Коли Олена зібралася вийти заміж за Дениса, подруга сказала, що вона з’їхала з глузду.
– Розлучений, з трьома дітьми? Ти про що думаєш? Він же тебе до шлюбу кличе тільки для того, щоб отримати безкоштовну прислугу! Будеш готувати на них усіх, прати, прибирати… Навіщо тобі це потрібно?
Це було улюблене питання Каті: навіщо тобі це потрібно?
Своє життя вона будувала навколо саме цього питання, і не те, що шукала певну вигоду, просто зважувала потенційну користь і потенційну шкоду.
– Ну і буду, – спокійно відповіла Олена. – Ти знаєш, я завжди хотіла дітей, тому для мене це не проблема. Він спокійний, працьовитий, не п’є – що ще треба?
– У тебе проблеми із самооцінкою, – зітхнула Катя. – Ні, я розумію, що в тебе прокинувся материнський інстинкт, це нормально. Я ось собачку завела, це куди вигідніше.
– Ти можеш народити, коли захочеш, – нагадала Олена. – А я – ні.
Катя відразу замовкла, перестала зважувати і переконувати. Погладила Олену по руці і прошепотіла.
– Гаразд, вибач. Я просто хвилююся за тебе. Ну навіщо тобі чоловік з таким причепом? Я розумію – одна дитина, але троє… Ще й хлопчики!
– А мені з хлопчиками простіше, – відрізала Олена. – У мене, у самої двоє братів, тож не лякай.
– Та я не лякаю… Просто ти його дружину бачила? Де вона і де ти? А раптом вона повернеться?
Олена розсміялася, щоб приховати занепокоєння: насправді вона страшенно ревнувала Дениса до колишньої дружини Тетяни, сама бачила, яка та красуня – Олені вона не по зубах!
– Ну, коли повернеться, тоді й будемо думати. А ти вже визначся – я для нього занадто хороша, чи він для мене.
Катя підняла очі до стелі, мабуть, знову зважуючи, і вирішила:
– Обидва хороші. Правильно робиш, ви один одного врівноважуєте.
На тому й вирішили…
…З Денисом Олена познайомилася на роботі, і не те, що він їй подобався, але людиною був хорошою.
Тому, коли одного разу вона застала його з мокрими очима, не змогла пройти повз: хтозна, що у людини сталося, явно, що біда, якщо при чужих плакати не соромиться.
Він і розповів Олені, що дружина Таня пішла від нього, кинувши з трьома дітьми, а він з ними не справляється.
Слово за слово, стали спілкуватися, а через рік на корпоративі напилися і цілувалися в коморі зі швабрами, як школярі.
Сини Дениса по-різному поставилися до появи в будинку Олени.
Молодший Олежка ходив за нею хвостиком і мало не відразу став називати мамою, середній Сергій немов і не помічав зовсім, а старший Максим, звичайно, не вподобав її, сильно до матері був прив’язаний.
Олена не ображалася, розуміла: дитина втратила матір, нікому такого не побажаєш. І добре б, втратили б: знали ж, що десь вона живе, ходить по цій землі, а, значить, завжди є надія на повернення.
Дружина Дениса поїхала до Туреччини: познайомилася з турком через інтернет, закохалася і відправилась у світле майбутнє.
Спочатку вона нібито писала дітям, дзвонила, через пів року навіть приїжджала, але потім зовсім зникла.
Денис намагався її переконати, писав їй на електронну пошту, просив не кидати дітей, але все як об стіну горох.
Одного разу він знову їй написав, після дня народження Максима: хлопчик весь день чекав від неї привітання і не дочекався, це вже було при Олені, якраз після весілля.
Денис тоді сильно розсердився і, мабуть, перестарався, бо колишня дружина не витримала і зателефонувала, накинувшись на нього з лайкою.
Олена сиділа поруч, тому добре її чула. Почула вони і ці слова, від яких у Дениса обличчя стало блідим, як у покійника.
– Правильно зробила, що дочку в пологовому будинку залишила! Уявляю, скільки всього б від тебе наслухалася!
Олена чомусь відразу все зрозуміла, та й Денис теж – коли дружина йшла до свого турка, вона казала, що носить дитину від нього. Але, мабуть, не від нього…
– Я-яку дочку? – заїкаючись, запитав Денис.
