Світлана збирала речі доньки. Свої вона вже склала в сумку – небагато, тільки найнеобхідніше. З рештою розбереться потім.
Її рухи були спокійними і методичними – поклала в сумку теплий костюмчик Соні – подумки поставила галочку. Упакувала черевички – ще одну.
Вона вже не плакала, не переживала – їй вистачило безсонної ночі, щоб прийняти рішення – їм з Кирилом треба розлучитися.
Вона чула, коли він повернувся вчора додому. Заглянув у спальню і, не знайшовши там дружини, прочинив двері в дитячу. Світлана зробила вигляд, що спить.
Вранці, перед тим як піти на роботу, Кирило теж підходив до дверей кімнати Соні. Постояв, потоптався, але увійти не наважився – відклав розмову з дружиною на вечір.
Але ніякої розмови вже не буде, тому що Світлана через пів години викличе таксі і разом з дворічною Сонечкою поїде до своїх батьків.
Після того, що сталося вчора, вона не тільки розмовляти з Кирилом, вона бачити його не хоче.
До того, що він приходить «під шафе» по п’ятницях, вона вже звикла. Але вчора була середа.
Крім того, вранці Світлана просила чоловіка прийти раніше і посидіти з донькою, поки вона зустрінеться з подругою – Варя обіцяла знайти їй віддалену роботу.
Залишити доньку на чоловіка в такому стані вона не наважилася і зателефонувала Варі з проханням перенести зустріч.
Кирилу це не сподобалося:
–Ти кому дзвониш? Про яку таку зустріч домовляєшся? – налетів він на Свєту.
– З Варькою я розмовляю. Ми з нею домовилися зустрітися, але я не можу на тебе Соню залишити.
– Чому це не можеш?
– Подивися на себе в дзеркало – на кого ти схожий. Іди проспись – тобі завтра на роботу, – сказала Світлана і, повернувшись, пішла на кухню.
– Стій! – гримнув Кирило і схопив дружину за руку. – Чим тобі не подобається мій стан? А?
Посиділи трохи з хлопцями, у Вітьки сьогодні день народження. Подумаєш, принцеса! Я сам вирішую, в якому вигляді мені приходити додому. Зрозуміла?!
Світлана спробувала звільнити руку, за яку її схопив чоловік:
– Відпусти! Мені боляче! Ти зовсім вже з глузду з’їхав!
Вона смикнула руку, Кирило похитнувся і ледь не впав.
– Ах, ти так! – вигукнув він, і тут же його кулак влетів їй в обличчя.
Світлана схопилася за обличчя. Кирило, який, мабуть, сам не очікував від себе такого, відпустив руку дружини і спробував щось сказати. Але вона повернулася і пішла в кімнату дочки.
– Подумаєш, принцеса! – знову вигукнув чоловік і вискочив з квартири.
Принцесою Світлану називала свекруха. Дівчина відразу не сподобалася Наталії Степанівні.
– Двадцять один рік, а вона все ще на шиї у батьків сидить. Вчиться!
Та у мене в цей час вже була одна дитина і друга на підході. Чоловік, дім, город, господарство! А вона вчиться! Принцеса! Намучишся ти з нею, Кирюша. Вибрав би дівчину простішу!
Батьки Світлани теж були не в захваті від зятя.
Мама казали їй:
– Свєта, куди ти поспішаєш? Кирило – не останній чоловік на Землі! Закохалася? Ну, зустрічайтеся, можете навіть пожити разом, хоча ти знаєш, що я до цього ставлюся негативно.
Не відразу ж заміж! Подумай: чи готова ти прожити з цією людиною все життя? Подивися на його сім’ю, врешті-решт. І тоді вирішуй.
Ось Свєта і вирішила. Те, що її рішення було неправильним, вона зрозуміла через пів року.
Можна було піти. Але, по-перше, було соромно визнати, що батьки були праві. А по-друге, вона вже була при надії.
Поява Соні не змінило Кирила. Він, як і раніше, вважав, що всі домашні справи і турбота про дитину – це проблеми дружини.
Її погане самопочуття, хвороба дочки і будь-які інші події не служили виправданням, якщо не була приготована вечеря або не прибрана квартира.
– З однією дитиною впоратися не можеш! А як інші жінки все встигають? Напевно, коли я йду на роботу, ти лягаєш спати.
Не може такого бути, щоб за весь день не знайти часу сходити в магазин і приготувати вечерю, – дорікав він Світлані.
– У Соні зубки лізуть, вона вередує, а з нею на руках я не можу готувати. Замовила доставку. Ти можеш сам зварити пельмені? Або потримай доньку, я тобі вечерю приготую.
Загалом, рожевих окулярів вже давно не було. У Світлани все частіше з’являлася думка про те, що мама була права, коли радила не поспішати з заміжжям і уважно придивитися до сім’ї Кирила.
Кілька разів вона навіть поривалася піти, але Кирило обіцяв, що він зміниться і все у них буде добре. Світлана вірила йому і все ще на щось сподівалася.
