— Тамара Петрівна, там на дитячому майданчику якийсь незнайомий чоловік до вашої Наталоньки приставав.
— Що значить — приставав? Галя, що ти таке говориш? Де він? Хто?
— Звідки я знаю! Я до нього підійшла, хотіла запитати, хто він такий, а цей як стрибнув від мене, тільки п’яти заблищали.
— Не подобається мені це. Наталка! Донечко, підійди до мене!
П’ятирічна дівчинка із завзято стирчащими в різні боки косичками підбігла до Тамари і променисто посміхнулася їй.
— Мамо! Я там таких цуценят бачила!
Тамара напружено вдивлялася в обличчя дочки і намагалася зрозуміти, що за ситуація сталася на дитячому майданчику під час її відсутності.
Наталка виглядала як завжди, тільки ось материнське серце все одно було не на місці.
— Де ти бачила цуценят? Хто тобі їх показував?
Наталка з подивом подивилася на матір, потім знизала плечима:
— Ніхто не показував, я сама бачила. Їх там три штуки: два чорних, а один у білих плямах. Ходімо, я тобі покажу.
Тамара схопила дочку за руку і суворо запитала:
— Хто до тебе підходив? Якийсь дядько? Що він тобі говорив? Він до тебе чіплявся?
Обличчя п’ятирічної Наталі ще більше витягнулося від подиву.
— Мамо, ти що? У тебе нижня губа тремтить. Жоден дядько до мене не чіплявся, з чого ти взяла?
Просто підійшов милий чоловік і запитав мене, чи знаю я Тамару Петрівну Кузьміну.
Серце жінки затремтіло в грудях. Хто це міг бути? Невже він?
Інакше хто міг цікавитися нею, точно володіючи інформацією про те, як саме її звуть?
— Як він виглядав? Цей милий чоловік?
Але Наталка нічого не встигла відповісти матері, бо телефон Тамари завібрував у кишені.
Дзвонив її чоловік, і не відповісти на дзвінок чоловіка вона не могла.
— Так, коханий?
З голови ніяк не хотіла виходити думка про дивного «милого чоловіка», який зав’язав розмову з її п’ятирічною дочкою.
Говорити чоловікові про те, що якийсь незнайомець підходив до Наталі і намагався з нею заговорити, Тамара не збиралася, та й доньці суворо-суворо заборонила це робити.
— Щоб тато зайвий раз не хвилювався, — пояснила вона, а Наталка зайвих питань не задавала.
Всю ніч вона крутилася в ліжку, борючись із безсонням. Вранці прокинулася з жахливим головним болем і розбитістю, не було бажання щось робити і думати теж ні про що не хотілося.
Будь-який рух голови ставав причиною сильної мігрені, і Тамара вирішила, що день присвятить собі і не буде займатися домашніми справами або готуванням.
— Давай тоді сьогодні сходимо в ресторан, — запропонував їй чоловік, а Тамара з радістю погодилася.
Все ж її другий шлюб був так не схожий на попередні стосунки.
З Вадимом Тамара відчувала себе як за кам’яною стіною, намагалася не засмучувати чоловіка і отримувала у відповідь від нього любов і ласку.
— Прекрасна думка! — сказала вона і посміхнулася.
Настрій потроху поліпшувався, тільки ось, вийшовши з дому і сідаючи в машину, Тамара помітила на ганку сусіднього під’їзду підозріло знайому чоловічу постать.
Застигла на місці, чуючи, як б’ється в грудях серце, і намагаючись максимально напружити зір.
— Томочка, ну ти що? — пролунав з машини голос Вадима.
— Мамо, сідай! Ти куди там дивишся?
Тамара повільно сідала на пасажирське місце, а сама не зводила погляду з незнайомця, що стояв за десять метрів від їхнього автомобіля.
Машина рушила, а всередині у жінки залишилося неприємне відчуття. Ніби серце почало боліти, заважаючи дихати і ковтати.
У ресторані Тамара так і не змогла розслабитися, а коли Вадим вийшов з-за столика, щоб відповісти на телефонний дзвінок, від важких думок її відволік голосок Наталі.
— Мамо, а біля будинку я сьогодні знову бачила того милого чоловіка.
Тамара ледь стримала викрик. Подивилася на дочку, а потім остаточно усвідомила, що той чоловік, який сам особисто викреслив її зі свого життя більше десяти років тому, знову з’явився в її долі.
Думки про нього були важкими, тягучими, в них була суміш прекрасного і жахливого одночасно. І як тепер з цим усім жити?
— Ти бачила його ввечері? — машинально запитала Тамара у дочки, і Наталка кивнула.
— Так, коли ми їхали в машині. Він стояв біля сусіднього під’їзду і уважно дивився на нас.
Після вечері, присутність за якою виявилася майже непосильним тягарем, Тамара з полегшенням встала з-за столу і попрямувала до виходу.
Вадим, що йшов поруч, обережно взяв її за руку і тихо запитав:
— Що сталося, Тома? Ти сама не своя.
Вона до останнього хотіла мовчати, але не змогла. Занадто сильно Тамара кохала свого чоловіка для того, щоб приховувати від нього гнітючі її думки.
