Три дні за вікном було дуже шумно — сусідка знову привезла на дачу велику компанію на свята. Тим більше, що і з погодою пощастило, такі сонячні дні рідкість для пізньої осені.
Свою молоду сусідку Анна Дмитрівна не любила. Вони й не спілкувалися взагалі, Лера молода жінка, а Анні Дмитрівні вже шістдесят, а її чоловікові Олексію Івановичу ще більше.
Лера і влітку на дачі була наїздами і тільки з компанією. Вони не відразу і зрозуміли, що у неї є дочка, та й то по грубих окриках.
— Емма, куди пішла, йди додому грайся, погода погана!
— Які тобі гості, ти спочатку навчися поводитися!
— Емма, ану швидше принеси одноразові тарілки і виделки, і щоб я тебе не бачила, тут дорослі розмовляють!
З друзями Валерія голосно реготала, вони смажили м’ясо і випивали в альтанці, а Емму зазвичай навіть не було чутно.
Через слово і Лера, і всі її друзі сипали неценцурними виразами, так що може і вірно, що їй з ними поруч не місце.
Від сусідів навпроти Анна Дмитрівна випадково дізналася, що Лера не заміжня, ось і намагається знайти собі пару, але поки у неї це не виходить.
Сама вона диспетчер в автопарку, ось і звикла кричати на чоловіків і говорити їхньою мовою.
— Та хто на неї зазіхне, хіба що з переляку хтось, — бурчав чоловік.
Він навіть морщився, коли раптом сусідка приїжджала — значить, спокою не чекай.
А Лера дуже спритно всіх розставляла по місцях, і вже один із гостей косив зарослу травою ділянку.
А хтось прибивав знову зламані перила на старому ганку, ставив мангал, колов розсохлі дрова і нанизував шашлики.
— Схоже вона вічно піддата, що за дівка у покійної Світлани Сергіївни будинок купила, — обурювався Олексій Іванович, — Та ще й потім за кермо сідає, авантюристка якась!
Але знову ж таки від сусідів Анна Дмитрівна дізналася, що нова господиня дачі Світлани Сергіївни взагалі не п’є, не любить, це вона просто така галаслива і криклива, ось і здається, що завжди напідпитку.
Але краще від цього до Лери вона не стала ставитися…
У ці ж вихідні сусідкс з компанією особливо сильно розгулялася. Чоловік Анни Дмитрівни прийшов додому з вулиці злий, він чув, як Лера біля паркану спілкувалася з одним із хлопців.
— Уяви, вона йому каже — переспи зі мною, ти ж від дружини до мене поїхав відпочивати, значить її не любиш! А цей… му… мужик їй і каже — а що, давай прямо тут!
І почали, я плюнув і пішов, навіть кущі біля паркану не всі встиг обрізати, ось стерва!
Гуляла компанія довго, мало не до самого ранку, потім ніби всі заспокоїлися. Але до полудня прокинулися і почалася лайка.
Анна Дмитрівна роздратовано слухала, як Лера крикнула, що вони їдуть. Вони кидали речі в машину, так грюкаючи дверцятами, що її Олексій Іванович не витримав і навіть ляпнув у серцях.
— Та щоб у тебе дверцята в машині зовсім відвалилися, щоб більше сюди не їздила.
А Лера з компанією, різко натиснувши на газ, поїхала з дачі, схоже раніше, ніж планувала. Мабуть, посварилася через щось, ось і поїхала раніше ніж збиралися.
Всі навколо з полегшенням зітхнули, тут в основному зараз люди у віці, не сезон. Та й ніхто з цією Лерою не хоче зв’язуватися, надто вже вона груба і хамувата.
А на їхніх дачах нарешті настала довгоочікувана тиша.
Звідкись лилася тиха приємна музика. Сусід теж обрізав гілки на деревах, а хтось уже розпалював мангал, але все це було делікатно, без різких вигуків і слів.
До вечора чоловік протопив піч, і затишне, ні з чим не порівнянне тепло розлилося по кімнаті. Анна Дмитрівна з в’язанням влаштувалася біля телевізора.
Вдень вона набігалася, часник під зиму посадила, вкрила троянди, адже вони скоро теж їдуть.
Полуницю теж прикрила лапами ялівцю, він так за літо розрісся, що довелося обрізати, а лапи стали в нагоді…
— Я ненадовго вікно відкрию, пічка кисень з’їла, нехай трохи провітриться, бо спати буде погано, — чоловік прочинив вікно і пішов, а Анна Дмитрівна через якийсь час почула якесь жалібне нявкання.
Спочатку вона вирішила, що знову сусідка Валя забула свою стару кішку Дану. Таке вже не раз бувало, Дана могла знову загуляти, а Валя без неї поїхала.
Але нявкання стало частіше звучати і більше нагадувало вже плач, а не кішку.
Анна Дмитрівна встала, підійшла до вікна, і їй здалося, що в темному вікні будинку їхньої крикливої сусідки Лери промайнула чиясь тінь.
А потім знову стало чутно плач і стукіт у вікно. Ну точно в будинку хтось є. Анна Дмитрівна накинула куртку і вийшла на двір.
Чоловік ще порався по господарству, в лійку води з бочки набрав для туалету — літню воду у них вже відключили, а свердловину кажуть треба робити, коли живеш постійно.
