— Лера, я тобі вже пів години дзвоню! Хотіла вже поліцію викликати! — Оля увійшла до квартири сестри.
Лера хитаючись пішла на кухню і налила собі води в брудну чашку. На ній були старі велосипедки, розтягнута футболка і шльопанці.
— Яка худа… — сказала сестра і відкрила холодильник.
У ньому практично нічого не було, тільки два яйця у дверцятах і пляшка мінералки.
Оля була молодша за Леру на три роки. Вона працювала бухгалтером у будівельній фірмі, і на відміну від сестри, яка пила, мала стабільну роботу і сім’ю.
Лера сиділа за кухонним столом. Їй було всього тридцять шість, але виглядала вона набагато старшою за свої роки.
Брудні пасма волосся звисали на її набрякле обличчя. Від затхлого запаху на кухні не було чим дихати. На підлозі валялися порожні пляшки.
Лера не завжди була такою. Ще два роки тому вона була красивою, доглянутою дівчиною, працювала PR-менеджером і була одружена з бізнесменом.
У важку чорну депресію вона впала після розлучення. Чоловік кинув її через те, що Лера не могла мати дітей…
— Лера, ти коли пити перестанеш? — суворо запитала Оля.
— Оль, я все… Я більше не буду, — заїкаючись, сказала Лера.
— Я це вже тисячу разів чула! Ти подивися, на кого ти перетворилася? Квартиру зіпсувала…
— Тебе ж тільки квартира цікавить? — посміхнулася Лера.
— Та як ти можеш? Я тобі скільки разів швидку викликала, з того світу тебе витягала, невдячна!
— Та пішла ти! Я тебе про це не просила! Може, я здохнути хочу! Забирайся звідси! Буде мене тут ще жити вчити…
Зазвичай Оля приходила до сестри і готувала їй їжу, прибирала, щоб квартира була хоч трохи схожа на житлове приміщення.
Але цього разу Олі просто набридло споживацьке, хамське ставлення сестри.
Вона залишила пакети з продуктами і пішла, грюкнувши дверима.
Вдома на Олю чекали чоловік Павло і син Степан.
— Оля, ну чому ти так довго? — сказав Павло і поніс пакети на кухню.
— У сестри була. Затори, вечір. Я взагалі-то після роботи до неї їжджу.
Міг би нагодувати дитину, сміття винести, з уроками допомогти, — незадоволено сказала Оля.
— Оль, та чого ти з нею все возишся. Вона доросла людина!
— Вона моя рідна сестра взагалі-то.
— Вона доросла самостійна людина! Нехай сама розбирається!
Оля з Павлом жили в невеликій двокімнатній квартирі. Павло не працював і постійно знаходив виправдання своєму неробству.
За освітою він був екологом. За фахом Павло не міг знайти вакансію з гідною зарплатою, а за копійки працювати не хотів.
— Ти чого Стьопі чіпси їсти дозволив? З глузду з’їхав? Йому ж не можна цю хімію!
Оля взяла порожню пачку від чіпсів зі столу сина і розгнівано трясла нею перед обличчям Павла.
— Оля, я не бачив, правда!
— Якби відірвався на хвилину від комп’ютера — побачив би!
— Я ж не просто так сиджу — роботу шукаю, резюме розсилаю, — виправдовувався він.
— Я бачила, як ти шукаєш. Граєш у свої стрілялки цілими днями. А я працюю, як кінь.
— Ну вибач, сонечко, — Павло підійшов до дружини і обійняв її. — Ти через цю Лерку така нервова. Ну, ти сама подумай, скільки ми можемо утримувати цю невдячну?
Ось, залишиться без продуктів, світло їй за несплату відключать, ось тоді вона і почне ворушитися.
— Ну як же я?.. Ти мені пропонуєш її кинути в такому стані?
— Оленька, ну це ж для її блага.
Паша дістав з холодильника борщ і поставив його розігріватися.
— Може, ти і правий. Я вже не знаю, як з нею боротися. Лікуватися вона не хоче.
І Оля вирішила перестати контролювати сестру.
Лера жила в просторій трикімнатній квартирі. Кожна з кімнат тепер перетворилася на звалище.
Після чергового запою вона насилу прийшла до тями. На ватних ногах повільно дійшла до кухні.
У холодильнику було порожньо. Лера налила собі води з-під крана і перевірила пошту.
У скриньці було кілька неоплачених платіжок. На балансі її банківської картки залишалося триста вісімдесят гривень.
Після сварки з сестрою звернутися до неї за допомогою вона не могла.
