— Значить, знайдемо тобі нового чоловіка.
— Не зможемо, мамо, я при надії. Ігор дав мені тиждень, щоб виїхати з його квартири. Допоможи мені зібрати речі, я буду жити з тобою.
— Зі мною? Зі мною не можна. Ти знаєш, я знову вийшла заміж.
— Куди я тоді? — сплеснула руками Наталка…
… — Або ти сидиш вдома, або ми розлучаємося! — наполягав чоловік. — Не хочу більше вислуховувати від твоєї матері, яка ти ідеальна, а я просто пил під твоїми ногами, випадково причепився!
— Знову з мамою посварилися? — Наталка подивилася на Ігоря розуміючим поглядом.
— Знову, Наталка, знову! Як мене це вже дістало. Кожен день одне й те саме! Вона приходить до нас за розкладом, щоб винести мені мізки і сказати, який я нікчемний!
А якщо я починаю їй відповідати, то погрожує, що ти такого не пробачиш і вона обов’язково тобі все розповість! Хоч би раз тобі зателефонувала і про себе розповіла!
Наталка здивовано дивилася на чоловіка і не зовсім його розуміла.
— Я це зрозуміла, Ігорю. Не розумію тільки одного, навіщо мені сидіти вдома і звільнятися?
— Щоб ти сама розмовляла зі своєю мамою, коли вони вдирається в наш дім! Катерина Степанівна щиро вважає, що жінка повинна сидіти вдома, а чоловік її забезпечувати! І я вже на все згоден, аби тільки не слухати її.
***
Наталка була єдиною дитиною в родині. Займалася дівчинкою мама, яка сиділа вдома і не працювала.
Вона завжди вважала, що жінка — берегиня домашнього вогнища, а чоловік повинен приносити гроші.
Неважливо яким способом, просто повинен і все.
Через це нерідко вдома траплялися скандали.
Батько Наталі терпів-терпів, що дружина від нудьги йому мізки виносить, та пішов.
Катерина Степанівна — жінка не боязка, примудрилася подати на аліменти не тільки на дочку, але і на себе.
Підстава — через чоловіка не доучилася, не пішла працювати, потім народила дитину. Освіти немає, стажу теж.
Батько не став влаштовувати розборок і погодився.
Катерина Степанівна все життя вчила дочку, що заробляти повинен чоловік. А їй, тобто Наталці, можна і не вчитися.
— Повір мені, дівчинко, — говорила мати. — Чоловік потрібен для того, щоб забезпечувати тебе.
Тобі не потрібно здобувати освіту, займатися чимось. Хоча, якщо ти так хочеш, то хобі можеш собі знайти. Але тільки заради задоволення.
— А нам у школі кажуть, що без освіти нікуди. Ніякого майбутнього немає, нормальної роботи не буде.
— Ти що, мене зовсім не слухаєш? — розлютилася мати. — У школі вам лапшу на вуха вішають! Їм головніша статистика, а не майбутнє учнів!
Наталка злякалася маминої реакції і замовкла. Більше питань про освіту і навчання не піднімали.
Але при цьому дівчинка старанно працювала і закінчила одинадцять класів на відмінно.
— Мамо, я вступаю до інституту! — заявила щаслива дівчина.
— Який інститут? Ти що надумала? Ми це обговорювали! Залишишся вдома, заміж тебе віддам! Нема чого просто так тинятися.
Наталка хитро посміхнулася, вона вже продумала все заздалегідь.
— Мамо, ну сама подумай, які тут наречені? Мені треба у велике місто. Там чоловіки з вищою освітою, працюють більше і заробляють теж більше. Я вступлю до інституту, познайомлюся з перспективним хлопцем, поки його ніхто не зайняв.
Катерина Степанівна зраділа і подумала: “Правильно доньку виховала!”
Наталка поїхала, а мама знайшла собі нового чоловіка, оскільки грошей від колишнього більше не отримувала.
