— Мамо, а тебе не бентежить, що твій син взагалі залишився без житла? І що у нього своя сім’я, у якої свої потреби?.. — зітхнув Максим.
— Ти ж не на вулиці живеш! І ти чоловік — сам собі на житло заробиш! — обурилася жінка…
…Олені здалося трохи дивним, що до 30 років такий чудовий чоловік, як Максим, — симпатичний, чарівний, добрий, керівник відділу продажів у транспортній компанії — все ще не був одружений.
Але, з іншого боку, вона до своїх 26 років теж жодного разу не була заміжня. Тож, можливо, вони просто чекали одне на одного, щоб по-справжньому покохати і створити сім’ю.
Ситуація певною мірою прояснилася через пів року після їхнього знайомства, коли Максим запросив її на вечерю до себе додому, щоб представити родичам, точніше, родичкам.
Він жив у трикімнатній квартирі з матір’ю Регіною Марківною, сестрою Алісою та її дворічною дочкою Міланою.
— Сподіваюся, мій син зробив правильний вибір, — багатозначно промовила майбутня свекруха. — Він у нас чоловік добре вихований і дуже відповідальний.
Привчений піклуватися про свою сім’ю. Сподіваюся, нічого не зміниться і так все й залишиться.
— Ну, і я не якась там безвідповідальна, легковажна дівчина, якщо ви на це натякаєте, — не зніяковіла Олена. — У мене хороша посада, відповідна зарплата і своя двокімнатна квартира.
— Це чудово. І сподіваюся, що ми один одного правильно зрозуміли і зможемо порозумітися й надалі, — відповіла Регіна Марківна, переглянувшись з дочкою.
Аліса в розмові не брала участі, хоча на наречену брата поглядала з цікавістю і навіть з якимось занепокоєнням.
Мабуть, довірила оцінку Олени матері, яка в родині завжди була головною.
Максим розповідав, що їхню сім’ю завжди забезпечував батько, якого не стало, ледь син встиг закінчити інститут.
Після цього годувальником став Максим. Мати все життя працювала у відділі кадрів рядовим співробітником і отримувала небагато.
Сестра, здавалося, взагалі працювати й не збиралася, хоча з горем навпіл і закінчила вуз.
— Аліса у нас заміж хоче вдало вийти, — поділився Максим. — Тільки ось поки не вийшло.
— А де батько Мілани? — поцікавилася Олена.
— Це дуже сумна історія, — важко зітхнув наречений. — Вона ще в інституті почала зустрічатися з багатим нареченим, у якого був тільки один недолік — дружина.
Два роки він говорив Алісі, що кохає її і скоро розлучиться, але все йому якось не було коли кинути дружину.
Сестра, думаю, з подачі матері, вирішила його підштовхнути до рішення і обзавелась дитинкою…
— І що?
— Та нічого хорошого. Коханець зажадав, щоб вона позбулася дитини. Аліса в сльози — це наша дитина, не можу, давай одружимося.
Він відмовився. Вона прийшла до дружини. Загалом, був грандіозний скандал. Виявилося, що сам коханець голий як сокіл, і навіть директор він у фірмі тестя.
Дружина його пробачила і відвезла в інше місто, а сестра залишилася з донькою, бо поки всі ці розбірки відбувалися, термін для зриву вийшов.
— Так на аліменти ж можна подати…
— Все зробили: і батьківство довели, і аліменти отримали… розміром у шість тисяч, оскільки така ось офіційна зарплата у татуся, — розвів руками Максим. — Він свою дочку навіть жодного разу не захотів побачити.
«Яке насичене життя у жінки 24 років, подумала Олена. — Не те, що у неї: навчання, робота, кар’єра.
І тепер зрозуміло, на що натякала майбутня свекруха — Максим фактично утримує родичок, і якась там невістка може зіпсувати їм життя в даному випадку».
Втім, вона не якась там і твердо має намір створити з Максимом міцну сім’ю. Та й він того ж хоче, а з бажаннями свекрухи і зовиці доведеться розбиратися.
Звичайно, після весілля Максим переїхав до неї — Олена зовсім не мріяла жити зі свекрухою.
Втім, про це навіть не йшлося, навпаки, у Регіни Марківни виникла геніальна ідея.
— Я вирішила продати нашу квартиру і купити дві — собі та Алісі з Міланою, — заявила свекруха на екстрено організованій сімейній вечері. — Ось так!
