— Мамо, ми з Машею хочемо з’їхатися.
Ірина Михайлівна завмерла. Благо, вона в цей момент мила посуд, і її син Руслан не міг побачити її переляканий вираз обличчя.
— З’їхатися? Що це ви раптом вирішили?
— Та чому, раптом? — розсміявся Руслан. — Ми вже вісім місяців зустрічаємося, пора переходити до нового етапу наших стосунків.
Ірина Михайлівна вимкнула воду, витерла руки і повернулася до сина, натягнувши на обличчя посмішку.
— Навіщо поспішати? Ось вирішите одружитися, тоді й з’їжджайтеся.
— Та я думаю, і це не за горами. Напевно, скоро зроблю Маші пропозицію.
Ірина Михайлівна зробила глибокий вдих. Як би не зомліти від цієї новини?
Маша, дівчина Руслана, їй не подобалася. Якась вона не господарська, про себе все думає. Вічно вона то на манікюр, то в салон на стрижку йде.
І як вона буде піклуватися про сина Ірини Михайлівни? Вона ж, можливо, навіть готувати не вміє! А Руслан звик до хорошої, смачної їжі.
— І де ви збираєтеся жити? — запитала жінка.
— Ну, знімати, напевно, будемо.
— А навіщо знімати? Живіть зі мною!
— А ти не будеш проти?
— Та що ти, синку! Я тільки за!
Ірина Михайлівна і справді хотіла, щоб молоді жили з нею. Так вона хоч зможе простежити за сином, може, чогось і цю Машу навчить.
Руслану було двадцять чотири роки. Але для своєї мами він досі був маленьким хлопчиком.
Вона все для нього робила: прала його речі, прасувала все, аж до шкарпеток. Вранці вскакувала раніше, щоб приготувати синочку сніданок.
Ніколи не змушувала його щось робити по дому, адже це не чоловіча справа.
А ще Ірина Михайлівна знала всі звички свого сина.
Наприклад, що він не їсть цибулю, тому вона нікуди її не додавала. Знала, що він любить свіжу постіль, тому через день міняла йому білизну.
А ще те, що він не любить лимонний аромат, тому Ірина Михайлівна ретельно стежила, щоб гель для душу або засіб для миття посуду ні в якому разі не пахли лимоном.
Також вона знала, що перед телевізором Руслан любить їсти чіпси або попкорн. Тому завжди закуповувала снеки, щоб синок не засмутився.
І як ось такого хлопчика передати в руки безладною дівчині? Треба як мінімум її підготувати, всьому навчити.
Маша не дуже зраділа, коли Руслан запропонував жити з його мамою.
— Може, ми просто квартиру знімемо?
— Уяви, скільки ми грошей будемо віддавати? Краще підкопимо, у відпустку злітаємо.
Та й тобі буде простіше: мама любить готувати, не потрібно буде біля плити постійно стояти.
Маша, і так не збиралася постійно біля плити стояти. Вона вважала, що раз вона теж працює, то і всі обов’язки по дому лягають на двох. Тому, і їжу готувати вони будуть по черзі.
Але зараз вона не стала сперечатися. Дівчина думала над пропозицією коханого чоловіка.
Коли Руслан запропонував з’їхатися, Маша зраділа. Вона втомилася жити з батьками, та й хотілося вже засинати і прокидатися з коханим чоловіком.
Але тепер плани змінилися. Маша і Руслан не будуть удвох, там ще буде мама Руслана, яку Маша недолюблювала.
Жінка нічого поганого їй не зробила, але й нічого хорошого.
Коли Маша вперше прийшла в гості, Ірина Михайлівна обійняла синочка, забрала у нього куртку, цікавлячись, як пройшов його день.
А Маша весь цей час стояла, відчуваючи себе зайвою. І лише через деякий час Ірина Михайлівна привіталася з дівчиною сина, але якось мимохідь, немов вона не заслуговувала її уваги.
І так було завжди. Жінка могла налити чай тільки Руслану, підсуваючи йому вазочку з цукерками.
Звичайно, Маша і сама може зробити собі чай, та ось тільки не дуже хотілося господарювати в чужому домі. Та й якось незручно все це виглядало.
І Машу дратувало, що Ірина Михайлівна трясеться над таким дорослим сином. Що готова все для нього робити, виховуючи з нього побутового інваліда.
Адже потім Маші з ним жити! Їй мучитися і пояснювати, що чоловік може вимити за собою тарілку, і нічого поганого в цьому немає.
Тому дівчина не дуже прагнула жити з майбутньою свекрухою. Але Руслан наполягав, і в підсумку вона погодилася. Правда, з однією умовою.
— Якщо мені з твоєю мамою буде важко жити, ми з’їдемо в орендовану квартиру, домовилися?
— Звичайно! — запевнив її Руслан.
Через тиждень Маша переступила поріг квартири свекрухи, вже як і свого будинку.
Ірина Михайлівна зустріла її не надто привітно.
— Скільки у тебе речей. Мабуть, в одній з валіз вся твоя косметика, — хихикнула вона.
— Так, речей чимало. Я ж жінка.
— Ох, Марія, не цим повинна хвалитися жінка. А пирогами і чистою квартирою.