Дівчина старанно вчилася, була кращою в групі. Мамі завжди відповідала одне й те саме:
— Поки що гідних кандидатур немає. Я не хочу кілька разів виходити заміж. Треба відразу знайти ідеального.
З Ігорем вони вчилися разом. І на останньому курсі, коли Катерина Степанівна зовсім не давала Наталці спокійно видихнути, дошкуляла, що пора виходити заміж, дівчина сказала прямо:
— Одружися зі мною.
Ігор погодився і пара вже через місяць оформила стосунки в РАГСі на радість мамі.
— Ігорю, — Наталка все ж зважилася розповісти правду про маму. — Ти маму не слухай. Вона вважає, що я повинна сидіти вдома. Якщо тебе запитає, погодься з її думкою. Ми їй не будемо розповідати.
Ігор, який був трохи здивований такою поведінкою, погодився, а через півроку зрозумів, що даремно…
Катерина Степанівна приїхала до дочки без попередження. Двері відчинив зять.
— А ти що тут робиш? — нахабно запитала теща, проходячи в квартиру.
— Живу, Катерино Степанівно, — розсміявся Ігор.
— Я не про це питаю! Чому ти не на роботі? Середина тижня, а ти вдома!
— Я вдома працюю.
— Це ще як? — теща вже пройшлася по кімнатах і переконалася, що дочки вдома немає. — Де Наталка?
— У мене замовники не вимагають, щоб я сидів в офісі, — розсміявся чоловік.
— Так, так, добре. А донька моя, питаю?
І тут він згадав, про що вони домовлялися спочатку.
— Наталка пішла… нову зачіску робити, — згадав чоловік, і теща кивнула.
— Ви влаштовуйтеся, а мені треба працювати.
Катерина Степанівна не стала заважати, пішла на кухню. Відкрила холодильник, побачила напівфабрикати і сіла чекати дочку.
Минуло дві години, три, а Наталі так і не було. Повернулася дівчина тільки пізно ввечері.
— І де ти була, моя люба? — замість чоловіка біля порога зустрічав мама. —
Не треба мені брехати, що зачіску робила. Бачу, що твоїм волоссям давно ніхто не займався.
Наталка зробила глибокий вдих і зізналася.
— Так, мамо, я працюю.
— А твій, цей, значить, сидить вдома, поки дружина паше? Що за чоловік у тебе такий? Сидить на шиї і не думає злізати!
А мене запевняла, що все нормально, з великого міста, буде забезпечувати.
Мати подивилася на Наталку, немов на дитину, і додала.
— Не переживай, сьогодні ж заберу тебе додому!
— Я не поїду додому, — вичавила з себе молода жінка.
Сперечатися з мамою не хотілося, скандал затівати теж, але і мовчати вже було безглуздо.
— Що значить не поїдеш? Він тебе залякує? Ну я зараз йому покажу!
Катерина Степанівна, не чекаючи відповіді від дочки, пронеслася в найдальшу кімнату, в якій працював Ігор.
Він в цей момент розмовляв по відеозв’язку з керівництвом.
— Ти не смієш на мою дочку руку піднімати! — кричала жінка, обхажуючи зятя кухонним рушником. — Нахлібник! Сів на шию, вона пашить цілодобово, а ти… Ти!
Ігор, який не розумів, за що його так, на мить розгубився, і частину конфлікту встигли побачити люди з керівництва.
Благо, вони виявилися вихованими і просто відключилися.
— Катерино Степанівно, зупиніться! Що ви робите? — чоловік відібрав рушник і навіть замахнувся на тещу.
Не зрозуміло, чим би закінчився конфлікт, та в кімнаті з’явилася Наталка.
— Мамо, що ти наробила? — обурилася вона. — Ігор працює, просто з дому.
Маму вдалося того дня заспокоїти. Жінка поїхала, отримавши від дочки обіцянку, що та буде сидіти вдома на забезпеченні чоловіка і займатися квартирою, прибиранням і готуванням.
