Коли Маша прийшла додому, чоловік чомусь вже був вдома – сидів на дивані і про щось напружено думав.
– Вадик, чому ти сьогодні раніше за мене прийшов? Щось сталося? – запитала стурбовано дружина.
– Та так… Втомився я чогось, взяв на пів дня відгул. Сиджу ось і думаю. У твоєї мами ж скоро день народження…
– Я пам’ятаю, – посміхнулася Маша. – Але мій день народження набагато раніше. Він вже післязавтра.
– Ну, з твоїм – все зрозуміло. А ось з тещиним – не дуже. Що ми будемо їй дарувати?
– Дарувати? – здивувалася дружина.
– А чому ти дивуєшся? Ми ж повинні будемо її привітати, правильно?
– Ну, так… – Маша знизала плечима. – Купимо тортик, зайдемо після роботи до неї в гості. Посидимо, чаю поп’ємо.
– А подарунок?
– Я ж кажу, ми купимо їй тортик.
– І все? Тортик – це подарунок?
– Ну, так. Ми ж чисто символічно. У нас же борги в банку, витрачатись не будемо. А у неї – далеко не ювілей.
– Але це ж твоя мама, – задумливо сказав чоловік. – Тортик з нашого боку – це буде вершина скупердяйства. Ми ж з тобою не такі, правда?
– А що ти пропонуєш їй подарувати? – Маша теж замислилася. – Може, якусь чашку чи набір склянок?
– Яких ще склянок?
– Для соку, напоїв.
– Знову якісь дрібниці? – Вадик з огидою скривився. – Маша, це ж твоя мама. Вона тебе виростила, виховала. А ти їй – склянки. Пора тобі вже платити за боргами.
– За якими ще боргами? – здивувалася Маша. – Ти що кажеш? Це ж моя матуся, а я її донька! У мене перед нею ніяких боргів немає!
А ось перед банком у нас з тобою величезні борги по іпотеці. Тому мамі вистачить і тортика.
– Значить, собі ти на день народження чекаєш в подарунок шубу, а мамі вистачить і тортика? – Вадик чомусь нахмурився. – Так?
– Ну, так, – розгубилася Маша. – Ми ж шубу мені вже через інтернет замовили. Вона вже скоро повинна прийти.
– А як же наші борги перед банком, кохана?
– Але ми ж розплачуємося за іпотеку вчасно. Ми на шубу спеціально відкладали, економили.
– Це зрозуміло. Але якщо ми тобі замовили дорогу шубу, значить, потрібно купити і твоїй мамі подарунок дорожчий ща чашку чи склянку.
– Ну, добре… Що ти можеш їй подарувати дорожче?
– Як що? Теж шубу.
– Шубу?! – Маша ледь не поперхнулася. – Мамі?!
– Ну, так. Таку ж, як і тобі довгу, але тільки трохи простішу і дешевшу. Потрібно і їй теж терміново замовити шубу. Поки є час.
– Ти з глузду з’їхав?.. – Маша не вірила своїм вухам. – Ти ж бачив, які зараз ціни на ці шуби!
– Але ж тобі ми замовили, не дивлячись на такі ціни!
– Але я ж твоя дружина!
– А твоя мама, між іншим, – вона моя теща!
– І що? Хіба не можна купити щось інше?
– Не можна.
– Чому?
– Ми не скнари. І тому що тобі ми купуємо шубу!
– Ну що ти заладив: «тобі ми купуємо, тобі ми купуємо»? – розлютилася Маша. – Я не розумію зв’язку!
– А що тут розуміти? У неї день народження через тиждень після твого. І коли вона дізнається, що тобі ми купили шубу, а їй всього лише нещасний тортик, або – не дай Бог – дурну чашку… Ось, як ти думаєш, що вона після такого подарунка про нас подумає?
– Нічого не подумає. Подумає лише, що ти мене дуже сильно любиш.
