– Мамо, ну чому ти контролюєш кожен мій крок?! Я обідала, обідала. Якщо зможу, заїду ввечері після роботи.
Це тобі на пенсії нічим зайнятися! А я кручуся, як білка в колесі. Все! У мене немає часу!
Інна з роздратуванням поклала слухавку й знову занурилася в папери. Але зосередитися не виходило.
На її думку, мати останнім часом поводилася неприпустимо. Наприклад, учора вона відмовилася забрати з дитячого садка Мілу, свою дворічну онуку.
А сьогодні весь день чіпляється до неї з проханнями зайти в гості. Стверджує, що їй потрібно серйозно поговорити!
Ну, які розмови? Тим більше, серйозні? Може, вона відкрила новий спосіб варити кашу або пекти пироги?
Інна була впевнена: у її матері немає ніякого особистого життя.
Адже в 65 років людині судилося доглядати за онуками і тим самим, надавати посильну допомогу працездатним дітям.
Решту часу люди цієї категорії лише отруюють життя своєю присутністю всім навколо.
Вони вимагають уваги, турботи, починають цікавитися справами, ніби щось у них розуміють!
Інна сердилася. Вона ображалася на матір. Адже вчора їй довелося взяти відгул на роботі, щоб забрати Мілочку додому.
Дівчинка залишилася одна в групі. Решту діточок уже забрали.
Все-таки доведеться сьогодні заїхати до неї, щоб дізнатися, чим мама так зайнята.
А Лідія Петрівна в цей час будувала плани на вечір. Скажемо відразу, вона була серйозною жінкою.
Усе життя віддала науці. У молодості її не цікавили залицяльники й побачення під місяцем.
Вона вважала всіх чоловіків пустословами, ненадійними й нікчемними істотами.
Крім того, Лідія Петрівна була впевнена: ось вона захистить свою докторську, і тоді точно займеться собою, а точніше, створенням сім’ї.
До цього кроку її підштовхувала й улюблена тітонька. Маргарита Савівна дорікала племінниці, що та на порозі 35-річчя залишається сама.
Вона навіть радила Лідії завести дитину для себе. Адже треба щось робити й для себе приємне?
Але та не слухала й, як і раніше, проводила час за книгами. Нібито саме вони в старості подадуть їй склянку води. Створення сім’ї вона постійно відкладала на потім.
Зрештою, Маргарита Савівна переконала племінницю закрутити роман на курорті заради щастя материнства. Так на світ з’явилася Інна.
Вона росла в оточенні любові та турботи, не знала відмови ні в чому.
Лідія Петрівна покладала на дочку великі надії. Вона була впевнена, що та досягне в житті набагато більших успіхів, ніж мати.
Але Інну не цікавила наука. Точніше, вона не мала до неї особливого потягу.
Дівчина добре вчилася, отримала атестат з відзнакою, вступила до престижного вишу і… вийшла заміж.
Такої підлості від Інни ніхто не очікував. Лідія Петрівна, навчена тіткою Маргаритою, твердо вірила: її дочка присвятить життя матері й прикрасить її старість.
Але нічого подібного не сталося. До 25 років у Інни вже було двоє дітей: шестирічний Льова й трирічна Мілочка.
Але потім у голові доньки щось замкнулося. Мабуть, спрацювали гени. І Інна вирішила, що тепер має займатися лише кар’єрою.
Але діти! Куди ж подіти дітей? Від чоловіка не було ніякої користі. І тоді знову стали потрібні й мати, й тітка Маргарита.
Вони й допомагали Інні з малюками. Та ось біда. Тітка Рита покинула цей світ.
Мати відразу ж здалася, втративши свою єдину опору й підтримку. Вона раптом стала якоюсь розгубленою, втомленою, і весь час шукала уваги та підтримки у своєї дочки.
Ось Інна й дратувалася. Вона була досить суворою жінкою. Не бачила в раптовому відході тітоньки ніякої трагедії.
На її думку, матері слід було не сумувати, а зосередитися на онуках. Але мати дзвонила їй через дрібниці по десять разів на день.
Вона питала, що Інна їла, чим займалася, коли прийде в гості. Адже вони бачилися практично щодня.
Інна заїжджала після роботи за онуками до матері. Але не затримувалася. Найчастіше навіть не роздягалася.
Отримавши дітей, нагодованих і вмитих, вона їхала додому, до чоловіка і побутових обов’язків.
Ось і сьогодні ввечері Інна зупинилася у дверях. Лідія Петрівна, побачивши дочку, пожвавішала і сказала:
– Інночко, заходь! Я спекла пиріг з малиною! Будемо пити чай!
– Мамо! Я не їм борошняного. Ти відволікаєш мене від справ. Слава Богу, сьогодні Міша сам зміг забрати дітей.
