— Ганно Іванівно, це вам потрібно вікна вимити? Оголошення в чаті будинку побачила, – Ксенія переклала сітку з картоплею в іншу руку.
Ганна Іванівна подивилася на сусідку, злегка скуйовджену, у футболці та джинсах, потім на важку ношу і кивнула.
Розмовляти через поріг Ганна Іванівна не любила, вона відійшла від відчинених дверей і впустила сусідку четвертого поверху. У Ксенії троє дітей погодки, вічно шум і гамір, діти дошкільнята, таких, якщо вони вдома, чути навіть із квартири нижче поверхом по діагоналі.
Ксенія винувато посміхнулася, немов їй було ніяково пропонувати себе як працівника. З Ганною Іванівною вона була знайома дуже добре, та завжди приходила, коли діти поводилися шумно.
— Мені. Хочу до Великодня чистоту навести, а клінінг дорого запросив, подумала, може, хтось із нашого будинку захоче підробити.
— Так я хочу, Ганно Іванівно. Ви ж знаєте, що мені гроші потрібні.
— Що, твій аліменти знову перестав платити?
— Чому ж, платить. Тільки влаштувався тепер на роботу, де офіційно в нього мінімалка. А з неї що там, копійки.
— Не знаю, Ксеніє, – сусідка знову подивилася на жінку оцінювально і задумалася. – У мене грошей немає особливо, можу тільки пʼятсот гривень запропонувати.
— Добре, я і на пʼятсот згодна, коли можна прийти? Завтра гарну погоду обіцяють.
— Завтра ні, не вийде, завтра мені в поліклініку, не знаю скільки просиджу, знову коліна ниють.
— Тоді я зайду в п’ятницю, домовимося.
Ганні Іванівні чомусь незручно було Ксенії відмовити. Вона була впевнена, що працівниця з неї нікудишня. Спить мало – синці під очима, вічно відволікається на своїх дітей, навіжена, та й у їхній орендованій квартирі жодного разу сусідка не бачила ідеального порядку. Інша річ у неї! Жодної пилинки.
Ганна Іванівна зачинила за сусідкою двері і пройшла на балкон. Оглянула ще раз засклену частину. Платити навіть пʼятсот їй зараз стало шкода. Вона б і сама помила вікна, але встановлюючи три роки тому нові пластикові, вирішила заощадити і поставила частину глухих стулок, які не відчиняються, не подумала. Із хворими своїми ногами підійматися і мити на табуретці не ризикнула, мила як могла.
— Що тут – два вікна у квартирі й на балконі трохи більше. У клінінгу взагалі дві тисячі запросили, щоправда, у них своя хімія, ганчірки, – Ганна Іванівна згадала, що не сказала про засіб і ганчірки. Махнула рукою. Заходячи у квартиру, знову зачепилася за відро з морквою.
Овочі з дачі Ганна Іванівна зберігала в овочесховищі, ходила туди раз на місяць і привозила на візку пристойну кількість, щоб не бігати кожні вихідні. Морква цього року зберігалася погано, Ганна Іванівна принесла додому всі запаси, щоб перебрати. Перебрала. Погану, та в’ялу рука викинути не дозволила. Усе літо гарувала на цій дачі. Син із сім’єю в іншому місті, їм ця дача не потрібна, морква тим більше, а Ганні Іванівні потрібна. Ну і що, що коліна болять, зате є чим влітку зайнятися, куди ходити в спеку і дощі. Спілкування знову ж таки. Ганна Іванівна зітхнула, трохи відсунула ногою відро і зайшла у квартиру.
Ксенія прийшла в п’ятницю, наполегливо натискаючи на дзвінок. Анна Іванівна, нарешті, відчинила двері.
— Добрий день, я готова приступити, коли вікна мити?
Ганна Іванівна дуже сподівалася, що у Ксенії просто не буде часу і вона не прийде.
— У мене сьогодні нічна зміна, – немов уловивши настрій сусідки, додала Ксенія і почала чекати відповіді.
— Проходь, якщо встигнеш до своєї роботи.
