— Мамо, ти довела нас до злиднів! — Олег кинув на стіл виписку з банку. — Ось, дивись сама, що ти наробила!
Валентина Михайлівна опустила ополоник і обернулася до сина. В його очах палала така злість, ніби вона вкрала у нього останній шматок хліба.
— Олеже, що сталося? — тихо запитала вона, витираючи руки об фартух.
— Що сталося?! — скрикнула Настя, вбігаючи в кухню. — Ти питаєш, що сталося? Ми залишилися без гроша через твоє почуття безвиході!
Валентина присіла на табуретку, відчуваючи, як підкошуються ноги.
— Я ж не розумію…
— Не розумієш? — Олег тицьнув пальцем у папери. — А хто брав кредити один за одним? Хто витрачав гроші направо і наліво? Хто довів сім’ю до банкрутства?
Настя схрестила руки на грудях, дивлячись на матір з презирством:
— Двадцять років ми жили як нормальна сім’я, а ти за останні три роки все спустила! Квартира під арештом, борги як у міністра!
— Але ж це тато… — почала Валентина, але син різко її перебив:
— Досить звалювати на батька! Він взагалі до чого? Всі документи підписані твоєю рукою!
Валентина відчула, як підлога зникає з-під ніг. Невже діти справді вважають її винною? Невже Сергій так все влаштував, що вся вина лягла на неї?
— Ти знаєш, мамо, я навіть не дивуюся, — продовжувала Настя, ходячи по кухні. — Завжди була без голови. Тато працював як проклятий, забезпечував сім’ю, а ти тільки витрачала та витрачала.
— Настенька, рідненька, — Валентина простягнула до дочки руки, — ти ж знаєш, як я живу, як економлю на всьому…
— Економиш? — зареготав Олег. — Та ти останні роки жила не за коштами! Нові меблі, ремонт, поїздки до своєї сестри аж у Закарпаття…
— Це ж тато наполягав на ремонті, — розгублено бурмотіла Валентина, — казав, що кредит невеликий, що ми легко виплатимо…
— Знову тато! — розлютилася Настя. — Може, досить ховатися за чужими спинами? Ти доросла людина чи як?
Сергій Петрович сидів у кутку кухні на своєму улюбленому стільці і мовчав, лише іноді важко зітхаючи. Він виглядав так, ніби весь тягар сімейних проблем ліг саме на його плечі.
— Діти, не треба так з мамою, — нарешті промовив він. — Звичайно, вона наробила помилок, але ми ж сім’я…
— Яка сім’я? — закричав Олег. — Нас навіть жити скоро не буде де! Через її легковажність!
Валентина дивилася на чоловіка і не розуміла, як так вийшло. Адже саме він вмовив її підписати всі ці папери, обіцяв, що все буде добре, що це тимчасові труднощі.
— Сергію, — тихо сказала вона, — поясни ж дітям, як було насправді…
— Валя, не втягуй мене, — він похитав головою. — Ти сама все вирішувала, я ж не міг тобі заборонити.
Настя пирхнула:
— Ще чого! Тато що, мав за руку водити сорокарічну жінку?
— П’ятдесятирічну, — машинально поправила Валентина і тут же пошкодувала, бо дочка подивилася на неї так, ніби вік тільки підтверджував її безвідповідальність.
— Тим більше! — Настя розвела руками. — У твої роки пора вже мізками навчитись ворушити!
Олег знову схопив виписку:
— Мамо, ти хоч розумієш, що нас можуть на вулицю виставити? Квартира вже описана, борг більше мільйона!
— Мільйона?! — Валентина зблідла. — Але Сергій казав, що всього триста тисяч…
— Казав, казав! — передражнила Настя. — А ти що, сліпа? Документи читати не вмієш?
