Іра вже забула, що означає бути самотньою і в тиші.
Більшість людей уникають самотності, а Іра мріяла про неї.
У двадцять років, закінчивши коледж, вона вискочила заміж. Як і багато хто в її віці, не з великої любові, а через те, що була при надії.
Та з чоловіком вони жили добре. У їхніх стосунках не було як такої пристрасті, але була повага і, напевно, все ж любов.
Адже любов – для всіх різне поняття. Для когось це почуття, як на вулкані, а для когось – взаємна допомога і довіра.
У Іри та її чоловіка був другий варіант.
Спочатку в їхній родині на світ з’явилася чудова донечка. І дівчина була рада, що прийняла правильне рішення, не робити медичних втручать.
А коли малятко підросло, чоловік став натякати на те, що хотів би ще й сина.
І хоч Іра дуже любила доньку і душі в ній не чаяла, декрет для неї був важким часом.
Вона дуже втомлювалася, не висипалася, і взагалі всі ці два роки відчувалися для неї, як нескінченний день бабака.
І ось донька тільки-но стала трохи самостійною, а тут чоловік зі своїми бажаннями.
Іра тоді твердо вирішила, що не готова до другої дитини. Але доля розпорядилася інакше, можливо, вона більше прислухалася до її чоловіка, ніж до неї.
Не дивлячись на те, що дівчина пила пігулки, в один із днів вона виявила, що знову під серцем виношує нове життя.
Їй хотілося вити і лізти на стіну. Це все для неї було таким сильним випробуванням, що вона навіть не була впевнена, що витримає.
Але діватися було нікуди. Дівчина часто задавалася думкою, за що це все їй.
А ось чоловік був щасливий. А коли з’ясувалося, що буде хлопчик, став ще більш окриленим.
Всі навколо стверджували, що з другою дитиною завжди простіше, ніж з першою.
Мовляв, ти вже досвідченіша, спокійніша, та й донька буде грати з братиком, і у мами буде більше часу на себе.
Синочок з’явився.
Але й тут Ірі знову не пощастило.
Він виявився вкрай неспокійним. Погано спав, постійно просився на руки.
Родина наново пройшла через всі випробування, починаючи від коликів і закінчуючи першими зубками.
Та й донька ревнувала. Вона звикла, що мама її, і що їй вся увага. А тут з’явився ще хтось, хто повільно, але впевнено забирає її маму.
Тому про спільні ігри й мови не йшло. Ірі навпаки доводилося стежити, щоб старша не ображала молодшого. А також вона постійно розривалася між двома дітьми: адже коли син починав кричати, дочка відразу ж кричала ще голосніше, щоб мама звернула на неї увагу.
Іра стала схожа на привида. І це при тому, що чоловік дуже добре допомагав.
Ось тільки він багато працював, і лише вечорами, та й іноді у вихідні міг хоча б одну дитину взяти на себе.
Бабусь у них в місті не було. Мама Ірини жила за триста кілометрів від них, а мама чоловіка ближче, але в селі. А сільським завжди важко вибратися в місто: влітку город, взимку будинок протоплювати потрібно, восени урожай, а навесні підготовка до посадки.
Мало того, що Іра схудла на десять кілограмів, хоча і так була досить худою, у неї ще й зі здоров’ям почалися проблеми.
Швидше за все, через нервове виснаження.
Почало випадати волосся, з’явилися проблеми зі шлунком.
Часом їй здавалося, що вона повільно, але впевнено вмирає.
Як же Іра чекала місця в садочку! Дочка народилася дуже невдало – на початку жовтня.
І ось, начебто, коли народився син, вона повинна була піти в садок, але їм відмовили. Місць не було, а на перше вересня доньці ще не виповнилося три рочки.
Тут вже на розсуд завідуючої садка.
Іра благала тоді взяти її доньку, але та лише розводила руками.
— Місць немає, приходьте наступного року, там ми вже будемо зобов’язані вас взяти.
І цей рік тягнувся і тягнувся.
Часом Іра навіть не могла зрозуміти, щаслива вона від того, що у неї двоє дітей, чи ні.
Вона, начебто, їх і сильно любить, але так хотілося тиші. Спокою.
Наближався день народження Іри. Звичайно, вона не збиралася його відзначати.
Не було ні сил, ні бажання все організовувати.
А найприкріше, що всі її подруги, чомусь, відчували себе чудово, маючи таких маленьких дітей на руках. Постійно кудись з ними їздили, ходили по торгових центрах, годинами гуляли.
А в Іри не було сил ні на що.
Чи то вона була така слабка, чи то це якась затяжна депресія, а, може, подругам просто пощастило з дітьми, і вони були спокійніші.
І подружки її завжди влаштовували свято на свої дні народження.
Іра навіть ходила до однієї з дітьми, із заздрістю спостерігаючи за своєю подругою.
