— Мамо, Світлана мені все розповіла, — Віктор намагався говорити стримано, але йому це давалося з величезним трудом. — Я ж тебе попереджав…
Однак Ніна Василівна відчувала справжній настрій сина навіть у телефонній трубці.
— Твоя Свєта занадто згущує фарби! — намагалася виправдатися жінка. — Нічого страшного не сталося.
— Я, здається, просив тебе до Свєтки не лізти! — тон Віктора ставав все більш нервовим. — Мені через тебе тепер роботу міняти, щоб обходитися без відряджень? Тільки для того, щоб убезпечити свою сім’ю?
— А я, значить, для тебе вже не сім’я? — ображено поцікавилася Ніна Василівна. — Мої родичі для тебе вже чужі? Так виходить?
— Не перевертай ситуацію з ніг на голову! На мене твої маніпуляції давно вже не діють.
Віктор ненадовго замовк.
— Загалом, так, сьогодні ж розберися з усім, щоб Свєтка жила спокійно, — твердо сказав чоловік.
— Вітя, це неможливо! — підвищила голос Ніна Василівна. — Ти ж знаєш Колю…
— Знаю, мамо! Тому й кажу тобі сьогодні ж вирішити цю проблему! Інакше я сам зірвуся з відрядження і приїду розбиратися, — впевнено заявив Віктор. — І хай тоді будь що буде.
— Вітя, але…
— Я все сказав, — рішуче перервав матір Віктор і відключився від розмови, залишивши жінку в стані глибоких роздумів.
Ніна Василівна добре знала свого сина, тому його слова про можливий приїзд сприйняла серйозно.
Вона розгублено розмірковувала, що ж тепер робити, і подумки обсипала невістку найдобірнішою лайкою.
«Потерпіти кілька днів не могла, – бурчала жінка, одягаючись для виходу з дому. – Ніженка знайшлася!»
Жінка неохоче покинула квартиру і побрела вулицею в бік будинку, де жила невістка.
Йти потрібно було три квартали. Ніна Василівна навіть не уявляла, як виконати вказівки сина.
Вона не надала значення, коли повз неї проїхала поліцейська машина з увімкненою сиреною і проблисковим маячком.
Ніна Василівна навіть не помітила, що вони з поліцейським екіпажем рухаються в одному напрямку.
Насторожилася жінка лише тоді, коли побачила поліцейську машину біля під’їзду, куди вона і сама прямувала.
Вона зупинилася, вирішивши поспостерігати за тим, що відбувається, з боку. Однак довго бути непричетною їй не вдалося.
Повз Ніну Василівну в бік під’їзду швидко йшла її невістка Світлана, явно чимось сильно стурбована. Побачивши свекруху, вона сповільнила крок. З погляду молодої жінки Ніна Василівна зрозуміла, що нічого хорошого її не чекає…
…— Вітя, що значить, не лізь? — обурювалася Ніна Василівна, коли син вкотре вирішив вступити з нею в полеміку щодо свого особистого життя.
Так, ви все правильно зрозуміли. Ніна Василівна завжди була свято переконана, що саме вона точно знає, кому і як потрібно жити. Молодша дочка жінки, Ольга, з матір’ю ніколи не сперечалася.
— А навіщо напружувати мізки і витрачати нерви? — говорила вона братові. — Зате я завжди при плюшках.
Так, за слухняність і покірність Ніна Василівна щедро обдаровувала дочку кишеньковими грошима і приємними дрібницями.
Віктор же був зовсім іншим. Хлопчик з раннього дитинства звик відстоювати свою точку зору з будь-якого питання, через що мав чимало проблем у школі.
Ніна Василівна із завидною впертістю не втрачала надії, що, як то кажуть, зломить сина. Але Віктор не піддавався.
— І в кого він тільки такий народився? — дивувалася мати.
Покійний батько брата і сестри був типовим підкаблучником.
