Коли Світлана побачила в шкільному коридорі колишню свекруху, її серце забилося швидше.
Вона знала, що Валентина Сергіївна теж прийшла на батьківські збори — такі зустрічі проводили для всієї паралелі.
Дочка перейшла до восьмого класу, а розлучення з Андрієм сталося всього три місяці тому.
— Ти теж тут? — холодно кинула Валентина Сергіївна, окидаючи її поглядом.
— Я мати Даші, де мені ще бути? — Світлана постаралася посміхнутися.
— Думала, у тебе тепер особисте життя на першому місці.
Світлана стиснула зуби і промовчала. Чутки розповсюджувалися містечком як вірус.
Після розлучення кожен похід до магазину перетворювався на тортури — ніби вона не молоко купувала, а брала участь у реаліті-шоу «Судимо розлучену».
— Ви ж розумієте, що це неправда, — тихо відповіла вона.
— Ой, ну звичайно! Андрій мені все розповів.
Світлана увійшла до класу і сіла на вільне місце біля вікна.
Майже відразу телефон завибрував — повідомлення від дочки:
«Мамо, бабуся дзвонила. Сказала, що зустріла тебе. Ти в порядку?»
«Все добре, люба, не хвилюйся», — написала Світлана, хоча всередині все кипіло.
Після зборів Світлана зіткнулася з Мариною, матір’ю Дашиної однокласниці. Та зам’ялася, побачивши її.
— Привіт, Свєто. Як у вас… справи?
— Нормально, дякую.
— Вибач, але всі кажуть… — Марина знизила голос. — Що ти пішла від Андрія через іншого чоловіка.
— Що?! — Світлана завмерла. — Хто це каже?
— Ну, його мама розповідала на дні народження у Ніни Павлівни. Мовляв, зруйнувала сім’ю.
А тепер Дашка живе як попало, харчується чим прийдеться. Без належної уваги…
У Світлани потемніло в очах. Щовечора вона готувала дочці вечерю, навіть коли приходила з роботи вичавлена як лимон.
— Це ж неправда, — сказала вона.
— Та я й не вірю, ти ж хороша мати, — невпевнено сказала Марина. — А ще кажуть, що ти не справляєшся і можуть опіку відібрати.
Світлана мовчки розвернулася і вийшла зі школи. У грудях ніби утворилася порожнеча.
Вдома Даша дивилася серіал, занурившись у ноутбук.
— Привіт, мамо. Як збори?
— Нормально, — Світлана намагалася говорити спокійно. — Задали багато на літо?
— Так, список довгий, — Даша помовчала. — Мамо, а чому ви з татом розійшлися?
Питання прозвучало несподівано. Вони обговорювали це раніше, але без подробиць.
— Ми просто не могли більше жити разом, люба.
— Бабуся Валя каже, що ти знайшла іншого чоловіка.
Світлана завмерла. Всередині все скрутило.
— Бабуся помиляється.
— А ще вона сказала, що ти зруйнувала нашу сім’ю, — голос Даші затремтів. — І що ти мене не любиш по-справжньому.
— Дашо, ти ж знаєш, що це неправда! — Світлана сіла поруч, але дочка відсунулася.
— Тоді чому ви розлучилися? Я не хочу так жити!
Світлана дивилася на дочку і не знаходила слів.
Як пояснити підлітку, що вісімнадцять років шлюбу просто випарувалися?
Як розповісти про те, що її батько роками не помічав ні її матір, ні її саму?
— Дашо, твій тато… — вона запнулася. — Він хороша людина, але жити з ним стало неможливо.
— Чому? — в очах Даші стояли сльози.
— Він ніколи не був удома. Всі свята, дні народження… Пам’ятаєш, як він пропустив твій випускний у початковій школі?
— У нього була важлива зустріч, — буркнула Даша.
— У нього завжди були важливі зустрічі. А я завжди була одна, — Світлана зітхнула. — І останні роки він… він говорив такі речі…
— Які речі?
— Що я нікчемна. Товста. Стара, — слова вирвалися самі. — Що нікому, крім нього, не потрібна.
Даша замовкла. Потім пробурмотіла:
— Він і мені іноді таке говорив… про тебе.
Вони сиділи в тиші. Світлана відчула, як гарячі сльози котяться по щоках.
Наступного дня зателефонувала подруга Ольга.
— Світланко, ти в порядку? Чула, тебе вчора на зборах Валентина прямо при всіх…
— Не хочу це обговорювати, — обірвала Світлана.
— Не злись. Багато хто на твоєму боці. Ми ж пам’ятаємо, яким був Андрій. Як він тебе принижував при всіх.
— Все одно зараз тільки й розмов, що про моє особисте життя.
— А ти не мовчи! Розкажи свою версію.
— Навіщо? Щоб виглядати жертвою? Або злобною стервою? — Світлана закрила очі. — Я просто хочу, щоб нас з Дашею залишили в спокої.
