Відразу після роботи Лариса зайшла до магазину. Купила картоплю, моркву, капусту, цибулю, сметану та багато іншого, що потрібно для свіжого борщу. Денис учора ввечері сказав, що скучив за борщем.
Ліфт не працював, і Ларисі довелося пішки підніматися з повними сумками на двадцять п’ятий поверх.
Вона підійшла до квартири і натиснула кнопку дзвінка. Але дзвінок теж не працював.
Виявляється, у всьому будинку було відключено електрику.
Лариса важко зітхнула, дістала ключі й відчинила двері. Увійшовши до квартири, вона відразу почула, що в спальні хтось розмовляє.
Жінка залишила сумки в передпокої, підійшла до дверей спальні і стала слухати.
— Ну що смішного, Елеонора, що такого смішного ти знаходиш у тому, що я кажу? — сердито запитав Денис. — Лариса може прийти з хвилини на хвилину. Ти не уявляєш, що може статися. А ти смієшся.
— Ти смішний, Денисе, ось я й сміюся, — відповіла Елеонора.
— Що такого смішного, цікаво, ти в мені знаходиш? — дивувався Денис.
— Ти так кумедно боїшся своєї дружини, — відповіла Еля, — що це розсмішить кого завгодно. Навіть мене.
Чому ти її так боїшся? Що вона такого може тобі зробити, що ти її так остерігаєшся? Може, ти побоюєшся, що вона тебе з дому вижене?
— З легкістю може з дому вигнати, — сказав Денис.
— Це навряд чи, — сказала Еля. — Адже у вас двоє дітей. Я не думаю, що вона так вже хоче залишитися з ними одна в цій квартирі.
Їй зараз скільки? Тридцять… шість?! Думаєш, вона на це піде? Або, може, ти боїшся чогось іншого, чого я не знаю?
Лариса вже хотіла зайти в спальню й влаштувати скандал, а може, навіть не тільки скандал, а щось більше.
Але… Голос згори сказав їй цього не робити.
«Не треба, Ларисо, — промовив голос, — цим ти нічого доброго для себе не досягнеш. Швидше навпаки.
Тільки все ще більше заплутаєш. Заспокойся і… Загалом, прояви терпіння. Я тобі щось підкажу».
Лариса глибоко зітхнула, порахувала до десяти і… заспокоїлася.
«Справді. Куди поспішати? — подумала вона. — Скандал я завжди встигну влаштувати. Скандал — справа нехитра.
Тим більше що цю особу скандалом не налякаєш. Такі, як правило, самі люблять посваритися.
Ні вже. Зараз перевага на моєму боці. Почекаю. Послухаю. Може, ще щось цікаве дізнаюся».
— Ти просто її не знаєш, — сухо промовив Денис. — Якби ти тільки її знала, Леля, ти б зараз так не говорила.
«Леля! — подумала Лариса. — Навіть так?!»
— Ой-ой-ой! — уїдливо сказала Елеонора. — Якби я тільки її знала! Як страшно. Прямо тремчу вся від жаху. Рано чи пізно твоя дружина повинна все дізнатися.
«Ого! — думала про себе Лариса. — Виявляється, я повинна все дізнатися. Рано чи пізно. Цікаво, а кому я повинна? Їй, чи що?»
— Ти все правильно кажеш, Еля, але краще, якщо це станеться не тут і не зараз, — розсудливо вимовив Денис. — Тут…
У цій квартирі. Зрозумій, ми прожили з нею тут уже п’ять років. У нас двоє дітей, як тобі відомо. Якось незручно.
Краще тобі зараз піти. Чесне слово, Леля, йди. Ну, справді, Лариса ось-ось з роботи повернеться. Що скаже? Ми й так тут уже затрималися довше, ніж слід.
А завтра ми з тобою знову зустрінемося. Ти не уявляєш, що може статися, якщо вона нас зараз тут застукає.