Сергій Петрович встав і підійшов до дружини:
— Валечка, я ж попереджав тебе тоді. Казав: подумай добре. Але ти наполягала…
Валентина підхопилася з табуретки так різко, що та впала:
— Сергію! Ти ж сам…
— Що я? — він розвів руками з таким невинним виглядом, що Валентина на секунду засумнівалася у власній пам’яті. — Я що, змушував тебе? Пістолет до голови приставляв?
— Досить, мамо! — Олег ударив кулаком по столу. — Тато правий. Досить брехати і викручуватися! Пора відповідати за свої вчинки!
Валентина сіла назад на табуретку, піднімаючи меблі, що впали. У голові крутилися уривки спогадів — як три роки тому Сергій приніс перші документи.
— Пам’ятаєш, Валечка, — тоді він був таким ласкавим, — мені запропонували вигідну угоду. Але оформити потрібно на тебе, для податків так краще.
— Але Сергію, — спробувала заперечити вона тоді, — я в цьому нічого не розумію…
— Зате я розумію! — він обійняв її за плечі. — Довіряєш чоловікові? Ми ж не чужі люди.
А зараз діти дивилися на неї як на злісну боржницю.
— Гаразд, мамо, — Настя присіла поруч, але в голосі не було ні краплі тепла. — Давай без істерик розбиратися. Що взагалі сталося?
— Я ж намагалася пояснити…
— Ні, не намагалася! — перервав Олег. — Ти тільки про тата твердиш. А тато до чого? Він що, автограф за тебе ставив?
Сергій Петрович зітхнув і похитав головою:
— Діти, мама розгубилася. Це зрозуміло. На старості років дізнатися, що наробила стільки помилок…
— Які помилки?! — скрикнула Валентина. — Сергію, ти ж сам казав, що це інвестиції! Що ми через рік квартиру в центрі купимо!
— Казав… — він знизав плечима. — Може, і казав щось в цьому дусі. Але рішення ти приймала сама.
Настя недовірливо подивилася на батька:
— Тату, а ти що, зовсім осторонь був?
— Дитинко, я намагався її відрадити, — Сергій розвів руками. — Але ти ж знаєш маму. Коли вона щось вирішить…
— Неправда! — Валентина підхопилася. — Ти мене вмовляв! Кожен день! Казав, що я не довіряю чоловікові!
Олег незадоволено скривився:
— Мамо, ну це ж смішно. Тато — найобачніша людина, яку я знаю. Він і копійку зайву витратити боїться.
— Точно! — підхопила Настя. — Пам’ятаєш, як він рік сумнівався, чи варто холодильник міняти? А тут раптом радить ризикувати мільйонами?
Валентина розгублено оглянула сім’ю. Діти дивилися на неї з підозрою, а чоловік — з сумним співчуттям, як на психічно нездорову людину.
— Але ж гроші кудись поділися! — вигукнула вона. — Якщо не я їх витрачала, то хто?
— Ну звичайно, — хмикнув Олег, — самі випарувалися. Мамо, прокинься! Ти ж доросла людина!
Сергій важко опустився на стілець:
— Валя, може, тобі до лікаря? А то починаєш забувати…
— Що забувати?! — вона відчула, як закипає кров. — Я пам’ятаю кожну нашу розмову!
— Мамо, заспокойся, — Настя погладила її по руці, але цей жест більше схожий на спробу втихомирити буйного. — Зрозуміло, що тобі соромно. Але заперечення — не вихід.
Валентина подивилася у вікно. У дворі сусідки розвішували білизну і мирно базікали. А тут, у її кухні, руйнувався світ, який вона будувала двадцять років.
— Гаразд, — сказала вона нарешті. — Припустимо, я дійсно все це підписувала. Але куди поділися гроші? На що вони витрачені?
Сім’я переглянулася.
— На ремонт витратили, — швидко сказав Сергій. — На меблі, на машину… Ти ж пам’ятаєш, скільки всього купували.
— Яку машину? — здивовано запитала Валентина. — У нас же старі «Жигулі».
