Льоня проспав. Просив же маму збудити його раніше, та ні, вона пожаліла синочка, вихідний, хай поспить.
Старший брат Ілько все-таки почав ремонт у своїй квартирі, давно збирався.
Ілько вже третій рік мешкав у бабусиній квартирі, що дісталася йому у спадок після того як її не стало.
Він нарешті позбувся старих меблів, віддав задарма, аби тільки вивезли.
Учора ввечері вони здерли старі шпалери, подекуди зашпаклювали стіни.
Ілько привіз Льоню додому близько опівночі. Мама ще не спала, а тато вже десятий сон додивлявся.
У них велика різниця у віці. Льоні вісімнадцять років, а Ількові тридцять п’ять, скоро буде тридцять шість, але це не заважає їм спілкуватися на рівних.
Вони дуже добре розуміють одне одного, багато часу проводять разом, їх об’єднують спільні інтереси та комп’ютерні ігри.
— Це тому, що ти ніяк не можеш знайти собі дружину. Була б своя сім’я, не витрачав би час на Льоню, — казала мати.
Льоня ще трохи полежав, але треба вставати. Сьогодні вони з братом почнуть клеїти шпалери.
Він умився, одягнувся. Дивно, мати чула, що син встав, але не кинулася, як зазвичай, годувати його сніданком. Вона ніяк не могла збагнути, що син уже дорослий і цілком може поїсти самостійно.
Проходячи повз батьківську кімнату, Льоня зрозумів, що мати розмовляє по телефону зі своєю сестрою з Німеччини.
У сестри чоловік німець, і вони туди виїхали в дев’яностих роках. Сестрі сімдесят шість років, вона весь час журиться, що навряд чи їм судилося зустрітися.
— Це надовго, — подумав хлопець, але раптом почув, що розмова про нього:
— Льоня навчається на першому курсі в медичному університеті. Ой, і не кажи, гени все-таки велика сила. Ні, нічого не знає. Він так і вважає Володю батьком, а мене матір’ю. Розповісти правду? А кому вона потрібна ця правда? Навіщо його хвилювати?
Льоня на мить застиг, потім швидко пройшов до своєї кімнати.
Він сів на ліжко, обхопив голову руками й постарався впорядкувати думки.
— Що значить вважає Володю батьком, а її матір’ю? А кого я маю вважати? Я їм не рідний? Ні, цього не може бути! Ми з батьком схожі. І з Ільком у нас теж велика подібність.
Чи вони вибирали в дитбудинку схожого? Нічого не розумію! Гени знову ж таки, які гени?
Не хочуть хвилювати, але я вже хвилююся… Що робити, що робити?
Треба спитати в Ілька, якщо я прийомний, він повинен знати. Скоріш за все, він знає, але теж мовчить, як риба.
Льоня одягнувся, мати ще розмовляла з сестрою, але вже про здоров’я.
— Я до Ілька, шпалери клеїти, — сказав він їй на ходу й вийшов з дому.
На подвір’ї Льоня зустрів батька. Батько повертався з магазину з двома пакетами.
Мати не любила крамниці, особливо у вихідні, тому відправляла зі списком чоловіка. Син запропонував допомогу, але батько відмовився.
Льоня доїхав автобусом порівняно швидко, заторів не було.
— Сонько! А чого ти такий скуйовджений? Я вже три смуги приклеїв, одному незручно, — обурився брат, відчиняючи двері.
— Зроби перерву. Є розмова. Я сьогодні підслухав, ненароком підслухав розмову мами з її німецькою сестрою, і зрозумів, що я в родині не рідний.
У мене шок і передінфарктний стан! Ти повинен мені чесно відповісти, рідний я чи прийомний? — випалив Льоня на одному подиху.
Ілько зблід, довго мовчав, а потім сказав:
— Слухай. Ти найрідніший, ріднішого не буває, але так вийшло, що твоя і моя мама тобі не мати. А наш батько — не батько. Не дивись на мене так здивовано, я зараз усе поясню.
Я давно казав, що тобі треба розповісти правду, але хто б мене послухав?
Наша мама тобі бабуся, а батько відповідно — дідусь, але вони тебе виховали, як сина.
Твій біологічний батько — я. Так, я тобі не брат, а батько. Коли ти зʼявився на світ, мені ще не було вісімнадцяти років.
Мене могли визнати офіційно батьком, якби в нас із твоєю матір’ю був зареєстрований шлюб.
Твою матір звали Ілона, їй було шістнадцять років. І ми могли б зареєструвати шлюб, написати заяву, що вона в положенні, але…
Батьки Ілони були категорично проти. Вони приховали від усіх цікавий стан доньки.
Ми навчалися у випускному класі, сиділи за однією партою, дружили. Точніше, кохали одне одного, сильно кохали, напевно, як Ромео і Джульєтта, а може, навіть сильніше. Ну, й на дружили…
Ілона страшенно злякалася. У неї були суворі батьки.
Особливо мати тиснула на неї по повній програмі. Батько був хірургом, дуже хорошим хірургом, про таких кажуть «від Бога».
Вдома він майже не бував. Мати теж лікарка. Вона працювала в поліклініці на прийомі, вихованням доньки займалася вона.
Я ще хоробрував. Усе розпланував: ми закінчуємо школу, я влаштовуюся на роботу, вчитися буду заочно, жити будемо з моїми батьками, я з ними поговорю, вони в мене розуміючі.
Ілона боялася зізнатися матері й заборонила мені повідомляти своїм, бо вони одразу зв’яжуться з її батьками.
Загалом, вона дотягнула, й мати все сама зрозуміла.