«А що такого, цікаво, може статися? — подумала Лариса. — Ну застукала я їх тут. І що?»
— А я не боюся її, — впевнено сказала Елеонора і суворо поглянула на Дениса.
«Смілива, — подумала Лариса. — Цікаво, скільки їй років? І що він у ній знайшов? Адже вона дурна, судячи з усього.
Напевно, дуже красива. Цікаво було б подивитися на неї. Гаразд. Це я ще встигну».
— Нехай ловить, — сказала Елеонора. — І взагалі! Це не я маю її боятися, а вона має боятися мене. І тебе це теж стосується, Денисе!
«Цікаво! — подумала Лариса. — Оце так новина! А я з якого дива маю її боятися?»
— Що ти хочеш сказати? — злякано запитав Денис.
— А що ж іще! — відповіла Елеонора. — Мені не подобається, коли мене використовують! Зрозуміло?!
«Скажіть, яка горда, — подумала Лариса, — їй, бачте, не подобається, коли її використовують. Що ж ти робиш тут зараз, з такою гордістю?»
Лариса знову ледве стрималася, щоб не увірватися до спальні й не влаштувати там скандал.
Але голос згори був поруч і втримав її від цього.
«Спокійно, Ларисо, — шепотів голос, — не зараз».
— Та хто ж тебе використовує, Леля, — виправдовувався Денис. — Я кохаю тебе і… ось побачиш… ми скоро одружимося. А з Ларисою я тільки тому, що… є ще низка невирішених проблем.
До того ж — двоє дітей. Ось тільки вирішу всі ці питання з Ларисою, і все. Тільки ти й я. І між нами нікого. Ну як ти могла подумати, що я тебе використовую?
І досить валятися, Леля. Одягайся, — нервово заговорив Денис. — Поглянь на годинник.
Ліжко треба застелити, щоб Лариса нічого не помітила. А ти ще не одягнена. Де твій одяг?
«Де, де? — подумала Елеонора. — Все там же».
— Сьогодні, між іншим, річниця нашого знайомства, Денисе, — сказала Елеонора.
— Чудово, — вигукнув Денис, — ось давай підемо й відсвяткуємо нашу річницю. Ну, вставай з ліжка.
Одягайся. Прошу тебе. Лариса скоро прийде. Ну що ти, справді, не любиш мене, чи що?
— Люблю, — відповіла Елеонора.
— Чому тоді мучиш? — жалісливо запитав Денис.
— А тому що я нікуди не збираюся йти, Денисе, — відповіла Елеонора. — Невже ти досі не зрозумів, що зараз відбувається?
Я давно чекала на це і… не піду, поки все не з’ясую. Сьогодні, коханий, твоя дружина все дізнається про нас. Хочеш ти того чи ні. А якщо ти так боїшся, то можеш йти.
«Вона точно не в собі», — подумала Лариса.
— Ти в своєму розумі? — закричав Денис. — Ти зрозумій, я ж у цій квартирі навіть не зареєстрований. Це квартира Лариси.
А ти хочеш їй усе розповісти. Ну, розповіси ти їй, а далі що? Де ми будемо жити, Льоля? У твоїй орендованій квартирі? Чи з моєю мамою на околиці?
«Льоля?» — здивувалася Лариса.
— Що значить, квартира — Лариси, а ти чому не зареєстрований? — злякано запитала Елеонора.
— А то й значить.
— А чому ти раніше мені цього не говорив? — здивувалася Елеонора.
«Сюрприз хотів зробити», — уїдливо подумала Лариса. На що голос згори зауважив їй, що зловтіха шкідлива для здоров’я.
— А навіщо? — щиро здивувався Денис. — Ти ж полюбила мене не заради цієї квартири.
— Ні, звичайно, — відповіла Елеонора, — але погодься, коханий, що в наш час це…
— Ось! — радісно вигукнув Денис. — А в мене є план!
— Який план? — запитала Елеонора.
