відповідає молода жінка. – Подарували житло, ми живемо, все добре, ну яка їм різниця, хто в цій квартирі буде фізично перебувати, ми з дитиною чи моя мама?
Ніхто ж не просить переробляти документи!
Але ні, принципово: «Твоя мама там жити не буде, крапка. Ми не для того синові квартиру дарували». Боже мій, вони реально не розуміють, що нам утрьох тісно в однокімнатній? Чи прикидаються?
Тамарі 29 років, заміж вона вийшла за Матвія 3 роки тому, зараз їхньому первістку виповнилося 9 місяців.
З батьками чоловіка у Тамари стосунки нейтральні: не сваряться, але й близькості особливої немає.
Онука бабуся й дідусь провідують, вітання їй через чоловіка передають, але телефонує свекруха зазвичай. І телефонує вона синові, навіть якщо щось треба дізнатися у Тамари.
З мамою Томи батьки чоловіка не порозумілися.
По-перше, мама жінки вже літня дама. Тамара зʼявилася, коли мамі було 37 років, а по-друге, свати образилися, що вони синові на старт купували квартиру, дбали про це ще коли син у школі вчився, а сваха на весілля доньці подарувала лише 20 тисяч гривень.
— А з чого мама мені більше подарує? Вона мене виховувала одна, коли бабусі з дідусем вже на світі не було, навчала теж одна. Ну от, вийшло в неї в житті так.
Коли ми розписувалися, мама вже була на пенсії, а до цього треба було мене на ноги ставити.
Звідки вона могла більше взяти, тим паче – купити квартиру.
Зрештою, свекри про наше матеріальне становище знали заздалегідь, могли б теж нічого не дарувати синові, хай би залишилася ця однокімнатна на них.
Чоловік не просив, ми б і квартиру зняли, і на своє заощаджували.
З дитиною б почекали, це так. Але ми й зараз вже схиляємося до того, що будемо купувати спільне житло. Не в терміновому порядку, але будемо.
Адже виходить, що в чоловіка нерухомість є, але розпоряджатися він нею не може.
У Тамари формально теж є житлоплоща: приватизувала мама квартиру своїх батьків, коли Тамарі було трохи більше року, тож у маминій двокімнатній Тамарі належить половина.
Розмінювати й ділити житло з мамою в голову Тамарі не спадало ніколи. А нещодавно мама сама завела розмову:
— Ваш диван, крісло та ліжечко дитяче, зовсім у вас тісно, онук ходити починає, а де ходити? Одні кутки та меблі.
Квартира чоловіка справді малогабаритна. Свекри зробили там непоганий ремонт, але метраж ремонтом не збільшиш.
Тамарі весь час бракує місць для зберігання, затісно, якщо дитина спить, вони з чоловіком дивляться фільм у навушниках, а поговорити йдуть на кухню. Гостей теж не прийняти – нема де сісти, кухня 7 квадратних метрів.
Так, добре, що є хоча б таке житло, але тісно. Подружжя заощаджує на перший внесок за квартиру більшого розміру. Але, з огляду на декрет, заощадять і куплять нескоро.
Продавати однокімнатну чоловіка й на думку не спадало, у крайньому разі її можна буде просто здати. Але, як показує ставлення свекрів, здавати теж не вийде.
Простіше Матвію повернути подарунок батькам, хай роблять із квартирою, що хочуть.
— Ми таких жестів поки що не робимо, нам поки що нема куди йти, але їхнє ставлення відверто ображає, – каже Тамара.
Образу невістки викликала ситуація, коли мама запропонувала доньці та зятеві перебратися до її двокімнатної з дитиною, а вона приїде на місце молодої сім’ї.
Вона одна, їй місця точно вистачить, речей у неї мало. А сім’я доньки чудово почуватиметься в просторіших умовах.
Квартира Тамари та її мами справді більша й зручніша. Кімнати 12 і 18 метрів, кухня 10, другий поверх, є лоджія.
Матвій ідеєю зацікавився, район непоганий, до роботи, в усякому разі, не далі. Але… все вперлося в заборону батьків чоловіка.
— Ми платили за цю квартиру свої важко зароблені (розповідь спеціально для сайту Цей День) гроші, ми ремонт робили й дарували тобі житло, щоб ти жив, а не тітка чужа. Бачили ми барліг свахи, там ремонт робити треба рік і вкладати, і вкладати, і вкладати.
Яка вона хитренька, прийде на все готове, не вклавши ні копійки, і буде жити? – заявила Матвію мама, а батько підтакнув. – Ні, ми не згодні. Зрештою, по совісті – це наше житло, і з нашою думкою ти повинен рахуватися.
У квартирі мами Тамари справді обстановка скромніша, косметику в кімнатах робили відносно недавно, але кухня й ванна кімната вже просять оновлення.
На думку Тамари, вкласти гроші, щоб жити в комфорті й просторі – це дрібниця.
— І потім, так, подарували синові квартиру, і що? Син постаріти в ній повинен? Звісно, ми й не збиралися б у ній жити до срібного весілля.
А їхній дорогоцінний ремонт має тенденцію до того, щоб через пару років теж попросити оновлення.
Вічного нічого немає, – обурюється Тамара. – І мама моя не хитрує. Про переоформлення документів навіть не йшлося. Мама просто запропонувала вихід, як нам вже жити в просторішій квартирі.
— Я все розумію, – зітхає чоловік. – За документами я можу робити з цією однокімнатною взагалі все, що хочу. Продати, переоформити, подарувати, помінятися. Але… як я піду всупереч думці матері й батька?
Мені совість не дозволить, не я ж платив за квартиру гроші.
Просто потерпимо, що ще робити. Заманливо було б переїхати до тещі, але не такою ціною. Нічого, потерпимо кілька років, а потім розширимося.
Тамарі ж залишається просто злитися.
Поведінка свекрів доброму ставленню з її боку не сприяє. Приїжджають, радіють тому, що онук на ніжки вставати почав, скоро піде.
— Куди? Від колін до колін? Від дивана до крісла? Ґулі набивати? – злиться невістка. – Зате в них неприязнь щодо моєї мами й принципи.
