— Де моя машина, Сергію? — голос Лариси дзвенів від ледь стримуваної люті.
Сергій, який щойно повернувся додому, завмер на порозі, дивлячись на розлючену дружину.
Він знав, що цей момент настане, але сподівався відтягнути його якомога довше.
— Ларисо, кохана, я тобі зараз все поясню…
— Я питаю, де моя машина? — перебила його Лариса, стискаючи кулаки. — Я повернулася з роботи, а її немає на парковці. Я дзвонила тобі весь вечір, але ти не брав трубку. Що відбувається?
Сергій глибоко зітхнув, розуміючи, що відступати нікуди.
— Я позичив її Кості, — сказав він, намагаючись говорити якомога спокійніше. — Він поїхав на вечірку за місто.
Лариса дивилася на чоловіка, не вірячи своїм вухам.
— Ти що, з глузду з’їхав? — вигукнула вона. — Ти дав мою машину своєму безвідповідальному братові? Кості? Який вже двічі розбивав свої машини?
Сергій спробував виправдатися:
— Ну, він обіцяв бути обережним. І потім, він же мій брат… Ми завжди допомагаємо один одному.
Лариса відчула, як всередині неї рветься останній нерв. Зараз почнеться пекло.
— Ось як? — прошипіла вона. — А ти не подумав запитати мене, перш ніж розпоряджатися моєю машиною? Я збирала на неї три роки!
Сергій почав дратуватися:
— Та що ти, Ларисо. Подумаєш, машина. Ти поводишся як собака на сіні. У родині все спільне, розумієш? А значить, я теж можу розпоряджатися твоєю машиною.
Ці слова стали останньою краплею. Лариса схопила телефон і почала набирати номер Кості.
— Що ти робиш? — запитав Сергій.
— Дзвоню твоєму братові, — відповіла Лариса. — Нехай негайно повертає машину.
Але Костя не відповідав. Після декількох спроб Лариса в люті кинула телефон на диван.
— Роби, що хочеш, але щоб моя машина до ранку стояла на місці, інакше твій братик сяде за викрадення! Ти мене зрозумів?
Сказавши це, Лариса вибігла з квартири, вочевидь, змінивши свої плани.
Сергій кинувся за нею:
— Ларисо, зачекай! Куди ти?
— Яка тобі різниця? — кинула вона через плече. — Викличу таксі і поїду за своєю машиною сама. А ти краще молись, щоб з нею все було в порядку.
Сергій залишився стояти на сходовому майданчику, дивлячись услід дружині, що йшла.
Він розумів, що зробив величезну помилку, але гордість не дозволяла йому визнати це. Замість цього він дістав телефон і набрав номер брата.
— Костя, — сказав він, коли той нарешті відповів. — У нас проблеми. Лариса дізналася про машину і…
— Слухай, брате, — перервав його Костя. У слухавці чулася гучна музика і сміх. — Я вже випив і нікуди не поїду. Скажи своїй дружині, нехай не істерить. Поверну машину вранці.
Сергій знав, що ця відповідь тільки погіршить ситуацію.
— Костя, ти не розумієш. Вона їде за машиною прямо зараз.
— Ну і нехай їде, — безтурботно відповів Костя. — Може, хоч трохи повеселиться. Бувай, брате!
І він відключився, залишивши Сергія наодинці з наростаючим почуттям тривоги.
Він розумів, що цей вечір не закінчиться нічим хорошим.
Лариса сиділа в таксі, нервово постукуючи пальцями по коліну.
Кожна хвилина зволікання здавалася їй вічністю. Перед очима стояла картина її улюбленої машини — синього «Форда», який вона пестила і плекала останні два роки.
— Швидше, будь ласка, — вкотре попросила вона таксиста.
Той лише знизав плечима:
— Роблю, що можу, дівчино. Затори.
Лариса відкинулася на сидіння, прикривши очі. Спогади нахлинули на неї хвилею.
Ось вона стоїть біля вітрини автосалону, розглядаючи сяючі новенькі машини.
Ось підраховує кожну копійку, відмовляючи собі в новому одязі та відпустці.
Ось нарешті сідає за кермо своєї, купленої з такими жертвами, машини.
А тепер цей безцінний для неї автомобіль знаходиться невідомо де, в руках цього безвідповідального Кості.
Телефон завібрував — дзвонив Сергій. Лариса скинула дзвінок, не бажаючи чути виправдання чоловіка.
— Приїхали, — голос таксиста вирвав її з роздумів.
Лариса вискочила з машини, озираючись по сторонах. Музика гриміла на всю округу, а біля воріт великого заміського будинку товпилися люди з напоями в руках.
Вона рішуче попрямувала до воріт, вишукуючи в натовпі знайоме обличчя Кості.
Раптово її погляд впав на синій «Форд», припаркований трохи осторонь. Серце Лариси пропустило удар.
Підбігши до машини, вона з жахом побачила глибоку подряпину на водійських дверцятах.
