Хоч Антон і не був вибагливим у їжі, не перебирав, але те, що готувала Лера, їсти міг не завжди. І не тому, що було несмачно. Готувала Лерочка і добре, і дуже навіть смачно, але незвично, хоч лусни.
Наприклад, картопельку в сім’ї Антона дуже шанували. Особливо молоду, маленьку, ніжну, в шкірці, щойно викопану зі свого городу.
Стоїть ця картопелька в самому центрі столу, пара йде, і так і манить до себе, мовляв, бери мене швидше, та їж, чого зволікати?
А поруч з картопелькою на сусідній тарілочці і цибулька зелененька, і кріпчик з петрушечкою, і огірочки малосольні, та помідорки, яскраві, червоні, пружні, наливні, того й дивись, що лопнуть від своєї стиглості.
Тут же і сальце солоне, тоненьке, з красивими м’ясними прожилками і м’якою, ніжною шкіркою. Загалом, очі розбігаються від такого достатку, а рот сам собою слиною наповнюється.
Валерія картопельку теж шанувала, тільки готувала її не так, як звик Антон. Ні, варилася картопелька саме так, як належить, без усяких там експериментів, а ось подавала її Лера зовсім по-іншому.
Прямо в каструльку з картопелькою додавала Лерочка обсмажене солоне сало з цибулею і дрібно нарізану зелень. Цибульку там, петрушечку, кріпчик. Ні, не подумайте поганого, не все в одну посудину, прости Господи, як баланду поросятам. Все окремо.
Навпіл ділила Лера картопельку, і в одну половину цибульку з салом додавала, а в іншу зелень.
Антон перший раз аж очі від здивування витріщив, мовляв, це що таке? Це навіщо?
І Лерочка здивувалася. Як це що це? Картопелька, невже не видно? Навіщо? Так ясна річ, щоб смачно було. Не смачно тобі, Антоне?
Антошці хоч і було смачно, але дуже вже незвично. І Лера, слухаючи розповіді Антона про те, як картоплю подавали в них у сімʼї, теж здивувалася.
— У нас, Антоне, і бабуся так завжди робила, і мама моя так робить. І тітки мої теж так роблять, та й взагалі, у нас в селі, напевно, всі так роблять. А те, що у вас все по-іншому, то не біда. У кожній хатинці свої забавки.
Але, мовляв, сваритися через дурниці ми з тобою не станемо, і я тобі особисто, персонально, голу картоплю залишатиму, без усього, з однією шкіркою. І їж ти її, як тобі заманеться, з чим захочеш. А то знайшов проблему, теж мені!
Вони, Антон з Валерією, в той час були зовсім ще навіть не чоловік з дружиною. Заяву подали, і вирішили жити разом. А чого ускладнювати? Навіщо дві квартири орендувати і гроші даремно витрачати, коли через місяць вже розпишуть їх. От і з’їхалися.
Молоді ще та зелені, що вже там! Але, як не кажи, а господиня з Лери хороша вийшла. І прибрати, і випрати, і приготувати, все вміла вона, дарма, що молоденька зовсім, ледь 20 років виповнилося.
У Антона руки теж росли звідки треба. З плечей, поки ще звичайно худеньких, так і вік у нього теж молодий, майже юний. Всього на пару років старший за Леру.
Ремонт у орендованому житлі особисто зробив Антон. І стелю сам натягнув, і шпалери поклеїв, і лінолеум постелив, а йому за це господиня і спасибі сказала, і суму, яку витратив хлопець на ремонт, з плати орендної вирахувала. От так!
І готувати Антон умів. Не все звичайно, але вже яйце посмажити, або картоплю, це з легкістю.
Якось увечері сиділи молоді після вечері, ганяли спекотне повітря всим чим доведеться, обливалися потом і мучилися від спеки. Літо було в самому розпалі, сонце палило нещадно, і навіть нахабні мухи лише ліниво повзали, не махаючи крильцями. Напевно, боялися їх обпалити.
Антон, дивлячись на Леру закоханими очима, ковтнув тягучу слину і мрійливо простягнув:
— Окрошечки б зараз. Холодненької такої, кисленької…
Лера теж ковтнула слину і зітхнула. Це ж в магазин йти треба, а вже ніч на носі. Поки це все відвариш, приготуєш, вже і спати пора.
А назавтра вчорашня окрошка так собі. Знущання суцільне. Збочення. Це вам не борщ вчорашній або позавчорашній, який стає тільки смачнішим з кожним днем. З окрошкою це не працює.
— Антончику, а я завтра окрошку приготую! Ти з роботи прийдеш, а вона ось чекає на тебе.
На тому й домовилися.
Весь день Антон ходив з блаженною посмішкою і мріяв про те, як після роботи посьорбає окрошку, яку завжди готували в його сімʼї на всі свята.
Додому він летів як на крилах, лише забігши в магазин за свіжим, гарячим хлібчиком.
Лера постаралася. Каструлька з окрошкою вже стояла в центрі столу і чекала на нього. Антон, поцілувавши Леру, побіг мити руки, а Лера тим часом розсипала окрошку по тарілках.
— М-м-м, окрошечка, з квасом…
Хоч і не дуже любив Антон окрошку з квасом, але разок-другий заради різноманітності з’їсти її не гріх.
Заплющивши очі, в передчутті яскравого і незабутнього смаку Антон запустив ложку в рот, заплющив очі ще сильніше, і почав повільно жувати, а потім скривився, наче таргана побачив, і через силу проковтнув.
