— Мамо, Галина — дружина мого батька. Вони одружені вже дев’ять років. У них нормальна сім’я, і вона не винна в тому, що ви розлучилися.
Ти сама подала заяву, ти сама кричала, що не можеш його бачити.
— Я його лякала! — вигукнула Олена Степанівна. — Я хотіла, щоб він зрозумів, кого втрачає!…
… — Ти тільки поглянь на неї! Поглянь, Ларисо! Вона ж у об’єктив не влізає! — Олена Степанівна з силою тицьнула пальцем у екран смартфона. — Напиши їй. Прямо зараз напиши!
— Мамо, я цього не робитиму, — тихо, але твердо промовила Лариса. — Ми це вже обговорювали. Сто разів!
Олена Степанівна різко випрямилася.
— Ось як… Рідна дочка сумнівається, чи треба поставити на місце цю… Цю розлучницю!
Та будь-яка інша на твоєму місці не тільки б коментарі під кожною фотографією накидала, вона б усіх друзів і знайомих підключила!
Ми б їй таке веселе життя влаштували в цих інтернетах, що вона б побоялася ніс із дому висунути!
— Вона не розлучниця, мамо. Припини.
— Ах, ось як?! Тепер вона у нас свята? А я, значить, так, просто повз проходила? Десять років я живу одна, Ларисо!
Десять років я ковтаю сльози, поки твій батько їздить на морях з цією… бочкою в купальнику!
Подивися, який у неї живіт. Напиши їй: «Галино, у вашому віці носити такі купальники — це злочин!». Давай, я продиктую.
— Мамо, Галина — дружина мого батька. Вони одружені дев’ять років. У них нормальна сім’я, і вона не винна в тому, що ви розлучилися.
Ти сама подала заяву, ти сама кричала, що бачити його не можеш.
— Я його лякала! — вигукнула Олена Степанівна. — Я хотіла, щоб він зрозумів, кого втрачає! Щоб він приповз на колінах, як завжди робив!
А він? Що зробив твій благородний татусь? Сказав: «Добре, Олена, я не проти». І пішов! До брата в однокімнатну!
— Він просто втомився вибачатися за те, чого не робив, — Лариса встала. — Мені час, мамо. Дитину з садочка треба забирати.
— Іди, звичайно… Іди до своєї родини. А я тут посиджу… Ти вся в батька! Така ж невдячна егоїстка!
Адже я просто прошу крапельку моральної підтримки… Невже пара коментарів у соцмережах — це така велика ціна за мій спокій?
Лариса пропустила цю уїдливість повз вуха.
***
Чоловік бавився з доньками у вітальні, у квартирі стояв запах печеної курки — Паша навіть встиг приготувати вечерю.
Лариса роздягла старшу, переодяглася сама. І тільки-но сіла на диван, як телефон у кишені завибрирував.
«Лара, я знайшла її нове фото з відпустки! Вони на морі були. Подивися, який жах!
Вона виставила свої ноги з целюлітом на загальний огляд. Я чекаю. Напиши їй, що в її віці пора носити парео, а не ганьбитися.
І нехай Соня з Катею теж щось таке напишуть, їм корисно знати, хто зруйнував нашу сім’ю».
Апетит у Лариси несподівано зник.
— Мила, ти чого завмерла? Їжа холоне, — Паша присів перед нею навпочіпки. — Мама знову лютує?
— Вона тепер хоче, щоб і дівчатка в усьому цьому брали участь. Уявляєш? Нашим дочкам, шести та восьми років, бабуся пропонує писати гидоти чужій жінці в інтернеті!
Павло відсунувся, його обличчя похмурніло. Він взяв телефон дружини, швидко пробіг очима повідомлення і кинув його назад на стіл.
— Ларо, це якась одержимість. Ти розумієш, що вона калічить їхню психіку?
Для них Галина — просто дружина дідуся, яка завжди дарує гарні подарунки й пече смачне печиво. Навіщо їм втовкмачувати в голову цю гидоту?
— Я їй кажу, що не граю в ці ігри. А вона… — Лариса схлипнула. — Вона каже, що я зрадниця.
Що комфорт матері має бути для мене важливішим за будь-які там «високі принципи».
Вона й справді вірить, що якщо я напишу Галині «ти товста», їй стане легше.
