— Льоша, ти взагалі розумієш, про що мене просиш?
— Звичайно! Тобі навіть нічого робити не доведеться, зате потім ми купимо квартиру!
Ольга дивилася на Олексія круглими очима і ніяк не могла зрозуміти: він жартує чи говорить абсолютно серйозно.
Те, що він запропонував цього разу, було абсолютно неприйнятним. Але Олексій просто не розумів цього.
— Звичайно, це ж не твоє тіло, а моє! — Ольгу охоплювали хвилі обурення.
— На жаль, — процідив крізь зуби Олексій. — Якби я міг, я б сам… Але ні, доводиться тебе вмовляти.
Після цієї розмови у Ольги було єдине бажання: піти в душ і змити з себе весь сьогоднішній вечір. А ще краще — останні п’ять років.
Якби тоді, в РАГСі, вона знала, як складеться її подружнє життя, вона б нізащо не поставила свого підпису і вже тим більше не сказала б «Так!»…
… Шість років тому Ольга познайомилася з Олексієм. Точніше – він підійшов до неї в автобусі, довго-довго дивився в очі, а потім взяв у свої руки її долоньку і написав цифри: “067 931….”.
– Ти найкрасивіша дівчина в світі, – Олексій продовжував дивитися Ользі в очі, не відриваючись.
– Невже? – Ольга навіть не знайшла, що відповісти.
– Так. Я б хотів дивитися в твої очі все своє життя. І я б все зробив, щоб в них ніколи не було сліз.
Ольга розсміялася: хлопець, начебто, говорив банальні речі, але звучало все це дуже красиво.
— Послухай, у мене зараз нічого немає. Ноутбук, телефон і куртка ось шкіряна, — Олексій все ніяк не хотів відпустити руку Ольги. — Але якщо ти погодишся бути зі мною, я весь світ кину до твоїх ніг.
— Добре, — розсміялася дівчина. — Я тобі зателефоную через тиждень. Дізнаюся, на яку частину світу вже можу претендувати!
Ольга швидко вибігла з автобуса і попрямувала в бік університету.
Олексій все дивився і дивився їй услід, мріючи, як ця неймовірно красива дівчина одного разу скаже йому «Так».
Рівно через тиждень Ольга дотримала обіцянку і передзвонила Олексію. Ні до чого не зобов’язуюча розмова і прогулянка завершилися пропозицією зустрітися ще раз.
А потім — ще і ще. І вже через пів року Олексій переїхав до Ольги. Дівчина жила в квартирі, подарованій батьками.
– Кохана, давай продамо квартиру і купимо ділянку, побудуємо будинок! – гаряче вмовляв Ольгу Олексій.
– Давай зробимо по-іншому: візьмемо квартиру в іпотеку, будемо її здавати. З цих грошей зможемо виплачувати іпотеку і відкладати на свій будинок. Як тобі така ідея?
– Оленька, ти – мегамозок! Я б і сам краще не міг придумати!
– Але спочатку нам потрібно одружитися, правда?
– Звичайно! А ти… згодна?
– Ну, поки пропозицій не надходило…, – почала Ольга, але Олексій її відразу перервав.
– Виходь за мене заміж! Я кохаю тебе! І все зроблю, щоб ми були щасливі!
***
Зараз, згадуючи ту розмову, Ольга з тугою дивилася у вікно квартири на 10 поверсі — тієї самої, яку подарували батьки.
Велику квартиру вони купили відразу після весілля — спасибі батькам, додали грошей на перший внесок. Але геніальний план Олексія щодо накопичень лопнув як мильна бульбашка.
Спочатку він поставив таку ціну за оренду, що потенційні квартиранти навіть не розглядали це житло як варіант.
– Може, здасте дешевше? – таке питання задавав кожен, хто дзвонив.
Ольга, врешті-решт, з’ясувала оптимальну вартість оренди і якось вмовила Олексія знизити ціну.
— Ти що! Це на 15 тисяч менше, ніж здають на сусідньому поверсі! — розлютився Олексій.
— Так вони і не можуть здати вже більше року! Квартира стоїть і тільки збитки приносить, — у Ольги знайшовся контраргумент. — А ти здаси дешевше, і квартира буде працювати на тебе!
І дійсно: квартиранти знайшлися за два дні.
Їм подобалося все: і район, і розташування, і те, що квартира була світлою і з мінімумом меблів.
— Ольга, знаєте, якщо ви вирішите через два-три місяці підвищити плату, я вас зрозумію, — зізнався квартирант, а його дружина згодно кивнула.
– Знаєте, якщо чесно, спочатку поставили ціну вище, але вирішили, що краще здавати дешевше, зате хорошим людям і зараз, ніж незрозуміло кому і потім, — у відповідь посміхнулася Ольга.
— О, ми — хороші люди! — у квартирантів явно було чудове почуття гумору.
