«Та я про твою дружину таке дізналася!» — хотілося викрикнути Марині, але замість цього вона слабо посміхнулася і кивнула…
Марина вихором вбігла в будинок. Пролетіла через вітальню і їдальню.
Вибігла на веранду, важко дихаючи і намагаючись вирівняти дихання.
Там за столом сиділи мама і тато.
Новину, яку вона на такій величезній швидкості несла для батьків, нарешті, можна було озвучити.
Адже довелося терпіти більше години. Поки їхала в автобусі на вокзал. Поки тряслася в електричці. А після бігла від станції до дачного будиночка, в якому влітку проживали батьки.
— Господи! — мати з подивом дивилася на Марину. — За тобою хтось гнався?
— Ні! — випалила дівчина, а потім затараторила. – Я бачила Гальку з іншим! Вони обіймалися! Цілувалися! Мамо, тату, коли приїде Гриша, йому все треба розповісти!
Мова вийшла сумбурною, більше схожою на набір слів.
Батько повільно відклав газету, яку читав, сидячи в своєму улюбленому плетеному кріслі. Зняв окуляри для читання і потер очі.
Мати взяла в руки чайник з чаєм, розлила його по чашках.
– Випий чаю і заспокойся, – сказала вона дочці, – з м’ятою.
– Та який чай, мамо! – вигукнула Марина. — Ви мене чули? Галя зраджує Гришкові! Йому про все треба розповісти!
Батьки не виглядали здивованими. Ну, принаймні, такими здивованими, якими очікувала їх побачити Марина.
Ще півтори години тому, проходячи по двору, де була їхня міська квартира, Марина на власні очі бачила Галю.
Вона цілувалася з якимось хлопцем. Це явно був не Гриша — високий і худорлявий.
Незнайомець був схожий на спортсмена або качка.
— Не треба нічого і нікому розповідати, — сказав Іван Євгенович, дивлячись на дочку, — це їхні дорослі справи. Ми тобі з дитинства говорили: не лізь у чужі справи.
Марина надула губи. Ну доки її будуть вважати дитиною? Їй майже шістнадцять.
Схоже, що і в двадцять, і в тридцять, і навіть у сорок для своїх батьків вона залишиться молодшою дочкою, тобто дитиною.
Це Гришка, який одружився в двадцять два роки, вже працював на фабриці і мав власне житло, вважався дуже дорослим.
— Але чому? — Марина дивувалася. — Це ж ваш син! Галька йому рога наставляє. А ви її прикриваєте?! Це нечесно!
— Тихіше! — шикнула Лідія Петрівна. — Гриша приїхав. І не смій при ньому говорити про Гальку!
Старший брат вийшов на веранду. Потиснув руку батькові. Поцілував і обійняв матір. Підійшов до сестри, розкинувши обійми.
Марина стояла як укопана, борючись з емоціями і придушуючи бажання розповісти йому про побачене.
Гриша виглядав таким щасливим, таким нічого не підозрюючим. Адже він приїжджав на дачу нечасто, такий шанс випав відкрити йому очі на дружину, але ні.
Батьки дивилися на Марину з застереженням. І вона не змогла за весь вечір вимовити хоч би слово про Галю.
До речі, сам Гриша про неї теж не згадував. Більше говорив про роботу, про те, що скоро буде відпустка і її потрібно буде провести з користю.
Звичайно, Марина могла розповісти братові правду і по телефону.
Та, напевно, це було б неправильно, непристойно, чи що.
— Маришо, ти якась загадкова сьогодні, — під вечір, вже перед своїм від’їздом, сказав Гриша, звернувшись до сестри, — щось сталося? Проблеми в школі?
— Гришо, які у неї можуть бути проблеми в школі? — втрутилася Лідія Петрівна. — Липень на дворі.
— Ой, точно! — брат кумедно вдарив себе рукою по лобі. — Я зі своєю роботою і справами зовсім замотався. Забув! То чому ти така сумна, сестричко? Закохалася чи що?
«Та я про твою дружину таке дізналася!» — хотілося викрикнути Марині, але замість цього вона слабо посміхнулася і кивнула:
— Все добре. Живіт трохи болить.
Гриша з розумінням посміхнувся:
– Ах, жіночі справи. Ну так, ну так.