— Встигну, – ствердно махнула сусідка і додала. – Зараз сходжу до себе і повернуся.
«Почалося», – зморщила ніс Ганна Іванівна.
Але Ксенія повернулася майже одразу, принесла відро, якісь пляшки з розпилювачем і ганчірки.
— А ось і я. З якої кімнати вам зручніше? Давайте, з кухні почну.
— Давай, – погодилася літня жінка і встала в проході, щоб проконтролювати.
Ксенія швидко відсунула штори до стіни, збігала, набрала води у відро і взялася за роботу. Найскладнішим виявилися плями від квіткових горщиків, вони в’їлися в поверхню підвіконня, стали яскраво-іржавого кольору і просто не вимивалися. Ксенія знову збігала додому і принесла банку з якоюсь пастою. Плями піддалися, але не відразу.
Друге вікно було більше, тристулкове. Але його Ксенія вимила дуже швидко. Ганна Іванівна не спускала очей із сусідки, все боялася, що та щось недомиє, пропустить. Але Ксенія працювала на совість. Дуже чисто мила. Скло виблискувало, підвіконня і рама теж були помиті і витерті насухо.
На балконі Ксенія найбільше провозилася, але впоралася до визначеного нею часу. Часом, натикаючись табуреткою, вона дзвеніла відром із морквою, поглядала, чи не перекинула його.
Коли прийшов час розраховуватися, Ганна Іванівна раптом запитала:
— Ксеніє, а дітки твої морквину їдять?
— Звичайно їдять.
— Тоді забери з балкона відро з морквою. Ось у мене двісті гривень тільки є, а решту я з тобою морквою розрахуюся. Вона з моєї дачі, нічим не оброблена, для себе вирощую, тож гарна.
Ксенія на секунду завмерла, але тут же пройшла на балкон і пересипала з одного відра моркву в інше, своє. Вийшла, не дивлячись в очі Ганні Іванівні, взяла з її рук двісті гривень і пішла.
— Прощайте, – почула сусідка, коли стала зачиняти двері.
Ганна Іванівна собі посміхнулася. Гроші заощадила, моркви позбулася, навіть до сміттєвих баків не потрібно виносити. Вона пройшла на кухню, потім у кімнату і на балкон, ще раз ретельно оглянула всі вікна. Скло було ідеально вимите, ні до чого причепитися.
Ксенія штовхнула двері й увійшла до себе у квартиру.
— Сашко, візьми в мене відро.
У коридор одразу ж вискочив старший шестирічний син, схопився з розбігу за ручку і хотів уже бігти.
— Важко, там морква, – попередила мати.
Сашко не звернув уваги і поніс відро на кухню.
— Так собі морквинка, мамо, свіжої не було в магазині?
— Це мені … подарували, не відмовлятися ж.
— Ну не знаю, – син як дорослий почухав потилицю.
— З’їмо, Сашо, нам зараз будь-яка допомога потрібна.
Ксенія переклала зароблену купюру у гаманець і сіла на табуретку в коридорі.
— Відпочину трохи і на роботу, – погладила мати (розповідь спеціально для сайту Цей День) по голові доньку, яка прибігла слідом за братом.
— Ксюшо, спить Максимка, – тітка Олена вийшла з кімнати назустріч.
— Дякую. Рано ще. Піду, моркву почищу, переробити її потрібно, інакше зовсім пропаде.
— Відпочивай, ми з Сашком почистимо, а Оксана нам її помиє.
— Так, мамо, полеж трохи, – Оксана посміхнулася.
— Умовили, повалятися дуже хочеться.
Тітка з хлопцями пішла на кухню, а Ксенія лягла на диван, поруч із ліжечком молодшого сина. Той тихо сопів.
Сон не йшов, але тіло просило спокою. Третій місяць Ксенія працювала у дві зміни, підмінялася, брала додатково все, що траплялося. Потрібні були гроші. За цю весну і літо потрібно було зібрати Сашка до школи. В адміністрації обмовилися про виплати і навіть записали в якийсь зошит, пообіцявши запросити на до школи на збори, але це тільки пообіцяли.