— Вадику, Андрій повернувся.
Чоловік зупинився, випустив зі своєї руки руку дружини і схвильовано подивився на неї:
— Андрій? Він дзвонив тобі?
— Мамо, а хто такий Андрій? — одразу втрутилася в розмову донька.
— Це мій… знайомий, — ухильно відповіла Тамара, а потім подивилася на чоловіка, — Він не дзвонив мені.
Вчора і сьогодні я бачила його біля нашого будинку. Це точно він.
Вадим нічого не відповів. Сіли в машину, поїхали в бік дому. Під’їжджаючи до під’їзду, Тамара зрозуміла, що зустріч з Андрієм все ж відбудеться.
Він стояв на ганку, вдивлявся в машини, що проїжджали, а потім побачив її.
— Ти права, — сказав Вадим, — Це, схоже, він. Знайшов тебе.
— Ти дозволиш мені з ним поговорити? — тремтячим голосом запитала Тамара, — Якщо ти проти, я не буду…
— Тома, — Вадим доторкнувся пальцями до її руки, — Це твій син. Я не можу заборонити тобі спілкуватися з ним.
Тамара кивнула, а потім обернулася назад і побачила сплячу на задньому сидінні дочку.
Вадим все зрозумів без зайвих слів і, слабо посміхнувшись, сказав:
— Ти йди, а ми з Наталею зробимо пару кіл по району. Вона спить, не бачу сенсу зараз її будити.
Тамара із вдячністю подивилася на чоловіка, а потім вийшла з машини. Підійшла до Андрія, вдивляючись у його обличчя.
Вони не бачилися більше десяти років, і за цей час син, зрозуміло, дуже сильно змінився.
На обличчі виднілися ледь помітні зморшки, волосся стало рідшим, та й сам вираз обличчя молодого чоловіка дуже сильно змінився.
У погляді більше не було лютої ненависті і злості.
— Привіт, — сказала Тамара першою, а Андрій ледь помітно кивнув їй.
— Я тебе шукав, — відповів він, — хотів поговорити. А потім дізнався про те, що ти не тільки примудрилася вийти заміж за Вадима, але ще й народила йому дочку.
Голос сина став жорстким, і Тамара зрозуміла, що Андрій не змінився. Зовнішні зміни були, а ось всередині він залишився тим самим.
Егоїстом до мозку і кісток, вічно ображеним на життя і на людей, що його оточували.
— Ти прийшов для того, щоб висловити своє «фі»? — запитала Тамара, вирішивши, що теж не буде церемонитися із сином, — Мені це нецікаво.
— Взагалі-то я твій син, — відгукнувся Андрій, — Не запросиш мене до себе додому? У ваше з Вадимом затишне сімейне гніздечко?
Інша мати на місці Тамари, можливо, так би і зробила, але, знаючи свого сина, жінка вирішила відмовитися від цієї думки.
— Ти не налаштований на спокійну розмову, тому немає сенсу підніматися в квартиру.
Навіщо ти мене шукав? Десять років жив спокійно, ну і щасливо, я так думаю?
Їхня остання розмова відбулася більше десяти років тому. Того вечора двадцятирічний Андрій повернувся додому, зібрав свої речі і повідомив матері про те, що йде з дому.
Ображений на Тамару за те, що вона подала на розлучення з його батьком, Андрій був категоричний і слухати виправдання матері не захотів.
— Ти зруйнувала нашу сім’ю, — сказав син, блискаючи очима, — Через тебе батько спився, а у діда стався інсульт.
Не хочу перебувати з тобою в одному місці. Я більше не хочу тебе знати. Ти для мене не існуєш!
Тамара в жаху слухала свого сина. Єдиної і гаряче коханої дитини, такої рідної і найближчої людини, яка заявила їй про те, що для нього вона зникла…
Слова Андрія були грубими, злими, наповненими ненавистю і образою.
Тепер він знову з’явився в її житті. Де перебував Андрій і як жив останні десять років, Тамара не знала.
Він не дзвонив їй, не приїжджав, а дізнаватися від когось про долю не було можливості.
Колишній чоловік Тамари пішов у засвіти через пів року після зникнення Андрія, а зі своїми друзями і родичами він перестав спілкуватися.
Виходило так, ніби знакла не Тамара для сина, а він для всіх.
— Я не був щасливий. Жодної хвилини після того, як я дізнався про те, що ти зраджувала батькові з його найкращим другом.
— Ти чув думку тільки однієї сторони, — заперечила Тамара, — зі мною ти не спілкувався, ти навіть не спробував вислухати мене. Навіщо ти зараз прийшов до мене?
Андрій посміхнувся, його посмішка була злою і нахабною.
— Мені потрібні гроші.
Тамара відчула огиду до всього, що відбувалося. Чомусь ні жалю до Андрія, ні радості від зустрічі із сином вона не відчувала.
Всередині збурилася тільки огида, така ж сильна, як та, яку Тамара відчувала до батька Андрія.
З Петром Тамара прожила майже двадцять років. Вийшла заміж з великого кохання, це кохання було взаємним, а життя з Петром здавалося їй щасливим і наповненим.
