Коли син Віталій повідомив Інзі Федорівні, що вирішив одружитися, вона навіть зраділа.
Все-таки 36 років уже, чоловік поважний, матеріально забезпечений, як то кажуть, з хорошою посадою, квартирою, машиною.
Але чим ближче підступала дата знайомства з майбутньою невісткою, тим більше Інга Федорівна починала нервувати і накручувати себе.
Син же єдиний, і хоч жив давно окремо від матері, але безліч турбот про нього Інга Федорівна, як і раніше, покладала на себе.
Двічі на тиждень вона приїжджала до сина прибрати, поготувати, попрасувати та інше.
— Мамо, ну я ж не маленький вже, думаєш, котлет собі не посмажу або сорочку не погладжу? — Віталій докірливо дивився на матір.
— Та я так, за звичкою. Та й справ у тебе повно, а у мене часу вільного. І взагалі, хто краще рідної матері подбає про сина?
Добре, якщо дружина нормальна трапиться. Як подивлюся, які нині панянки… — Інга Федорівна співчутливо похитала головою, згадавши, чомусь вісімнадцятирічну онуку колеги по роботі Ольги Петрівни.
Приходила якось, страшно дивитися: джинси всі в дірках, футболка, як балахон висить, волосся коротке, як у хлопчика, і зелене, а з носа стирчить щось на зразок колючого дроту.
Хіба ж так дівчина повинна виглядати? А Ольга Петрівна на зауваження Інги Федорівни тільки розсміялася:
— Та це ж мода зараз така. Аби голова на плечах була. А Машенька у нас на економічний на бюджет вступила.
І серце яке добре — волонтером у притулку для тварин днями і ночами пропадає. Волосся що, його і відростити і перефарбувати можна в будь-який час.
«Та що там може бути в такій зеленій голові? А з ніздрів, ще скажи, це якраз гострий розум випирає?» — подумала про себе тоді Інга Федорівна, але вголос нічого не сказала.
— Не переживай, мамо, обов’язково нормальну виберу. — Віталій передражнив матір і розсміявся.
Інга Федорівна, звичайно, здогадувалася, що в житті сина були жінки, але Віталій її ніколи ні з ким не знайомив.
— Ось як зрозумію, що вона та сама, тоді і познайомлю. — заспокоював він матір.
Інга Федорівна розуміюче кивала. І тому зараз її хвилювання наростало з кожним днем: отже, знайшлася «та сама».
А Віталій навідріз відмовлявся говорити про неї щось заздалегідь і на всі запитання матері відповідав:
— Скоро сама все побачиш і дізнаєшся. Я впевнений, Уля тобі сподобається.
Уляна, значить, гарне ім’я. Інга Федорівна малювала собі в уяві симпатичну мініатюрну, а, може, навпаки пухкеньку жінку, милу, домашню, затишну.
Така і обід приготує, і порядок наведе, а там і дітки підуть, хорошою мамою стане. Подобалося їй і те, що на оглядини Інгу Федорівну запросили в квартиру нареченої.
Відразу можна буде оцінити, яка господиня, все-таки, єдиного сина віддає. Міркуючи про це Інзі Федорівні знову стало сумно.
Але ось, нарешті, довгоочікувана субота. Інга Федорівна причепурилася, поправила освіжену напередодні в перукарні зачіску і вирішила, що ще встигне сходити в ту саму кондитерську в кінці кварталу.
Не йти ж і справді з порожніми руками, хоча син наполягав, щоб мама не заморочувалася про це.
У кондитерській продавали дивовижні тістечка, кекси і торти ручної роботи, ними-то і вирішила здивувати обраницю сина Інга Федорівна.
Стукаючи невисокими підборами в піднесеному настрої, вона буквально влетіла в приміщення.
І так, саме влетіла, тому що запнулася на вході і за інерцією полетіла вперед, прямо на чоловіка, який в цей час підходив до виходу з великою склянкою кави.
Кришечка зі склянки від зіткнення з Інгою Федорівною зникла десь під крайнім столиком, а частина її вмісту опинилася на новій сукні самої Інги Федорівни.
— Ви що, очі вдома забули?! — накинулася на чоловіка Інга Федорівна.
— Вибачте, зараз ми все виправимо. Ви не обпеклися? — чоловік кинувся за серветками. — Хімчистку я оплачу. – заспокоював він при цьому.
Але Інгу Федорівну вже було не зупинити. Крики на все кафе, вона закінчила тим, що, якби такий сивий дурень, як цей чоловік, сидів би вдома, як йому, пенсіонеру, і належить, а не ходив у підлітковому костюмі по пристойних закладах, то нічого б не сталося.