Марина густо почервоніла. Та не про цей живіт говорила йому сестра, та й взагалі ніякий живіт у неї не болів.
Тепер брат думає про неї всяку нісенітницю, зате батьки задоволені.
Всю ніч Марина крутилася на своєму ліжку, слухаючи, як за вікном свистить вітер.
Спати не хотілося, перед очима стояла картина: Галя обіймає і цілує в губи якогось незнайомця.
Напевно, Гриша, повернувшись додому, точно так само цілує в губи свою дружину, яка до цього зраджувала йому.
Все, що відбувалося, здавалося Марині жахливо несправедливим, і вона не розуміла, чому для брата раптом сказати правду виявилося табу.
Старший брат був для Марини прикладом у всьому. За шістнадцять років її життя вони жодного разу серйозно не посварилися.
Він її захисник, який не роздумуючи покарав би кривдника сестри. І друзі у Гриші були симпатичні та цікаві, шкода тільки, що їх мало цікавила молодша сестра приятеля.
До Галі Марина ставилася рівно. До цього дня – точно.
Ну так, красива, не дуже розумна, зате зі своїм житлом і з хорошої родини.
Її квартиру молоді здавали. Самі жили в квартирі Гриші, що розташовувалася в сусідньому від батьківського житла будинку.
Там Марина і зустріла Галину з цим мерзотним типом, який лапав її на очах у всіх.
Взагалі для Марини сім’я була чимось святим. Батьки, які прожили разом майже тридцять років – зразок для наслідування. Ідеальна, міцна родина.
Ніколи ні Лідія Петрівна, ні Іван Євгенович не підвищували один на одного голос, не обзивали один одного, а про зради взагалі не доводилося і думати.
Через кілька днів Марина заспокоїлася. Вирішила і справді не лізти в життя дорослих.
Батьки поводилися як завжди. Гришу і його дружину в будинку не обговорювали.
У пам’яті Марини почали стиратися спогади про те, як вона бачила Галю з іншим.
Можливо, Марині просто здалося. Можливо, Галина зустрілася зі своїм давнім і дуже близьким другом.
Хоча… Повірити в це було дуже непросто.
Однак, всього через тиждень після тієї події, прямо під час прогулянки з подругами у дворі свого будинку, Марина знову побачила Галю з іншим.
З тим самим кремезним хлопцем, з яким молодша сестра Гриші бачила її зовсім недавно.
— Марин, ти що? — подруги з подивом дивилися на дівчину, обличчя якої в одну мить змінилося. — Ти куди?
Марина рвонула в бік дружини брата.
Ну треба ж, яка нахабність!
Посеред білого дня, у дворі їхнього будинку, в якому Галя і Гриша навіть деякий час жили після весілля, вона цілувалася з іншим.
Підбігши до дружини брата, Марина схопила Галю за руку і різко рвонула, повернувши обличчям до себе.
Цей рух був мимовільним, надто сильні і неконтрольовані емоції переповнювали Марину.
— Ти що? — Галина втупилася в Марину, її обличчя налилося рум’янцем. — З глузду з’їхала?
Краєм ока Марина бачила, як неподалік стояли її подруги, які з цікавістю спостерігали за сценою, що розгорталася на їхніх очах.
Марина ж уже погано контролювала себе, з неї виривалися обурення і лайка.
— Тобі не соромно? Посеред білого дня!
Ти заміжня жінка і таке собі дозволяєш! А якщо я все розповім Гриші? Як йому буде?
Галина, яка вже встигла отямитися, схрестила руки на грудях і з викликом подивилася на Марину.
– А ти розкажи! Давай-давай, розкажи!
Марина здивувалася від такої зухвалості. Чомусь вона була впевнена, що Галя почне виправдовуватися, відпиратися, якось пояснить ситуацію, а та, навпаки, йшла напролом. Ніби їй було все одно.
— Розповім! Тобі було б приємно, якби ти таке про Гришу дізналася?
Обличчя Галі перекосилося:
— Ідіть ви зі своєю сімейкою знаєте куди?
Вона не договорила, просто взяла свого здивованого супутника під руку і пішла в інший бік, залишивши Марину стояти і відчувати не найприємніші почуття.
