— Ксюшенькм, слухай… У тебе ж все одно вже є одна дитина. То, може, ти б і за Машенькою доглянула?
Тобі ж все одно вдома сидіти, — абсолютно невимушено запропонувала Олена Василівна. — А так хоч у Оленьки руки зв’язані не будуть. Вийде на роботу, стане на ноги. Їй же зараз так важко…
Ксенія зависла на пару секунд. Навіть забула про салат, який щойно акуратно нарізала.
Свекруха говорила про дітей так легко, ніби йшлося про кошенят. Ось там вже, дійсно, великої різниці немає. А з дітьми…
— Олена Василівна, це ж не так просто. Вані всього три місяці, а Маші вже півтора роки. У мого постійно коліки, з рук не злізає, спить уривками.
А за Машею потрібно пильнувати. У неї вік такий, обов’язково треба з плитою погратися, в розетку влізти, перекинути на себе що-небудь…
— Ой, та не вигадуй! — махнула свекруха рукою. — У мене ось між дітьми майже така ж різниця була. І нічого, я ж якось справлялася. Поки Ваню годуєш, можеш за Машенькою доглядати. Його ж де поклав, там і знайдеш, не бігає поки що.
Ксенія підняла брови і прочистила горло, стиснувши губи. Глибоко всередині себе вона обурювалася.
Схоже, Олена Василівна бачила в ній щось на зразок власності, яка чомусь відмовляється працювати. Однак невістка все ще намагалася залишатися ввічливою.
— Олена Василівна, для мене це дуже незручно. Я не можу.
— Ксюша, я думала, ти добра, сімейна, родичам чоловіка допомогти захочеш… — свекруха нахмурилася. — Ти ж не працюєш, нічим особливо не зайнята, мій Сашко повністю тебе забезпечує. А ось Оля…
Ксенія відчула, що терпіння ось-ось дасть тріщину. Потрібно було відступати. Все одно доводити щось людині, яка бажає в’їхати на чужому горбі в рай, було безглуздо.
— Вибачте, але мені потрібно погодувати Ваню. Чи не могли б ви, будь ласка, доготувати олів’є? — сухо попросила Ксенія і попрямувала в спальню.
— Хм. Цікава яка. Як їй допомога потрібна, так дайте. Як іншому треба допомогти, так відразу в кущі… — пробурмотіла свекруха їй вслід.
Ксенія зціпила зуби. Все було якраз навпаки. Але раніше їй вдавалося обійтися малою кров’ю, а тепер, судячи з усього, сім’я чоловіка вирішила взятися за неї всерйоз…
…Місяць тому Ольга, зовиця Ксенії, розлучилася зі своїм чоловіком. Якщо вірити свекрусі, Ігор постійно грубив дружині, ставився до неї як до прислуги, а нещодавно і зовсім штовхнув у пориві сварки.
Тоді Ксенія сприйняла цю новину спокійно, навіть майже пасивно. Ну, яке їй діло до чужих стосунків?
— Я б не жила з людиною, яка піднімає на мене руку, — байдуже сказала вона свекрусі.
— Звичайно! Ось і я їй так сказала. А то сьогодні вона на ногах встояла, а завтра скронею в батарею полетить, — підхопила Олена Василівна. — Тільки ось на що вона жити тепер буде, бідолашна… Машеньці ще місце в садочку не виділили.
Ксенія вже тоді відчула себе якось ніяково. Ніби від неї чогось чекають.
— Ну, вона ж не одна, — невизначено сказала вона, маючи на увазі свекруху і бажаючи скоріше завершити цю розмову.
— Ну, так. Будемо допомагати всі разом.
Тепер Ксенія розуміла, до чого була та розмова. Її потихеньку готували до того, що вона буде сидіти в декреті за двох.
Будь Ксенія трохи наївнішою, вона б, напевно, навіть погодилася б. Адже незручно відмовити людині в складній життєвій ситуації.
Помилитися ж може будь-хто. Ось тільки Ксенія знала, як це сидіти з двома дітьми.
Коли Вані був всього місяць, Ольга попросила Ксенію доглянути за Машею. Зятю потрібно було з’їздити в лікарню. Звичайно, тягнути із собою дитину в таку обстановку не хотілося.
— Хто знає, може, ще підхопить там щось… — сказала тоді Оля.
Поїздка до лікарні затягнулася до самого вечора. Весь цей час Ксенія бігала від однієї дитини до іншої і молилася, щоб Маша не знайшла собі пригод.
Тим часом, будинок Ксенії був зовсім не пристосований для юної дослідниці. Відкриті дроти через недороблений ремонт, речі, що лежали на столах, підключена до мережі техніка…
Добре, що все обійшлося лише однією розбитою тарілкою і каракулями на кухонному столі.
До вечора Ксенія була як вичавлений лимон. Якщо зазвичай їй вдавалося трохи подрімати вдень з Ванею, то з Машею було неможливо розслабитися. Адже напередодні була безсонна ніч з годуваннями по годинах…
Але найприкрішим було не це. Коли допомога знадобилася вже Ксенії, їй відмовили.
— Оля, можеш зайти в аптеку? Гроші я тобі перекину. Мені щось недобре, а Саша буде тільки ввечері…
— Ой, Ксюша, вибач, але я не хочу ризикувати. Раптом у тебе якийсь вірус? Мені ще нічого, а от Маші зайвий раз краще не хворіти.
