— Донечко, я онуків не бачила так давно… За ними аж серце сохне. У них же зараз літні канікули, хай приїдуть до мене, поживуть пару тижнів.
Ми з ними в театр сходимо, в зоопарк, що скажеш?
Ліза була вельми здивована пропозицією своєї матері.
Вона зазвичай до онуків особливого інтересу не проявляла. Бувало й таке, вони приїдуть усією сім’єю, а мама, здавалося, тільки й чекає, коли ж вони заберуться їхати додому.
Та й з онуками кудись іти мама не рвалася.
Як і сидіти з ними. Ще давніше, коли діти були менші, Ліза якось попросила маму побути з ними три дні: їй у відрядження треба було їхати, а чоловік допізна працював.
І мама тоді сильно обурилася, мовляв, що я з ними робитиму? У мене є свої клопоти!
Звісно, може, просто діти підросли, і бабусі стало легше з ними спілкуватися, але Ліза в цьому сильно сумнівалася.
Взагалі, у них із мамою були складні стосунки.
Вона постійно вчила Лізу жити, виховувати своїх дітлахів та спілкуватися з чоловіком.
При тому при всьому від неї самої тато Лізи мало не втік, так вона його замучила.
А ще мама постійно вимагала в доньки гроші, мовляв, вона її стільки ростила, стільки в неї вклала, пора б і борги віддавати.
Ліза, звісно, часом підкидала мамі грошей, але багато теж не могла дати.
Все ж двоє дітей, іпотека.
Старший займається хокеєм, молодша ходить на малювання. І все це коштує недешево.
— Мама, а ти впевнена? — спитала Ліза. — А ти не втомишся за два тижні?
— Що ти! Я ж уже на пенсії, мені робити нічого, а так хоч і сама розвіюся з ними.
Ліза порадилася з чоловіком і вирішила все ж відвезти дітей до бабусі.
Не сказати, що ті аж за нею сохли, бо й спілкувалися вони мало.
Але дітям теж потрібна якась розвага на канікулах, та й, може, бабуся їх трохи розважить.
А то літо, а їх і на вулицю не виженеш. Сидять у своїх телефонах та комп’ютерах.
Та й що гріха таїти, хотілося Лізі трохи перепочити. Та з чоловіком удвох побути.
Згадати той час, коли вони ще були зовсім молоді й без дітей і повʼязаних з ним клопотів.
Сходять у кіно, в ресторан.
А, може, просто погуляють. Не треба буде постійно готувати, зважаючи на те, що обоє працюють.
І так, Лізі здавалося, що є якийсь підступ, але відпочити шалено хотілося. Тому в суботу, зібравши дітей, батьки вирушили до сусіднього міста до бабусі.
Звісно, Ліза розуміла, що на дітей багато треба грошей. Їжа, розваги. І на маму вішати всі фінансові проблеми вона не планувала.
Дорогою вони заїхали до крамниці, накупивши купу харчів.
А по приїзді Ліза дала мамі п’ять тисяч гривень. На розваги. Не забувши згадати, що якщо вона витратить більше, Ліза все компенсує.
— Звісно-звісно, не хвилюйся, — промовила бабуся.
– Ой, як ви виросли! Ну, йдіть, відпочивайте з дороги!
Ліза з чоловіком просиділи в її мами пару годин та й вирушили додому. Попереду на них чекав вечір тиші та романтики.
Ліза телефонувала дітям увесь цей час, але ті толком нічого не розповідали.
Та й вік у них був такий, коли їм не хочеться з батьками балакати.
Мама ж відбувалася простою фразою «у нас усе гаразд». І Ліза заспокоїлася.
За ці два тижні вони з чоловіком двічі сходили в кіно, зазирнули до кількох нових у місті кав’ярень, прогулялися набережною, при цьому не переживаючи, що вже пізно.
А ще насолоджувалися тишею й тим, що ніхто від них нічого не вимагає.
Щоправда, на другому тижні Ліза вже скучила за своїми шибайголовами й навіть думала забрати їх раніше.
Але в них, начебто, все було гаразд, і жінка не стала їх турбувати.
Через два тижні Ліза з чоловіком поїхали назад за дітьми. Мама зустріла їх із посмішкою й одразу поставила чайника.
— Ну, як ви тут? — спитала жінка.
— Усе добре. Правда, витратилася багато…
— Не вистачило грошей? — уточнила Ліза.
— Звісно, не вистачило. Твої п’ять тисяч полетіли в перші ж дні.
— А на що? — трохи здивовано спитала Ліза. Звісно, вона розуміла, що зараз усе дороге, але ж напевне вони не щодня кудись ходили.
— Як на що?! — обурено перепитала мама. — Дітей водила розважати, продукти їм купувала. А за комуналку скільки вийшло! Це ж жах!
Я вважаю, що за ці два тижні комунальні послуги треба ділити на три частини. А ще я їм трохи одягу купила.