А я, замість того щоб їхати з роботи додому, знову змушена мчати до тебе! Що у тебе сталося?
– Та нічого не сталося, донечко. Просто подумала, посидимо, чаю вип’ємо. З тих пір, як не стало Маргарити, мені й словом перекинутися ні з ким.
А сьогодні такий вдалий момент. Твої діти під наглядом. Ми б посиділи, поговорили з тобою про все!
– Мамо! Ти що, не розумієш? Мені ніколи розпивати чаї. Мені вечерю Михайлу і дітям готувати треба! Я звіт не здала! Поспішала до тебе. Думала, щось сталося.
До речі, Міша попередив: завтра він буде зайнятий. Доведеться тобі відвести Льову в басейн, а Мілу забрати з садка!
Ти зрозуміла? І не дзвони мені, будь ласка, по десять разів на день! Я не можу зосередитися.
– Добре, донечко, постараюся не відривати тебе від справ. Але, розумієш, мені завтра теж ніколи.
– Тобі ніколи? Ось, розсмішила, – незадоволено сказала дочка, – а чим ти будеш зайнята? Тобі навіть пенсію додому приносять!
– Ось про це я й хотіла поговорити. Доню, мене запросив на зустріч один приємний чоловік.
Ми з ним познайомилися в басейні. Він теж онука на тренування водить. А завтра ми йдемо в парк.
– Що?! Мамо, не сміши мене! Які чоловіки у твоєму віці? Ти що хочеш, щоб усі з мене глузували? Мати в похилому віці романи крутить!
– Інна, та що ти кажеш? Які романи? Ми просто прогуляємося в парку. Мені ж так самотньо.
Раніше тітка Рита була зі мною, а зараз я зовсім одна. Ти зайнята, у тебе робота і сім’я. Що ж мені одній тут сидіти?
– Мамо, ти, здається, забула! У тебе є онуки. І твій прямий обов’язок – допомагати мені. Чи мені роботу, накажеш, кинути?
Завтра ти забираєш Мілу і ведеш Льову на тренування! Все, мамо! Я пішла. До побачення.
Інна різко розвернулася на порозі й вийшла з квартири. Але в її душі вирувала буря. Ось мати викинула фокус! Немає часу!
А Лідія Петрівна вже дзвонила своєму новому знайомому й казала:
– Вікторе Сергійовичу, розумієте, я завтра не зможу піти з вами в парк. Моя дочка дуже зайнята. Мені потрібно доглянути за онуками.
– Ви що, в басейн Льва поведете? Так я туди прийду. Там і побачимося! – знайшов вихід із ситуації Віктор Сергійович.
– Так вам же завтра туди не треба? Навіщо ви будете витрачати час?
– Для вас у мене завжди є час і я його анітрохи не шкодую! – з натяком відповів співрозмовник.
На цьому вони розпрощалися. А до басейну Віктор Сергійович прийшов із букетом айстр.
Лідія Петрівна так любила ці яскраві, пишні квіти. Вони викликали в неї спогади про молодість і свято.
Чоловік запропонував Лідії та Льові разом прогулятися. І вони прийняли його пропозицію. А по дорозі вони зайшли в сад, щоб забрати Мілу.
Компанія весело проводила час. Дорослі базікали про те, про се, а діти каталися на каруселях.
Їхньому приємному дозвіллю завадив дзвінок. Лідія взяла телефон і почула роздратований голос доньки:
– Мамо! Я стою на порозі твоєї квартири! Де ти! І де діти?
– Інно, ми зайшли в парк після тренування. Зараз будемо. Почекай трохи або заходь, ти ж знаєш, де ключ!
– Мені ніколи сидіти, у мене турбот – повний рот! Ось що, мамо! Раз ти не виконуєш умови угоди, привезеш дітей сама.
– Ну, добре, добре, – навіть зраділа Лідія Петрівна, – тоді ми ще погуляємо в парку, а потім відразу ж до вас!
– Який парк, мамо? Льові треба робити завдання! Закінчуйте свої прогулянки! Я чекаю на вас у себе вдома!
Лідія Петрівна вибачилася перед Віктором Сергійовичем, підхопила дітей і помчала до тролейбусної зупинки.
З донькою жартувати не доводилося. Вона не соромилася у висловлюваннях. А сваритися з нею вона не хотіла.
Дочка зробила ображений вигляд. Вона забрала дітей і грюкнула дверима перед носом матері.
А Лідія розраховувала розповісти про свого знайомого і про те, як вони весело провели час.
На очі літньої жінки навернулися сльози. Дочка занадто сувора і жорстка.
Напевно, це мати винна в тому, що виховала її такою. Лідія зітхнула і вирушила до себе додому через все місто.