Олексію ці смішки здалися дещо образливими, але він не показав цього. Зате Ольга швидко знайшла спільну мову з квартирантами.
На жаль, накопичити грошей не вийшло. Частина виручки від оренди відразу йшла на платежі по іпотеці, а решту, замість того, щоб покласти в банк або вкласти в цінні папери, Олексій запропонував зберігати вдома.
Коли Ольга через пів року заглянула в заповітну коробочку, там було порожньо.
— Льоша, де гроші? Невже нас пограбували?
— Ні, — чоловік знизав плечима, як дитина, що накоїла лиха.
— А де ж вони?
— Ну… я витратив. Розійшлися туди, сюди, — здавалося, чоловік і сам не розуміє, куди поділися гроші.
Через рік квартиранти заявили, що вирішили самі купити житло. Знайти нових мешканців ніяк не виходило. Ольга, втомлена від того, що їй доводилося гарувати на двох роботах, зрештою, запропонувала переїхати в більшу квартиру.
А однокімнатну здавати. Або взагалі продати нову квартиру.
— Олексій, ми обоє працюємо як прокляті, світла білого не бачимо. Боюся, що до того моменту, коли знайдуться квартиранти або ми самі погасимо іпотеку, нам уже нічого не буде потрібно.
— А ти песимістка, як не віриш у нас і в наші плани, — розчаровано простягнув Олексій.
— Я реалістка. Якщо ми не можемо платити іпотеку, значить, потрібно або ще раз знижувати вартість оренди і шукати мешканців, або здавати однокімнатну — на них більший попит, або позбуватися квартири.
— Ні, у мене є кращий план!
— Який саме?
— Мій друг запропонував класну схему, за кілька місяців можна кругленьку суму заробити!
— Льоша, що це за схема?
Чоловік довго пояснював схему збагачення. Ольга зрозуміла лише одне: спочатку він повинен вкласти свої гроші, і лише потім, колись, отримає прибуток.
— Мені здається, це якась афера, — заявила Ольга.
— Ні, що ти! Гроші потрібні на навчання. Потім весь прибуток буде мій!
Цілий місяць Олексій слухав якісь курси, проходив онлайн-тренінги.
Після цього почалися будні звичайного учасника мережевого маркетингу, фінансової піраміди та інших «швидких способів збагачення».
— Що ж, добре, хоч не ходить з яскравими книжками в пакеті і не пропонує перехожим купити їх, — посміхалася Ольга.
Олексій же, натхненний промовами коучів, звільнився з роботи і весь свій час проводив за комп’ютером.
Ще через три місяці він дивився на дружину очима побитої собаки. Через те, що Олексій ніяк не міг впоратися з цим «збагаченням», він пішов у мінус. І Ользі довелося діставати гроші із заначки.
— Ну добре, з цим не вийшло, придумаю щось інше.
Олексій не втрачав оптимізму. Він тільки-но влаштувався на нову роботу, і тепер шукав альтернативні способи заробітку.
Працювати п’ять днів на тиждень «з 8 до 5» йому не подобалося. Шукати підробіток не хотілося.
— Льоша, послухай, але ж можна нормально, без махінацій, заробляти. Тобі пропонували брати участь у кількох хороших проектах.
Так, там потрібно було рік попрацювати, зате потім — насолоджуватися плодами праці.
— Я не хочу так довго чекати!
— Та зрозумій же ти, не буває так, щоб все і відразу, та ще й без зусиль, — намагалася достукатися до Олексія Ольга.
І достукалася. Того вечора він прийшов з роботи радісно-збудженим, багато жартував, сміявся.
А ще оглядав Ольгу з ніг до голови з такою ж увагою, як колись селяни купували на ярмарку корову або коня.
— Щось сталося? — Ольга почувалася незатишно під поглядом чоловіка.
— Ні, все чудово, — Олексій відкинувся на спинку стільця, поклав ногу на ногу, а руки схрестив на потилиці.
— Тоді чому ти так на мене дивишся?
— Я придумав, як нам швидко збагатитися.
— І як же?
— Ось тут все написано, — чоловік простягнув кілька аркушів паперу. — Але спочатку постав підпис. Ти ж довіряєш мені?
— Я нічого не підпишу, поки не прочитаю.
Ольга тільки прочитала шапку «Договору», як її обличчя почервоніло від люті.
— Льоша, ти взагалі розумієш, про що мене просиш?
— Звичайно! Тобі навіть нічого робити не доведеться, зате потім ми купимо будинок!
— Нічого не доведеться робити?
— Ну так! Спочатку — полежиш дві доби в лікарні, потім дев’ять місяців з тебе будуть здувати пилинки.
Потім — дадуть стільки грошей, що нам вистачить на все!
— Зачекай, ти зараз серйозно?
