– Що знову, мамо? – приречено запитала Марина.
– Донечко, трубу в квартирі прорвало. Ти ж знаєш, у мене з грошима зараз не дуже і… – запнулася мати, намагаючись якось виправдати дзвінок.
Дівчина присіла на диван і втупилася в одну точку. Вона вже розуміла, що вибору у неї немає.
Доведеться знову розщедритися.
– І я повинна вирішити цю проблему? Втім, як і всі інші… – прошепотіла Марина, а голосно додала. – Добре, я зараз надішлю тобі гроші на картку.
– Дякую, люба. Якби не ти…
Коли дзвінок обірвався, Марина вкотре прокрутила в голові всі події, що передували цій ситуації…
…Спочатку у них все було добре.
Звичайна середньостатистична родина, таких тисячі. Батько отримав квартиру від підприємства, а коли вони з братом стали повнолітніми, зробив їх співвласниками.
Кожен володів третьою частиною житла. А потім батько після тривалої хвороби відійшов у інший світ.
Молодший брат Петро тоді спробував продати житло, намагаючись на них натиснути, але Марина збунтувалася.
Батько за життя завжди наголошував, щоб вони не турбували матір і дбали про неї.
– Добре, але тоді утримувати цю квартиру я не збираюся! – крикнув брат. – Дурнів тут немає! Я з’їжджаю!
І з мамою, Валентиною Іванівною, теж все було складно. Вона рано вийшла на пенсію, отримувала копійки, але підробіток з якоїсь причини не шукала.
І сама часто була не в змозі оплачувати навіть комунальні послуги, а також робити дрібний ремонт.
Вже кілька разів останнім часом вона дзвонила і намагалася позичити у Марини грошей.
– Я обов’язково поверну з пенсії, просто потрібно трохи протягнути.
– А Петро що, зовсім не допомагає? – запитала тоді Марина, адже саме він залишився в одному місті з матір’ю.
– Ой, та що ти, донечко. Він нещодавно одружився, там і без мене проблеми одні…
З тих пір Марина почала щомісяця відправляти матері певну суму на комунальні послуги та дрібні витрати.
Благо, для самої Марини це не було чимось складним, адже вона досить добре заробляла.
Так минуло п’ять років. Життя йшло само собою і Марина продовжувала допомагати матері. Ось тільки за останній рік вона ніяк не могла приїхати до неї в гості.
Просто не було можливості. То син хворів, то на роботі завал, то у чоловіка щось траплялося.
Коротко кажучи, життєві справи. Тому бачилися тільки через застосунки.
А нещодавно син Валера прийшов із садочка і сказав, що їм задали намалювати генеалогічне дерево і додати фотографії.
У цей момент Марина зрозуміла, що вдома у неї немає фотографій батьків, коли ті були молодими.
Ну ось і привід з’їздити до матері.
– Михайло, – звернулася вона до чоловіка, – Я, напевно, з’їжджу за фотографіями до мами. Заодно провідаю її, давно не була. Ви тут без мене поводьтеся добре, домовились? – посміхнулася вона чоловікові.
– Звичайно, а ми з сином влаштуємо без тебе вечірку, – чоловік розсміявся і міцно обійняв дружину.
– Тільки квартиру не рознесіть, – засміялася Марина, реагуючи на жарт.
У суботу вранці Марина зібрала трохи речей і сіла за кермо. Їй доведеться пробути в дорозі п’ять годин, перш ніж вона побачить матір.
Однак час пролетів непомітно і зовсім скоро вона опинилася біля під’їзду рідного будинку.
Марина піднялася на третій поверх і подзвонила у двері. Довгий час ніхто не відкривав, а потім в отворі з’явився брат…
– Марина? Що ти тут робиш? – здивовано запитав Петро.
– До мами приїхала, а ти що тут робиш? – дівчина не могла зрозуміти, що в квартирі матері робить її брат.
– А я тут живу.
А потім Петрові вистачило нахабства просто закрити двері перед обличчям Марини…
А та вражено дивилася на двері, не розуміючи, що взагалі відбувається. Марина подзвонила ще раз, але тепер ніхто не відкрив.
А її зв’язка ключів уже, чомусь, не підходила.
Марина вийшла на вулицю і сіла в машину. Там вона трохи отямилася і вирішила подзвонити матері.
Дівчина набрала відомий напам’ять номер.
– Донечко, привіт, як у тебе справи? – голос матері був абсолютно звичайним.
– Привіт, все добре. А ти як?
– Ой, та все як завжди. День минув, і слава Богу, – розсміялася жінка.
– Мамо, я хотіла заїхати в гості. Валерці в садочок потрібні сімейні фотографії, а у мене їх немає.
На секунду мати завагалася, ніби розмірковуючи, що відповісти…
– Так? Ну добре, а коли?
– Сьогодні. Зараз. Я вже під’їжджаю, – Марина вирішила трохи збрехати, щоб зрозуміти, як вчинить мати.
– Ой, люба, знаєш, а я сьогодні не можу. Я вирішила на дачу поїхати, щоб привести ділянку до ладу.
– У лютому? – здивовано запитала дівчина.
Валентина Іванівна нервово розсміялася.
– Ти ж знаєш, що на дачі завжди знайдуться справи.