А вже перед самим сном їй зателефонував Віктор Сергійович. Його голос звучав м’яко:
– Лідонько, я не міг лягти спати, не побажавши тобі доброї ночі! Пропоную завтра сходити в кіно! Завтра ж немає тренувань. Ти вільна?
– Напевно. Інна сьогодні не згадувала, що я маю завтра забрати онуків до себе. Давай, підемо, – погодилася Лідія й поклала слухавку.
Її тягнуло до цього сивочолого чоловіка. Вона ніколи не відчувала сильних почуттів до протилежної статі.
Кохання наздогнало її на старості років. І воно її трохи налякало.
Що їй робити? Як розповісти про все дочці? А найголовніше, де взяти час на зустрічі з цим чоловіком?
У цей момент телефон знову задзвонив. На екрані з’явилося ім’я дочки.
Ліда відразу ж підняла слухавку. Інна ніколи не дзвонила без діла. І вона не помилилася:
– Мамо! Лев мені сказав, що ти гуляла в парку з якимось дідусем. Ти хочеш мене зганьбити? Ти зовсім з глузду з’їхала?
– Інна, ну, що ти кажеш? Ми просто гуляли. Що в цьому поганого?
– Мамо, у твоєму віці соромно ганятися за чоловіками! Не ганьби мене! Який приклад ти подаєш моїм дітям?
Що подумає мій чоловік? Міша просто пальцем біля скроні покрутить і матиме рацію!
– Інна, заспокойся. Я не роблю нічого такого, щоб тобі було соромно за мене. І потім згадай: наша тітка Рита завжди казала: жити треба й для себе.
Вона підтримувала тебе, коли ти вирішила вийти заміж. Ми допомагали тобі з дітьми. І не казали, що ти завела їх занадто рано!
– Мамо! Досить! Я не можу повірити, що моя мати на старості років бігає на побачення. Та ще й тягає з собою онуків! Як ти могла? Я тобі довірила найцінніше!
Інна кинула слухавку. Лідія не стала передзвонювати.
Вона вирішила, що має право на особисте життя. Вона ж не винна, що щастя шукало її так довго!
Жінка твердо вирішила піти завтра з Віктором у кіно. Але її планам не судилося збутися.
Рано-вранці у двері подзвонили. На порозі стояли захекана дочка і сонні онуки. Інна говорила:
– Мамо, Міші вчора запропонували гарячу путівку. Ми їдемо вже сьогодні! Діти на тобі!
– Але, Інно, у мене були інші плани!
– Які плани, мамо! Не сміши мене! Якщо ти мені відмовиш, я більше ніколи не дам тобі бачитися з онуками!
Інна зачинила за собою двері й пішла. Вона навіть не стала слухати відповіді матері.
Розгублена Ліда взялася готувати сніданок. Дітей треба було нагодувати. А потім почалася низка турбот.
Вона відвезла Мілу в садочок, провела Льову до школи, сходила в магазин і приготувала обід.
Від справ її відірвав телефонний дзвінок:
– Лідонька, це я, – повідомив знайомий голос, і серце Лідії забилося частіше, – наша домовленість у силі? Я чекаю на тебе о 5 вечора біля кінотеатру.
– Вікторе, вибач. Я якось забула тобі зателефонувати. Розумієш, Інна поїхала з чоловіком на відпочинок, а дітей залишили мені.
– Які проблеми? Приходьте з онуком. Потім разом заберемо дівчинку з садочка і підемо в парк. Повторимо вчорашню прогулянку.
– Ну, добре. Зараз уже Льова зі школи прийде. Я його нагодую, ми з ним зробимо уроки, а потім підемо на прогулянку. Зустрінемося в парку, Вікторе!
На тому й домовилися. Лідія раділа, що все так вдало склалося.
Вона не скасовуватиме побачення і допоможе доньці. Але все пішло не за планом…
Уже в парку Льові зателефонувала мати. Хлопчик почав пояснювати, що гуляє з бабусею і дядьком Віктором.
Інна щось йому сказала, і він одразу ж передав слухавку Лідії. Та неохоче взяла.
– Мамо! Я прошу тебе: не смій тягати моїх дітей на побачення! Раптом цей дід якийсь маніяк? З вами маленька Міла! Негайно йдіть додому!
Лідія понурилася після розмови з дочкою. І Віктор не залишив цей момент без уваги. Він запитав:
– У чому справа, Лідо? Чим ти так засмучена?
– Розумієш, моя дочка, здається, проти наших зустрічей. Вона вважає ці побачення аморальними.
Інна впевнена, що кохання тільки для молодих. А мені в мої 65 років можна тільки з онуками няньчитися.
– Ну, тут я тобі не порадник! У мене з сином зовсім інші стосунки. Я допомагаю їм з дітьми, вожу на тренування або забираю зі школи. Але в моє особисте життя лізти не дозволяю. Ти будь жорсткішою з дочкою.