—Костя! — закричала Лариса, вриваючись у двір. — Де цей недоносок?
Музика стихла, і всі погляди звернулися до розлюченої жінки.
— Гей, ти хто така? — запитав якийсь хлопець, перегороджуючи їй шлях.
— Я власниця тієї машини, яку ваш дружок Костя викрав, — процідила крізь зуби Лариса.
У цей момент з будинку вийшов сам винуватець події. Побачивши Ларису, він спробував втекти, але було пізно.
— Лариска, чого так рано? Ми тільки почали веселитися.
Лариса підлетіла до нього, ледь стримуючись, щоб не гепнути:
— Ключі. Негайно.
— Та годі тобі, розслабся, — Костя обійняв її за плечі. Від нього тхнуло коктейсями. — Приєднуйся до нас.
Лариса відштовхнула його:
— Ти викрав мою машину! Ще й подряпав!
Костя здивовано підняв брови:
—Викрав? Мені Сєрий дозволив. А подряпина… Ну, з ким не буває? Подумаєш, залізяка.
Ці слова стали останньою краплею…
Лариса розмахнулася і дала Кості смачного ляпаса.
— Ключі, — повторила вона, виразно вимовляючи кожен склад. — Інакше я викличу поліцію.
Костя, потираючи щоку, мовчки дістав з кишені ключі і простягнув їх Ларисі.
— Психічка, — буркнув він їй услід.
Лариса, не обертаючись, попрямувала до машини. Її руки тремтіли, коли вона вставляла ключ у замок запалювання.
Телефон знову завібрував. Цього разу Лариса відповіла:
— Що тобі потрібно?!
— Лариса, люба, вибач мене, — голос чоловіка звучав винувато. — Я не повинен був…
— Не повинен був, — перервала його Лариса. — Але зробив. Я їду додому. У тебе є година, щоб зібрати речі. Скористайся порадою: дай мені простір на найближчий тиждень. Не менше.
— Що? Ларисо, зачекай…
Але вона вже натиснула відбій. Завела мотор і востаннє поглянула на будинок, де тривала вечірка.
Їй раптом стало шкода Сергія — адже він втратив не тільки довіру дружини, ще й брат його так підставив, а він йому сліпо довіряв.
Але жалість швидко змінилася рішучістю. Вона більше не дозволить нікому розпоряджатися її життям і її майном.
З цими думками Лариса виїхала на трасу, прямуючи додому.
Вона їхала, міцно стискаючи кермо.
Нічна дорога була пустельною, і тільки шум мотора порушував тишу. Думки в голові плуталися, емоції захльостували.
Вона згадала, як познайомилася з Сергієм. Тоді він здавався їй ідеальним чоловіком — уважним, турботливим, надійним.
Хто б міг подумати, що через п’ять років шлюбу все обернеться ось так?
Телефон знову подав звук. Лариса кинула погляд на екран — Сергій. Вона проігнорувала дзвінок, зосередившись на дорозі.
Під’їжджаючи до будинку, помітила знайому постать біля під’їзду. Це був він. Лариса припаркувалася і вийшла з машини, готова до нового раунду скандалу.
— Ларисо, давай поговоримо, — почав Сергій, роблячи крок назустріч.
— Про що? — холодно запитала вона. — Про те, як ти розпоряджаєшся моїми речами? Або про те, як твій брат роз’їжджає під шафе на моїй машині? Поглянь на цю вм’ятину!
Сергій винувато опустив голову:
— Я знаю, що був неправий. Вибач мене. Я не думав, що все так обернеться.
— У тому-то й справа, що ти не думав, — Лариса втомлено зітхнула. — Ти ніколи не думаєш про наслідки.
— Я виправлюся, обіцяю, — Сергій спробував взяти її за руку, але Лариса відсторонилася.
— Облиш. Я втомилася від твого безвідповідального ставлення до всього.
У цей момент до будинку під’їхало таксі. З нього вивалився Костя, ледь тримаючись на ногах.
— О, сімейна сцена! — криво посміхнувся він. — Братику, я ж казав, що твоя дружина — істеричка.
Лариса відчула, як злість повертається:
— Ти! — вона зробила крок до Кості. — Ти хоч розумієш, що накоїв?
Костя недбало махнув рукою:
— Подумаєш, подряпина. Зафарбуємо — буде як нова.
— Справа не в подряпині! — вигукнула Лариса. — А в тому, що ти міг комусь нашкодити, роз’їжджаючи в такому стані!
Сергій встав між ними:
— Костя, тобі краще піти.
— Та будь ласка, — пробурмотів Костя. — Тільки поверни мені гроші за таксі. Я ж на твоїй машині приїхав туди, а зараз…
І тут вже ніхто б не зміг стримати Ларису:
— На моїй машині! — закричала вона. — Моїй! Я заробляла на неї три роки, відмовляючи собі в усьому! А ви ставитеся до неї, як до іграшки!