Як же так? Невже в цьому світі зовсім не залишилося людей із совістю?
— Марино, це хто був? Дружина твого брата? А з нею хто? Коханець, так?
Подруги накинулися на Марину з питаннями, а та мовчала. Вона злилася і тепер збиралася точно про все розповісти Гриші.
І плювати на те, що батьки не дозволяли лізти в чуже життя. Терпіти таке ставлення до свого брата Марина не могла більше.
Поки дівчина їхала автобусом, а потім електричкою, і навіть зійшовши з поїзда і прямуючи в бік дачі, Марина ні на секунду не засумнівалася в правильності прийнятого нею рішення.
Нехай Гриша про все дізнається. Від сестри! Від тієї, яка не зрадить, на відміну від деяких.
Підходячи до будинку, Марина почула дитячий сміх. Невже у них були гості?
Обережно прочинивши хвіртку, вона побачила маленького хлопчика, років трьох, який тупотів по вимощеній цеглою стежці.
Поруч з ним був… Гриша.
Він обережно слідував за хлопчиком, контролюючи кожен його рух.
На веранді стояли батьки.
І мати, і батько посміхалися, спостерігаючи за тим, як Гриша вів по стежці чиюсь дитину. Звідки в їхньому будинку взагалі взявся малюк?
— Мамо, у нас гості? — крикнула Марина, наближаючись до веранди.
Гриша з дитиною вже дійшли до іншого боку дачної ділянки, вони навіть не бачили Марину.
— Донечко! Так у нас гості! — Лідія Петрівна широко посміхнулася, побачивши Марину. — У нас Гриша і Костик.
— Костик? — Марина нахмурилася. — Який Костик? І де його батьки? Його що, Гришці в оренду здали?
Батьки дивно переглянулися між собою, а Марина відчула недобре. Хто цей малюк? Невже…
– Маришко, привіт! – їй помахав старший брат, а потім разом з малюком наблизився до неї. – Познайомся, це Костянтин Григорович.
Марина нерозуміюче дивилася на маленького хлопчика, до неї все ще не доходило те, що відбувалося на дачній ділянці їхньої родини.
Григорович? Значить, Гриша був батьком цієї дитини? Але звідки він взявся?
— Марино, чого ти так злякано дивишся? — Гриша раптом розсміявся. — Це мій син.
— А як же Галя? — це було єдине питання, яке Марина здогадалася задати. — Я її бачила… Гриш, мамо, тату! Що відбувається?
Іван Євгенович посміхнувся, а потім обійняв дочку за плечі:
— Так буває, донечко. У Гриші є син. Він народився, коли твій брат був у шлюбі.
— Тобто не від Галі?
Костик тягнув до Марини руки, і вона, присівши навпочіпки, заглянула в обличчя хлопчика.
Дійсно, він був так схожий на Гришу, навіть посмішка така сама.
— Марино, я розлучився, ще два місяці тому. Не говорив тобі нічого, ти була вся в іспитах, не до того було.
Гриша присів поруч із сестрою, а потім притягнув до себе дитину.
— Він на тебе схожий, — сказала Марина, — треба ж. А хто його мама?
— Дівчина одна, — неоднозначно відповів брат, — просто так вийшло, що у мене була дівчина, коли я був одружений. Ну так, вибач мені, Маришко, я не такий ідеальний!
Про те, що у мене є син, я дізнався всього півроку тому. Зустрів її, а вона з дитиною.
А Костик — вилитий я.
Загалом, Галя про все дізналася. Коротше кажучи, у тебе тепер є племінник. І з його мамою я обов’язково тебе познайомлю.
Марина посміхнулася. Тепер не доведеться засмучувати брата, розповідаючи йому про ситуацію з Галею.
Не потрібно буде пояснювати, дивитися в сумне обличчя Гриші, відкривати йому очі на щось.
А ще тепер у неї є племінник! Треба ж, який карапуз!
Потім всі вп’ятьох сиділи на веранді, пили чай, а Лідія Петрівна, тримаючи на руках онука, заколисувала його, наспівуючи колискову.
Гриша виглядав щасливим, батько читав свою газету, а Марина дивилася на всіх і розмірковувала про те, що й справді іноді краще не лізти в чужі справи.
Менше знаєш – міцніше спиш.