— Ну… планували купити, — Сергій запнувся. — Загалом, гроші розійшлися на дрібниці.
Олег нервово засміявся:
— Мамо, ти що, знущаєшся? Мільйон на дрібниці? Та ми живемо як жебраки останні два роки!
— Саме так! — вигукнула Валентина. — Ми економимо на всьому! Я купую тільки найнеобхідніше, готую вдома…
— Тому що грошей більше немає! — гримнула Настя. — Ти їх всі спустила до копійки!
Валентина раптом згадала дивні дзвінки, які Сергій отримував вечорами. Як він виходив у коридор, говорив пошепки, а потім повертався похмурий.
— Сергію, — повільно промовила вона, — а ті люди, які тобі дзвонили… Це були кредитори?
Обличчя чоловіка сіпнулося:
— Які люди? Ніхто мені не дзвонив.
— Дзвонили! — наполегливо сказала Валентина. — Ти навіть просив мене нікому трубку не давати!
— Мамо, — втомлено зітхнув Олег, — ну досить вже! Тато що, якийсь чаклун? Змусив тебе все робити?
— Діти праві, Валечка, — Сергій похитав головою. — Не треба мене вплутувати. І без того важко дивитися, як розвалюється сім’я.
Настя раптом насторожилася:
— Мамо, а ти випадково не пам’ятаєш, куди конкретно гроші витрачала? Чеки, квитанції…
— Сергій все це веде, — автоматично відповіла Валентина, а потім осіклася. — Тобто… я не знаю…
— Як не знаєш? — Олег нахмурився. — Ти витрачаєш мільйон і не пам’ятаєш на що?
— Документи всі загубилися, — втрутився Сергій. — Знаєте, як зараз в країні? Банки закриваються, папери губляться…
— Дивно, — промовила Настя. — Тато завжди такий акуратний, а тут документи загубив…
Валентина відчула, що дочка починає сумніватися. Серце забилося швидше.
— Настенька, — тихо сказала вона, — а ти пам’ятаєш, як тато просив мене не заходити до його кабінету? Казав, що розкладе документи, а я переплутаю…
— Ну і що? — відмахнувся Олег. — Він же працює вдома, йому потрібен порядок.
— А що він там робить? — запитала Настя. — Тату, ти ж уже рік на пенсії…
Сергій почервонів:
— Та так… іноді консультую колишніх колег. Дрібниці.
— Мама казала, що ти цілими днями за комп’ютером сидиш, — повільно промовила Настя. — Вона навіть скаржилася, що не можеш відірватися…
— Настя, не вигадуй! — різко обірвав батько. — Я що, не маю права відпочити?
Валентина уважно подивилася на чоловіка. Вперше за довгий час вона побачила в його очах щось схоже на страх.
— Сергію, — тихо сказала вона, — а покажеш нам свій комп’ютер?
— Навіщо? — він здригнувся. — Там же тільки робочі файли…
— Цікаво було б подивитися, — наполегливо повторила Настя. — А то ми зовсім не знаємо, чим ти займаєшся.
— Діти, не влаштовуйте слідство! — Сергій встав і попрямував до дверей. — Розберемося в родині, без свідків.
Але Олег перегородив йому шлях:
— Тату, а давай все ж подивимося. Може, там є якісь документи по кредитах?
— Та ні, там нічого немає! — Сергій явно нервував. — Валя все на себе оформляла, пам’ятаєте?
Валентина повільно встала. Щось у поведінці чоловіка змусило її насторожитися.
— А знаєте що, — сказала вона несподівано твердим голосом, — давайте дійсно підемо в кабінет. Розберемося нарешті.
Сім’я мовчки пройшла в маленьку кімнату, яку Сергій називав кабінетом. Валентина давно сюди не заходила — чоловік говорив, що йому потрібна тиша для роботи.