— Ну хоча б на дверну ручку пакет повісь, а я його заберу.
Зависла незручна пауза. Здається, хтось придумував відмовку.
— Я б поїхала, але у мене машина зламалася… Ксюша, вибач, ніяк не вийде.
Ксенії це, звичайно, не сподобалося, але вона не поспішала робити висновки.
Через пару тижнів захворів кіт Ксенії. Потрібно було терміново відвезти його до ветеринара, але залишити Ваню було нікому.
Вона знову звернулася до Ольги. І знову та відмовила. Відмовила вона і наступного дня, коли кота потрібно було відвезти на крапельницю.
Тоді вже Ксенія і зрозуміла: Ольга любить брати, але не любить віддавати. Як, втім, і Олена Василівна.
Свекруха, тим часом, не здавалася. Наступного разу вона спробувала «атакувати» Ксенію під час сімейної вечері. Мабуть, розраховувала на те, що їй буде незручно відмовити при інших родичах.
— Світ став таким черствим… — поскаржилася свекруха за столом. — Хтось сидить і в вуса собі не дме, а хтось з хліба на воду перебивається і ночами не спить, думаючи, як далі жити…
Гості, які вже розслабилися від ситної їжі та напоїв, ймовірно, не надали значення словам Олени Василівни. Або подумали, що вона говорить про колишнього зятя.
Але Ксенія вловила гострий погляд свекрухи і прекрасно зрозуміла, в чий город прилетів камінчик.
— Так, і не посперечаєшся, — простягнула вона. — Ну, на щастя, Ольга не одна. Я ось все думала про її ситуацію… Може, ми з нею обидві вийдемо на роботу, а ви підете за нас у декрет?
Якраз зможете допомогти і дочці, і мені. Я б вам навіть трохи копієчкою допомагала б із зарплати.
Ксенія титанічними зусиллями зберігала спокій і серйозність. Ольгу, яка щойно зображала з себе найнещаснішу матір на світі, аж перекосило.
Олена Василівна зблідла і судорожно стиснула край скатертини.
— Та я… я що… У мене ж уже сили не ті, — пробурмотіла вона. — Для мене двоє дітей — це непосильне завдання. Це ти б впоралася…
Тут вже не витримав Саша. Він знав про розбіжності думок дружини і матері.
— Так, мамо, давай закриємо цю тему. Раз і назавжди, — сказав він похмуро. — Якщо Ксюша молодша, це не означає, що для неї це легко. Вона і так з ніг падає.
Ти справлялася з нами двома, дякую тобі, але ми тверезо оцінюємо свої сили. Ми на таке не підписувалися.
Олена Василівна стиснула губи і продовжила колупати виделкою в пюре. Вона зрозуміла, що цю війну вона програла. До Ксенії не вдавалося дотягнутися ні через громадську думку, ні через сина.
Минуло пів року. Весь цей час свекруха тримала зв’язок виключно через Сашу.
Вона перестала приїжджати в гості, і, чесно кажучи, Ксенія лише видихнула. Все одно Олени Василівни не було поруч, коли це дійсно було потрібно.
Однак Ксенія й не підозрювала, що свекруха оголосила їй холодну війну.
Наближався день народження Олени Василівни. Ксенія вирішила поговорити з Сашею про подарунок. Не йти ж у гості з порожніми руками?
— Та ти почекай з вибором… — сказав він. — Ще не факт, що нас там чекають.
— Навіть так? — Ксенія підняла брови.
— Ага. Не хотів тобі говорити, але… Загалом, ти у моїх родичів тепер просто лиходійка, — Саша розвів руками.
З’ясувалося, що Оля все-таки влаштувалася на роботу. А куди їй було діватися? У матері одна дитина, та й важко їм було б ужитися разом. Як не крути, а заробляти на життя треба.
Влаштувалася Ольга на пункт видачі замовлень з умовою, що в разі чого мати буде підміняти її.
Машу на той час вже взяли в садок, але це ж маленька дитина. Адаптація, постійні застуди…
Ольга зовсім не соромилася звертатися до матері за допомогою. Настільки, що та проводила на заміні всі свої вихідні. А зміни там, між іншим, були не по вісім, а по дванадцять годин.
Періодично Олені Василівні доводилося жертвувати навіть своєю основною роботою заради допомоги дочці. При цьому вся зарплата йшла Олі, мати не брала собі ні копійки.
А потім свекрусі набридло. Виявилося, що допомагати самій не так вже й просто. Зрозумівши, що її використовують, Олена Василівна перестала виходити на чужі зміни, посилаючись на здоров’я.
Ольга не розгубилася. Вона категорично не бачила себе в ролі трудівниці, тому… повернулася до колишнього чоловіка.
Не через відновлене кохання чи каяття, а просто тому, що він, при всіх своїх недоліках, був готовий її утримувати.
Тепер вони знову жили у звичній круговерті з криків, взаємних докорів і рідкісних перемир’їв.
— Знаєш, що найсмішніше? — посміхнувся Саша. — Для жіночої половини моєї родини винною виявилася ти.
Мама всім розповідає, що якби «ця егоїстка не впиралася, то Ольга стала б на ноги і ніколи не повернулася б до цього хама».
Ксенія гучно видихнула і накрила обличчя долонею. Так, знайшли крайнього.
— Ну, може, і слава Богу, — нарешті сказала вона. — Люблять же вони у тебе обидві на чужу шию залізти…