– Нашу, яку ще! Не хотіла, щоб вона такому сухарю, як ти, дісталася!
Денис, звичайно, почав вимагати пояснень, але Тетяна кинула трубку, а його номер заблокувала.
– Вона все вигадала, – спробувала заспокоїти його Олена. – Просто хотіла боляче тобі зробити.
Але Денис зациклився на думці, що колишня дружина все-таки народила йому дочку, адже він і з першою дитиною мріяв про дівчинку, а після трьох синів…
– Ми повинні її знайти, – заявив він Олені.
– Та як ми її знайдемо? Кажу тобі: вона все збрехала, не може мати свою дитину…
І осіклася. Може, звичайно, хлопчиків же кинула.
– Гаразд. Я спробую у Катьки дізнатися, що можна зробити.
Катькина звичка все завжди зважувати і підраховувати іноді була дуже навіть практичною: у неї всюди були корисні знайомі, які могли допомогти в тій чи іншій ситуації.
– Так, – простягнула Катя. – Дівчинка, кажеш? І коли вона її народила?
Олена згадала єдиний приїзд колишньої Дениса до країни і відповіла:
– Виходить у квітні п’ятнадцятого року.
– Ага. Зараз подивлюся, хто у мене є в пологових будинках і опіці… Ось, Валентина, я їй в гуртожитку ключ від своєї кімнати давала, коли їхала. Завтра, край післязавтра, все дізнаємося.
Денису Олена нічого заздалегідь говорити не стала, а то, хто знає, може нічого і не вийде.
Вийшло… Катя зателефонувала на другий день і здивовано повідомила:
– І справді, ваша Тетяна народила дівчинку чотирнадцятого квітня. Відразу написала відмову, заміжня вона за Денисом твоїм вже не була, за турком ще не була.
Так що в графі батько – прочерк, дівчинку забрали і відвезли в Будинок малюка.
– Ну, і де вона?
– Цього я не знаю. Удочерили, здається, а якщо це так, то пиши пропало. Таємниця усиновлення, сама розумієш.
– Та яка таємниця! Вона ж дочка Дениса, він має право знати!
– Ну, це ще довести треба, не факт, що ця швабра від Дениса її народила. Ну, сама поміркуй, якщо вона така гуляща була…
– Адресу Будинку малюка скажи, – перебила її Олена. – Я сама дізнаюся.
Нічого вона не дізналася. Ні вона, ні сам Денис. Факт наявності дівчинки з труднощами вдалося встановити, а ось далі справа не пішла.
Денис сильно засмутився, кілька місяців ходив як у воду опущений. Олена намагалася його втішити, але він не реагував.
– Відчепися ти від батька! – огризнувся один раз Максим. – Що ти пристала, не бачиш, йому від тебе погано!
Денис, який і справді в останні місяці виглядав так, ніби пошкодував про своє рішення одружитися з Оленою, раптом підхопився.
– Ти думай, що говориш, малий! Мені не від неї погано, а від твоєї мами! Знаєш, що вона накоїла? Сестру твою в дитячий будинок здала! А тепер її удочерили і, може, мучать там, ображають, а вона…
Олена була проти, щоб дітям розповідати, але зупинити Дениса не встигла.
Максим завмер, його обличчя стало восковим, немов намальованим.
– Ти брешеш, – тремтячим голосом вимовив він.
– Все, що я сказав, чиста правда. А тепер вибачся перед Оленою і марш у свою кімнату.
Максим, звичайно, не вибачився, втік, грюкнувши дверима.
– Навіщо ти так, – засмутилася Олена. – Він же дитина, не потрібно йому знати.
– Нехай знає, а то заладив: мама те, мама це… Ніби вона свята.
Дивним чином цей епізод допоміг Денису вирватися з пучини смутку.
– Треба вірити, що з нею все гаразд, – говорила Олена. – Її удочерили хороші люди, які люблять її і піклуються про неї.
Пошуки вони припинили. Точніше, Денис припинив шукати, але сама Олена ніяк не могла відпустити цю історію.
Вона переглядала сайти з дітьми, вишукуючи квітневих сімнадцятого року (хто знає, може, їх обдурили, наплутали або повернули дівчинку, всяке ж буває).