Чоловік у яскравому спортивному костюмі, дійсно, сивий, але цілком моложавий, намагався вставити хоч слово на своє виправдання, хоча і виправдовуватися йому по суті було нема за що.
Адже Інга Федорівна сама на нього налетіла. Але жінка, не слухаючи нікого і нічого, прокричавшись, кулею вискочила з кондитерської і швидким кроком пішла.
Настрій Інги Федорівни був зіпсований, як і сукня. Добре, що час ще залишався, можна було переодягнутися.
Та й настрій ще можна було підняти думкою про те, як чудово пройде знайомство з невісткою.
— Добрий день, заходьте! Я вже йду. — Пролунав з глибини коридору хриплуватий голос.
«Невже захворіла? Треба було все скасувати», — промайнуло в голові Інги Федорівни, поки вони із сином проходили в квартиру.
І тут з кімнати вийшла жінка, поглянувши на яку, Інга Федорівна відразу зрозуміла, що застуда тут ні до чого… Це все погані звички, різні напої і, може, навіть щось ще…
Висока, худа, що помітно навіть у мішкуватих штанях, проста чорна майка. А те, що Інга Федорівна спершу прийняла за кольорові рукави, виявилося різнокольоровими татуюваннями.
На голові, а точніше на одній її половині, якийсь сплутаний клубок змій, частина з яких рожевого кольору, друга ж половина голови була частково поголена.
Інга Федорівна нервово ковтнула, збираючись з порога висловити свою думку, але жінка ласкаво пригорнулася до Віталія, який ніжно поцілував її в щоку, і мило посміхнулася майбутній свекрусі:
— Добрий день. Дуже рада, нарешті, з вами познайомитися. Віталій так багато розповідав про те, яка чудова у нього мама. — сказала вона.
І Інга Федорівна відзначила, що посмішка робить обличчя жінки симпатичним. І очі, начебто, добрі, зазначила Інга Федорівна, але одразу ж відкинула цю думку.
— А моєї мами, на даль, не стало, коли мені було вісім. Мене виховував батько. Я вас сьогодні обов’язково познайомлю, тільки він трохи затримується, — продовжувала Уляна, проводжаючи гостей до кімнати.
«Все ясно! Батько, напевно, почав пити після втрати дружини, дівчинка росла без нагляду, погані компанії та інше.
Одне незрозуміло, де мій Віталій міг її зустріти?» — журилася про себе Інга Федорівна, поки всі сідали за стіл.
– І де ж ви познайомилися? – першим ділом, косо дивлячись на сина, запитала Інга Федорівна.
– По роботі почали спілкуватися. Потім вже якось на інші теми перейшли. – посміхнувшись, відповіла Уляна і з ніжністю подивилася на Віталія.
«По якій роботі? — здивувалася про себе Інга Федорівна. — Мій син працює начальником відділу міжнародного кредитування у великому банку!
А ти де можеш працювати з такою зовнішністю?» А вголос, намагаючись зберігати спокій, запитала:
— Дуже цікаво, ким ви працюєте, Уляно?
— Перекладачем в одній міжнародній компанії.
— Що ж у вашій міжнародній компанії немає дрес-коду? — не стрималася Інга Федорівна і з неприязню подивилася ще раз на руки і зачіску жінки.
— Я працюю віддалено з дому. — пояснила Уляна і, посміхнувшись, додала. — З зачіскою — це експеримент ще з літньої відпустки. Дреди — модно зараз.
— Жваво і дуже весело. — підтримав Віталій.
Інга Федорівна скривилася:
— Модно — це для молоді. Але ви ж дорослі люди.
– Мені тридцять. Прекрасний вік. Хоча, думаю, і в сорок, і в п’ятдесят, і в шістдесят я буду відкрита для експериментів.
Вік – всього лише цифра в паспорті. Що ж ви нічого не їсте? Віталік, потурбуйся про маму. – змінила вона тему.
Стіл, як зазначила Інга Федорівна, був накритий і сервірований гідно. Та й вся обстановка в квартирі не нагадувала про неблагонадійноно батька і відсутність виховання та смаку в Уляни.
Навпаки, все було гармонійно, немов для кожної речі ретельно підбирали місце, та й чистота була дивовижною.
— Ну, спробую, — нахмуривши брови і дивлячись на тарілки, погодилася Інга Федорівна. — Тільки ось видно, Уляна, що готувати ви зовсім не вмієте або полінувалися. Їжа явно з ресторану замовлена. А мій Віталік любить домашню їжу.
— Чому ж? Це я сама готувала. У мене не тільки пристрасть до мов, але і до страв різних країн. Віталіку подобається.