І наступної секунди сталося те, чого Ліза ніяк не очікувала.
Мама дістала блокнотик і посунула його до Лізи.
— Я там усе докладно розписала. Будь ласка, поверни мені все, добре?
Було так ніяково, що Ліза аж крізь землю хотіла провалитися.
Так, вона знала, що її мама, як би то м’якше сказати, скупувата, чи що.
Але щоб настільки… Ліза ж навіть не просила її все самій оплачувати.
І продукти купила, і грошей дала. А виявляється, ще й за комунальні послуги треба заплатити
І це зважаючи на те, що мама не живе не на одну пенсію.
Від бабусі їй дісталася друга квартира, і мама здає її, отримуючи (розповідь спеціально для сайту Цей День) непоганий прибуток з цього.
При цьому вона одразу сказала Лізі, щоб та навіть і не думала на цю квартиру розраховувати, і Ліза з чоловіком самі купили собі житло в іпотеку.
Жінка не стала одразу відкривати блокнот, а лише сказала мамі, що коли повернеться додому, все перерахує.
— Тільки не забудь, — суворо промовила мати.
«Забудеш тут», — подумала Ліза, але у відповідь просто кивнула.
Ніякої любові між дітьми та бабусею не виникло. Бо коли онуки покидали її дім, сказали лише сухе «бувай», а у відповідь Лізина мама просто махнула їм рукою.
Ліза пам’ятала, як вона любила свою бабусю.
І коли їхала від неї, то висіла в тієї на шиї. А бабуся витирала сльози рукою, так не хотілося з онукою прощатися.
А тут навіть десятої частини тієї любові немає.
— Як провели час у бабусі? — спитала Ліза, коли вони їхали в машині.
— Нормально, — хором протягнули діти.
— Багато куди сходили?
— Один раз у цирк, один раз у парк і один раз у кафе.
— А решту часу що робили? — не відставала від них мама.
Діти перезирнулися й знизали плечима.
— В ігри на телефоні грали…
От і звозила їх розважитися…
Вдома Ліза відкрила мамин блокнот, а через пару хвилин його вивчення її розібрав нервовий сміх.
Мама врахувала все. Квитки в цирк на трьох, а в дужках приписка, що їй довелося з ними піти, тому вартість її квитка теж треба компенсувати.
У парку було враховано з’їдене морозиво, всі каруселі й навіть пляшка води. А в кафе Ліза також мала оплатити рахунок за трьох.
Мама уточнила, що без дітей вона б у кафе не пішла, для неї це дорого.
Але навіть не це було найсмішніше.
Мама порахувала все, чим користувалися діти. Аж до туалетного паперу та цукру.
Ах так, ті самі комунальні послуги, які були поділені на трьох.
А ще діти розбили чашку й зачепили шматок шпалер.
Зрозуміло, що за це теж треба було заплатити. Як і за куплений одяг, який Ліза зовсім не планувала купувати.
Внизу стояла сума, і звідти милостиво було віднято ті п’ять тисяч, що дала Ліза.
Жінка не стала зв’язуватися зі своєю матір’ю, а просто переказала їй гроші.
Щоправда, вона все не могла позбутися думки, що дітей мама попросила привезти тільки для того, щоб відпочити за Лізин рахунок.
Та й діти казали, що шпалери вони не рвали, і там було порвано вже до них.
І чомусь Ліза їм вірила.
Стосунки з мамою зовсім зіпсувалися. Лізі навіть не грошей було шкода, а того, що вона до онуків ставиться як до можливого джерела прибутку.
Син і донька казали, що навіть у кафе вона сиділа з ними мовчки. Та й загалом не цікавилася їхніми справами.
Через рік Ліза вже відпустила ситуацію й навіть стала думати, що, може, вона тоді погарячкувала. Просто мама звикла все рахувати.
Але тут сталося те, що розбило цю теорію в пух і прах.
Знову настало літо. І як грім серед ясного (розповідь спеціально для сайту Цей День) неба – дзвінок мами.
— Доню, як там онуки? Я за ними скучила.
Ліза проковтнула смішок.
Так скучила, що на їхні дні народження не приїжджала й навіть подарунка їм не прислала.
— Усе гаразд, мамо, — відповіла Ліза.
— Я тут подумала, треба б їм відпочити. Давайте я їх на море звожу. Ти нам путівки оплати, а я їх там розважу…
Жінка похитала головою. Горбатого могила виправить…
— Дякую, матусю, але ми обійдемося без твоєї допомоги. Ми самі їдемо на своїй автівці в Одесу. Учотирьох.
— Правда? Так, давайте, я з вами. Ви там із чоловіком розважитеся, а я за дітками пригляну.
— Добре, — погодилася Ліза. — Тільки в нас уже немає грошей, тому тобі доведеться самій оплатити собі житло. І звісно ж докласти кошти за бензин.
— Так? Ну, я подумаю…
Чи варто казати, що мама Лізи більше не піднімала цієї теми.