Лера злякано дивилася на Антона, і не могла зрозуміти, що не так?
— Тобі не смачно, Антоне?
— Смаааачнооо, кохана. А що ти туди поклала?
Перемішавши все ложкою в тарілці, Антон підчепив гущу, і витріщив очі.
— Капуста??? В окрошці??? Ти серйозно, Леро? Ти, напевно, її з борщем переплутала? А що ж не закип’ятила, га? Вже б одразу гарячу і подавала! З буряком там, з пастою томатною…
Лера, ображено надувши губи, відвернулася.
— І нічого я не переплутала! Звичайна окрошка, з квашеною капустою. І бабуся моя так робить, і мама… Та й взагалі, у нас в селі… У нас в селі не їдять такого, якщо чесно…
Сльози покотилися з очей дівчини. Так прикро їй було! Вона старалася, готувала, капусту цю нещасну спочатку промивала, потім різала дрібненько, щоб не звисала вона з ложки. І свинину варила замість ковбаси магазинної, старалася, а він! Невдячний!
Антон, зрозумівши, що Лера образилася не на жарт, спробував загладити свою провину.
— Може, це якийсь ваш особливий рецепт, Леро? Просто я ніколи не чув про окрошку з квашеною капустою. Знаю, що багато рецептів є, але такий не чув. Та я, якщо чесно, і з квасом її не дуже. У нас зазвичай на воді її роблять…
Тепер настала черга Лери дивуватися.
— Окрошка на воді? Це як взагалі?
— Нууу, як зазвичай. Все те ж саме, тільки без капусти і квасу. Ну і замість сметани майонез. З ковбасою ще. Смаааачнооо…
— Ну вже ні, Антоне, такого не буває. І як же їсти її, твою окрошку на воді?
— Як зазвичай. Ротом. Береш і їси. І від задоволення мружишся, тому що смачно дуже.
— Ні, ну це точно рідкісна гидота. Або ти мене розігруєш, або я не знаю. Ну як можна розвести салат водою, та ще й їсти це все з задоволенням?
— Та так само, як з капустою! Ти ж сама казала, що в кожній хатинці свої забавки. У нас ось так їдять окрошку, і ні про яку капусту не чули зроду. Не віриш – давай мамі моїй зателефонуємо!
— А давай! Нехай мені Інна Валентинівна сама скаже, як це – окрошка на воді!
Мама Антона, Інна Валентинівна, вислухавши Леру, підтвердила, що, мовляв, так і робимо, на воді. А взагалі, у нас кожен в сім’ї по-різному їсть окрошку, і ми просто салат розводимо тим, чим подобається.
І заправляємо ми її кожен за своїм смаком. Хтось сметаною, а хтось майонезом. Бабуся взагалі не заправляє, у неї кефір. Я з квасом люблю, бабуся наша (розповідь спеціально для сайту Цей День) з кефіром їсть, а Антошка з батьком на воді.
— Так це ж не смачно! Ні, не розумію я, як сьорбати солону воду з майонезом!
— Ой, Лера, там ще й оцет же додають, щоб кислинка була, тому і майонез замість сметани.
— Все одно не розумію! Ну з квасом – це зрозуміло, з кефіром теж. А ось з водою???
Антон, який мовчки слухав їхню розмову, вклинився в неї, і повідомив матері, що сьогодні їв окрошку з квашеною капустою.
— Та всяку її роблять, Антошко. Це ж справа смаку. Хто як звик, кому як подобається. Люди і з оселедцем окрошку роблять, і нічого, смачно їм. Ой, а баба Зіна, бабуся моя, вона в окрошку крім оцту ще й соду харчову додавала, і цукру трохи. А дід Іван, дідусь мій, все жартував з неї, мовляв, знову щипавку свою навела? Дивись, мовляв, Зінаїдо, надуєшся, як кулька, і лопнеш.
Тут вже і Антон, і Лера, здивувалися разом, враз. Гаразд з содою і цукром, тут напевно на зразок квасу. Але окрошка з оселедцем – це щось зовсім вже з розряду фантастики.
— Та годі вам, діти! Скільки ви вже знаєте, і скільки вам ще належить дізнатися! Головне не сваріться! А окрошку – та розводьте кожен сам собі, додавайте те, що подобається, і проблем (розповідь спеціально для сайту Цей День) не буде. Думаєте, що у нас з батьком розбіжностей не було? Теж були, і нічого, притерлися, навчилися разом жити. Він же, батько Антона, теж раніше багато чого не їв, тому що незвичний був. Ні крупи не їв, ні кабачки, ні гарбуз, а зараз за вуха не відтягнеш його.
Вже давно чоловік і дружина Антон з Лерою, а ту першу окрошку досі зі сміхом згадують. І з оселедцем заради експерименту спробувала Лера окрошку зробити. Їй не зайшло, дурниця повнісінька, а Антошці так сподобалося, що їв так, аж за вухами лящало.
Головне з хріном її подавати, тоді зовсім смак інший виходить, особливий, освіжаючий.
І з капустою квашеною розкуштував Антон окрошку. Виявляється, що це теж смачно. А Лера закохалася в окрошку на воді. І правда смачно, і як вона раніше могла думати інакше?
І мав рацію той, хто сказав про те, що в кожній хатинці свої забавки. А ще в цьому випадку можна сказати про те, що на смак і колір товаришів немає. Ось така окрошка!
