Ксюша помила сковорідку і хотіла сідати за нове завдання, але Олег раптом повідомив:
– Ксюша! А до нас завтра їде мама.
– Твоя? – округлилися очі дівчини.
– Так. Завтра ж субота. Вона давно нас не бачила, «приїду побачитися», каже…
Ірина Григорівна, мама Олега, приїжджала рідко, але влучно. У сенсі, на цілий день – з обідом і вечерею.
Квартира Ірини Григорівни відрізнялася винятковим порядком.
Все у неї лежало на своїх місцях, білизна була перепрана і пахла, ніби щойно повернулася з фестивалю квітів.
Дзеркала не знали відбитків пальців, а унітаз можна було знімати і продавати, під виглядом нового.
– Котра зараз година? – стиснутим голосом запитала Ксюша.
– Восьма вечора, – відповів Олег.
– Так! Починаю прибирання! Терміново! Ірина Григорівна на цілий день до нас, як завжди?
– Їй їхати дві години в один кінець. Звичайно, на цілий день…
…– Ксюша, а що в нас на вечерю? – запитав Олег. Він прийшов з роботи такий голодний, що бика б з’їв.
– Олеже, там щось сам візьми!
Довге і болісне обстеження холодильника ні до чого не привело. Він знайшов «там» лише яйця і рослинну олію.
Досада наповнила душу Олега.
Що Ксюша робила цілий день?
Ні, взагалі-то Олег знав, що вона шукає роботу і по пів дня зависає на сайтах.
Ну, знайшла б хоч хвилинку, в магазин сходити!… Завтра чим їм харчуватися?
…Через п’ять хвилин у сковороді шкворчала яєчня, а Ксюша так з місця і не зрушила.
Олег прикусив губу лише тому, що почув розумне висловлювання, над яким по дорозі додому довго розмірковував.
«Сказавши щось не подумавши, ви якраз говорите те, про що думаєте.»
Адже це вірно підмічено! Кому це потрібно?
Він не буде уподібнюватися цим людям, які через кожну дрібничку готові поскаритися з дорогими людьми. Він спочатку у дружини все випитає.
– Ксюша! Як йдуть твої пошуки роботи? – крикнув він з кухні.
– Тестові завдання виконувала, – довірливо повідомила вона. – Я розіслала резюме в десять фірм. Три відгукнулися.
– Три? Гарний результат.
– Твоя дружина не безнадійна!
– А ти на журналіста надсилаєш заявки?
– Так. І на копірайтера, і на рерайтера… Загалом, на все, що пов’язано з написанням статей.
– Зрозумів. А які завдання треба виконувати?
– За шаблоном. Трапляються і легкі, і такі, де треба постаратися. Ось, сьогодні пів дня вбила на таке.
– А що треба було робити?
– Сценарій до інтернет-ролика написати. А для цього спочатку переглянути за посиланням схожі передачі в ютубі. Приклади закадрових текстів прочитати.
Виявити, на що у публіки хороша реакція, які жарти в тренді… Ось я рис і спалила!
– Який рис?
– На плиті. Поставила рис варити, думаю, чоловік голодний прийде, щось швиденько просте хоч приготую.
А сама зайнялася паралельно переглядом матеріалу. І поки їдкий дим з кухні не повалив, я навіть не зрозуміла, що відбувається…
– А я ще принюхався, коли прийшов, пахне горілим… Думав від сусідів.
– А це твоя дружина наробила… Я довго провітрювала будинок. Каструлю довелося викинути. Там чорна підошва з рису так до дна прилипла, як на супер-клей посадили…
– Написала завдання, в результаті? – запитав Олег.
– Написала, куди я подінуся. І відправила.
– А завдання для другої фірми?
– Ой, у них легко. Спеціалізуються на дитячих інтернет-розвивальних іграшках. Треба було написати казку на невеличку. У мене була відповідна заготовка, я вже відправила.
– А останнє завдання?
– Його можна до понеділка зробити. Але, краще, напевно, зараз, поки є робочий настрій.
Олег сумно зітхнув. Вчора завдання, позавчора завдання. І сьогодні теж завдання…
Таке враження, що ці фірми на тестових завданнях непогано виїжджають! А що?
Претендент не претендує на них, як на свій авторський продукт… а ці і користуються. Ксюху не візьмуть, а ось казку її візьмуть.
І всім добре: фірмам, дітям, глядачам ютуба і навіть випробовуваним – вони набивають руку.
Всім, крім Олега!
Поки Ксюха зі шкіри лізла, щоб блиснути своєю творчістю, їхня квартира стала зовсім занедбана.
На полицях, тумбочках і телевізорі красивим, рівненьким шаром лежить пил.