Скільки бруду й гнівних звинувачень вилила дорога матуся на її голову! Вона її повністю знищила.
Моїх батьків мати Ілони вважала надто простими. Не про таких родичів вона мріяла, ще б пак, батько в мене всього-на-всього електрик, а мати працює в дитячому садочку вихователькою.
Не рівня їм, відомим лікарям у другому поколінні.
Зі школи Ілону забрали, написали довідку про якусь тяжку хворобу. Ти зʼявився на світ без розголосу в якійсь таємній палаті.
Ілону одразу змусили написати відмову від дитини, навіть не показали їй сина. Єдине, про що вона встигла попросити, щоб тебе назвали Льонею, їй подобалося це ім’я.
Мої мама й тато не допускали думки, що їхній онук потрапить до будинку малютки. Вони тебе всиновили.
Мене до Ілони не пускали. Стару сімку з її телефону викинули.
Місяці через три вони продали квартиру, звільнилися й поїхали до Києва. Більше ми з Ілоною ніколи не зустрічалися.
Я вступив до університету на будівельний факультет. Мама три роки не працювала, сиділа з тобою, потім вийшла на роботу, а тебе влаштувала до свого садочка.
Чесно скажу, якось так вийшло, що я тебе не сприймав як сина. Ти для мене, з легкої подачі батьків, став братом.
Отака правда, брате.
Сказати, що Льоня був вражений, — нічого не сказати.
Він дивився широко розплющеними очима на Ілька й намагався переконати себе, що це його біологічний батько сидить поруч із ним, але не міг.
А потім він сказав:
— Я хочу знайти свою матір. Ти не (розповідь спеціально для сайту – цей день) намагався її шукати? Може, в тебе є фотографія Ілони?
— Намагався. Шукав у всіх соцмережах, але її ніде немає, немає й її матері. Хоч зрілі жінки обожнюють піаритися на «Фейсбуці», але її й там немає.
Фотографія є, мені її наш однокласник Федір скинув років п’ять тому.
Він випадково зустрів Ілону в театрі. Вона була з чоловіком. Він якийсь крутий бізнесмен, — і Ілько показав Льоні фото в телефоні.
— Я бачив цю жінку! У нас був останній дзвоник у школі. Вона підійшла до мене, сказала, що з батьківського комітету фотографує всіх випускників, і сфотографувала мене.
Я тоді ще подумав, які гарні й молоді бувають мами. Вона дуже гарна. Значить, наприкінці травня вона була в місті!
Може, вона тут живе, а ми не знаємо.
В Ілони є в Полтаві родичі? Можливо, вони прояснять ситуацію, — хвилювався Льоня.
Ілько пам’ятав, що в Ілони була бабуся, мати батька, але їй уже тоді було трохи за сімдесят, навряд чи вона ще жива. Він знав її адресу, вони з Ілоною ходили до неї.
— Поїхали, — квапив Льоня брата, чи тепер уже батька?
Вони без зусиль знайшли будинок, подзвонили у двері. І двері відчинила Ілона! Вона на мить застигла, втратила дар мови, потім жестом запросила їх до квартири.
— Добрий день, — несміливо привітався Льоня.
— Здрастуй, синочку, — крізь сльози відповіла Ілона.
Вона зробила крок до нього, обійняла й плакала, плакала навзрид довго й невтішно. Підійшов Ілько, обійняв їх. Він теж не стримував сліз.
А потім вони говорили, говорили й не могли наговоритися.
Ілона розповіла, що вже майже рік, як повернулася з Києва. З чоловіком розійшлися три роки тому. Не склалося щасливого сімейного життя без любові.
Вона гадала, що стерпиться — злюбиться. Не злюбилося. Дітей у них не було. Без любові навіть дитина не захотіла з’явитися на світ.
Бабусі вже два роки немає.
Квартиру вона заповіла їй. Мати радила (розповідь спеціально для сайту – цей день) продати, але Ілона знала, що обов’язково повернеться сюди.
Ілька вона не шукала, думала, що він щасливо одружений, не хотіла руйнувати його сім’ю. Однокласник при зустрічі в театрі не знав, який в Ілька сімейний стан.
З сином мріяла познайомитися, приходила до школи, здалеку спостерігала за ним. Вдалося навіть сфотографувати Льоню, його фотографія висіла на стіні.
Ілько зателефонував матері:
— Мамо, я знайшов собі дружину. Готуйся, десь за годину ми будемо в тебе. Усе. Скоро побачиш сама.
Коли вони приїхали, стіл уже був накритий. Мати плакала й пила валер’янку. Батько пив біленького, але теж пустив сльозу.
Що було далі?
Ілько та Ілона одружилися. Живуть у квартирі Ілони. Квартира Ілька так і стоїть недоремонтована. Ілько жартує, що ремонт закінчить Льоня перед своїм весіллям.
Льоня став називати бабусю бабусею, а дідуся — дідусем.
У нього тепер є справжня мама. Ілону він називає мамою з перших хвилин без проблем, а свого батька так і кличе Ільком, не виходить назвати його татом, ніяк не виходить!
Документи переробляти не стали. Навіщо?
Прізвище міняти не треба, а по батькові в паспорті Льоня сам поміняв, це виявилося просто. Він тепер Леонід “Ількович”!
А зовсім нещодавно мати й Ілько повідомили радісну новину: в них буде дитина!
УЗД показує дівчинку.
Значить, Льоня скоро стане братом чудової сестри, з одного боку.
А з іншого — дядьком, бо батька він так і сприймає братом.
Життя триває!