Потім почала вивчати фотографії в дитячих садках, прикидаючи, в яку групу могла б ходити дівчинка, сподіваючись, що вона буде схожа на Дениса.
Це увійшло у Олени в звичку, але поступово вона все рідше і рідше шукала дівчинку, змирившись, що знайти її не вийде.
Натомість вона почала потай від чоловіка переглядати сторінку його колишньої дружини.
Та просто обожнювала фіксувати кожен свій крок, показувала, де вона була, що купила, що їла. Вона викладала і дітей: двійнят, хлопчика і дівчинку, темнооких і усміхнених.
Олені важливо було довести, незрозуміло кому, що вона анітрохи не гірша за Тетяну, хоча було ясно, що гірша…
Якщо Тетяна йшла з дітьми в аквапарк, Олена теж везла хлопчиків через все місто, щоб штовхатися в черзі на єдину велику гірку.
Коли Тетяна коротко підстриглася, ставши ще молодшою і чарівнішою, Олена теж вирішила зробити стрижку, їй тим більше пора – стрижка молодить.
Вона злилася на себе за це стеження і дурне копіювання, але інакше не могла.
У чомусь Катя виявилася права – життя Олени тепер нагадувало день бабака, але вона не скаржилася.
Вставала, годувала всіх сніданком, відводила в дитячий садок (а потім і в школу), йшла на роботу, звідти додому (забирав дітей з садка Денис, а зі школи вони самі ходили) – готувати, прати, прибирати.
Олену це заспокоювало, надавало життю сенс і ритм. Вона була повненька (після перенесеної в дитинстві хвороби довелося довічно пити ліки), не наділена особливими талантами, некрасива, але тут, вдома, відчувала себе на своєму місці.
Олежка, як ласкаве теля, ходив за нею, чіпляючись за спідницю, і в усьому намагався допомогти, навіть коли пішов до школи, так і залишився ласкавим синочком.
Сергій ще більше замкнувся, особливо в підлітковому віці, завісився волоссям, яке Денис регулярно погрожував обстригти, сидів за комп’ютером, не показуючи нікому, чим займається.
Олена раз краєм ока побачила малюнки, схожі на анімешні, такі незвичайні, що захотілося краще розглянути, але запитати не наважилася.
Максим все так само огризався і всіляко показував, що тут вона ніхто, повторюючи, що як тільки йому виповниться вісімнадцять років, відразу з’їде.
З вчителями вона теж спілкувалася, Дениса цим не напружувала: Максим і в школі витворяв, Сергій все з математикою і фізикою не міг впоратися, одного Олежка завжди хвалили і ставили всім за приклад.
– Та що таке! – розсердився Денис, коли середній приніс двійку за чверть. – Я тобі комп’ютер для чого купив? Покажи негайно, чим ти там займаєшся!
Олена пам’ятала, як у дитинстві мама прочитала її щоденник, вона після цього так і не спілкувалася з нею нормально, затаїла образу до дорослих років, тому Дениса вчасно зупинила, не дала комп’ютер чіпати.
– Залиш, він виправить, так, Сергію? Він і без нас знає, що атестат потрібен хороший, щоб вчитися йти. Он, в художнє училище тільки з одними п’ятірками беруть.
– При чому тут художнє, – не міг заспокоїтися Денис. – Нехай у зварювальники йде, ледар!
Через пару днів Сергій підійшов до Олени і запитав:
– А це правда? Про атестат. Що всі п’ятірки потрібні.
– Правда.
Він помовчав, розглядаючи свої руки, потім сказав:
– Може, мені це… Репетитора з математики?
– Це можна, – посміхнулася Олена. – Я знайду.
Не те, щоб Сергій сильно змінив своє ставлення до Олени, але вона бачила, що він тепер дивиться на неї по-іншому.
І їй дуже хотілося, щоб Тетяна про це дізналася і зрозуміла, що Олена анітрохи не гірша за неї – так, старша, так, повніша, але не гірша. А ще краще, якби Денис це зрозумів.
Стежити за Тетяною стало її нав’язливою ідеєю. Олена і старі фотографії весь час дивилася, гортала сімейні альбоми, на яких щасливий Денис обіймав струнку Тетяну в блакитній сукні з випираючим животиком.