Сьогодні вирішила приготувати за класичними рецептами середземноморської кухні. – було видно, що Уляна засмутилася. – Прошу вибачення, моя помилка…
Треба було уточнити заздалегідь, чому ви віддаєте перевагу. Не дуже гостинно з мого боку. Якщо вам не до смаку, можу запропонувати вінегрет і рублені курячі котлети, вони вчорашні, правда.
Зовсім розгубившись, закінчила Уляна.
– Та що ти, Уля, все дуже смачно. Сибас з картоплею просто чудовий! – щиро підтримав кохану Віталій. – Правда, мамо?
Він подивився на матір, даючи зрозуміти, що можна бути і делікатнішою. Інга Федорівна мовчки спробувала запропоновані страви.
Виявилося, дійсно, смачно. Але чимось зачепити Уляну їй все ж хотілося:
– Ви, вибачте мене, Уляна, але ви, напевно, багато палите. Голос у вас хрипкий. А Віталій з дитинства схильний до алергій різного роду, категорично не переносить тютюновий дим. – сказала вона, майже переможно дивлячись на Уляну.
– Мамо, Уляна не має цієї поганої звички. Та й у мене давно вже немає алергії ні на що. – Віталій явно починав втрачати терпіння від зауважень матері.
– Голос, це у мене від мами. Адже вона була джазовою співачкою. Перший ресторан тато відкрив спеціально для неї, щоб вона могла виступати на сцені і не роз’їжджати по концертах.
Адже тоді вже народилася я. – Уляна повеселішала, мабуть, згадавши дитинство і батьків.
«Власник ресторану? Співачка біля барної стійки? Що за дешева мелодрама? — промайнуло в голові Інги Федорівни. — Тоді вже точно було так…
Чоловік застукав дружину в обіймах шанувальника, розлютився, прибрав обох, сів у в’язницю, втратив бізнес, вийшов і спився. А дочку, мабуть, виховувала бабуся».
— Аварія…, мама була за кермом, неадекватний водій вилетів на зустрічну смугу. Я сиділа на задньому сидінні, мені теж дісталося.
Уляна показала руку, де татуюваннями майстерно були замальовані кілька шрамів.
— З ногами були проблеми, добре, що батько завжди був поруч. Впоралися. — закінчила Уляна, посміхнувшись з легким сумом в очах.
Ось тут би Інзі Федорівні зовсім по-іншому себе повести, поспівчувати, але ні, щось її так і підстьобує:
— А своїх дітей, Уляна, ви хочете? Віталій дуже хоче. Але ж діти – це велика відповідальність, їм і часу приділяти багато потрібно.
А у Віталія робота, самі розумієте, відповідальна, буває, що часу ні на що не вистачає. Тут вже основна турбота про дітей ляже на дружину, та й як інакше, мама – це мама.
— Хочу. — знову посміхнулася Уляна, подивившись на Віталіка. — Ми вже думали про це. Двох це точно, а, може, і трьох.
Я ж дуже люблю дітей, тому й на педагога вчилася. — почала пояснювати Уляна, але Інга Федорівна її перебила і, знову тріумфуючи, мовляв, спіймала на брехні.
— Ви ж, Уляна, казали, що на перекладача вчилися?
— Це друга вища освіта. Перша — педагогічна, вчитель іноземної мови. Червоний диплом, шість змін практики в піонерських таборах.
Сміяючись, мабуть, згадавши веселі літні канікули, проведені з дітьми, пояснила Уляна.
— Потім все ж потягнуло мовами глибше займатися, ось і пішла на наступний рівень навчання.
А через два роки у мене вже Марк народився, йому зараз п’ять, так що досвід виховання дітей у мене є. — заспокоїла, як їй здалося, Уляна.
— Що? У вас є дитина? — очі Інги Федорівни округлилися. – І де ж він? І де його батько? – Інга Федорівна сипала питаннями, а сама під столом намагалася влучити по нозі сина.
Одумайся, мовляв, та вона ж тільки й хоче, що повісити на тебе себе і дитину. Уляна, немов не помічаючи нічого, пояснила абсолютно спокійно:
— Батько Марка кубинець, навчався на два курси старше. Серйозних почуттів у нас не було, а про дитину я дізналася, коли Кондаро поїхав.
Я вже тоді добре заробляла, та й тато допоміг би, якщо що, тому вирішили не повідомляти йому, не обтяжувати аліментами, та й хто знає, як він міг би відреагувати.
Потім, коли Марк підросте, якщо захоче, нехай знайомиться. А як можна було відмовитися від дитини або позбутися її? Адже, погодьтеся, діти — велике щастя.
— Мда. — тільки й змогла відповісти Інга Федорівна.