— Ну ось, — Сергій невпевнено махнув рукою в бік комп’ютера, — звичайний стіл, нічого особливого…
Настя мовчки увімкнула монітор. Екран загорівся, і перше, що всі побачили, була сторінка онлайн-казино з миготливими банерами «Джекпот чекає на вас!»
Зависла мертва тиша.
— Це… це реклама просто вискочила, — пролепетав Сергій, простягаючи руку до мишки.
— Стій! — різко сказав Олег і відсунув батька. — Настя, подивися історію браузера.
Настя клацнула кілька разів. На екрані замиготіли назви: «Горіла», «Азіно», «777»…
— Тату, — тихо промовила вона, — що це?
— Та дурниця якась! — Сергій спробував закрити браузер, але Олег схопив його за руку.
— Не чіпай! — Олег вивчав екран. — Тут же історія платежів… Мамо, йди сюди!
Валентина наблизилася до монітора. Те, що вона побачила, змусило її оглухнути від шоку. Тисячі, десятки тисяч, сотні тисяч гривень… Кожен день, по кілька разів на день.
— Сергію… — прошепотіла вона. — Це ти… весь цей час…
— Валя, ну це не те, що ти думаєш! — він заметушився по кімнаті. — Я намагався відігратися! Для сім’ї старався!
— Відігратися?! — закричав Олег. — Тату, ти що, зовсім здурів?!
Настя зблідла як крейда:
— Значить, мама була права… Це ти все прокрутив…
— Діти, ви не розумієте! — Сергій схопився за голову. — Мені майже вдалося! Ще трохи, і я б все провернув!
— Трохи?! — Валентина раптом відчула, як в ній прокидається лють. — Мільйон — це трохи?!
— Мамо, вибач нас, — Настя обійняла її. — Ми думали…
— Ви думали, що ваша мати — дурна марнотратниця! — Валентина вивільнилася з обіймів. — А ваш чудовий татусь три роки водив мене за ніс!
Сергій опустився на стілець:
— Валечка, я ж не спеціально… Це хвороба, розумієш? Я не міг зупинитися…
— Хвороба?! — вона повернулася до нього. — А змушувати дружину підписувати кредити — це теж хвороба?
— Я думав, зможу повернути, — жалібно простягнув він. — Чесне слово, я ж для сім’ї…
— Для сім’ї?! — Валентина схопила зі столу стос якихось паперів і кинула в нього. — Ти виставив мене дурепою перед власними дітьми!
— Мамо, — Олег взяв її за руку, — ми винні. Треба було тебе вислухати…
— Та що тепер говорити! — вона відмахнулася. — Двадцять років я вас годувала, поїла, білизну прала! А ви повірили, що я здатна сім’ю розорити!
Сергій встав і простягнув до неї руки:
— Валя, ну що тепер робити? Треба вихід шукати…
— Який вихід?! — вона відсахнулася від нього. — Ти все просадив! Квартира під арештом! Діти без спадщини залишилися!
— Мамо, заспокойся, — попросила Настя. — Ми щось придумаємо…
— Що придумаємо?! — Валентина відчула, як сльози підступають до горла. — Я все життя працювала! Працювала як проклята! Економила на собі, щоб вам було краще!
— Валечка, — Сергій зробив крок до неї, — пробач мене. Я виправлюся, чесне слово…
— Виправишся?! — вона засміялася, але цей сміх був страшніший за сльози. — Як ти виправиш витрачений мільйон? Виграєш у казино?
— Мамо, давай без істерик, — втомлено сказав Олег. — Треба думати, що робити далі.
— А ось що, — Валентина раптом випрямилася і подивилася на всіх. — Я з вами закінчила.
— Як це? — не зрозумів Сергій.
— А так! — вона попрямувала до дверей. — Я тридцять років була ідіоткою! Вірила, що сім’я — це святе! А ви мене за хвору вважали!
— Мамо, куди ти? — Настя кинулася за нею.