Це, мабуть, Сергія вона носила. Олена прикривала очі і уявляла, ніби на фотографії не Тетяна, а вона сама.
Нехай не така струнка, але теж у блакитній сукні і з немовлям у животі. На очі наверталися сльози, вона йшла у ванну і вмивалася холодною водою.
Ось так вона і застукала Максима, коли раптово пішла у ванну. Він крутився біля сумки батька, а, помітивши Олену, різко відскочив і щось затиснув у кулаці.
– Що там? – спокійно запитала Олена.
Максим мовчав.
– Якщо це на хмільні напої або ще гірше – поклади назад. А якщо для дівчинки, я придумаю щось для батька.
Те, що у Максима з’явилася дівчинка, всі знали. Він її вдома не показував, але у вікно Олена бачила – кучерява, в яскравій курточці.
Максим раптом опустив голову, вуха запалали.
– Тітонько Олено… А куди потрібно звертатися, якщо це… Ну… Коли дитина… Щоб це… Я про обривання цього стану, – нарешті, рішуче випалив він.
Олена остовпіла.
– Ти що говориш. Максиме! Яке ще обривання?
– Мар’яна при надії. А їй всього сімнадцять. Мама її вб’є!
– А батько хто? Ти?
– Ну, я.
Олена і так вже це зрозуміла, але їй потрібен був час подумати.
— Так… а ти цю Мар’яну кохаєш?
Вуха Максима почервоніли ще більше.
— Це моя справа, кого я кохаю.
— Звичайно, твоя, хто ж сперечається. Тільки ось я не розумію, як можна кохану дівчину на таке відправити.
– Так, а що залишається? Я серйозно кажу – мама її вб’є! Вона завуч у школі, страшенно сувора.
Олена подумала, що ніяка сувора мама і ніякий прищавий пацан не змусили б її зробити таке. Але Максиму вона про це не сказала.
– Значить, так. З батьком я сама поговорю. А Мар’яні своїй скажи – нехай речі збирає і переїжджає до нас. Все зрозумів?
Максим стояв і кліпав очима.
– Як до нас?
– Ось так. За свої вчинки потрібно нести відповідальність, Максиме. Це твоя дитина, у неї серце б’ється, не можна так. І з Мар’яною не можна – знаєш, буває, зробиш зрив, і потім дітей ніколи не буде.
– У вас теж так було, так? – похмуро запитав він.
Олена жодним м’язом не показала, як їй боляче.
– Ні. У мене був рак. Тому я не можу мати дітей. Не могла. Тепер ось вас у мене аж троє.
Сказала і пішла геть, а Максим так і залишився стояти в коридорі.
Мар’яна і справді до них переїхала. Вона виявилася жвавою і веселою.
Її мама, сувора жінка в темному пальто, приходила двічі. Перший раз веліла збиратися і їхати з нею до знайомого гінеколога, мовляв, такі проблеми швидко зараз вирішуються, нема чого її ганьбити.
Мар’яна відмовилася, сховавшись за Максима, а той, треба віддати йому належне, стояв за свою наречену горою (дозвіл на шлюб був уже отриманий, в РАГС сходили і дату призначили).
Вдруге вона прийшла з речами, заявивши, що дочки у неї більше немає. Мар’яна потім плакала, а Олена її втішала.
– Вона як онука побачить, відразу тебе пробачить, – пообіцяла Олена.
Денис не дуже радів цим обставинам, але, врешті-решт, змирився.
– Що поробиш, стану дідом у сорок років! – сміявся він.
А Олена думала про те, що Тетяна теж стане бабусею. Цікаво, повідомить їй Максим чи ні? А якщо повідомить – та приїде? Всі ці роки Олена сильно цього боялася.
Вона виявилася права: коли народився блакитноокий Льоша, мати Мар’яни прийшла, подивилася на немовля, зітхнула і сказала:
– Гаразд, що ж тепер…
З Оленою вони стали дружити: пити разом чай на кухні, ділитися рецептами, обговорювати онука.
Не така вже вона виявилася і сувора, звичайна тітка, походи любить, Олені аж самій захотілося сходити.
– Ось, дивись, – говорила мати Мар’яни. – Це ми з моїми п’ятикласниками цього року. Картоплю пекли, бачиш, в сажі всі. Це так смачно – печена картопля на чистому повітрі!