Через тиждень Даша повернулася від батька зі сльозами на очах.
— Що сталося? — Світлана обійняла дочку.
— Там… бабуся. Знову говорила про тебе, — Даша схлипнула. — Сказала, що ти опускаєшся. Що мені краще жити з татом.
— І що ти відповіла?
— Нічого. А потім тато сказав, що може подати на опіку.
Світлана замерзла.
— Він так і сказав?
— Так. Що доведе, що ти погана мати.
Увечері Андрій зателефонував сам.
— Алло, — його голос звучав як завжди, діловито. — Треба поговорити про Дашу.
— Що саме?
— Вона повинна жити зі мною. У мене умови кращі.
— Андрій, ми все обговорили під час розлучення. Вона живе зі мною, бачиться з тобою у вихідні.
— Мама вважає, що у тебе невідповідні умови.
— Твоя мама? — Світлана ледь стрималася. — Серйозно? А умови, де дитина бачить батька раз на тиждень, якщо пощастить, — це відповідні?
— Не перебільшуй! І взагалі, ти сама винна. Якби не твої істерики…
Світлана вимкнула звук відеодзвінка і дивилася, як ворушаться губи колишнього чоловіка на екрані.
Завжди одне й те саме. Звинувачення, спроби виставити її божевільною, неправою, у всьому винною.
— Ти слухаєш? — його голос знову прорвався. — Я вже проконсультувався з юристом.
— Чудово. Роби що хочеш, — вона скинула дзвінок.
Через п’ять хвилин телефон засипали повідомлення від колишньої свекрухи.
«Як ти смієш так розмовляти з батьком своєї дитини?»
«Ми всі знаємо, яка ти насправді!»
«Зганьбила всю родину!»
Світлана вимкнула телефон…
Наприкінці серпня призначили ще одні батьківські збори — перед початком навчального року.
Світлана йшла до школи з важким серцем. За місяць напруга тільки зросла: Андрій кілька разів погрожував судом за опіку, а його мати продовжувала розпускати чутки.
У вчительській було душно. Класна керівниця Ніна Петрівна роздавала роздруківки з розкладом.
— Так, з цього року посилюємо підготовку до екзаменів, — Ніна Петрівна поправила окуляри. — Ще будемо збирати на нові штори.
Світлана помітила, як Валентина Сергіївна перешіптується з іншою мамою, киваючи в її бік. Жінка кинула на Світлану співчутливий погляд.
— До речі, про підготовку до екзаменів, — раптом голосно сказала Валентина. — Дітям потрібна спокійна обстановка. Стабільність.
Ніна Петрівна здивовано подивилася на неї:
— Так, звичайно…
— Деякі батьки, — свекруха виділила це слово, — про це забувають. Думають тільки про себе.
У класі запала тиша. Всі знали, про кого йдеться.
— Валентина Сергіївна, давайте повернемося до порядку денного, — спробувала втрутитися вчителька.
— А я якраз про порядок денний! Про дітей! — свекруха підвищила голос. — Ось Даша раніше була відмінницею, а тепер що? Мати розвалила сім’ю, думає про особисте життя, а дитина страждає!
Світлана відчула, як щоки запалали. Усі погляди звернулися до неї.
— Валентина Сергіївна, це особисте… — знову почала Ніна Петрівна.
— Ні вже, давайте обговоримо! — не вгамовувалася свекруха. — Усі знають, що Світлана кинула мого сина.
А тепер Даша живе незрозуміло як. І в цій ситуації які можуть бути екзамени?
І тут Світлана не витримала. Вона повільно встала.
— Знаєте, я довго мовчала, — її голос звучав несподівано твердо. — Думала, що заради Даші потрібно потерпіти. Але більше не буду.
Вона подивилася прямо на колишню свекруху.
— Ви кажете, я розвалила сім’ю? А хто створював цю сім’ю? Вісімнадцять років я тягла все на собі. Дім, дитину, роботу. А Андрій де був? На «важливих зустрічах»?
— Він забезпечував вас! — обурилася Валентина.
— Забезпечував? — Світлана гірко посміхнулася. — Три кредити на мені висять.
За машину, яку він розбив. За ремонт, який ми не закінчили. Він навіть аліменти платить нерегулярно!
У класі стало зовсім тихо.
— А ще, — продовжила Світлана, — ваш син роками пояснював мені, яка я нікчемна. Товста. Дурна. При Даші це говорив! Ви вважаєте, це нормально?
Валентина зблідла:
— Андрійко б ніколи…
— Запитайте у Даші, — відрізала Світлана. — І так, я подала на розлучення. Тому що втомилася жити з людиною, яка мене не поважає.
І якщо ви продовжите розпускати чутки і погрожувати мені опікою — я звернуся до суду. За наклеп. У мене є ваші повідомлення, є свідки.
Вона перевела подих і тихіше додала:
— Я не забороняю Даші бачитися з батьком і бабусею. Але я більше не дозволю себе принижувати.
