– Мамо, а Мішка знову побіг до бабусі на тебе ябедничати, – доповів Данька Оксані, – ти йому сказала руки помити чистіше, інакше солодкого не даси. Він і образився.
– Добре, Дань, йди до себе в кімнату, я покличу тебе їсти, коли буде час, – відповіла синові Оксана і приготувалася слухати догану свекрухи.
Та не змусила себе чекати.
– І хто ж тут такого хорошого хлопчика ображає, – запитала особливим «педагогічним» голосом її свекруха, Світлана Анатоліївна, – Оксана, ну не вмієш ти дітей виховувати, так і не роби з себе матір року!
Оксана зітхнула і відвернулася до плити під бубніння свекрухи про те, що рис потрібно ретельніше промивати.
До недавнього часу все в її житті було прекрасно. Вдалий другий шлюб, хороший розуміючий чоловік.
Двоє синів – Даня, старший, від першого шлюбу, з його батьком вони розлучилися мирно. Їхнім зустрічам Оксана не заважала.
Другий син, трирічний Міша, з’явився вже в новому шлюбі.
Молоді купили ділянку і будували свій великий будинок. Але минулої весни до них приїхала свекруха.
Вона заявила, що пішла від чоловіка, жити з ним більше не може і взагалі подає на розлучення.
Чоловіка, Дмирта, це шокувало. Він завжди вважав шлюб батьків непорушним. А тут з’ясувалося, що батько – аб’юзер, завжди ображав матір.
Розлучення батьків чоловік Оксани переживав важко. Крім того, їм довелося шукати нову орендовану квартиру, в ту, що була, всі не вміщалися. Переїзди і суди закінчилися майже одночасно.
Раптово виявилося, що ділити після 40 років законного шлюбу свекрам нічого. Ні рахунків у банку, ні іншого майна.
Будинок був успадкований свекром від його батьків. Свекруха в 60 років буквально залишилася на пенсії без усього.
У цей складний період Оксана Світлану Анатоліївну підтримала. Та рвалася їм допомогти, було вирішено, що бабуся візьме на себе виховання молодшого сина, Міші, коли він не в садку, а невістка вийде на роботу.
Це було б для сім’ї великою допомогою. Та й будівництво з такими фінансовими вливаннями пішло б швидше.
За старшим сином у будні й так доглядала мама Оксани, він ходив до школи біля її будинку, а після занять йшов до батька або до бабусі.
Так і зробили.
Спочатку все йшло добре. Мішка радісно розповідав ввечері, як вони грали і гуляли з бабусею, показував їй вивчені літери в барвистій абетці.
А ось свекруха приблизно через місяць почала до неї чіплятися.
І чим далі, тим більше.
– Оксанка, чому у тебе посуд досі не вимитий, вечеря давно минула, – кричала Світлана Анатоліївна.
– Я зараз помию, уроки роблю з Данькою, їм виріб задали, – кричала їй з кімнати Оксана.
– Та вже відірвися від своїх дуже важливих справ, хлопчик вже великий, сам все зробить, а ось до порядку їх треба привчати. А ти сама як дитина мала. Вічно все розкидаєш і не помиєш.
І білизна у тебе там в кошику вже до верху. Завантаж хоч. Халат свій випери, на ньому плями. Негоже жінці в такому вигляді перед чоловіком і дітьми ходити.
І суп на завтра не забудь зварити. Тільки рис в нього сирий не кидай, відвари окремо.
– Та куди я без ваших цінних порад, – посміхалася Оксана. Звичайно, все зроблю, як тільки звільнюся.
А ви, Світлано Анатоліївно, краще б не мені вказівки давали. А Мішці казку на ніч почитали. А то зараз посваримося, і він взагалі не засне.
Чоловік у цьому конфлікті займав сторону Оксани. Але просив її не сваритися з матір’ю, у якої раптово все життя різко змінилося.
Оксана стримувалася, шкодувала свекруху. Але все частіше помічала, що та ніби ревнує маленького Мішутку до всіх, і навіть до неї, до матері.
І у вихідні свекруха намагалася його кудись відвести, хоч на прогулянку. А в будні сама годувала, готувала йому їжу, купала дитину.
А коли Оксана наполягала, що хоче зробити це сама, свекруха страшенно ображалася.
Втім, часу на з’ясування стосунків особливо не було. Вечорами після роботи та у вихідні дні Оксана з Дмитром їхали на свою ділянку.
Будівництво було завершено. І вони проводили оздоблення своїми силами, потихеньку облагороджуючи його.
Оксана штукатурила, старший син їй у міру можливості допомагав. Чоловік прокладав проводку, труби і робив іншу важливу роботу.
Мішка опинився майже на повному піклуванні бабусі. І він все менш охоче біг до матері з якимось питанням.
Зате бабуся стала для хлопчика найавторитетнішою дорослою людиною.
Та й вона сама все частіше сперечалася з невісткою і дорікала їй з найрізноманітніших приводів:
– Ну куди ти зібралася з ними в поля, гуляти і фотографувати, – бурчала вона, коли Оксана збирала синів у заміську поїздку, – не встежиш же. Мішеньку оса вжалить або ще щось трапиться. Не пущу!
– Та я у вас ще забула запитати, куди мені з моїми дітьми ходити і що робити, – відрізала її Оксана, – сама розберуся, не маленька.
– І на будівництво своє його більше не тягайте. Я йому костюмчик вчора нагладила, так прийшли, весь пом’ятий і брудний, не стежите зовсім за дитиною.
– Світлано Анатоліївно, він дитина, – нагадала свекрусі Оксана, – вони завжди обливаються, бігають, стрибають, падають.
Не потрібно просто одягати хороші речі туди. А Міші вчора було весело. Він і татові, і Дані допомагав. А то ми зовсім дитину не бачимо, все він з вами.