Лера зібрала на кухні сміття, за час запою у неї накопичилося багато порожніх пляшок і банок.
На дверях під’їзду вона побачила оголошення про здачу квартир.
“Чому б і мені не здати одну з кімнат, які все одно пустують”, — подумала Лера.
Хоч якісь гроші, на роботу їй в такому вигляді все одно не влаштуватися.
Повернувшись додому, вона розмістила оголошення на сайті, встановивши невелику ціну.
На наступний день їй зателефонували. Лера домовилася про зустріч. Першими відгукнулися дві студентки.
— Добрий день, проходьте, — сказала Лера.
— Добрий день, — сказали дівчата, оглядаючи занедбану квартиру.
Кімната, яку їм пропонувала Лера, була просторою, але брудною. Лера просто викинула пляшки, не заморочуючись прибиранням.
Дівчата пройшли на кухню і у ванну, там все було ще гірше. Вони зрозуміли, чому ціна була такою низькою.
По господині було видно, що вона зловживає, і тому опустилася на саме дно.
— Та ну до біса, — сказала одна з дівчат, коли вони вийшли в під’їзд.
— Бачила її обличчя. Та ми в цьому притоні і одного дня не проживемо.
— Невідомо, які у неї друзі, раптом ще й буйні.
Дівчата обіцяли їй передзвонити ввечері, але так і не подзвонили.
Лера, зневірившись і розлютившись на саму себе, пішла в магазин і на останні гроші купила пляшку.
Вона вже лежала на дивані захміліла, коли в її двері знову подзвонили.
— Ідіть в дупу! — кричала вона наполегливому гостю.
Пересиливши себе, вона все-таки дійшла до дверей.
Перед нею стояв чоловік середніх років. Біля нього стояла велика спортивна сумка, а за плечем у нього в чохлі була гітара.
— Здрастуйте, — невдоволено відповіла Лера.
— Здрастуйте, — збентежено сказав чоловік.
Це був короткострижений високий чоловік із сережкою в вусі. На ньому були чорні джинси і чорна шкіряна куртка.
— Я щодо квартири. Ви господиня? — інтелігентно запитав він.
Леру здивувало, що він, побачивши її в такому вигляді, не розвернувся і не пішов у ту ж хвилину.
— Так, заходьте. Ось ця кімната, — Лера показала на двері.
— Добре, — чоловік зайшов у кімнату, побіжно її оглянув.
— Ну що? — незадоволено запитала Лера.
— Ціна мене влаштовує. Тільки мені сьогодні заїхати потрібно. Ви не проти? — чоловік переказав їй на картку передоплату і Лера погодилася.
— Мене Андрій звати, — сказав він.
— Лера, — сказала вона і пішла до своєї кімнати.
Наступного дня Лера прокинулася від гучного гавкання. Невже до білої гарячки допилася. Звідки в її квартирі могла взятися собака?
Вона постукала в двері сусіда.
Андрій відкрив їй, і маленький той тут же кинувся до незнайомки.
— Що це ще? Про собаку ви мені нічого не говорили!
— Ви просто не пам’ятаєте, ви вчора не в тому стані були, — спокійно сказав чоловік.
— Це не ваша справа, в якому я була стані. Гаразд, залишайте. Тільки заткніть її вже. У мене голова розколюється!
Андрій одягнувся і пішов до магазину, а заодно вигуляти собачку. Лера вийшла на кухню, коли він готував сніданок.
— Ви що, тут прибрали? — здивувалася Лера.
— Ну так. Не можу ж я в такому бруді жити, — сказав він, розбивши яйце на сковорідку. — Я вам ось кефірчик купив.
— Дякую, — сказала Лера.
— Нема за що. Поснідайте зі мною, а то мені одному нудно.
Лера погодилася. Вони разом з Андрієм поснідали.
— А ви де працюєте? — запитав він.
— Та я зараз…
— Горе заливаєте?
— Ну, так, — Лера не стала виправдовуватися, він вчора і сам все бачив.
Їй стало соромно перед Андрієм. Симпатичний чоловік, добрий, ввічливий, а вона в такому вигляді…
— Що сталося? Ви ж не просто себе так занедбали?
— Я не можу мати дітей, чоловік мене через це кинув. Я запила, з роботи звільнили…
— Ну, це не так страшно. Поки ми живі, все можна виправити. Не можна себе так запускати.
— А ви як до такого життя докотилися, що в мою жахливу квартиру прийшли?
— З дружиною розлучився. Це її собачка, до речі. А розлучилися через те, що я мало заробляю.