— Ти чого вийшла? — здивувався Олексій Іванович.
— Та здалося, що в будинку у Лери плаче хтось.
— Та годі, тобі здалося, вони ж давно поїхали, — чоловік знову скривився, як завжди, коли згадували Леру.
— Давай все-таки перевіримо, — попросила вона чоловіка, і він неохоче погодився.
У кутку їхньої ділянки, де була загальна розводка літньої води, в сітці між їхньою з Лерою ділянками була дірка в сітці для проходу.
Вони пройшли на чужу ділянку, підійшли до того вікна, і раптом обоє побачили у вікні плачучу Емму…
Емму забули! З трудом дівчинка відкрила вікно зсередини, Олексій Іванович підставив драбинку і допоміг їй спуститися.
Емма вся тремтіла, вона замерзла і схлипувала, плакати вже сил не було.
— Мама лаятиметься, що я така ду-у-у-рна, зганьбила її знову перед людьми-и-и, — побачивши Анну Дмитрівну і Олексія Івановича, з новою силою заридала дівчинка.
— Твоя мама божевільна, ось що! — не витримав Олексій Іванович. Він зняв з себе куртку, загорнув худеньку, як курча, Емму, і поніс додому.
— Мені вже шість років, я скоро в школу піду.
Через годину, розчервонівши від пічного тепла і від смачного курячого супу, гордо розповідала Емма. Поївши, вона відразу заснула на дивані під ковдрою.
— І що, ця зараза так про доньку і не згадала, ну і матуся, — обурився Олексій Іванович.
Але Анна Дмитрівна набрала номер бухгалтера їх дачного кооперативу, дізналася телефон Лери, і через кілька хвилин вже їй дзвонила.
— Велика честь, мабуть так і не згадала про дочку, та її треба позбавити материнства, — обурювався Олексій Іванович, — Та як це можна було дочку забути, я цього не розумію?
Лера відповіла не відразу, і як не дивно, досить ввічливо.
— Та я зрозуміла, що закрила її в будинку, та ще й світло вимкнула. Але Емма у мене не пропаде, вона живуча, як і я.
Ми просто на виїзді на трасу в аварію потрапили, досі тут стоїмо розбираємося. Дякую вам, можна Емма у вас побуде, я за нею завтра приїду…
Вранці дівчинка прокинулася раніше за всіх, склала ковдру акуратно, знайшла на столі гребінець і причесалася.
Потім вмилася водою з «мийдодира», який Олексій Іванович ставив у будинку, коли літню воду відключали.
І свіжа та виспана дівчинка весело сказала господарям.
— Доброго ранку, бабусю Аня, дідусю Льоша, а я вмію кашу рисову варити і млинці пекти, а ще бутерброди смачні робити, давайте я допоможу?
Анна Дмитрівна була дуже здивована, Емма вміла пилососити, готувати, вже непогано читала і рахувала до ста.
— Хто ж тебе всього цього навчив? — запитав Олексій Іванович, і її відповідь вразила їх обох.
— Це мама мене навчила, щоб я вчилася краще за всіх і не була дурною, як вона, — весело повторила Емма слова матері.
— А ще мама сказала, що я буду щаслива, тому що я не дуже красива, адже як не народишся красивою, то будеш щасливою, — повторила дівчинка вільну інтерпретацію виразу від своєї мами.
І навіть Олексій Іванович розсміявся, дивлячись на Емму.
— Ну і мама у тебе…
Вдень Анні Дмитрівні зателефонував онук Вадим.
— Бабусю, ну коли ви повернетеся з дачі, я до вас в гості хочу.
Анна Дмитрівна слухала безтурботний голос Вадима і порівнювала. Йому вже дев’ять, а він зовсім як дитина і нічого з того, що вміє Емма по дому, Вадим не вміє робити, ну тільки що вчиться добре, треба ж, як буває…
Лера приїхала за Еммою лише ввечері на таксі. На лобі у неї була гуля — вона вдарилася під час аварії, вантажівка підрізала кілька легкових автомобілів.
— Дякую вам, може й добре, що Емму забули, — раптом посміхнулася Лера, і навіть чоловік Анни Дмитрівни не знайшов, що сказати.
А Лера раптом несподівано додала.
— І взагалі я перед вами в боргу!
І вона справді потім не раз виручала Анну Дмитрівну та Олексія Івановича, їхній син не особливо любив дачу, а Лера виявилася дуже чуйною.
Наступного літа Вадим на дачі подружився з Еммою, його однолітки не приїхали і від нудьги він з нею катався на велосипеді.
А ще через п’ять років Вадим раптом заявив, що коли він виросте, він одружиться з Еммою, тому що вони кохають одне одного і вона найкраща дівчинка на світі.
— Важко сказати заздалегідь, добре це чи погано, якщо таке раптом і справді станеться, — філософськи зауважила Анна Дмитрівна, коли вони з чоловіком залишилися вдвох.
Чоловік же відповів їй несподівано:
— Знаєш, може в наш час так і треба — все вміти і брати життя за горло? Та й взагалі мені Емма подобається, вважай, що нашому Вадиму пощастить, якщо він на ній одружиться. Тільки ось теща у нього буде надто криклива!
І обоє розсміялися, згадуючи, як раніше недолюблювали Леру…