Однак після вчорашнього випадку, коли він вперше підняв на неї руку, Світлана зрозуміла, що більше терпіти не буде.
Так, перед батьками соромно, але жити з чоловіком, який не соромиться так вчиняти, вона не хотіла. Ще більше Світлана не хотіла, щоб в таких умовах жила Соня…
… Мати Світлани побачила з вікна, як біля їхнього будинку зупинилося таксі, з якого вийшла дочка з Сонею на руках.
– Коля, подивись, Свєта приїхала. З речами. Підійди, допоможи сумку донести, – сказала вона чоловікові.
Коли Світлана увійшла в будинок і зняла темні окуляри, батьки завмерли: її ліве око було набрякле, під ним розпливався великий синець.
– Це Кирило?! – здивувалася мама.
Світлана кивнула.
– Ну, я йому зараз влаштую, – кинувся до дверей батько.
– Тато, ні, не треба, – зупинила його дочка. – Я його по-іншому покараю. А ти мені краще допоможи забрати з його квартири наші речі і ліжечко Соні.
За речами поїхали батько і його старший брат – дядько Світлани, а після цього батько відвіз Світлану в травмпункт.
– Якщо хочете на Кирила заяву подавати, то довідка з травмпункту не допоможе, треба в бюро судмедекспертизи їхати, – пояснив дядько.
– Завтра з’їздимо, – сказав батько, – там треба записуватися на прийом.
Кирило прийшов з роботи з букетом для дружини та іграшкою для дочки. Але вдома нікого не було. Більше того, не було ні їхніх речей, ні ліжечка Соні.
Він спробував зателефонувати Світлані, але її телефон був вимкнений. Тоді Кирило почав дзвонити тещі.
Вона йому відповіла:
– Так, Свєта з Сонечкою у нас. А ти тут краще не з’являйся – у батька досі кулаки сверблять. На розлучення Світлана подасть сама.
Кирило все-таки намагався дзвонити дружині. Навіть підстерігав її біля будинку тестя. Але вона на його дзвінки не відповідала, а якщо і виходила гуляти з Сонею, то тільки у двір будинку.
Через тиждень Кирило отримав документи про розлучення. Тоді в бій пішла важка артилерія: біля хвіртки з’явилася свекруха – Наталія Степанівна.
– Мамо, я з нею розмовляти не хочу, – сказала Світлана.
– А мені здається, поговорити треба, принаймні всі крапки над i будуть розставлені, – відповіла мама. – Ходімо, в будинок її запрошувати не будемо, тим більше що Соня спить, у дворі поговоримо.
– Розлучатися зібралася? – одразу ж пішла в наступ свекруха. – Трохи що не по-твоєму, відразу заяву писати?
– Кирило мене вдарив, – сказала Світлана.
– Значить, ти його довела. Бачиш, чоловік прийшов додому «під шафе», не чіпляйся до нього, не качай права, почекай, поки проспиться.
А ти полізла з’ясовувати стосунки, ось і натрапила на кулак. Так що, через це розлучатися? Дитину сиротою залишати?
– Наталя Степанівна, я з вашим сином жити не буду, так йому і передайте, – сказала Світлана.
– А з ким ти жити будеш? Кому ти потрібна з дитиною? Щось я у вас за парканом черги з принців не бачу, – саркастично зауважила свекруха.
– Нічого, я і сама впораюся.
– Ну, тоді на Кирюшину квартиру і на аліменти не розраховуй, – стиснула губи свекруха.
– Квартира його мені не потрібна. А на аліменти подам обов’язково, і суд буде на моєму боці.
Так і вийшло: розлучили їх відразу – висновок про нанесені побої зіграв свою роль.
Аліменти призначили, а крім них, ще й вісім тисяч на місяць на утримання Світлани до того часу, поки Соні не виповниться три роки…
…Минуло п’ять років
Першого вересня біля школи вишикувалася урочиста лінійка: галасливі ряди старшокласників і першокласники з величезними букетами. Соню прийшли проводжати бабуся з дідусем і мама.
– А тато прийде? – запитала дівчинка, повернувшись до мами.
– Прийде обов’язково. Він уже дзвонив, що під’їжджає, – відповіла дочці Світлана. – А ось і він!
Світлана помахала рукою високому чоловікові, який намагався відшукати їх очима в цьому строкатому натовпі. Але це був не Кирило.
Світлана три роки тому вийшла заміж за Олександра – свого колегу. І зараз вони чекали на поповнення.
А ось Кирило досі один. Були дівчата, які йому подобалися, були й ті, яким подобався він.
Але як тільки справа доходила до серйозних стосунків, хтось обов’язково повідомляв його обраниці причину, через яку від Кирила пішла перша дружина.
Містечко маленьке, багато хто один одного знає. Крім того, за Кирилом закріпилося прізвисько – «диванний боксер».
Може, колись і знайдеться жінка, яка не зверне на це увагу, але поки цього не сталося.