— Тому тато і пішов з життя так рано, — невесело жартував Віктор. — Ти його каблуком задавила.
Коли Віктор зібрався одружитися, то просто поставив матір і сестру перед фактом.
— Не підходить тобі ця Свєта! — заявила тоді Ніна Василівна. — Не зв’язуйся з нею!
Сама вона давно пригледіла в якості нареченої для сина дочку своєї старої подруги. Віктор навіть кілька разів ходив з обраницею мами, Тетяною, на побачення. Але на цьому все закінчилося.
— Мені краще знати, хто мені підходить, а хто ні, — відповів тоді Віктор і вчинив по-своєму.
Сестра Ольга ж беззаперечно вийшла заміж за сина іншої подруги мами, за що отримала квартиру, залишену в якості спадщини покійною бабусею.
— Одружився б з Тетянкою, я б вам другу квартиру віддала, — говорила синові Ніна Василівна.
Так, у жінки була і друга спадкова нерухомість, яку вона берегла для сина, а поки що здавала.
— Дякую, обійдемося, — спокійно сказав тоді Віктор.
І вони зі Світланою пішли на орендоване житло і почали збирати на перший внесок по іпотеці.
Не обійшла своєю увагою Ніна Василівна і Світлану. Якщо тій все ж вдалося набитися до Ніни Василівни в невістки (вона саме так говорила всім про Світлану), значить, пора було їй пояснити, хто в домі господар.
І Ніна Василівна нагрянула до невістки непроханим гостем, коли Віктор був на роботі.
— Я вам інші штори принесу, — заявила вона практично без передмов. — Ці не підходять. І взагалі, не ту квартиру ви вибрали, район поганий.
У мене подруга якраз свою здавати збирається — туди переїдете.
Крім згаданого, Ніна Василівна зробила ще кілька розпоряджень. Світлана мовчки вислухала свекруху і спокійно випровадила. А ввечері матері зателефонував Віктор.
— Мамо, тобі не набридло лізти з порадами, яких у тебе ніхто не просить? — висловив їй син. — Тобі мене мало було. Тепер вирішила Свєтку діставати.
— А що ж мені твоя Свєта особисто нічого не сказала? — єхидно поцікавилася Ніна Василівна.
— Свєта добре вихована і не звикла сперечатися з чужими батьками, — відповів Віктор. — Для цього є я, щоб з тобою питання вирішувати.
З того дня Ніна Василівна затаїла на невістку страшну образу. Вона пристрасно хотіла чимось вколоти або зачепити Світлану.
Але Віктор завжди був на сторожі і захищав дружину, що доводило Ніну Василівну до сказу.
— Мамо, ти можеш своїм життям жити і відчепитися від нас? — не втомлювався запитувати син. — Тобі Ольги з її чоловічком мало для турботи?
— Вітя, я ж для тебе як краще хочу! — намагалася переконати його Ніна Василівна, проте Віктор залишався непохитним.
Сама жінка ж навіть не збиралася здаватися.
— Чому ви досі не завели дитину? — дорікала вона синові через два роки після весілля. — Ольга вже другу чекає.
— Мамо, не лізь у наші справи, — твердо казав Віктор. — Ми зі Світланкою самі вирішимо, коли треба.
Робота Віктора була пов’язана з частими відрядженнями. Під час відсутності чоловіка Світлана намагалася не контактувати з його матір’ю.
Однак Ніна Василівна не залишала невістці вибору. Одного разу вона з’явилася в квартирі молодого подружжя в супроводі незнайомих чоловіка і жінки.
— Це мій брат, Микола, і його дружина Віра, — відрапортувала Ніна Василівна. — Приїхали в гості. У тебе поживуть.
Микола і Віра бадьоро занесли свої речі, не звертаючи уваги на спроби Світлани заперечити.
— Де тут у вас магазин? — запитав Микола.
— Прямо біля будинку, з під’їзду виходиш і ліворуч, — замість невістки відповіла свекруха, і непрохані гості пішли.