– Вона сказала, що заборонить мені бачитися з онуками. А вони моя головна втіха! Як же мені бути?
– Лідо, але ж і твоя Інна потребує тебе. Пропоную зробити ось що: скажи дочці, що захворіла.
Нехай повертаються з відпочинку й забирають дітей. Ти ж завжди поспішаєш на допомогу, як Чіп і Дейл, правда?
Тоді вона оцінить твою турботу й зрозуміє, що ти маєш право й на своє життя. Але вирішувати, звичайно, тільки тобі.
Лідія Петрівна так і зробила. Вже пізно ввечері вона зателефонувала дочці й повідомила, що в неї піднявся тиск. Їй потрібен спокій. Дітей краще забрати.
Інна була в шоці від такої заяви. Вона буквально кричала в слухавку:
– Мамо! Який спокій? Як я заберу дітей! Ми тільки вчора сюди приїхали! Це все твої побачення під місяцем!
Я тобі казала! Хто у твоєму віці по парках бігає? Сиділа б удома з онуками, нічого б такого й не сталося.
Лідія Петрівна спокійно відповідала:
– Ти абсолютно права, Інна. Я більше не бігаю по парках. Але й доглядати за дітьми не можу. Все-таки це ваші з Мішею діти. Завершуйте свій відпочинок.
– Ну вже ні, мамо! Я не хочу псувати стосунки з чоловіком через твої примхи. Ми повернемося через три дні, як і планували. Прийми ліки від тиску й менше тиняйся з чоловіками!
Грубість дочки обурила Лідію. Вона зрозуміла: та анітрохи не зважає на її інтереси.
Вона навіть байдужа до її стану здоров’я. А якщо з нею щось трапиться і справді?
Ці три дні минули у звичному режимі. Турбота про онуків відволікала від похмурих думок.
Та й Віктор Сергійович не давав нудьгувати. Він запрошував усю родину то в зоопарк, то в кіно, то пропонував пограти в настільні ігри у них вдома.
Діти подружилися з ним. Їм подобався цей веселий дідусь.
Він умів майструвати різні іграшки, розбирався в математиці, а коли до них приєднувався його онук, то веселощам і зовсім не було меж.
Лідія передчувала: добром такі веселощі не закінчаться. І, дійсно, Інна влаштувала скандал.
По приїзду вона кричала на весь під’їзд про те, яка розпусна у неї мати. Навіть сусіди дізналися про прогулянки Лідії в парку.
А Михайло несподівано став на бік тещі. Дізнавшись, у чому справа, він засміявся і сказав:
– Ну, ви даєте, Лідія Петрівна! На весілля хоч покличете?
Михайло відвів розлючену дружину і дітей додому, підморгнувши на прощання тещі.
Лідія та Віктор продовжували зустрічатися. Чоловік познайомив її з родиною свого сина.
І Ліда побачила, що стосунки з дорослими дітьми можуть бути зовсім іншими.
Віктора поважали, до його думки прислухалися, до нього зверталися по допомогу, але й самі намагалися виконати всі його бажання.
А Інна не вгамовувалася. Вона дзвонила матері щогодини. І навантажувала її справами.
То просила сходити в магазин, то вимагала відвести Мілу на консультацію до логопеда, а Льва — в басейн.
Загалом, вона робила все можливе, щоб не залишити матері ні хвилини вільного часу.
Віктор спочатку терпів ці витівки і з розумінням ставився до обов’язків Ліди.
Але він уже не раз їй казав:
– Ліда, тобі треба сказати дочці, що ти маєш право і на своє життя. Ти ж не можеш взяти на себе турботи про дітей цілком?
А через кілька днів він заявив:
– Я запрошую тебе в ресторан. Відмови не терпітиму. Попередь дочку і зятя, що сьогодні ти зайнята.
Вони ж не питали тебе, коли заводили дітей або йшли в РАГС? Нехай вчаться брати відповідальність за свої вчинки!
– Інна просто звикла, що вся моя увага присвячена їй. Ось вона й ревнує. Вона прийме тебе, не може ж вона бути такою бездушною! – виправдовувала дочку Лідія.
Віктор погодився зі своєю коханою. Для себе він прийняв рішення. Він уже купив гарну каблучку і мав намір вручити її Ліді ввечері в ресторані.
А та попередила дочку, що буде зайнята і не зможе сидіти з онуками. Інна неохоче погодилася.
Але коли Лідія вже одягала свою найкрасивішу сукню, її телефон знову задзвонив. Побачивши ім’я дочки на екрані, жінка просто вимкнула гаджет.
Вона підфарбувала губи і вийшла з квартири: на зустріч зі своїм запізнілим щастям.
Бо іноді потрібні й радикальні заходи, щоб встигнути пожити для себе.