Я працюю в автосервісі, а ще у мене своя група, ми граємо в різних клубах…
— А ви не вживаєте?
— Ні. Якийсь дурний стереотип, що всі рокери обов’язково мають залежність.
Лера посміхнулася йому, і Андрій побачив у цій занепалій, набряклій жінці цілком симпатичну дівчину.
Наступного дня Андрій поїхав на роботу. Лера вирішила прибрати.
Вона викинула все сміття, вперше за два роки помила вікна, пропилососила і вимила підлогу.
У двері подзвонили. Це були Оля з Павлом.
— Привіт, — сказала Оля.
— Здрастуйте, — сказав Павло.
— Привіт. Оль, вибач, що я тоді тобі наговорила зайвого, — сказала Лера, взявши сестру за руку.
— Що це? У тебе хтось з’явився? — сказала Оля, подивившись на чоловічі кросівки великого розміру, які стояли в передпокої.
— Я здаю одну кімнату чоловікові, — сказала Лера. — Він нормальний, не гультяй, друзів не водить.
Оля з Павлом оглянули квартиру. Вони вже давно не бачили тут такої чистоти.
— Лера, я дуже переживаю, що тебе обдурять. Хто цей мужик, раптом він якийсь шахрай? Квартиру на себе перепише?
— Або напоїть чимось, і того! — втрутився Павло.
— Це взагалі не твоя справа. Ти чого сюди приперся? Думав, я вже спилася, можна мою квартирку забрати?
— Паша, почекай мене в під’їзді.
— Оля, я сама розберуся. Я взяла себе в руки. Прибрала, бачиш?
Лера проводжала сестру. Їй було неприємно, що сестра і її мерзенний чоловік вважають її безнадійною людиною.
Вона пішла у ванну і подивилася на себе в дзеркало. Лера вирішила привести себе до ладу, зробила маску доя обличчя, пофарбувала відросле коріння.
Увечері Андрій повернувся додому і не впізнав свою господиню. На Лері було коротке домашнє плаття, вона зробила макіяж.
— Привіт. Чудово виглядаєш!
— Дякую.
— Чого така сумна?
— Сестра приїжджала. Настрій мені з чоловіком зіпсували.
— А, може, сходимо в кафе? Ніяких напоїв, тільки морозиво! — сказав Андрій з посмішкою.
— Давай, — погодилася Лера, — я швидко.
Лера пішла в кімнату і переодяглася.
— Яка шикарна сукня, — сказав Андрій.
— Дякую. Ти мене збентежив.
Лера з Андрієм пішли в кафе. Вони весь вечір базікали, а коли стемніло, пішли гуляти набережною.
— Мені ніколи не було так легко і добре, як з тобою, — сказала Лера.
— Мені теж.
— Ходімо додому, я вже всі ноги натерла. Одягла туфлі на підборах.
Андрій взяв Леру на руки і вони пішли додому.
Вранці вони прокинулися в Лериному ліжку. Лера і Андрій почали жити як закохана пара.
Лера готувала, займалася будинком, проводжала Андрія на роботу і гуляла з собакою.
Одного разу їй стало зле, її нудило. Вона подумала, що це наслідки затяжної її поганої звички.
Дівчина пішла до лікаря перевірити печінку і шлунок.
Лікар не знайшов у неї ніяких серйозних захворювань і запропонував зробити тест.
— Та ви що. Це точно не дитина. Може, все-таки отруїлася?
— Дівчино, моя вам порада: сходіть до гінеколога, — порадив лікар.
Лера не хотіла його слухати. Вона купила три тести, так на всяк випадок.
Прийшла додому і вирішила не відкладати цю справу. Дівчина перелякана вибігла з ванної.
— Як? Та бути цього не може!
Увечері Андрій повернувся з роботи.
— Андрій, нам треба поговорити.
— Ти хочеш, щоб я виїхав? — з посмішкою запитав він.
— Ні. Андрій, я при надії, — злякано сказала Лера.
— Та годі!
— Я сама цього не очікувала. Я стільки років лікувалася…
— Лерка! — Андрій взяв дівчину на руки. — У нас буде дитина!
Андрій і Лера розписалися. А через сім місяців після цього у них народилася дівчинка.
Лера була щаслива, що зустріла Андрія. Виявилося, що іноді любов лікує краще за ліки і лікарів.
Доля показала Лері, що її колишній чоловік був для неї чужою людиною, а любов Андрія врятувала її, коли вона була вже на самому краю прірви, і зробила щасливою.