У неї теж були малюки, однолітки, до того ж. Але вона була красивою, з шикарним волоссям. І, головне, щасливою.
Іра, не витримавши, запитала у неї, у чому секрет.
— Та ні в чому. Просто я легко до цього ставлюся. Ах, ну і відпочиваю часом. Віддаю дітей до бабусі, і весь вечір валяюся у ванні, радіючи, що нікуди поспішати не потрібно.
У Іри бабусі поруч не було. І сил на влаштування свята на свій день народження теж.
А тут ще, як на зло, чоловік приставав з питанням, який подарунок вона хоче. Ходив за нею і питав, питав…
І Іра, не витримавши, випалила:
— Хочу день відпочинку!
— У сенсі? — не зрозумів чоловік.
Немов уточнюючи, що мама має на увазі.
В ліжечку заплакав син, який прокинувся. І тут же заплакала дочка, яку розбудив плач братика.
— У цьому сенсі, — вказала вона на кімнату рукою. — Хочу день прожити без криків, підйомів вночі, раннього пробудження і годування по годиннику. Без прогулянок на дитячому майданчику, без синього трактора з телевізора. Без ось цього всього!
Виговорившись, Іра пішла до дітей. Взяла на руки сина, підійшла з ним до доньки, стримуючи сльози.
Як можна радіти всьому цьому, якщо, того й дивись, ось-ось вибухнеш.
Чоловік відстав з питанням про подарунок, а Іра і рада була.
Для неї її день народження явно не буде нічим відрізнятися від будь-якого іншого дня ось уже останні ріки.
Вранці, у своє свято, Іра прокинулася від поцілунку чоловіка.
— Навіщо ти мене розбудив? — застогнала вона, розуміючи, що діти ще сплять. — Іди на роботу, мені, може, вдасться ще півгодини поспати…
— З днем народження, кохана, — сказав він. — І тобі потрібно вставати.
— Навіщо? Льошка прокинувся? — сонно запитала вона.
— Ні. Просто на тебе чекає твій подарунок.
— А він не може почекати ще півгодини? — пробурмотіла вона, не відкриваючи очей.
— Не може. Тому що, якщо діти прокинуться, коли ти будеш йти, вони влаштують істерику, і ти нікуди не підеш.
Іра все ж відкрила очі і здивовано подивилася на свого чоловіка.
— А куди я повинна піти? — запитала вона.
— Ти ж сказала, що на свій день народження ти хочеш відпочити від нас? Ось я і оплатив тобі цілий день в СПА, а потім номер в готелі. Там буде шампанське і вечеря. А завтра ти повернешся тоді, коли нормально виспишся.
— А як же твоя робота? Та й діти… Як вони без мене? — здивовано бурмотіла вона.
— За моїми підрахунками, син прокинеться через хвилин двадцять. Я б радив тобі бігти. А на роботі я взяв відгули.
Ніколи ще Іра не збиралася так швидко.
У неї трохи щеміло серце, коли вона думала про те, як діти будуть цілу добу без неї.
Але бажання відпочити виявилося сильнішим.
— Якщо що, дзвони, — промовила вона чоловікові, поцілувавши його в дверях.
— Не буду. І ти не смій. Насолоджуйся своїм законним вихідним.
Ірі здавалося, що вона потрапила до раю.
І справа була не в масажі та різних процедурах по догляду, і навіть не в шампанському в номері, та й навіть не в спокійному сні.
Справа була в тиші і в розумінні, що їй не потрібно нікуди поспішати, не потрібно нічого робити.
Що ніхто не буде кричати, поки вона ніжиться у ванні.
І ніхто не вимагатиме мультики, тож вона спокійно може подивитися той фільм, перегляд якого так довго відкладала.
Цей день пролетів дуже швидко. Іра все поривалася зателефонувати чоловікові, але потім і справді вирішила на один день забути, що вона мама і дружина.
Сьогодні вона дівчина, у якої день народження. І яка щаслива від часу, проведеного із собою.
З новими силами та новими думками вона повернулася до своєї родини.
Чоловік зустрів її на кухні, готуючи каву, бавлячись з донькою та носячи сина на руках.
Вони впорались без мами, а мама відчувала себе наче іншою людиною.
Звичайно, час летів, і зовсім скоро діти підросли, стали самостійними, і Іра навіть часом сумувала за ними маленькими.
Все налагодилося: і з зовнішністю, і зі здоров’ям, і з психічним самопочуттям.
Іра стала відзначати свята, з’явився вільний час, якісь інтереси крім дітей.
Але за все її життя не було у ньому кращого подарунка, ніж той, що подарував тоді коханий чоловік Іри.
Той самий подарунок, який, вважай, її тоді витягнув з болота відчаю, допомагаючи повернути в її життя щастя.
