— Навіть не думай! — лаялась дружина Ліля, — Іване, ну ти ж прекрасно розумієш, що ніхто цей кредит платити не буде!
Ти влізеш у борги перед банком, віддаси ці гроші своєму родичу, а він ні копійки не поверне. Та я впевнена, що так і буде!
Ваня, я тобі обіцяю: якщо ти знову підеш на поводу у своїх вічно бідних родичів, я тебе вижену! До них жити і підеш!…
…Недільний ранок розпочався зі сварки. Ліля на чоловіка репетувала так, що в серванті тоненько дзвеніли кришталеві келихи.
– Я ж тебе просила! Я просила тебе в це не лізти! Іване, ось скажи мені, що ти за людина?
– Ліля, – втягнувши голову в плечі, виправдовувався Іван. – Ну дуже сильно Володя просив! Проблеми в нього там великі, розтрати на роботі. Адже можуть бути наслідки!
Взяв я ці 170 тисяч для нього, він обіцяв щомісяця вчасно вносити платежі.
– Вчасно, – передражнила дружина Ліля. – А вносити він їх з чого буде, якщо його за цю розтрату з роботи поперли? Скажи мені, Іване, навіщо тобі голова? Ти взагалі нею користуватись вмієш?
– Ліля, він обов’язково віддасть, я тобі обіцяю! Ну не сварися, сонечко. Не міг я йому відмовити, навіть моя мама і то за Володю просила!
Просто він молодий, безглуздий ще, вирішив легко великі гроші заробити. Ось і накоїв справ! Батьки Володі в курсі, вони, якщо що, підстрахують.
Ліля втомлено зітхнула. Сваритися на Івана було марно. Адже знала, за кого виходила, чого тепер обурюватися?
У тому, що з цим кредитом виникнуть проблеми, Ліля була впевнена.
***
Іван був людиною безвідмовною, він завжди всім намагався допомогти.
Біля будинку годував бездомних котів, ніколи не проходив повз голодного собаку, і людей теж у біді намагався не залишати.
Саме цим активно й користувалися його численні родичі.
За 12 років шлюбу з Іваном Ліля втомилася – її чоловік постійно влипав у якісь погані історії.
Років 7 тому Іванові через свою довірливість ледь не світив термін – тоді рідний брат попросив у Івана допомоги:
– Іване, у тебе завтра вечір вільний?
– Вільний, – відповів Іван, – а що сталося?
– Та мені твоя допомога потрібна. Змотаєшся завтра зі мною на роботу?
Треба річ одну габаритну забрати, а я її один не потягну.
Ліля відразу насторожилася. Коли Олексій пішов, чоловікові вона сказала:
– Цікаво, які це у Олексія габаритні речі на заводі завалялися? Мабуть, щось не так лежить і він вирішив його прихопити! Іване, сиди вдома, прошу тебе! Передчуття у мене погане! Олексій тебе втягне в якусь авантюру!
– Та годі тобі, сонечко. Ти в усьому намагаєшся якийсь негатив знайти! Олексій – чоловік розумний, він чудово розуміє, що брати чуже погано. У нього машина нещодавно зламалася, може він деталь яку на верстаті собі виточив. Ну всяке може бути.
– Яку деталь ще, Іване? – не витримала Ліля. – Що там за деталь така, яку вдвох тягнути треба? Вдома сиди, сказала!
Іван дружину не послухався. Ліля була права – охоронці її чоловіка та його брата спіймали в момент, коли вони вантажили річ, яка належала підприємству.
Справу ледь вдалося зам’яти, Іван дивом не потрапив під суд. Ліля тоді чоловіка сварила довго:
– Ось казала я тобі не потикатися на цей завод! Іване, чесне слово, ти начебто не вчора народився…
Ще раз дізнаюся, що ти погодився допомагати Олексію в якихось його темних справах – я з тобою розлучуся!
Ще не вистачало, щоб тобі термін дали і у дітей через тебе пляма на біографії з’явилася!
Івана постійно смикали родичі. Він, наприклад, щосезону їздив до тітки на дачу, копав картоплю, а потім 2 дні лежав пластом через проблеми зі спиною.
Ліля, щоразу відмовляла чоловіка від цієї поїздки, тихенько бурчала:
– Щороку одне й те саме, Господи! Хоч би картоплі з собою дали, чи що… Купувати тоді не довелося б.
Ну що, з’їздив? Допоміг? Ти скільки грошей на масажі витратив? Молодець, Іване, все в сім’ю!
Говорила тобі, сиди вдома! І без тебе там упораються. Так ні, потягнувся в таку далечінь!
Один, чи що, картоплю копав? А сини тітки, брати твої, що в цей час робили?
– Машину ремонтували, – неохоче зізнався Іван. – Ну досить, Ліля, не сварися. Ну не міг я тітці відмовити. Вона б образилася!
Ліля намагалася навіяти чоловікові, що думати він повинен насамперед про свою сім’ю:
– Іване, ну невже тобі самого себе не шкода? Ось чого ти постійно заради когось стараєшся? Краще б з нами провів час, з дітьми побув. Ти себе зовсім не бережеш! Чому ти такий безвідмовний?
Іван обіцяв працювати над собою, казав, що обов’язково виправиться, що навчиться родичам, друзям та колегам відмовляти. Тільки далі за обіцянки справа не йшла…
***
Три роки тому з вини далекого родича Іван мало не втратив роботу. Якось увечері з візитом до подружжя прийшла невістка Вані, дружина його двоюрідного брата.