На інших Ксенія не звикла сподіватися. Намагалася забезпечити себе і своїх дітей сама. До осені обіцяли дати місце в яслах молодшому синові, підходила черга. Ксюша сама себе запевняла, що стане легше. Йшла з декрету в декрет, довго не працювала. Її організація давно закрилася, повертатися було нікуди, тому після розлучення довелося терміново шукати роботу. З малюком на руках працевлаштуватися було важко. Виручила тітка. Їй дали інвалідність минулого року і вона пішла з роботи, сіла допомагати племінниці з дітьми. Зі змінним графіком робочі дні випадали на вихідні, доводилося постійно просити допомоги.
Ксюша встала, пора було збиратися на роботу. Вона пройшла на кухню і притулилася до одвірка головою.
— Які все ж таки вони в тебе молодці. Помічники. Мої онуки мені так не допомагають. Старший прийде, кине сумку, з телефоном на ліжко стрибне і лежить дві години до тренування, відпочиває. Дід за нього сміття виносить, тарілки миє, я відмовилася.
Ксюша посміхнулася. Діти в неї, справді, молодці. Галасують іноді, граючись, або якщо чогось не поділять, а загалом розумники.
— Оладки морквяні зроблю, в морозилку покладу частину, хороший запас вийде.
— Спасибі, тітко Оленко, усе, я побігла на роботу.
***
Травень увірвався в місто неймовірно швидко, приніс (розповідь спеціально для сайту Цей День) із собою небувале для початку місяця тепло. Тополі тут же радісно налили бруньки смолянистою, пахучою рідиною і почали скидати з них лусочки.
З адміністрації приїхали вдень, позначили всі аварійні дерева біля будинку і призначили дату спилювання, вивісивши оголошення.
Ганна Іванівна була вдома, коли почула незрозумілий шум, прийшла в кімнату, і завмерла. Одне з дерев нахилилося і гілками вперлося в балкон. Гілки липи повзли по склу, залишаючи жовтий слід. Дерево тут же розвернулося і впало поруч із додому.
Ганна Іванівна вискочила на балкон.
Прийнялася ойкати, охати. Вона прекрасно розуміла, що ці смуги складно буде відмити, тим більше їй.
— Кошмар, – тільки й сказала вона.
— Чого? – перепитала в Ганни Іванівни жінка з вікна диспетчерської в керуючій компанії. – Дерева валила адміністрація, ось до них і йдіть, які до нас претензії.
В адміністрації теж не знайшли крайніх, запропонували знайти тих, хто спилював. У фірму, яка проводила роботи, Ганна Іванівна не пішла, стала шукати, хто їй ці вікна помиє.
Дві фірми, які приїхали на виклик, тут же виставляли величезний цінник. Ніхто з цим жовтим кошмаром не хотів мати справу. Смола вже застигла і просто так зі скла, і укосів не зчищалася.
Ганна Іванівна кинула цю затію з миттям вікон і поїхала на дачу. Повернулася через два дні. Біля під’їзду зустріла Ксюшу. Привіталася, поцікавилася, чи не хоче вона заробити, відмити їй вікна на балконі.
— Вибачте, Ганно Іванівно, гроші хороші, але я зайнята, не зможу, знайдіть ще кого-небудь. Морква була смачна, але ми її ще не з’їли.
Старенька махнула рукою.
— На здоров’я. Ніхто не погоджується, або заламують ціну.
Ксенія знизала плечима і зайшла з дітьми додому.
— Мамо, я сам свої кросівки помию. Де та паста, вона добре від цих липких шкурок допомагає.
— На полиці, я вчора туфлі Максима мила.
— Знайшов, – Саша взяв губку і почав терти. – Бабі Ганні треба таку пасту, щоб вікна мити.
— Треба. Але вона секретна, а секретами можна ділитися тільки з тими, хто нас любить, – знімаючи взуття з молодшого сина, сказала мати.
— А з тіткою Оленою?
— З тіткою Оленою точно можна, – відповіла мати.
Ось так, жадібність ще нікого до добра не доводила. Від користі серце кам’яніє.