Такою вона була рівно до того моменту, як Петро змінився. Почав змінюватися поступово, з роками перетворюючись з люблячого чоловіка на справжнього монстра.
Вперше Петро підняв руку на Тамару, коли Андрію було вже сім років. Тоді сина не було вдома, та й після того, як побиття дружини стало нормою, Петро завжди діяв за відсутності сина.
Для Андрія тато залишався найкращим, найулюбленішим, справжнім чоловіком, а для Тамари він став банальним домашнім тираном.
До агресії додалася пристрасть до напоїв, і тоді напади ненависті до дружини та акти насильства по відношенню до неї стали траплятися частіше і відрізнялися особливою безжальністю.
Тамара робила все можливе для того, щоб зберегти сім’ю. Терпіла чоловіка, його жорстокість, ховала синці від знайомих і колег, зберігала в таємниці від сина справжній стан справ у родині.
Але одного разу просто не витримала. Після чергового нападу агресії, коли Петро схопився за ніж, Тамара втекла з дому і опинилася в будинку Вадима.
Будучи найкращим другом Петра, Вадим знав про те, що той піднімає руку на дружину і зловживає.
Він намагався допомогти другові, але Петро від допомоги відхрещувався, вважаючи, що у нього все добре.
По суті, Вадим був єдиною людиною, яка знала правду про те, що відбувалося між Тамарою і Петром.
Коли вона прибігла до його будинку, налякана і заплакана, він твердо сказав їй про те, що потрібно поставити крапку в цих стосунках.
— Він не зміниться, ти ж знаєш, — сказав Вадим, а Тамара, тільки спробувавши заперечити другові, так і не зробила цього.
Ну скільки вона сама себе переконувала в тому, що рано чи пізно Петро зміниться, зрозуміє, що робить помилку, так поступаючи з дружиною, але нічого не відбувалося, навпаки, ставало тільки гірше.
І Тамара зважилася. Зібрала речі і пішла від Петра. Переїхала до матері, а після її від’їзду Петро ще більше став прикладатися до пляшки.
Андрій залишався з батьком, слухав його скарги на Тамару і насичувався негативом щодо матері.
Петро поїхав в інше місто, нібито для того, щоб залікувати душевні рани і почати нове життя, а Тамара переїхала в їхню спільну квартиру.
Подала на розлучення, а потім вже Андрій звинуватив у розвалі сім’ї матір, зібрав речі і пішов з дому.
З Вадимом стосунки у Тамари переросли з дружніх у романтичні лише через два роки після розлучення з Петром.
До цього моменту Вадим обережно доглядав за жінкою, яка йому подобалася, і ні на чому не наполягав.
— Я розумію, що ти боїшся повторення, — говорив він, — Але повір мені, цього не станеться.
Вони одружилися, а через три роки народилася дочка Наталка.
Тамарі було вже сорок п’ять років, коли у неї народилася друга дитина, але вона хотіла малюка, бо розуміла, що з єдиним сином стосунки так і не налагодяться.
І ось він повернувся. Стояв перед матір’ю, нахабно посміхаючись і вимагаючи грошей.
Говорив щось про борги, про важке життя, про те, що батько після того, як пішов з життя, нічого йому не залишив.
— Це все через тебе, — сказав він матері, — Якби ти не кинула батька, всі і далі залишалися б щасливими.
Тамара не стала говорити синові про те, що насправді відбувалося в їхніх з Петром стосунках.
Нехай для Андрія батько залишиться хорошим, ідеальним, правильним.
Все одно нічого довести синові вона не зможе, та й не хотілося Тамарі ворушити минуле.
— Ти даси мені грошей? — вимогливо запитав Андрій, — Все ж я багато років тебе не турбував, жив сам, борсався як міг.
— Ти сам прийняв таке рішення, — відповіла Тамара, — Я не наполягала на твоєму відході і ні в чому ніколи не обмежувала тебе.
— Зруйнувала сім’ю, а тепер вдаєш із себе ідеальну матусю? — хмикнув Андрій, — Вийшла заміж за друга батька.
Під старість років народила собі дочку, щоб міцніше прив’язати Вадима до себе? Ви живете непогано, у чому проблема допомогти мені, твоєму синові?
Тамара підняла очі і подивилася на Андрія. Зараз він був точною копією свого батька, того самого монстра, чия присутність отруювала Тамарі життя багато років.
— Я перестала існувати для тебе десять років тому, — холодно відповіла вона, — Нехай так і залишається. Іди, Андрій, і більше ніколи не з’являйся в моєму житті.
Чоловік з ненавистю дивився на матір, ледь стримуючи себе, як колись на самому початку стримував себе Петро.
— Ненавиджу тебе, — процідив він, — Краще б не стало тебе, а не батька.
Тамара відчула холодок, що пробіг по спині, але стримано кивнула:
— Можливо, тільки ось сталося інакше. І ти не в силах змінити минуле. Іди.
Дивлячись услід синові, що віддалявся, Тамара знову з подивом зрозуміла, що не відчуває ніяких почуттів.
Напевно, тому що як мати свого єдиного сина вона і справді перестала існувати…