Сергій спробував зробити паузу, та марно:
— Ларисо, давай зайдемо додому і все обговоримо.
— Нема чого обговорювати, — відрізала вона. — З мене жосить! Ми розбігаємось.
Костя присвиснув:
— Ого, як все серйозно. Через якусь машину?
Лариса повернулася до нього:
— Уяви собі! Ви обоє егоїсти, які думають тільки про себе.
Сергій спробував обійняти її:
— Кохана, давай не будемо гарячкувати.
Вона відштовхнула його:
— Яка, до біса, сім’я? Ти вибрав свого брата замість мене. Ти дозволив йому ризикувати моєю машиною і життями інших людей.
— Гей, легше! — обурився Костя. — Я, між іншим, теж частина сім’ї.
— Ні, Костя, — втомлено сказала Лариса. — Ти не частина моєї сім’ї. І ніколи не був нею. І так, Костя, — обернулася Лариса наостанок. — Я подам на тебе заяву за викрадення і водіння в нетверезому стані. Сподіваюся, це навчить тебе поважати чужу власність.
З цими словами вона зникла в під’їзді, залишивши приголомшених братів на вулиці.
Піднімаючись сходами, Лариса відчувала дивне полегшення. Без Сергія, без його безвідповідального брата, без постійних компромісів і проступків.
Тепер вона буде жити так, як вважає за потрібне. І ніхто більше не посміє розпоряджатися її життям і її майном.
Минув тиждень з того нещасливого вечора, але емоції все ще вирували всередині. Вона здригнулася від дзвінка у двері.
На порозі стояв Сергій, схудлий і неголений.
— Можна увійти? — тихо запитав він.
Лариса мовчки відступила, пропускаючи його в квартиру.
— Я прийшов вибачитися, — почав Сергій, ніяково переступаючи з ноги на ногу. — І сказати, що ти була права.
Лариса схрестила руки на грудях:
— У чому саме я була права?
— У всьому, — він важко зітхнув. — Я дійсно не думав про наслідки. Не поважав твої почуття і твою власність. І занадто довго дозволяв Кості сідати мені на шию.
Лариса відчула, як всередині щось здригнулося, але постаралася зберегти холодний тон:
— І що змінилося за цей тиждень?
Сергій підвів на неї очі:
— Я багато думав. Про нас, про свою поведінку. І зрозумів, що не хочу тебе втрачати.
— А як же Костя? — запитала Лариса. — Твій улюблений братик?
Сергій скривився:
— Я поговорив з ним. Серйозно поговорив. Сказав, що більше не буду покривати його витівки і давати гроші.
— І як він відреагував?
— Назвав мене зрадником і послав куди подалі, — Сергій сумно посміхнувся. — Але знаєш, мені навіть легше стало. Ніби тягар з плечей впав.
Лариса мовчала, обдумуючи почуте. Частина її хотіла пробачити Сергія, дати йому ще один шанс. Але інша частина пам’ятала всі образи і розчарування.
— Ларисо, — Сергій зробив крок до неї. — Я знаю, що не заслуговую прощення одразу. Але я готовий його заслужити. Заради тебе, заради нас.
Вона подивилася йому в очі, намагаючись побачити там щирість.
— Слова нічого не значать, Сергію. Мені потрібні дії.
— Я розумію, — кивнув він. — Скажи, що мені зробити, щоб довести тобі серйозність моїх намірів?
Лариса замислилася на мить:
— По-перше, ти оплатиш ремонт моєї машини. Повністю, включаючи перефарбування дверей.
— Звичайно. Це само собою зрозуміло.
— По-друге, — продовжила Лариса, — ти більше не будеш потурати своєму братові і запрошувати його в наш дім.
Сергій здивовано підняв брови, але кивнув:
— Добре. Якщо ти вважаєш, що це допоможе, я згоден.
— І останнє, — Лариса подивилася йому прямо в очі. — Ти повинен зрозуміти, що моя машина — це моя власність. Ти не маєш права розпоряджатися нею без мого дозволу.
—Я зрозумів це, — серйозно сказав Сергій. — Клянуся, більше такого не повториться.
Лариса глибоко зітхнула. Вона відчувала, що Сергій щирий, але страх знову бути обдуреною все ще жив у ній.
— Я не можу обіцяти, що все буде як раніше, — сказала вона нарешті. — Але я готова спробувати. Крок за кроком.
Обличчя Сергія проясніло:
— Дякую. Я не підведу тебе.
Вони стояли в тиші, дивлячись один на одного. Попереду на них чекав довгий шлях до відновлення довіри і стосунків.
Але зараз, у цей момент, обоє відчували, що зробили перший крок у правильному напрямку.
Сергій дістав телефон і почав комусь дзвонити.
— Кому ти дзвониш? – запитала його Лариса.
— Кості…
І цього було достатньо для Лариси, щоб взяти всі свої слова назад і нарешті зважитися на розлучення остаточно…