— Я все продумав, — захоплено вимовив Денис. — Ми зараз з Ларисою продаємо цю квартиру. І одночасно купуємо більшу. Цю квартиру вона купила ще до шлюбу зі мною.
А ось коли ми її продамо і купимо іншу, то це вже буде зовсім інша справа. Вийде, що ми її купили спільно. Розумієш?
— Розумію, — відповіла Елеонора.
«Ти — моя красуне, — подумала Лариса. — Вона розуміє».
— Ось і чудово, — радісно сказав Денис. — А тепер давай, моя дівчинко, вставай з ліжка, одягайся і поїхали. Де твої речі? Куди ти їх закинула? Що за звичка кидати речі під ліжко?
— Ну добре, добре. Не бурчи, — промовила Елеонора. — Переконав. Встаю. Одягаюся. Піду з тобою святкувати річницю.
«Біжимо звідси, Лариса! — пролунав голос в голові. — Якнайшвидше і якнайтихіше».
Лариса міркувала дуже швидко.
Вона тихо повернулася до передпокою, тихо взяла сумки з продуктами, тихо вийшла з квартири, тихо зачинила за собою двері й піднялася поверхом вище.
Стоячи на загальній лоджії й дивлячись униз, Лариса дочекалася, коли Денис і Елеонора вийшли з під’їзду.
Денис прийшов додому десь на початку першої години ночі. Сказав дружині, що затримався на роботі.
— Це все дурниці, коханий, — сказала Лариса. — А ось мені запропонували чудову квартиру. Але грошей не вистачає. От якби ти позичив у когось.
— Мені ні в кого позичати, — виклично промовив Денис.
— Ну тоді залишимося без квартири, — сухо сказала Лариса. — Будемо й далі в цій жити. Через тиждень діти повернуться від бабусі. Ось буде чудово.
— А що, не можна знайти таку квартиру, на яку нам вистачить грошей? — запитав Денис.
— А я не хочу іншу! — закричала у відповідь Лариса й кинула в бік Дениса свою капцю.
Все сталося так швидко, що Денис навіть не встиг ухилитися, і капця боляче зачепила його ніс.
— Я хочу цю, — продовжувала кричати Лариса. — Тож думай, коханий. Або ми залишаємося тут, або… Шукай півтора мільйони.
Денис уперше бачив свою дружину такою… сердитою. Він зрозумів, що Лариса не жартує.
«Ось тільки де взяти гроші? — думав Денис, тримаючись за ніс, задерши голову вгору. — А що, якщо в Елеонори є такі гроші?
У неї й більше є. Вона сама казала, що збирається наступного місяця однокімнатну квартиру купувати».
Три години. Довгі три години Денис вмовляв Елеонору дати йому ці гроші. Та що там вмовляв. Він благав її. На колінах повзав. Переконував її, що справа потрібна.
Ну і… переконав зрештою. Елеонора повірила в те, що після розлучення з Денисом вона отримає набагато більше.
— Кохана, я дістав відсутню суму, — радісно вигукнув Денис, заходячи в квартиру.
«Пощастило тобі з Елеонорою, — подумала Лариса. — Ви точно один одному підходите».
— Ну дістав і дістав, — спокійно сказала Лариса, — чого кричати.
— Ти знаєш, як це було непросто! — захоплено говорив Денис.
— Уявляю, — сказала Лариса.
— Ні, кохана, такого навіть ти уявити не можеш, — сказав Денис, згадуючи, як він повзав біля ніг Елеонори і, ледь не плачучи, благав її позичити йому грошей. — Щоб таке уявити, треба бути…
— Ну молодець, молодець, — не дала йому договорити Лариса. — Завтра можна угоду укладати.
— Я тобі там не потрібен? — запитав Денис.
— А навіщо ти мені? — здивувалася Лариса. — Я продаю свою квартиру. Все просто. А щоб купити іншу, ти мені теж не потрібен.
— Ось і чудово, — відповів Денис.