— Їй не стане легше, — відрізав Павло. — Ти ж сама це розумієш. Завтра вона вимагатиме, щоб ти поїхала і плеснула тій жінці в обличчя зеленкою, або чимось страшнішим. Кохана, ти повинна це припинити!
Лариса зітхнула:
— Ти ж знаєш, який у неї характер — вона відразу починає імітувати серцевий напад, кричати, що тато кинув її, пішов.
— Так він не пішов, вона сама його виставила! — Павло підвищив голос. — Ми ж сто разів це обговорювали.
Сергій Борисович — золота людина, скільки він терпів її витівки? П’ятнадцять років? Двадцять?
— Двадцять два роки, — тихо поправила Лариса. — Він завжди мовчав. Вона кричить — він мовчить.
Вона викидає його речі у вікно — він спускається, збирає їх і йде до брата ночувати. А потім повертається з квітами і просить вибачення.
Тільки я досі не знаю, за що він вибачався. Напевно, просто за те, що він існує і не відповідає її ідеалу…
— В тому і проблема. І коли він один раз, всього один раз у житті сказав: «Гаразд, давай розлучатися», вона досі не може йому цього пробачити.
Вона ж думала, що він знову приповзе, а він взяв і почав жити по-справжньому.
Лариса чоловікові заперечити не змогла. Та й чого заперечувати, якщо він правий?
***
Наступного ранку жінка вирішила зателефонувати батькові.
Вони спілкувалися часто, але намагалися не торкатися в розмовах їхнього спільного минулого.
— Алло, тату? Привіт. Як ти?
— Ларисо, донечко! Привіт, рідна! — зрадів Сергій Борисович. — Та ми ось з Галею на дачу зібралися, троянди вкривати на зиму.
Вона там цілу плантацію розвела, уявляєш? Сміється, каже, буде у нас свій розарій, як в англійському маєтку.
— Це чудово, тату. Передай їй привіт.
— Обов’язково. А в тебе що? Голос якийсь… пригнічений. Знову мати руки викручує?
Лариса завагалася.
— Та щось таке, тату. Вона переживає. Ніяк не може заспокоїтися через вашу відпустку. Вона побачила фотографії в мережі, і…
— Лариса, я не можу закрити профіль, — нарешті сказав він. — У мене там колеги, колишні колеги по роботі. Та й не хочу я ховатися, навіщо?
Ми з Галею нічого поганого не робимо, ми просто живемо. Чому твоя мати досі вважає, що має право контролювати мене? Десять років минуло, як ми розлучилися!
— Вона вважає, що ти в неї «вкрав» найкращі роки. І що твоє щастя зараз — це образа.
— То хто їй заважає не бути самотньою? Вона ж приваблива жінка, розумна. Але ж до неї підійти страшно — відразу починаються претензії. Знаєш, чому я тоді пішов до брата?
— Чому?
— Тому що того вечора вона сказала, що я ніщо… нікчема, який без неї навіть черевики правильно зав’язати не зможе.
І що якщо я піду, то залишусь навіки в канаві вже через тиждень. І я раптом зрозумів… Я зрозумів, що краще в канаві, ніж ось так…
А коли я зустрів Галю, я зрозумів, що я й не жив ще толком. Прозябав…
— Я розумію, тату. Справді, розумію.
— Ти не слухай її, донько. І дітей не давай в образу. Якщо вона почне їх налаштовувати — припиняй це одразу. Це я тобі як батько кажу. Я довго терпів, і бачиш, до чого це призвело? Вона вирішила, що так можна з усіма.
Лариса розмовляла з батьком, коли у двері подзвонили. Вона швидко попрощалася і пішла відчиняти.
— Мамо? А ти чого без попередження?
— А що, матері вже й до дочки зайти не можна? — Олена Степанівна увірвалася до передпокою. — Що за запах у тебе в коридорі, Ларисо.
Знову часу не вистачає прибрати як слід?Попроси б Павла допомогти, а то він у тебе тільки на дивані сидіти вміє!
— Паша працює, мамо. І він мені допомагає у всьому. Навіщо ти прийшла?
— Принесла дівчатам солодощі. І… ти написала?
— Ні, мамо. І не напишу. Прошу тебе, давай закриємо цю тему. Ми зараз будемо обідати, сідай з нами. Тільки прошу тебе: не заводь розмови про Галину і тата.