— Збиратися буду! — кинула Валентина через плече. — Досить мені на ваші проблеми горбатитися!
— Валя, ти що, з глузду з’їхала? — Сергій наздогнав її в коридорі. — Куди ти підеш? У тебе ж нічого немає!
Валентина обернулася. В її очах було щось таке, від чого чоловік мимоволі відступив.
— Зате у мене є руки, — повільно промовила вона. — І совість. А це дорожче за будь-які гроші.
— Мамо, не гарячкуй, — спробував втрутитися Олег. — Сім’я — це ми…
— Яка сім’я?! — вона махнула рукою. — Де ви були, коли цей… цей ігроман моє життя ламав.
Валентина зайшла в спальню і дістала з шафи стару валізу.
Вона методично складала в сумку документи, трохи одягу, фотографії дітей в дитячому віці. Сім’я товпилася біля дверей спальні, не наважуючись увійти.
— Мамо, ну ти ж не серйозно? — жалібно запитала Настя. — Це ж наш дім…
— Ваш дім, — не обертаючись, відповіла Валентина. — А я тут була прислугою. Готувала, прибирала, а в підсумку — залишилася винною в усьому.
— Валечка, — Сергій протиснувся в кімнату, — ну що ти як маленька? Посварилися і розійшлися?
Валентина різко обернулася:
— Маленька? Три роки ти мене дурною виставляв! При дітях! А сам в цей час сім’ю розоряв!
— Але ми ж тепер знаємо правду, — спробував втрутитися Олег. — Можемо все виправити…
— Виправити? — вона зачинила замок сумки. — Борг у мільйон виправити? Або те, що ви мені не повірили?
— Мамо, ми ж не знали… — почала Настя.
— Не знали… — Валентина встала і подивилася на дочку. — А навіщо знати? Простіше звинуватити і все. Мама ж завжди винна, правда?
Сергій схопив її за руку:
— Валя, подумай про дітей! Їм теж нелегко!
— А хто про них думав, коли ти їхню спадщину просаджував? І де вони були, коли мене ганчіркою називали?
— Ми зрозуміли, що помилялися! — вигукнув Олег. — Вибач нас!
Валентина зупинилася на порозі:
— Вибачити? За що? За те, що повірили батькові, а не матері? За те, що багато років мого життя змарновано?
— Не йди, — тихо попросила Настя. — Ми все налагодимо…
— Звичайно налагодите, — кивнула Валентина. — Тільки без мене.
Вона пройшла в передпокій і одягла старе пальто. У кишені лежали гроші — її невелика пенсія, яку вона потайки відкладала на чорний день.
— Валя, ти з глузду з’їхала! — закричав Сергій. — Тобі нікуди йти!
— Знайду, — спокійно відповіла вона, відкриваючи двері. — У мене є руки і голова. А головне — більше немає чоловіка-гравця.
— Мамо, зачекай! — Настя кинулася до неї. — А якщо ми тата до лікаря відведемо? До психолога?
Валентина обернулася на порозі:
— Відведіть. Може, він наступну дружину не обдурить.
— Наступну? — здивувався Сергій.
— А що, думаєш, я з тобою залишуся? — вона посміхнулася. — Після того, як ти мене три роки так нахабно використовував?
Валентина спустилася сходами, слухаючи, як за спиною грюкнули двері. На вулиці було морозно, але вона відчувала дивну легкість.
Вона дійшла до автобусної зупинки і сіла на лавку. У кишені задзвонив телефон — чоловік. Валентина подивилася на екран і натиснула відбій.
Потім дістала з сумки паспорт і посміхнулася. Валентина Михайлівна Соколова. П’ятдесят три роки. А попереду — нове життя, де її ніхто не вважатиме дурепою.
Під’їхав автобус. Валентина встала, поправила сумку на плечі і рішуче попрямувала до дверей.
— Куди вам? — запитав водій.
— До сестри, — відповіла вона. — У нове життя.