– А що, погано? – сердито прикрикнула на неї свекруха. – Не з чужою людиною залишаєте. А що мені видніше, як його виховувати, так це зрозуміло.
І життєвого досвіду побільше, ніж у тебе буде, і трьох дітей виростила. Ось не слухай, Міша, маму, не ходи з нею гуляти. Почекай, бабуся з тобою збереться і сама вийде.
– Та що ви таке несете, – не витримала Оксана, – яке «не слухай маму»? Ви в своєму розумі взагалі? Дитина і повинна батьків слухати, хоч поки мала. А ви чого його вчите?
– Правильному вчу! У тебе он, Данька є, його і виховай, а Мішеньку мені залиш, – притиснула до себе онука Світлана Анатоліївна.
Оксана схопила малюка за руку і потягнула. Той розплакався і вчепився в бабусю. Потім і зовсім влаштував істерику. Поїздка скасувалася.
Засмучений Даня пішов до своєї кімнати. А Оксана потягла Мішу, який пручався, в кут і позбавила його мультиків на цей день.
Вона стояла і слухала, як її дитина кричить:
– Мама погана, а баба хороша. З бабою все можна. А мама бяка, бяка!
Хотілося плакати. Але Оксана витримала цей тиск. Увечері, поклавши синів спати, вона сказала чоловікові:
– Як хочеш, а з Мішкою твоя мама більше сидіти не буде. У нього вже істерика за істерикою. І мама весь час погана, тільки бабуся авторитет.
Як би я не шкодувала твою матір, Дмитре, але це вже ні в які ворота. Світлана Анатоліївна взагалі мені сьогодні заявила, що Мішеньку потрібно залишити їй. А мені Данька виховувати.
– Ну Оксано, давай без сварок. Як ми самі будемо справлятися? А будівництво? – Наполягав чоловік, – нехай з мамою поки займається, гуляє, все ж під наглядом. Потім перевчимо.
– Та пізно буде потім, Дмитре, – обурилася Оксана, – як же ти цього всього не бачиш? Дитина вже і в їжі вередує, якщо не бабуся готувала. І мама у нього погана, в кут ставить і мультики забороняє.
А у бабусі одне виховання – все дозволяти. Тому вона і хороша для Мішки. А потім мене вичитує, яка я погана мати, дружина і господиня.
– Ну добре, що ти пропонуєш? – Запитав Дмитро.
– З’їжджати в будинок, частково він уже готовий, в дитячу меблі залишилося поставити, а ми в спальні поки і без чистової обробки поживемо. Кухня готова.
А твоя мама нехай доживає оплачений термін у квартирі і їде до когось із інших своїх двох дітей. Тому що я так більше не можу, Діма.
Наступного дня вона сама відвела Мішу в садок, а Даню в школу. Молодший син спочатку пручався і скандалив, потім затих.
У садку їй здивувалися, запитали про бабусю. Оксана попросила її більше дитину не віддавати. Працівники дитячого садка пообіцяли це врахувати.
Повернувшись додому, вона застала чоловіка і свекруху в розпалі скандалу.
– Що, дружина тобі дорожча за матір, так? – Кричала свекруха так, що мало не лопалися барабанні перетинки, – Мішку не віддам, я прикипіла до нього серцем!
Твоя дружина тільки його стереже та карає. А дитину треба любити. Він ніжний, чутливий, хороший хлопчик. А ви його тільки зіпсуєте. І їжу Оксанкину Мішенька не любить.
– Мамо, досить, – гримнув Дмитро, – ми це вже проходили. Ти згадай, через що Юлька (сестра) з чоловіком розлучилася. Саме через твої інтриги.
З моєю сім’єю я такого не дозволю. Все, будеш зрідка приїжджати в гості. Допомогла – дякую, далі ми самі впораємося.
– Забираєш, – ридала свекруха вголос, – від серця хлопчика відриваєш. А він бабусю любить, як ви ніколи не любили. Ненавиджу твою Оксанку, це все вона воду каламутить, крутить, мене обмовляє.
Тут вона побачила Оксану, яка увійшла, і замовкла. А та пройшла в кімнату і обійняла чоловіка.
– Світлано Анатоліївно, ми вас, як могли, підтримали в скрутний момент. Але в своїй родині я чужих правил не терпітиму. Ви Мішку псуєте, вчите його батьків не слухатися. Не можна так. Я проти. Тому ми з вами і роз’їжджаємося.
Дітей все ж повинна виховувати мати, а не бабуся.
– Та щоб тобі порожньо було. Ти його спеціально забираєш, мого хлопчика, щоб над ним знущатися. Я бачила твоє виховання, по кутках. Ти ще голодом дитину почни морити. Тут-то я на тебе опіку і нацькую.
– Все, мамо, – вагомо і голосно сказав зазвичай спокійний Дмитро.
Світлана Анатоліївна замовкла.
– Наговорила ти тут всякого. І про сім’ю, і про мою дружину. Я до цього ще трохи сумнівався. А тепер і сам бачу. Не на користь нам спільне проживання. Тому, вибирай, до кого з дітей ти поїдеш.
А ми переїжджаємо до свого будинку. Знімати квартиру заради тебе однієї більше не будемо.
Як не влаштовувала свекруха істерики, вони за пару днів переїхали від неї до свого будинку. Оздоблення було вирішено закінчувати вже на місці.
Свекруха, як і раніше, була незадоволена Оксаною. А та нарешті знову почала знаходити авторитет в очах молодшого сина.
Але Міша досі нерідко згадує бабусині уроки. І прагне як слід попсувати нерви батькам.
І їм ще доведеться докласти чимало зусиль у його вихованні, щоб все знову стало добре.