— Звичайно. Це — договір з клінікою і батьками дитини, яку ти будеш виношувати.
— Ні, я не буду цього робити.
— Ти не хочеш трохи потерпіти заради сім’ї?!
— Звичайно, це ж не твоє тіло, а моє! — Ольгу охоплювали хвилі обурення.
— На жаль, — процідив крізь зуби Олексій. — Якби я міг, я б сам… Але ні, доводиться тебе вмовляти.
— Олексій, або ти зараз викидаєш цю божевільну ідею зі своєї голови, або ми з тобою розлучаємося!
— Але ж це вирішить усі наші проблеми!
— Наші проблеми вирішить хороша робота і економія. Ти ж поки що витрачаєш гроші наліво і направо!
Олексій немов став нижчим на зріст. Посмішка стерлася з його обличчя, як за помахом чарівної палички.
Сказати, що він був засмучений – значить, просто промовчати. Його душили відразу кілька почуттів.
Обурення, досада, образа і лють від того, що дружина виявилася такою непоступливою. А ще він чудово розумів, що Ольга права.
Ольга теж ледь могла впоратися з емоціями. Вона була розлючена від того, що чоловік вважав, ніби може розпоряджатися нею і використовувати як інкубатор.
Куди дивилися її очі, коли вона одягала обручку?
— Оль, ти це… вибач мене, — врешті-решт прийшов миритися чоловік.
— Не впевнена, що готова зараз це зробити.
— А завтра?
— Завтра — подивимося. Але зараз тобі краще поїхати до мами і переночувати у неї.
Олексій понуро зібрав речі, викликав таксі і поїхав до матері. Додому він повернувся наступного дня під вечір. Відпочившим і натхненним.
— Оленька, вибач мене. Я був неправий, — з порога почав він.
— Я рада, що ти це зрозумів.
— Давай забудемо вчорашній вечір.
— Добре, — погодилася Ольга.
***
Наступний рік минув спокійно. Олексій відкинув свої нав’язливі фантазії про швидке збагачення. Ольга, нарешті, зітхнула спокійно.
Вона навіть погодилася на те, щоб Льошка робив ставки на спорт — щоправда, суворо обумовлену суму.
Іноді він навіть вигравав. Все в родині було б добре, якби не свекруха…
— Оля, ти як дружина повинна в усьому підтримувати Олексія, — кожну зустріч повчала свекруха невістку.
— Я його підтримую, — зазвичай знизувала плечима Ольга.
— Як же, підтримуєш!, — на цих словах свекруха традиційно кривила незадоволене обличчя. — А хто відговорив його від участі в бізнесі Толіка?.
Толік був другом дитинства Олексія, і кілька років тому він запропонував вкластися в якийсь перспективний бізнес. Ольга під загрозою розлучення заборонила робити це.
Олексій таємно від дружини взяв гроші і віддав їх другові. Бізнес прогорів, і ніяких обіцяних сотень тисяч чоловік не отримав.
— Але я ж виявилася права, — спокійно відповіла Ольга.
— Ні, якби він вклався, то бізнес утримався б на плаву, і зараз ви б у золоті купалися.
— Не впевнена, — хмикнула Ольга.
— Не впевнена вона, — стиснула губи свекруха. — А чому відрадила від відкриття своєї фірми?
— Тому що Олексій у цьому бізнесі нічого не розуміє, і він би швидко все втратив.
— Слухай, Оля, якщо ти така розумна, може, сама займешся бізнесом?
— Може і займуся…
… Зазвичай після таких розмов у Ольги, молодої жінки, піднімався тиск, боліла голова, з’являлося відчуття розбитості.
Тому, дізнаюяись про майбутній візит свекрухи, вона зазвичай встигала піти з дому. Але цього разу свекруха з’явилася без дзвінка, коли Ольга ще спала.
Зустрічатися зі свекрухою Ольга не хотіла. Та свято вірила в геніальність сина і підступи, які будують йому оточуючі. Ось і зараз вона з’явилася, щоб пожаліти свого синочка.
— Льоша, я принесла тобі грошей. Ти Ользі поки нічого не кажи, а то вона забере у тебе все.
А вдень приходь до мене — щодня буду чекати, обіди і вечері готувати. Я в тебе вірю, і всі твої проекти зіграють…
Свекруха раптово замовкла, побачивши Ольгу. Вона теж звикла, що невістки не буває вдома.
— Про що Льоша не повинен говорити мені? — дивлячись в очі свекрусі, уточнила Ольга.
— Кохана, не хвилюйся, але мене звільнили, — спробував розрядити обстановку Олексій.
— Звільнили?! Коли?! — Ольга ледь стрималася.
— Півтора місяця тому.
— Скільки?! — очі Ольги вилізли на лоб від подиву. — І коли ж ти збирався мені про це сказати?