Моїй дочці потрібно влаштовувати особисте життя. Не в одній же квартирі з матір’ю це робити, — вона вичікуючи подивилася на сина.
— Чудово, — незворушно сказав Максим. — Займайтеся, з переїздом я допоможу.
Олена мовчала, дивлячись, як змінюється обличчя Регіни Марківни.
— Взагалі-то, я розраховувала на ще деяку допомогу від тебе, — помовчавши, звернулася вона до сина. — Ти ж розумієш, що на дві нормальні квартири нам не вистачить? Я розраховувала оформити на тебе іпотеку…
— Мамо, а тебе не бентежить, що твій син взагалі залишився без житла? І що у нього своя сім’я, у якої свої потреби?.. — зітхнув Максим.
— Ти ж не на вулиці живеш! І ти чоловік — сам собі на житло заробиш! — обурилася жінка. — І взагалі, після відходу тата ти повинен нам якось допомогти, підтримати.
Вона демонстративно схлипнула і промокнула серветкою сухі очі.
— Так все, — підвівся з-за столу Максим. — Я вже сказав, чим можу допомогти. Тож, звертайтеся.
— Синку, як ти змінився! Раніше тобі й на думку б не спало відмовляти матері! — від обурення Регіна Марківна навіть підвищила голос, що робила вкрай рідко. — Це все вона, так?!
Це вона тебе проти сім’ї налаштовує?! — свекруха тицьнула пальцем у бік невістки.
Олена не стала чекати продовження скандалу — підвелася, спокійно попрощалася і попрямувала до виходу.
Максим пішов за нею, не звертаючи уваги на вигуки матері і здивоване мовчання сестри.
Вони не знали, що після тієї першої вечері Олена і Максим серйозно поговорили і вирішили, що у них своя сім’я.
І допомагати родичам вони, звичайно, будуть, але не на шкоду своїм інтересам.
— Ти якось швидко зі мною погодився, — трохи здивувалася тоді Олена.
— Знаєш, мені давно вже говорили, та я й сам це розумів, що мати з сестрою просто сидять у мене на шиї…
Але мені ж все одно було більше нікуди гроші витрачати, та й почуття відповідальності не давало спокою. А тепер у мене є ти, — посміхнувся Максим і ніжно її обійняв.
Втім, зовсім без утримання родичок він не залишив — регулярно купував на їх прохання продукти, ліки, одяг і взуття для племінниці.
Після скандалу через квартиру Регіна Марківна з сином розмовляти перестала, а ось з проханнями в повідомленнях продовжувала звертатися.
Максим їх беззаперечно виконував, але трохи не так, як раніше.
— Олена, — голос свекрухи дзвенів від обурення, коли вона зателефонувала через пів години після того, як подружжя відвезло родичкам чергові покупки. — Що відбувається? Коли ти вже заспокоїшся?!
— Про що ви?
— Я просила купити Мілані хороші черевики! Хороші! Я навіть вам посилання надіслала на потрібне взуття! А це що??
— Регіна Марківна, ці черевики дуже хороші, зручні, моя подруга такі своїм дітям купувала…
— Де?! На розпродажі?! Це її справа, а моя онука…
— Вашій онучці в три роки зовсім не обов’язково купувати черевики в салоні елітного взуття.
Та ще й за ціною літака! — неввічливо обірвала свекруху Олена. — Втім, ви можете купувати для неї взуття за будь-якою ціною, але тільки за свої гроші.
— Це не тобі вирішувати!
— Ви помиляєтеся. Гроші з нашого бюджету, тому ми з Максимом вирішуємо, як їх витрачати.
— Та ти!.. Та я…
— Все, Регіна Марківна, якщо взуття не підійшло за розміром, ми повернемо його або обміняємо. Це так?
— Ні, але…
— Усього доброго тоді.
Поклавши слухавку, Олена похитала головою. Свекруха, все ще зображуючи ображену матір, Максиму дзвонити не стала, але й від невістки нічого не домоглася.
До чого все це? Краще б донечку на роботу відправила…
Три місяці родичі не зверталися до них за допомогою, а потім Регіна Марківна раптом зателефонувала синові і, попросивши його увімкнути гучний зв’язок, заявила:
«Хочу, щоб ви знали — ваша допомога нам більше не потрібна. Я продала квартиру і дачу і купила «двокімнатку» собі і «однокімнатку» Алісі. Ти, Максим, від мене нічого не отримаєш».
Подружжя тільки переглянулося, але відреагувати ніяк не встигло, бо Регіна Марківна кинула слухавку.