— Знову умови! — Олена Степанівна ефектно притиснула долоню до чомусь правого боку грудей. — А ти знаєш, що ця твоя Галина сьогодні виклала?
Вони на сніданок бутерброди з ікрою їдять! Натякає, що вони багатії, а я тут копійки рахую!?
Лариса почала дратуватися:
— Мамо, припини! У тебе чудова пенсія, я тобі допомагаю, батько залишив тобі квартиру і дачу. Припини нарешті жалітися!
— Квартиру він залишив! — скрикнула мати. — Цю конуру в спальному районі? А сам живе в заміському будинку, і теж має дачу!Лариса, ти просто не розумієш масштабу трагедії.
Ця жінка — паразит, вона присмокталася до нього і ніяк відчепитися не хоче! З твого татуся я людину зробила! Я! Чому це вона вершки збирає?
На шум вискочила дочка Лариси, Катя.
— Бабусю, привіт! О, цукерки!
Олена Степанівна одразу ж змінилася — вона присіла перед онукою і широко посміхнулася.
— Катреся, моє золотко! А хочеш, ми з тобою пограємо в одну цікаву гру? Пам’ятаєш, я тобі показувала тітку на картинці? Ту, яка дідуся забрала?
Лариса відчула, як земля зникає з-під ніг.
— Мамо, не смій, — просичала вона, зробивши крок уперед.
— Та годі тобі, Ларочко, дитина має знати правду, — відмахнулася мати, продовжуючи ласкаво розмовляти з Катею. — Катенько, ми зараз візьмемо планшет і напишемо цій тітці, що вона…
— Мамо, забирайся звідси!
Катя злякано притиснулася до стіни, мати повільно підвелася.
— Що ти сказала? — прошепотіла вона.
— Я сказала: йди. Негайно! Забирай свої цукерки й йди. Ти вже давно перейшла всі мислимі й немислимі межі!
Можеш ненавидіти батька, можеш ненавидіти мене, але втягувати своїм дітей у все це я не дозволю!
— Ти виганяєш матір? Через цю… корову?
— Ти живеш минулим, яке сама ж і зруйнувала. Тобі подобається бути нещасною, тобі подобається бути жертвою!
Подивіться на мене, я така бідна-нещасна! Та ти й мені, й батькові стільки нервів попсувала!
Чому ти вирішила, що ми всі тобі винні? Звідки ти взяла, що світ обертається тільки навколо тебе однієї? Іди, я сказала!
Олена Степанівна схопила свою сумку.
— Ти ще пошкодуєш про це, Лариска! Коли я на той світ піду від інфаркту, може вже скоро, ти будеш стояти біля моєї труни і згадувати кожне своє слово! Щоб ти пропала!
Вона вискочила з квартири, а Катя підійшла до матері і тихо запитала:
— Мамо, а чому бабуся така зла? Та тітка на фото справді погана?
Лариса обійняла доньку, притискаючи її до себе.
— Ні, сонечко. Тітка хороша. І дідусь хороший. Нікого не слухай…
Увечері, коли діти заснули, Лариса довго сиділа на кухні з чоловіком.
— Знаєш, — сказав він, коли Лариса закінчила розповідь. — Я сьогодні читав статтю одного психіатра…
Він пише, що така зацикленість на помсті в літньому віці — це часто передвісник деменції. Мозок ніби починає нескінченно прокручувати старі травми…
— Мені страшно, Пашо, — зізналася Лариса. — Якщо вона зараз така, то що буде далі?
Чоловік знизав плечима.
***
Минув тиждень, мати не дзвонила. Вона не відправилась на той світ від інфаркту, як обіцяла, але заблокувала Ларису в усіх месенджерах і розгорнула бурхливу діяльність на сторінці Галини.
Лариса бачила десятки коментарів з різних акаунтів.
— Стара товстуха!
— Руйнівниця сімей!
— Подивися на свої повіки — на щоках висять!
Галина не відповідала, вона просто постійно їх видаляла, продовжуючи викладати фотографії осіннього саду та усміхненого чоловіка.
Лариса прекрасно знала характер матері — вона розуміла, що мати назавжди розірвала з нею всі контакти.
Їй самій було соромно в цьому зізнатися, але… Стало легше. Ларисі не хотілося бути «спільницею» матері.