— Марк — чудовий хлопчик. — підтвердив Віталій, дивлячись на матір. — Та ти сама скоро переконаєшся.
До речі, Уляна, щось їх занадто довго немає. — Уляна кинула погляд на годинник, але тут у коридорі почувся шум.
— Bonsoir Madame! — галантно вклонившись і простягаючи Інзі Федорівні невеликий, але елегантний букет квітів, до кімнати зайшов смаглявий хлопчик.
Інга Федорівна постаралася посміхнутися у відповідь і прийняла квіти.
— Мамо, а це тобі. — Марк дістав з-за спини другий букет і притиснувся обличчям до долоні Уляни.
— Дякую, мій лицарю. — подякувала Уляна.
— Bonsoir, Віталій Сергійович. — Марк став дуже серйозним і простягнув Віталію руку.
— Як поживаєте, Марку Ярославовичу? — потискаючи руку, так само серйозно відповів Віталій.
А потім обоє розсміялися, і Марк, забравшись до Віталія на коліна, почав тихо розповідати, де вони були з дідом.
— По батькові дала від мого тата. — пояснила Уляна Інзі Федорівні. — А ось і він, знайомтеся.
У кімнату увійшов той самий сивочолий чоловік, учасник інциденту в кондитерській. Тільки зараз він був одягнений у пристойний класичний костюм.
— Ви? — обуренню Інги Федорівни не було меж.
— Ви? — навпаки, зрадів Ярослав Степанович. — Як чудово, а то вранці ви так швидко зникли, що я не встиг вибачитися і, хімчистка, звичайно, за мій рахунок.
Я вранці ходжу на пробіжку в парку неподалік, а потім люблю зайти, взяти каву і посидіти на набережній. Тому і був у спортивному костюмі.
Збентежено пояснив він. Інга Федорівна все ще продовжувала хмурити брови, але поступово відтанула.
Вечір проходив добре: Ярослав Степанович виявився дуже приємним чоловіком, розповідав багато цікавого, намагався галантно доглядати за столом за Інгою Федорівною.
Марк показував свої малюнки, було видно, що у хлопчика задатки художника. А потім урочисто розповів вірш французькою.
Та й видно було, якими закоханими очима дивилися один на одного Віталій і Уляна.
І все ж, коли син повіз матір додому, Інга Федорівна сказала:
— Синку, подумай ще раз, навіщо тобі це все: дивна, ексцентрична, ще й з дитиною. Для створення сім’ї можна знайти варіант кращий.
— Мамо, я кохаю Уляну. Вона добра, цікава, весела, легка, навіть повітряна і в той же час сильна, самодостатня.
І це не я вибираю, чи створювати мені з нею сім’ю, в першу чергу, це вони з Марком вирішували, чи приймати мене в їхню сім’ю. Тому що, як не крути, вони вже сім’я.
Але я сподіваюся, що далі наша сім’я залишиться такою ж дружною, тільки стане більшою.
Мамо, я тебе дуже прошу, не суди так поверхнево, придивися до Уляни, впевнений, ви порозумієтеся.
Інга Федорівна промовчала. Син свій вибір зробив, що їй залишалося…
…— Уля, Уляна, діти зібрані? Ми з Ярославом Степановичем під’їдемо через п’ятнадцять хвилин. — Щебетала в трубку Інга Федорівна.
— Інга Федорівна, ви від них ще не втомилися? Може, ми самі в ці вихідні? — збентежено відповідала на іншому кінці Уляна.
— Уля, ти і так весь тиждень з ними. А у вихідні я, як бабуся, теж маю право взяти участь у вихованні. До того ж ми з Марком домовлялися сьогодні запускати кораблики.
Та й Марічці потрібне свіже повітря. Віталій з Ярославом Степановичем взагалі-то дачу для цього і купували, щоб онуки на природі оздоровлювалися.
Якось навіть ображено зауважила Інга Федорівна.
— Краще самі збирайтеся і теж з нами. — додала вона.
— Може, і правда, поїдемо? – посміхнувшись, прошепотіла чоловікові Уляна.
– Поїдемо. – підморгнув він.
– Інга Федорівна, ми зараз миттю зберемося. – радісно вигукнула в трубку Уляна. – Тільки, чур, хоча б готуватиму я. – розсміялася вона.
— Готувати будемо разом. — тепло посміхнулася у відповідь Інга Федорівна.
Минуло півтора року з весілля Віталія та Уляни. І Інга Федорівна з кожним днем все більше переконувалася, що син зробив правильний вибір.
Уляна була чудовою дружиною і мамою. Так, і що там говорити, найкращою невісткою.