Фікус, судячи з пониклих листочків, доживає останні години свого нелегкого життя.
Коли одружуєшся з людиною, яка розчиняється у своїй справі так, що не відчуває запаху горілого рису, неминуче занурення в хаос…
Хіба Ксюха буде прати штори, коли їй потрібно писати сценарії? Ні за що.
– Ти сама їла, Ксюша?
– Та яке там. Пачку крекерів насухо.
– Яєчню будеш? – запропонував Олег зі зітханням.
– Буду!
Вони поїли. Зрозуміли, що за цілий день це щамало. Посмажили ще порцію. І тепер вже точно наїлися.
Ксюша помила сковорідку і хотіла сідати за нове завдання, але Олег раптом повідомив:
– Ксюша! А до нас завтра їде мама.
– Твоя? – округлилися очі дівчини.
– Так. Завтра ж субота. Вона давно нас не бачила, «приїду побачитися», каже…
Ірина Григорівна, мама Олега, приїжджала рідко, але влучно. У сенсі, на цілий день – з обідом і вечерею.
Позбавлена творчих заскоків, вона була приземленою і вкрай розсудливою жінкою, співробітницею ЦНАПу.
Квартира Ірини Григорівни відрізнялася винятковим порядком.
Все у неї лежало на своїх місцях, білизна була перепрана і пахла, ніби щойно повернулася з фестивалю квітів…
Ніколи не перекладалося у неї перше, друге і компот.
Дзеркала не знали відбитків пальців, а унітаз можна було знімати і продавати, під виглядом нового.
– Котра зараз година? – стиснутим голосом запитала Ксюша.
– Восьма вечора, – відповів Олег.
– Так! Починаю прибирання! Терміново! Ірина Григорівна на цілий день до нас, як завжди?
– Їй їхати дві години в один кінець. Звичайно, на цілий день.
Ксюша кинулася у ванну, закинула речі в пральну машину.
Схопила телефон, почала замовляти продукти додому.
Через годину з’явився кур’єр з чотирма пакетами всього, від соди до оливкової олії.
Вони з чоловіком швиденько забили холодильник.
За годину очікування кур’єра, Ксюша відполірувала в будинку всі глянцеві поверхні, Олег пропилососив.
Протерли пил. Провітрили. Полили нещасний фікус.
Будинок став пахнути свіжістю!
– Ой! Унітаз треба гелем залити, – рвонула Ксюша, і повернулася в хлорній хмарі. – А мило синьке де, під обідок? Щоб вода змивалася ароматизована?
– Оце підготовка! – захопився Олег. – Ти що, так боїшся мою маму? Вона ж людина мирна!
– Олеже, не боюся я твою маму! Я її… поважаю! Не хочу в бруд обличчям впасти. Вона вся така правильна, все у неї під контролем. А я…
– Але ж я тебе люблю, Ксюша!
– Дякую, що не лаєшся, Олеже! Інший би почав: «Ось, не працюєш, що робила весь день, незрозуміло…»
– Ну, і навіщо все це…
– Ти у мене такий хороший, Олеже. – Вона підійшла і поцілувала чоловіка, від чого він посміхнувся. – Дякую тобі велике!
Адже я… заради тебе… хоч якось намагаюся… відповідати Ірині Григорівні!
– Я зрозумів.
До десятої години у Ксюші були замариновані курячі гомілки в гострому соусі, з щіпкою кориці, як любила Ірина Григорівна.
А о пів на одинадцяту на весь будинок поширився запах компоту із сухофруктів. Курагою пахло так, що подружжя почало виловлювати її ложкою і їсти! (Правда, плиту довелося повторно мити.)
Свекруха обожнювала салат «Мімоза» у виконанні Ксюші. Довелося зробити і його.
До одинадцятої години Ксюша вже лежала без сил. Потім різко підскочила.
“Трясця! Забула підлоги на кухні домити!”
А тим часом на балконі стояв Олег, милувався тонким місяцем і декому дзвонив.
– Мамо… ще не спиш? Привіт.
– Привіт. Я серіал дивлюся. Щось сталося, синку?
– Мамо, слухай. А у тебе на завтра які плани?
– А що? – запитала Ірина Григорівна.
– А ти не хочеш до нас в гості приїхати? Я… це. Скучив сильно.
Вона посміхнулася. «Скучив він, шахрай!»
– У нас і мімоза є.
– Синку. Я приїду із задоволенням.
P.s. А через тиждень Ксюшу взяли на роботу – на ту, через яку вона спалила рис.
Про це вона і написала перший сценарій для ролика, про безглузду господиню, який сприйняли із захопленням.