— Ти впевнена, що вона повірила тобі? Чи не простіше сказати, що тобі подобається працювати, розвиватися?
— Думаєш, я не пробувала? — Наталка скривила обличчя. — Стільки років з нею прожила і прекрасно розумію, її переконання неможливо оскаржити. Простіше погодитися.
— Ну що, тоді звільняєшся?
— Не дочекається. Просто скажу, що сиджу вдома і попрошу, щоб про приїзди повідомляла заздалегідь.
— Ага, так вона і буде повідомляти! Як сьогодні, — хмикнув Ігор. — Я, між іншим, через неї отримав догану. Тепер наді мною посміюються керівники, а це, знаєш, не дуже приємно.
— Я знайду причину, щоб повідомляла. Скажу, що завела собаку. У неї алергія на них.
І якийсь час вигадана собака допомагала Наталці та Ігорю.
Але незабаром Катерина Степанівна, забувши про свою алергію, приїхала без запрошення…
Дочки вдома не було, зате зять знову сидів за своїм комп’ютером. Теща так розійшлася цього разу, що випадково впустила ноутбук і розбила його.
— Сам винен! — заявила вона зятю. — Менше грати будеш.
— Катерино Степанівно, це моя робота, а не ігри! Я забезпечую сім’ю, працюючи за ноутбуком.
— Якби ти забезпечував сім’ю, то давно б Наталка сиділа вдома. А їй доводиться працювати! Ти ледачий і безсовісний!
Катерина Степанівна пішла, так і не дочекавшись дочки. І стала приїжджати регулярно, завжди вдень і завжди зі скандалом та образами.
Дійшло до того, що Ігор замислився про розлучення.
— Я так більше не можу. Я не можу вислуховувати твою маму. Треба щось придумати, якщо вона не розуміє тебе.
Наталка розлучатися не хотіла, тому було вирішено провчити маму.
***
— А де твій чоловік? Невже на роботі?
— Ні, мамо, його немає. Він зібрав речі і поїхав.
— Що значить поїхав? Куди? У відрядження?
— Ні, від мене поїхав, подав на розлучення.
— Значить, знайдемо тобі нового чоловіка.
— Не зможемо, я при надії. Ігор дав мені тиждень, щоб з’їхати з його квартири. Допоможи мені зібрати речі, буду жити з тобою.
— Зі мною? Зі мною не можна. Ти знаєш, я знову вийшла заміж.
— Куди я тоді? — сплеснула руками Наташа. — Роботи немає, грошей немає, ще й дитина. Треба від дитини позбутися! — Наталка знала, що мама ніколи не дозволить перервати життя.
— Що значить позбутися? Подамо на аліменти, буде платити, як миленький.
— Мамо, це не його дитина! — Наталка закрила обличчя руками.
— А чия ж тоді?
— Ну, загалом, я тебе слухала. Ти ж казала, що потрібен забезпечений чоловік, щоб працював, а я сиділа вдома. Я знайшла такого, навіть ношу дитину від нього. Тільки він виявився одруженим.
Мати витріщила очі на дочку. Не такому вона її вчила, зовсім не такому.
— Зараз же! Негайно повертай Ігоря! Кращого чоловіка тобі не знайти!
— Він сказав, що не повернеться, через тебе!
— Давай сюди телефон, сама йому подзвоню.
Жінка набрала номер зятя.
— Ігорю, синку, вибач мене, більше у вашу сім’ю не полізу… І приїжджати не буду. Краще ви самі. Так-так, Наталка дуже засмучена, чекає на тебе…
Катерина Степанівна поїхала до себе додому. Ігор повернувся до дружини.
Весь цей час він сидів у сусідній квартирі у знайомого.
З тих пір Катерина Степанівна в гості не приїжджає і в сім’ю дочки не лізе.
Тільки постійно нагадує, що це вона врятувала шлюб дочки і без неї дочка пішла б по світу.