— У вас застарілі погляди. Пироги можна і купити, в квартирі може прибратися клінінгова компанія, а ось доглядати за собою потрібно кожній жінці.
Ірина Михайлівна лише пирхнула, ще раз переконуючись, що не дарма вона не відпустила синочка з цією невміхою.
Маша ж щиро намагалася догодити майбутній свекрусі. На вечерю вона приготувала рагу, це була її коронна страва. Всі її завжди хвалили.
Але як тільки Ірина Михайлівна з’їла одну ложку, відразу ж заголосила:
— Маша, ти що? Там же цибуля!
— Так, і що?
Руслан відразу відсунув від себе тарілку, хоча тільки що їв, не обурюючись.
— Руслан не їсть цибулю, ти повинна була це знати!
— Ну, поки ви не сказали, він чудово їв.
— Але тепер не можу. Маша, не клади цибулю в їжу, — скривився чоловік.
— Що ж, приготуй те, що ти любиш, — посміхнулася Марія. — Я дві різні страви готувати не збираюся.
Ірина Михайлівна ахнула, ледь не хапаючись за серце.
— Маша! Ти майбутня дружина, ти повинна піклуватися про чоловіка.
— Піклуватися і стрибати навколо нього, немов він маленький хлопчик — різні речі, — відрізала Маша.
Але Ірина Михайлівна вже не слухала. Вона на швидку руку готувала синочку їжу, а то він з такою нареченою голодним залишиться.
Через пару днів сталася нова сутичка. Маша знімала речі з сушарки, плануючи частину попрасувати, а частину прибрати.
— Ти що робиш? — запитала Ірина Михайлівна, спостерігаючи за Машею.
— Планую труси і шкарпетки в ящик прибрати, — відповіла вона, не розуміючи, в чому знову проблема.
— Маша, їх спочатку треба випрасувати!
— Труси і шкарпетки?
— Звичайно! Дай сюди, я все зроблю, якщо у тебе на це часу немає!
— Та ні в кого на це часу немає, та й бажання, — буркнула Маша собі під ніс.
Але апогей цієї історії стався, коли Ірина Михайлівна пізно ввечері вдерлася в кімнату до сина.
Руслан з Машею якраз збиралися подивитися фільм, лежачи в ліжку.
Маша натягнула ковдру до підборіддя, бо її піжама була не для сторонніх очей, а тільки для неї і Руслана.
— Мамо, ти чого? — спокійно запитав Руслан.
— Я тобі тут твоїх улюблених чіпсів принесла. А то як ти без них будеш фільм дивитися? Що, до речі, дивитеся?
І тут Маша не витримала.
— Ірина Михайлівна, а ви не могли б не вдиратися в кімнату? Все-таки ми вдвох, в ліжку. Хто знає, що ми робимо!
— Це що ж, мені тепер в моєму домі стукати потрібно? — пирхнула вона. — Та й пристойна жінка на таке навіть натякати б не стала.
— З мене досить, — похитала Маша головою.
— Ти про що? — запитав Руслан.
Дівчина плюнула на свій зовнішній вигляд і встала з ліжка.
— Господи, треба тобі пристойну піжаму подарувати. А то виглядаєш, як розпусна жінка.
— Руслан, ти вважаєш, це нормально? — запитала Маша, дістаючи валізу.
— Та про що ти?
— Твоя мама вривається до нас у кімнату, критикує мою їжу, вимагає, щоб я прасувала твої шкарпетки! Я так жити не можу, та й не хочу.
Я зараз їду до своїх батьків, а ти подумай, хочеш ти бути зі мною і стати справжнім чоловіком, або залишитися зі своєю мамою, продовжуючи бути немічним синочком?
— Та як ти смієш?! — обурилася Ірина Михайлівна.
— Та легко. А вам має бути соромно, що замість мужика вирощуєте тюхтія.
Ірина Михайлівна голосила, Руслан просив, щоб Маша схаменулася, але дівчина все одно продовжувала збирати свої речі.
Через годину вона вже залишила цей будинок, який ще довго буде їй снитися в кошмарах.
Руслан зателефонував Маші вранці.
— Ти маму сильно образила. У неї навіть тиск піднявся.
— Може, тому що не варто було вдиратися в нашу кімнату? — Маша анітрохи не зніяковіла.
— Слухай, ну ти не права.
— Я вважаю інакше. Ти мені краще скажи, ми знімаємо квартиру чи ні?
— Я вже не впевнений… Не думаю, що ти будеш хорошою дружиною для мене.
Маша хмикнула. Поки вона лише зустрічалася з Русланом, вона думала, що він не настільки безнадійний.
Але проживши з ним і його мамою пів місяця, зрозуміла, що випадок занадто запущений. І вона вже сама не була впевнена, що їм по дорозі.
— Напевно. Правда, боюся, що ніхто не буде для тебе занадто хороший. Крім мами, звичайно, яка вибиратиме тобі лук з їжі.
Руслан щось буркнув, а потім кинув слухавку. А Маша важко зітхнула.
Як же добре, що вони влаштували цей тест-драйв. А то Маша ще довго тішила б себе ілюзіями, що Руслан ще може змінитися.