«Ти, мила, як я подивлюся, найхитріша, — думав у цей час Денис. — Та й я не дурень.
Можеш скільки завгодно на себе оформляти. А тільки після розлучення половина все одно моя буде» .
Лариса продала стару квартиру і купила нову, яку оформила на свою маму. Мамі вона пояснила причину такого свого вчинку.
— З худої вівці, мамо, хоч шерсті клок, — сказала Лариса, коли угода була завершена.
Денис та Елеонора святкували свій успіх у квартирі, яку орендувала Елеонора, коли у двері подзвонили.
— Кого це ще нелегка принесла? — запитала Елеонора. — Господиня, напевно. За грошима прийшла.
Сиди тут, не висовуйся. Не хочу, щоб вона тебе бачила. Можеш поки що телевізор подивитися.
Денис увімкнув телевізор.
— Доброго дня, — сказала Лариса. — Не впізнаєте? Я Лариса. Дружина Дениса. Давно хотіла з вами познайомитися, та все якось не виходило.
А сьогодні спеціально вистежила вас із Денисом. І ось… Вирішила зайти. Можна?
— Проходьте, — розгублено відповіла Елеонора.
— Можна, так? — зраділа Лариса. — Ось і чудово. Як добре, що ви така проста і мила жінка. А то я так не люблю всі ці скандали.
Ділити чоловіка, ну що може бути гірше. З вашого дозволу я зніму чоботи. З ранку на ногах. Ноги втомилися.
— Ось капці.
— Капці. Як це мило. Куди пройти?
— На кухню, будь ласка.
— Яка краса. На кухню.
Лариса йшла на кухню, з цікавістю роздивляючись квартиру.
— А у вас гарно, — сказала Лариса.
— Вам подобається?
— Дуже подобається.
— Може, Дениса покликати?
— А навіщо? Та годі. Я ж до вас прийшла, Елеонора! Денис мені вже не потрібен.
— У якому сенсі?
— У тому сенсі, що він тепер ваш, — відповіла Лариса. — Цілком і повністю. Я рада за Дениса. Чесне слово.
— Чого це ви раді за нього? — здивовано запитала Елеонора.
— Ну як же! — вигукнула Лариса. — Адже, пішовши від мене, він одружується з вами. А в наш час одружуватися в сорок років, не маючи квартири, таке можливо тільки через велике кохання.
— Як це «не маючи квартири»? — здивувалася Елеонора. — Вибачте. Але мені достеменно відомо, що ви продали свою квартиру і купили нову. А це означає що?
— Що? — Лариса зробила переляканий вираз обличчя.
— Ділитися будемо, — відповіла Елеонора. — І виходить, що Денис не такий вже й невигідний наречений у свої сорок років.
— А ми не будемо ділитися, — сказала Лариса. — І нічого з Денисом не виходить.
— Чому не будемо? — не зрозуміла Елеонора. — Чому не виходить?
— Тому що свою квартиру я дійсно продала, — сказала Лариса. — А нову так і не купила.
— Як не купили? — злякано запитала Елеонора. — А Денис сказав мені, що купили.
— Денис — такий фантазер, — відповіла Лариса. — Він у дитинстві багато фантастики читав. Ну ось його іноді й заносить у власних фантазіях. Ви його менше слухайте.
Лариса розкрила всі подробиці угоди.
Слухаючи їх мовчки, Елеонора то відкривала, то закривала рот.
Лариса подивилася на годинник.
— О-о! — сказала вона. — Мені час. Рада була з вами познайомитися, Елеонора! Денису привіт.
А всі невирішені проблеми ми вирішимо з ним під час розлучення. Ну, там щодо аліментів та іншого. Адже так?
Чому Ви мовчите, Елеонора? Розумію. Вам треба тепер усе обміркувати. На вас зараз стільки всього звалилося. Не проводжайте мене.
Лариса пішла. Коли Елеонора увійшла до кімнати, Денис по її обличчю зрозумів, що сталося щось страшне.