— Так, давайте все-таки повернемося до навчальних питань, — Ніна Петрівна виглядала розгубленою.
Після зборів до Світлани підійшли кілька мам.
— Ти молодець, — тихо сказала Марина. — Ми всі знали, який Андрій насправді.
— Чому ніхто раніше не сказав нічого? — гірко запитала Світлана.
Марина знизала плечима:
— Боялися втручатися. Вибач.
Додому Світлана йшла з важким серцем. Вона то шкодувала про свій спалах, то знову переживала кожне сказане слово.
Як відреагує Даша, коли дізнається про скандал? Що буде далі?
Дочка зустріла її з настороженим виглядом.
— Мамо, мені Поліна написала. Її мама на зборах була.
Світлана зітхнула.
— І що вона розповіла?
— Все, — Даша дивилася в підлогу. — Що ти бабусі Валі відповіла. Про тата сказала.
— Вибач, — Світлана сіла на диван. — Я знаю, тобі неприємно, коли ми…
— Ні! — Даша несподівано підняла голову. — Ти правильно зробила! Я давно хотіла, щоб ти перестала мовчати.
— Правда?
— Звичайно! Бабуся весь час говорить про тебе гидоти. І тато теж. А я не знала, що робити.
Даша сіла поруч і обійняла матір. Вперше за довгий час Світлана відчула, що може вільно дихати.
Дзвінок від Андрія пролунав через годину.
— Ти що влаштувала? — замість привітання кинув він. — Мама в істериці!
— А я спокійна, — рівно відповіла Світлана. — Вперше за довгий час.
— Ти розумієш, що зганьбила всю родину? Всі тепер обговорюють це!
— Андрію, мене обговорювали останні місяці. Завдяки твоїй мамі і тобі. Я просто розповіла свою версію.
— Версію? — він хмикнув. — Ти виставила мене чудовиськом!
— Я сказала правду, — Світлана стиснула телефон. — І так, я серйозно щодо суду. Якщо ще хоч раз будуть погрози про опіку або плітки — подаю заяву.
На тому кінці лінії зависла тиша.
— Ти змінилася, — нарешті вимовив Андрій.
— Так. Змінилася.
Кілька днів місто вирувало — історія облетіла всіх знайомих. Хтось засуджував Світлану за публічний скандал, але багато хто несподівано став на її бік.
Виявилося, що Андрій мав репутацію людини, яка гарно говорить, але мало робить.
Через тиждень у двері подзвонили, і на порозі Світлана побачила сестру Андрія, Наталку.
— Можна увійти? — вона виглядала збентеженою.
— Звичайно, — Світлана пропустила її в квартиру.
Наталка довго крутила в руках чашку з чаєм, перш ніж заговорити.
— Я прийшла вибачитися. За маму. За всіх нас.
— Не варто, — похитала головою Світлана.
— Варто, — твердо заперечила Наталка. — Ми всі знали, яким буває Андрій. Але закривали очі. Так було простіше.
Вона поставила чашку.
— Я поговорила з мамою. Серйозно поговорила. Їй важко визнати, що син не ідеальний.
Але вона більше не буде втручатися. І про опіку теж забудь — це була порожня розмова.
— Дякую, — тільки й змогла сказати Світлана.
Життя поступово налагоджувалося. Даша восени повернулася до школи, і хоча перші дні були незручними, незабаром усі звикли.
Стосунки з Андрієм залишалися напруженими. Але тепер він хоча б вчасно платив аліменти.
А одного ранку Світлана зустріла Валентину Сергіївну в супермаркеті. Обидві завмерли біля полиці з крупами.
— Доброго дня, — першою порушила мовчання Світлана.
Валентина кивнула.
— Як Даша? — запитала вона.
— Добре. Готується до контрольної з алгебри.
Свекруха помовчала, потім невпевнено промовила:
— Я тут пиріжки спекла. З яблуками. Даша їх любить.
— Любить, — погодилася Світлана.
— Може, зайдете?
Це не було вибаченням. Не було визнанням провини. Але це був перший крок.
— Я спитаю у Даші, — відповіла Світлана. — Якщо вона захоче — прийдемо.
Увечері, вкладаючи доньку спати, Світлана думала про те, як сильно змінилася за ці місяці.
Вона навчилася говорити «ні». Захищати свої кордони. Не боятися осуду.
— Про що думаєш? — Даша підняла сонні очі.
— Про те, що ми впоралися, — Світлана погладила дочку по волоссю. — І далі впораємося.
— Разом?
— Так, люба. Разом.
Коли Даша заснула, Світлана сіла біля вікна. За склом йшов дощ, м’який і теплий. Омивав місто, змивав пил і плітки.
Вона подумала, що вперше за довгий час відчуває не гіркоту, не образу, а спокійну впевненість.
Життя триває — і тепер це буде її життя. На її умовах.