— За яким правом ви привели своїх гостей до мене? — запитала здивована Світлана.
— За тим, що і мій син тут живе, — відповіла Ніна Василівна. — Так буде зручніше. Моя рідня у тебе оселиться, а твоя думка нікому не цікава.
Ніна Василівна пішла, як тільки Микола і Віра повернулися з магазину, куди ходили за міцним напоєм.
Так, цією згубною звичкою страждали обоє членів подружжя, а Микола під хмілем ще й нерідко виявляв буйний характер.
— Повиховуй цю дівку як слід, — тихо напутствувала його Ніна Василівна.
Світлана після відходу свекрухи спробувала сама виставити небажаних гостей, проте Микола люто на неї гримнув.
— Будемо жити, скільки треба! І нічого ти не зробиш.
— Але я звернуся в поліцію, — заявила Світлана.
— І що? Скільки вони мене протримають? Я вийду, і тобі дуже не поздоровиться, — заявив родич. — Адресу твою я тепер знаю — від тебе навіть живого місця не залишиться. Тому краще не гавкай мені тут.
Світлана зателефонувала чоловікові і все йому розповіла. І Віктор порадив їй на якийсь час піти з дому подалі від гріха.
А сам наказав матері забрати своїх гостей з їхньої зі Світланою квартири.
Ніна Василівна не очікувала, що син був готовий перервати відрядження. Тон Віктора був рішучим, і Ніна Василівна зрозуміла, що і цього разу помста Світлані не вдасться.
Доведеться їй якось витягувати брата з квартири невістки. Вона зателефонувала Миколі і з його голосу зрозуміла, що він уже піддав. Значить, буде ще більш непоступливим.
Та того, що сталося в перший же день приїзду родича, не очікувала і сама Ніна Василівна.
Перекинувши кілька стопок, Микола і Віра увімкнули на повну гучність музику, а потім почали бурхливо з’ясовувати стосунки.
Сусіди, не звиклі до подібного з боку Віктора і Світлани, почали стукати в стіни. Один, найміцніший, почав барабанити в двері.
Коли Микола йому відкрив, то сусід висловив все, що думає про їх з Вірою поведінку в не найлітературніших виразах.
Нетверезий родич Ніни Василівни завівся, що називається, з пів-обороту і накинувся на сусіда з кулаками.
На шум з квартири виглянула дружина сусіда на свою біду, Микола Васильович увірвався до них і влаштував справжній погром. Перелякані свідки безчинства викликали поліцію.
Прибулим на виклик правоохоронцям Світлана відверто розповіла, як буйні мешканці опинилися в її квартирі і хто їх привів.
Не забула вона згадати і про погрози з боку Миколи Васильовича на свою адресу.
Сусіди Світлани і Віктора написали заяву і на Миколу, і на його сестру, яку визнали співучасницею. Тепер їм обом належало виплатити компенсацію потерпілим за завдані збитки.
Миколу Васильовича затримали на дві доби, а Віра перебралася до Ніни Василівни, де почала активно дорікати родичці, що саме вона спровокувала Миколу на такі дії.
Самій Ніні Василівні також довелося давати свідчення. І тільки тоді до жінки почало доходити, що вона накоїла.
Світлана на дзвінки свекрухи вперто не відповідала, і Ніна Василівна почала дзвонити синові, щоб той переконав свою дружину зняти з неї звинувачення.
— Навіть не подумаю, — спокійно відповів Віктор. — Я тебе попереджав.
Грошей для виплати компенсації у Ніни Василівни не було, і вона поспішила за допомогою до дочки і зятя.
— Мамо, звідки у нас такі гроші? — знизала плечима Ольга. — У нас маленька дитина. Скоро буде друга. Ні, вибач. Давай сама якось.
Це був той рідкісний випадок, коли Ніна Василівна не те, що не була готова давати поради іншим. Вона не мала уявлення, що робити їй самій.