З’явилася з подарунками – принесла коробку цукерок. Ліля одразу зрозуміла, що така щедрість не просто так – зараз знову почне щось випрошувати.
– Ваню, я хотіла з тобою поговорити, – почала невістка, – Ти ж знаєш, що
Денис мій нещодавно зі служби повернувся?
Ти не міг би його до себе на роботу влаштувати? Хоча б водієм. Права в нього є. Ви клієнтам самі товар доставляєте?
– Та в нас начебто місць немає, – спіймавши погляд дружини, пробурмотів Іван, – штат укомплектований, керівництво нікого не шукає.
– Ваню, ну, будь ласка, зроби щось! – просила невістка, – Денис без робити зовсім від рук відбився! Цілу ніч десь гуляє, додому повертається добряче веселий, весь день потім спить.
Сваритися почав, гроші у нас із батьком просить.
Ми всіх знайомих на вуха підняли. Була б можливість Дениса прилаштувати, якби у нього була освіта.
Ти ж знаєш, інститут він покинув, служити пішов. А без диплома нікуди не беруть.
Іване, допоможи, будь ласка, пропадає хлопець!
Ліля, стоячи за спиною невістки, відчайдушно мотала головою, жестами показуючи чоловікові, щоб він навіть не думав брати на себе таку відповідальність.
Іван зітхнув і сказав:
– Ну добре, порозпитую я завтра. Можливо, щось зробити і вдасться.
Задоволена невістка пішла, а Ліля на чоловіка знову накинулася:
– Як об стінку горохом! Їй-богу, ти сам собі проблем шукаєш. Ну поясни, навіщо тобі це потрібно?
Підставить тебе Денис і вилетиш з роботи, як пробка! Ти що, не знаєш сина Олени?
Він же, нічого в житті важчого за склянку в руках ніколи не тримав! З друзями він у неї ночами гуляти почав.
Та зі школи ще гуляв, скільки разів дільничний пояснювальну з них брати приходив!
– Годі тобі, Лілю, – вимовляв свою коронну фразу Іван, – ну треба допомогти. Ти ж знаєш, така я людина!
І як би прикро це не було, знову Ліля була абсолютно права: Денис водієм не пропрацював і двох тижнів.
Племінник вскочив у халепу, внаслідок якої зіпсувався товар, проплачений клієнтом. Усі проблеми переклали на Івана:
– Ти кого порадив, Ваню? – сварився на чоловіка директор. – Ти за нього ручався! Ти що мені сказав? Що хлопець розумний, відповідальний, водійський стаж – кілька років!
А цей з місця поламки вшився, кинув машину відкритою. Хто мені відшкодує збитки? Де знайти тепер цього “надійного”?!
Іван подзвонив невістці. Олена, яка раніше завжди розмовляла ввічливо, на Івана накинулася:
– Ти куди мого сина втягнув? Які ще збитки? Нічого ми не платитимемо!
Його навіщо влаштовували працювати? Щоб він гроші в сім’ю приносив, а не навпаки, в сім’ї забирав!
Роби що хочеш, але більше Денис у цю контору більше ні ногою!
Ліля, коли дізналася про проблеми на роботі в Івана, зателефонувала родичам та влаштувала сварку:
– Ти що думаєш, Олено, ми покривати збитки, які завдав фірмі твій синочок, будемо? Та не діждешся!
Адресу проживання Дениса я сама особисто директору Івана назву, нехай приїжджає і сам з твоїм сином розмовляє!
– Тільки спробуй, – вигукнула Олена, – я тобі потім таке влаштую!
У всьому Іван твій винен, він обіцяв, що за Денисом наглядатиме. А насправді що сталося? Не дзвони сюди більше, не хочу я з тобою розмовляти!
– Ось і чудово, – резюмувала Лілія, – одними родичами менше!
Івана не звільнили, але квартальної премії позбавили. Власник фірми виплатив компенсації потерпілій стороні, а потім гроші стягнув з Дениса.
І знову в усьому виявився винен Іван.
***
Три тижні тому Лілія дізналася про чергову витівку – її дорогий чоловік зібрався лізти в кредит заради порятунку чергового родича, який потрапив у біду:
– Добре, Володю, я спробую тобі допомогти. Скільки тобі потрібно? 170 тисяч? Ну, сума цілком підйомна, гадаю, банк мені її схвалить. Завтра? Добре, давай поїдемо завтра.
Ліля провела з чоловіком виховну бесіду, суворо заборонила йому вплутуватися в цю історію, а сьогодні дізналася, що кредит для родича Іван все ж взяв…
– Все, любий, сил моїх більше немає, – закидаючи у валізу речі, вимовляла чоловікові Ліля, – Йди негайно, і не смій більше сюди повертатися!
12 років я намагалася тебе напоумити, щоразу казала, що родичі твої тебе вниз тягнуть. Скільки в тебе через них було проблем?
Мені набридло тебе рятувати, я з тобою жити більше не хочу!
Іван намагався дружину переконати лишитися:
– Ліля, сонечко, Вова мене не підведе! Він мені обіцяв. Ліля, ну пробач, що слово не дотримав, я більше не буду! Всім відмовляти стану, чесно!
Ліля подала на розлучення. Іван не втрачає надії повернути кохану дружину, у запасі для цього він має цілий місяць.
Родич, для якого і було взято кредит, клятвено обіцяє самостійно виплачувати борг, але Лілі в це погано віриться.
Поки чоловіка Лілія прощати не збирається, хоч і дуже сумує за ним. Вона сподівається, що Іван все ж таки зробить для себе певні висновки і перестане для зухвалої рідні бути «чарівною паличкою».