Олена не могла відвести погляд від фотографії: дівчинка, яка якраз сиділа з печеною картоплею в руках, була разюче схожа на Олежку. Ну одне обличчя!
– А як цю дівчинку звати? – запитала вона якомога байдужішим тоном.
– Цю? Машка Акімова . Відмінниця, тільки з фізкультури четвірки бувають, а так…
Маша, значить. Акімова. Олена нікому нічого не сказала, хоча від хвилювання всередині все тремтіло. Щоб знайти маму цієї дівчинки, довелося знову підключати Катьку.
– Та ти що, правда? Через стільки років? Не може бути… Я тобі її з-під землі дістану!
Матір Маші Акімової звали Галина. Телефон Галини був у Олени через три дні.
Перш ніж дзвонити, вона репетирувала цілу годину, але, коли зателефонувала, все одно заїкалася і збивалася з думки. Але Галина швидко все зрозуміла.
– Ви що, матуся, значить?
Її голос звучав холодно.
– Ні, – поспішила запевнити її Олена. – Я зараз вам все поясню!
Пояснювала довго, не знаючи, як сказати, щоб її правильно зрозуміли, але Галина раптом перебила:
– Олена, давайте особисто зустрінемося і поговоримо.
З першого погляду Олена зрозуміла, що дівчинка дійсно у хороших людей: Галина виявилася спокійною і усміхненою, доброю і розуміючою.
Маші вона в три роки розповіла, що вона не з її живота з’явилася, а від іншої жінки. У Галини свій тільки син був, а ще дві дівчинки прийомні – Маша і п’ятирічна Настя.
– Я не знаю, чи варто їй розповідати про батька і братів, – сказала Галина. – Але я подумаю.
Олена відчувала себе страшенно винною, що приховує це від Дениса, і вирішила, що в будь-якому випадку скаже – батькові буде складніше відмовити, тим більше, коли Галина знає його історію.
Галина зателефонувала наступного дня.
– Ми згодні, – сказала вона. – Тільки Маша дуже хвилюється, якщо їй буде ніяково – ми підемо.
– Звичайно, – зраділа Олена. – Як скажете. Ви не уявляєте, як це багато значить для Дениса!
Вона боялася, що той образиться, що вона стільки днів від нього правду приховувала. Але Денис не образився. Зворушився, щоправда.
– А раптом я їй не сподобаюся?
– Що значить, не сподобаєшся? Ти ж її батько!
– Та який я батько…
Насправді Олена теж переживала: як би хлопчаки чогось не сказали, що робити, якщо Маша про матір запитає…
Вона згадала, що давно вже не заходила на сторінку Тетяни, хотіла зайти і передумала – побачить її нове вбрання і засмутиться. Замість цього почала вибирати сукню.
– Ну, як, Денис, нормально? – запитала вона у чоловіка, крутячись перед ним у синій сукні в горошок.
– Оленко, ти у мене найкрасивіша!
– Ой, ну що ти брешеш!
– Не бреше, – раптом втрутився Максим. – Ти і справді дуже красива.
Щось у серці Олени перевернулося, немов якась жилка лопнула. Стало легко і гаряче одночасно.
Денис підвівся, обійняв її, підморгнув Максиму. А Олена не стала приховувати сліз і сказала:
– Нарешті ми знайшли нашу дівчинку! Тепер все буде добре.
І вона була права: все і справді було добре. Маша виявилася різкою, як Максим, чудово малювала, як Сергій, а ласкавою була, як Олежка.
Почали дружити сім’ями: Маша з Настею часто приходили в гості і гралися з малюком.
З Олежкою вони відразу знайшли спільну мову, на подив, і з Сергієм теж. Максим спочатку ніби побоювався сестру, але і він незабаром розтанув.
– Вона така схожа на маму, – одного разу зізнався він Олені. – Не зовні, я не знаю, мімікою, жестами… Як ти думаєш, мамі треба сказати про Машу? І про те, що у мене тепер є Льоша?
Олена поплескала його по плечу і сказала:
– Звичайно, повідом. Це буде правильно.
І зрозуміла, що вона більше не ревнує і не боїться. Це її сім’я, її чоловік, її діти. Вона на своєму місці, а Тетяна на своєму. Їм більше нічого ділити.
