Коли Ігорю зателефонувала мати і сказала різким тоном:
— Тільки без своєї Олени, ясно? Це мій ювілей, і мені не хотілося б її бачити за святковим столом! — він відчув, як всередині все руйнується, наче хтось облив усе кислотою.
— Мамо, ти серйозно? Вона моя дружина. Як я їй це скажу? Ми разом вже п’ять років! За що ти її так ненавидиш? — спробував заперечити Ігор, розгублено притискаючи трубку до вуха.
— За те, що вона мисливиця за квартирою! Ти що, не бачиш, Ігор? Ця простачка повисла на твоїй шиї тільки заради прописки і столичного житла. Я таких за кілометри чую! Де б вона була без тебе?…
…З тих пір, як Ігор привів Олену в дім, мати його немов підмінили. Жодного доброго слова, тільки докори.
Олена родом з маленького містечка, закінчила школу із золотою медаллю, вступила до престижного київського вузу.
Вона була скромною, вихованою, намагалася сподобатися всім оточуючим. Але Ніна Сергіївна вирішила: невістка з іншого світу, і в її родині їй не місце.
Адже все починалося інакше. Ігор згадував, як познайомився з Оленою в бібліотеці інституту. Вона тихо сиділа за столом, гортаючи підручник із соціології.
Він підійшов, запитав щось банальне, але вона відповіла з такою м’якою посмішкою, що йому відразу захотілося продовжити розмову. Так почалася їхня історія.
Одного разу Ігор все ж зважився привести Олену додому.
Він довго готував матір, розповідав про достоїнства дівчини. Але все виявилося марно.
Ніна Сергіївна зустріла їх у дверях, стиснула губи в тонку лінію і холодно вимовила:
— Іди геть з мого дому! Ти йому не пара! Він заслуговує на кращу, ніж ти!
Олена, збліднувши, розвернулася і тихо пішла. Ігор тоді вперше постав перед вибором — мати чи кохана. І вибрав свою дівчину Олену.
Він зняв з нею житло, почав підробляти кур’єром, вечорами підвозив людей на машині, брав будь-які підробітки.
Батьки Олени спочатку були в шоці. Її батько, чоловік суворий і принциповий, не став мовчати:
— Живеш з моєю дочкою? Тоді будь ласкавий, одружуйся. Живіть по-людськи, а не як попало. У нас тут традиції поважають. І ти їх поважай, будь чоловіком.
Ігор ні на мить не розгубився:
— Я це і планував. Не хочу, щоб ви нас утримували. Допоможіть трохи, а далі я сам. Обіцяю.
Батько з сумнівом оглянув хлопця, але побачив у ньому рішучість. Він кивнув:
— Тільки не поспішайте з дітьми, ясно? А з житлом я поки допоможу.
Вони справлялися. Навчання, робота, оренда. Потім зіграли скромне весілля — без гостей з боку Ігоря.
Його мати навіть не привітати з такою подією, коли він про заплановане весілля їй повідомляв. Вона нічого не хотіла навіть чути про таку невістку.
Через два роки у них народилася дочка — Маша. Ніна Сергіївна дізналася про це від спільної знайомої.
Подзвонила синові через місяць:
— Привези дівчинку до мене. Хочу її побачити. Але тільки без своєї Олени.
Так почалися короткі, холодні візити Ігоря з донькою. Олена нібито не існувала в її світі. Про неї не питали, імені не називали.
А вдома Ігор все частіше ловив поглядом засмучені нотки на обличчі дружини. Іноді ночами вона тихо плакала.
Коли Ніні Сергіївні виповнилося 70, вона вирішила влаштувати грандіозний ювілей.
Всіх рідних та знайомих запросила. Всіх, крім Олени.
Замовила ресторан, розіслала заздалегідь запрошення. Ігорю дісталося із застереженням:
— Без дружини.
Ігор довго не наважувався сказати про це. Олена, побачивши його збентеження, здогадалася сама.
Вона сіла навпроти нього за столом і спокійно сказала:
— Іди. Привітай. Це ж твоя мама. Я не тримаю зла. І навіть рада, що не запрошена. Мені важко робити вигляд, ніби все добре.