Тут у розмову втрутилася свекруха.
— А він не зобов’язаний перед тобою звітувати!
— Та що ви кажете? — викривившись, вимовила Ольга. — Ще й як зобов’язаний! Він мій чоловік, і у нас спільний бюджет.
– Та знаю я ваш бюджет, – недобре засміялася свекруха. – Всі соки тягнеш з мого сина, присмокталася як п’явка!
У Ольги навіть всі слова закінчилися від цього висловлювання. Обстановку якось розрядив Олексій.
– Мамо, ти краще йди додому, ми з Олею самі поговоримо.
Розмова дійсно відбулася. Льоша з палаючими очима ділився ідеєю нового бізнесу.
Він вирішив відкрити ігровий салон. Ольга вирішила, що мова йде про настільні ігри або якийсь квіз.
– Де ти знайдеш приміщення?
— Та що його шукати: у нас же квартира велика! Дивись, в цій кімнаті будуть автомати, а там — казино.
— Ти з глузду з’їхав?! Це заборонено!
— У тому-то й справа! Люди люблять все заборонене. А по квартирах ніхто шукати салон не стане. Так ми швидко розбагатіємо!
— Ні! Чуєш — ні! Я проти цього! Я така ж власниця житла, як і ти! І я забороняю тобі це робити!
— Ну і дурна ж ти жінка. Куди мої очі дивилися в РАГСі?
Ольга грюкнула дверима і вийшла на вулицю.
Вона ходила по знайомих з дитинства вуличках, дихала осіннім повітрям і ніяк не могла зрозуміти: невже Олексій дійсно настільки дурний?
Коли дівчина повернулася додому, Олексій вибачився і запевнив, що нічого організовувати не буде. Але вже через тиждень у вихідні до них завітали любителі покеру.
Начебто, всі вони були знайомими і грали на інтерес, але Ольгу це ніяк не заспокоювало. Далі – більше.
Шанувальники гри зачастили. Потім в кімнаті, де Ольга планувала одного разу зробити дитячу, завісили шторами вікна, Олексій врізав замок, і Ольга навіть не знала, що там знаходиться. Тоді-то вона і вирішила, що потрібно розлучатися.
***
Ольга зібрала речі в дві сумки. Ділити з колишнім чоловіком меблі і сковорідки їй не хотілося. Тут з іпотечною квартирою б розібратися…
Як добре, що батьки подарували їй ту саму однокімнатну ще до весілля! І як добре, що квартиранти з’їхали тиждень тому.
Ольга сиділа в навушниках і перебирала документи: які їй потрібно забрати, а які – залишити Олексію.
Вона стримувала сльози і намагалася не помічати безладу, зазивного жіночого сміху і шуму навколо.
Раптом хтось підійшов до неї ззаду і висмикнув навушники з вух.
— Ой, добрий день, — з удаваною привітністю сказала Ольга, побачивши свекруху.
— Добрий — вичавила свекруха.
Жінка побіжно оглянула квартиру і відразу за звичкою почала висувати претензії.
— Чому в будинку надимлено? Що за гучна музика?
— Так ви про це свого синочка запитайте.
— Хамка! Як ти смієш!..
— А ось так — смію. Виховали фантазера-інфантила.
— Що?!
Свекруха кинулася в кімнату, звідки долинали гучні звуки, відчинила двері і так і застигла.
— Мамо, вийди, — наказав син.
Олексій підійшов до матері, виштовхнув її з кімнати і зачинив двері.
— Олечка… Там ця… ці… вони там… Мила, скажи, що мені це здалося!
— Ні, не здалося, — сумно похитала головою Ольга.
— Та що ж це таке коїться?! Це ти все!.. — металася по кімнаті, як поранений птах, свекруха.
— Помиляєтеся, — саркастично посміхнулася Ольга. — Це всього лише черговий бізнес вашого хлопчика. І ви його, до речі, проспонсорували.
— Я?!
— Звичайно, ви. Ви ж йому тягали гроші, ви вручили конвертик «на розвиток бізнесу». Ось він і розвиває.
Здав квартиру для проведення підпільних заходів. Він і мені пропонував частку, але я відмовилася.
Свекруха стояла як блискавкою вражена.
– До речі, сьогодні ми з вашим сином розлучилися. Тому більше нічого мене тут не тримає. А вам бажаю пишатися синочком: скоро він стане всесвітньо відомим. Повірте!
***
Олексій дійсно прославився. Про підпільний бізнес і про те, як його організаторів взяли на гарячому, писали всі газети.
Ольга постаралася забути своє заміжжя як страшний сон. До речі, вона все ж купила будиночок у селі, і тепер проводить там кожне літо.
Олексій і його мати продовжували звинувачувати в усьому жінку. Але її це вже давно не хвилювало. Як кажуть, собака гавкає, а караван іде.