– Ні, Маша, вона тільки зробить вигляд, що так думає. А сама подумає, що ми з тобою її зовсім не любимо! Вона точно подумає, що ми – зажали нормальний подарунок чи зекономили на ній.
– Ну, з чого ти це взяв?!
– А з того, що так подумає будь-яка людина. Ви двоє рідні мені люди, а значить, по-хорошому, я повинен дарувати вам хоч приблизно однакові подарунки. Адже так?
– Ні, не так! Я для тебе рідніша людина!
– Дурню зрозуміло, що ти рідніша. Але вона – твоя мама і моя теща, і я повинен не падати в її очах. А ти мене змушуєш робити навпаки.
– Що я тебе змушую?
– Ти хочеш, щоб я виглядав в її очах жалюгідним і жадібним. І скоро вона почне ставитися до мене так само, як ставляться погані тещі до поганих зятів! Ти цього хочеш?
– Ні, я цього не хочу.
– Тоді давай купимо їй шубу.
– Припини говорити дурниці! – нервово закричала Маша. – Навіть не мрій про це!
– Але чому?
– Тому що нам на дві шуби грошей не вистачить! Ти забув, що у нас з тобою є куди гроші дівати?
– Нічого. Я позичу десь грошей. Я викручуся.
– Тільки через мій труп! – вигукнула грізно дружина. – Не смій брати в борг, коли ми і так вже всім вічні боржники. Хочеш, щоб ми з тобою залишилися взагалі без квартири?
– Але ж ти сама хочеш шубу?
– Ну, Вадик! Ну, досить! – Маша була готова розплакатися.
– Що досить? Давай вирішуй, ми купуємо або дві шуби, або… два торти. Що ти вибираєш?
– Що? – дружина завмерла і з жахом дивилася на чоловіка.
– Або ти хочеш собі в подарунок набір склянок для соку?
– Я хочу шубу… – застогнала вона. – Її вже скоро потрібно буде викуповувати…
– Але на дві шуби у нас грошей не вистачить, ти ж сама сказала. Значить, від твоєї шуби доведеться відмовитися…
– Але чому ми повинні відмовлятись від мого подарунка?..
– Тому що у тебе є мама, яка нас любить. І ми повинні подарувати їй подарунок, рівноцінний твоєму. Розумієш? Так буде чесно і благородно.
– І все?
– Так! Якщо їй тортик, то і тобі теж тортик.
– Але ж у мене день народження раніше! І я твоя дружина! Кохана дружина!
– Добре. Тобі я куплю найдорожчий торт, який тільки знайду в місті. Або, все-таки, шубу? Або склянки?..
– Ні вже… Склянки мені точно не потрібен. Нехай буде торт… Ну і гад же ти, Вадик…
– Ага… Гад… – він раптом встав з дивана, підійшов до шафи і розчинив її.
Всередині – на плечиках – висіла нова шуба.
– Вітаю, кохана. Сьогодні прийшло наше замовлення, я його вже викупив.
– Ну, Вадик!.. Ну… – дружина змінилася в обличчі, радісно кинулася до шафи, потім раптом завмерла і злякано запитала. – Зачекай… А мамі?.. Ти, випадково, мамі нічого не купив?..
– Купив, – кивнув винувато чоловік.
– Що ти купив?.. – Маша зблідла. – Шубу?.. Ти, все-таки, ще позичив грошей?
– Ні… Я купив лише ось це. – Вадик дістав з кишені витончений наручний годинник. – На нього у мене вистачило грошей. Між іншим, він з позолоченим корпусом.
– Що?.. – Маша, забувши про шубу, швидше взяла з рук чоловіка годинник і з заздрістю вигукнула: – Ой, який красивий! Мені б він теж підійшов…
– Ні-ні-ні! – він швидко відібрав у неї годинник і сховав його знову в кишеню. – Ти, давай, це… Даремно не мрій!
Одягай свою шубу – і до дзеркала! А годинник – тещі. Зрозуміло тобі?
– Зрозуміло…
І Маша, нарешті, радісно занурилася в свою нову шубу…