Але Ігор не зміг це проковтнути. Того вечора він набрав номер матері:
— Мамо, якщо ти не запросила Олену, ми не прийдемо. Вона моя дружина і мати моєї дочки. Ми — сім’я. Або ти приймаєш нас обох, або ніяк.
У відповідь пролунав крик:
— Та вона чекає, коли я відправлюсь у засвіти, щоб квартиру до рук прибрати! Не ти їй потрібен, а квадратні метри!
А через кілька днів Ігорю зателефонували з лікарні. Матір збила машина. Життю нічого не загрожує, але ноги відмовили.
Він приїхав до лікарні і побачив зламану, ридаючу жінку. Її руки тремтіли, голос зривався:
— Це все твоя Олена! Вона наврочила мені! Хотіла, щоб мене швидше не стало!
Незважаючи на все, Ігор забрав матір до себе. Її влаштували на спеціальному ліжку, яке розмістили в кухні.
Олена не заперечувала:
— Це твоя мама. Ми зобов’язані допомогти. Але я не знаю, скільки витримаю.
Перші тижні Олена справлялася. Вона готувала, мила, допомагала з переодяганням. Поводилася терпляче.
Але свекруха ставала все більш примхливою. Їжа завжди не та. Температура в кімнаті не та. Телевізор увімкнений занадто голосно.
Вона кликала Ігоря по десять разів за вечір зі скаргами:
— Вона мене довести хоче. Чоловіка водить, поки ти на роботі. Я її годинами кличу, не приходить. Потім виходить вся розпатлана.
Одного разу Олена не витримала. Мовчки пішла з кухні, витерла сльози і сказала:
— Сьогодні вона кинула в Машу тарілку. Хотіла влучити в мене, але ледь не зачепила дитину. Я більше так не можу.
Ігор підійшов до матері:
— Мамо! Ти зараз не в тому становищі, щоб вередувати. Скажи Олені спасибі. Інша б давно здала тебе в хоспіс. А ти істериш, звинувачуєш, влаштовуєш скандали!
Але вона тільки стиснула губи і промовчала. Пізніше Ігор зірвався і на дружину:
— Ти наполягла, щоб вона жила з нами! Я казав, треба було найняти доглядальницю. А тепер вдома суцільне пекло!
Олена втомлено відповіла:
— Я сподівалася, що вона зміниться. Хотіла, щоб у тебе була мати. Але тепер розумію, що це була марна ідея.
Ніна продовжувала отруювати життя родині. Коли вона кликала сина, то завжди сіяла свої отруйні зерна:
— У неї точно є коханець. Ти тільки подивися, як вона посміхається, коли перевіряє телефон. Стеж за нею, синку!
Сумніви оселилися в голові Ігоря. Він встановив жучки в кімнатах. Одного вечора прослухав записи.
Жодного натяку на зраду чоловік не втявив. Зате почув:
— Кашу я просила гречану! Ти взагалі глуха? Чай холодний! Отрути підлити не забула? Це нічого, що я ходити не можу, все одно я тебе виживу! От побачиш!
Наступного дня він пішов з роботи раніше. Прийшов додому і застав, як Олена піднімала матір з крісла, поправляла плед.
Він стояв у дверях і просто спостерігав за цим. І розумів, як сильно помилявся.
Він більше не сумнівався в своєму затягнутому рішенні.
Звернувся до пансіонату, оформив матір в приватний будинок для літніх людей. Квартиру став здавати, а гроші йшли на оплату її проживання.
На прощання мати крикнула:
— Зрадник! Ти їй повірив! Вона мене згубить і тебе теж! Ще пошкодуєш!
Але Ігор мовчав. Вдома на нього чекала донька, яка сміялася, показувала малюнки. І Олена — спокійна, з трохи втомленими очима, але вперше за довгий час — з легкою посмішкою.
Ігор зрозумів: справжня сім’я — це там, де є любов і повага. Навіть якщо заради цього довелося зробити складний вибір.