— Як думаєш, чи не обдурили їх там? — звернулася Олена до чоловіка. — Щось все швидко сталося.
— Не думаю. Мама у мене далеко не дурепа, та й напевно дядька Женю залучала до цього процесу, а він юрист спритний, — байдуже відповів Максим.
— Добре, якщо так. Тільки радісну новину нам повідомляти, схоже, нікому.
— Нічого, дізнаються потім.
Подружжя чекало на дитину, і Олені, насправді, повідомляти про це свекрусі зовсім не хотілося…
Вона бачила, що чоловік переживає через розлад з матір’ю і сестрою, та й за Міланою сумує.
Але на її пропозицію поїхати помиритися Максим негативно похитав головою:
— Якщо зараз поступимося, вони нічого не зрозуміють і жити нормально нам не дадуть тоді.
До пологів Олені залишався місяць. Подружжя з родичками не спілкувалося, хоча Максим щомісяця переказував на картку матері невелику суму.
Гроші не поверталися, але й подяк не надходило. Як раптом…
— Максиме, синку! Врятуй, допоможи! — буквально ридала в трубку мати, нічого толком не пояснюючи.
— Я зараз приїду. Надішли адресу, де ти.
Максим перелякався: не інакше щось з Алісою або Міланою — більше ні через кого мати б так переживати не стала.
Як не вмовляв він Олену залишитися вдома, вона поїхала з ним, і не дарма — змогла заспокоїти племінницю, яку перелякала істерика бабусі та матері.
А істерити було від чого…
Виявилося, що пару місяців тому Аліса познайомилася з «дуже гідним чоловіком».
Справа йшла до весілля, і в ейфорії від майбутніх змін у її житті і, звичайно ж, потопаючи в морі кохання, Аліса повірила в казкові обіцянки нареченого.
«Гідний» дуже хотів заробити на шикарне весілля і просторе житло, але для цього йому було необхідно шістсот тисяч гривень, щоб вдало їх вкласти.
А де їх взяти? Якщо тільки квартиру нареченої продати? Звичайно, Алісочка погодилася з коханим — адже він старається для них, для їхньої сім’ї!
Загалом, «гідний» зник разом з грошима від продажу квартири.
— Мамо, ти мене дивуєш, — похмуро промовив Максим. — Як ти могла таке допустити?
— Та я нічого не знала! — завила Регіна Марківна. — Аліса сказала, що вони затіяли ремонт і поки поживуть у мене, а потім вже було пізно.
— Я взагалі не припускав, що ти, така раціональна, оформиш квартиру на Алісу.
— Я вирішила, що у моєї дочки має бути своє житло, щоб чоловіки знали, що вона не якась жебрачка!
— Твій план вдався.
Весь цей час заплакана Аліса мовчки дивилася у вікно. Олена іноді взагалі сумнівалася, що зовиця може говорити і якось висловлювати свої думки і бажання.
Мабуть, Аліса звикла, що все за неї вирішує мати, і тільки іноді рішення приймає вона сама — чомусь невдало.
Коли Регіна Марківна, напившись заспокійливого, перестала плакати і голосити, вона нарешті звернула увагу на невістку:
— Ти що при надії?
— На мою думку, це очевидно, мамо, — втомлено сказав Максим. — Ти зовсім скоро станеш бабусею.
— Тільки цього нам не вистачало, — закотила очі його мати. — Ну чому? Чому всі негаразди на нас посипалися одночасно?!
Цього Олена вже не могла витримати — мовчки попрямувала до виходу.
Нервувати через чергову «трагедію» свекрухи і ризикувати здоров’ям свого сина вона не збиралася.
— Мамо, ти вже взагалі… — Максим швидко вийшов слідом за дружиною.
У поліції заяву від них прийняли тільки завдяки настановам юриста дяді Жені, і неохоче пообіцяли розібратися.
При цьому непрозоро натякнули, що оскільки Аліса гроші віддала добровільно, «гідного» шукати і не будуть.
З Регіною Марківною Олена припинила будь-яке спілкування і на дзвінки та повідомлення не реагувала — навіщо взагалі свекруха дзвонила, щоб сказати чергову гидоту?
У встановлений термін Олена народила здорового хлопчика, якого бабусі і тітці ніхто навіть не показав — та вони й не цікавилися малюком.
Максим з матір’ю спілкується рідко і неохоче, допомагати родичкам матеріально він перестав. Та чи надовго?