Марина нетерпляче зітхнула – їй почала набридати ця вистава одного актора.
– Добре, мамо, тоді я приїду на дачу. Скоро побачимося.
Марина скинула дзвінок до того, як мама встигла щось заперечити. На дачу дівчина їхала з важким серцем.
Вона не розуміла, що взагалі відбувається і чому мати їй бреше.
Валентина Іванівна зустріла дочку з широкою посмішкою на вже немолодому обличчі.
– Мариночко, привіт, моя дочечко.
Дівчина кивнула, а потім відразу перейшла до справи:
– Мамо, що відбувається? Я спробувала потрапити в квартиру, але мої ключі не підходять. Відчинив Петро і просто сказав, що тепер він там живе. А потім він зачинив двері перед самим моїм носом…
Посмішка зникла з обличчя жінки, вона вся зблідла і згорбилася.
– Мариночко, все так заплуталося. Я хотіла тобі сказати, але…
– То поясни, в чому проблема, – Марина починала злитися.
– У Петра був складний період. Він втратив роботу, потім в них з’явилася друга дитина. Ось він і напросився пожити зі мною. Тимчасово. А потім нам стало тісно, я переїхала сюди і…
Марина звузила очі.
– Теж тимчасово, так? Сама переїхала чи тебе змусили?
Жінка завагалася, і це стало прямою відповіддю для Марини.
– Він тебе змусив, так?
Валентина Іванівна сумно кивнула.
– Зрозуміло. А чого я ще не знаю, мамо?
– Три місяці тому я переписала свою частку на нього.
– Що? – Марина не могла повірити своїм вухам, – І ти так просто погодилася, навіть не порадившись зі мною?
– Вибач, донечко. Але він так просив, так… наполягав, що я не змогла відмовити. Адже він залишився без житла, з двома дітьми. Тим більше ти з квартирою і у тебе все добре, – заплакала жінка.
Марина вражено подивилася на матір:
– Ти ж краще за інших знаєш, як важко мені все це дісталося. Я поєднувала роботу і навчання, щоб прогодувати себе. Я багато працювала, щоб стати щасливою.
І з Валерою теж не все було просто, стан виношування дорого мені обійшовся.
І, чесно, мені плювати на цю його долю. Просто ти навіть слова мені не сказала. А я ж тобі допомагала всі ці роки, коли Петро просто відрікся від нас і зник у невідомому напрямку.
Наприкінці своєї тиради вона видихнулася. Вона відчувала, як на її очі навертаються сльози.
І Марина розуміла, що це сльози образи і розчарування.
Мама спробувала обійняти дочку, але дівчина ухилилася і почала нервово ходити по двору.
– Марина, зрозумій, я хотіла як краще.
– Краще для кого? Треба було мені сказати, мамо. Я б зрозуміла і, може, погодилася. А так, ви за моєю спиною все провернули. Потайки.
– Вибач мене, донечко…
За мить Марина зупинилася на півкроці, як укопана. У її голові склалися шматочки пазла.
– Зачекай, три місяці тому ти сказала, що у ванній відвалилася плитка. І я надіслала гроші на ремонт…
Валентина Іванівна почервоніла.
– Марино…
– Мамо, скажи, будь ласка, куди ти поділа ті гроші?
– У ванній дійсно тріснула плитка. Я не брешу! Але у Петра не було грошей на ремонт. А там діти могли поранитися. Маленькі діти…
Марина дивилася на матір широко розкритими очима.
– Тобто я оплатила ремонт цьому здоровому ледарю?
– Марино, він твій брат, – мати намагалася заспокоїти дочку.
– І він може працювати і заробляти на ремонти сам. У мене є власна родина! – останні слова дівчина майже викрикнула.
Валентина Іванівна не знайшла, що відповісти. А Марина більше не могла тут залишатися.
Вона сіла в машину і поїхала додому. Увечері вона в сльозах про все розповіла чоловікові. Про брехню і зраду. А чоловік, будучи практичною людиною, запропонував простий вихід:
– Продай свою частку. Братові, матері, кому завгодно. І перестань брати участь у їхньому житті. Ти зробила для них достатньо, а якщо вони не оцінили – це їхні проблеми, не твої.
І Марина послухалася.
Вона вирішила продати свою частку і спочатку повідомила про це матір і брата. Петро відразу почав поливати її образами і кричати, що Марина не може так вчинити, адже квартира його.
Та й грошей у них не було.
Тому через два місяці частка дівчини перейшла до абсолютно сторонньої людини.
Пізніше Марина дізналася, що цей чоловік займався реєстрацією іноземних громадян. І квартира перетворилася на прохідний двір.
Ще пізніше до Марини дійшли чутки, що брат викупив її частку. Знайшов все-таки гроші.
Далі про долю брата і матері вона нічого не знала. Коли потік грошей з її боку закінчився, перестала дзвонити і мати….
«Ну що ж, що й слід було довести», – подумала вона і почала накривати стіл до святкової вечері.
Сьогодні була річниця їхнього весілля і вони збиралися відзначити цю подію в тісному сімейному колі.
А у вітальні галасували її улюблені чоловіки, які намагалися підкорити черговий рівень у грі.
Марина була щаслива, хоча невеликий черв’ячок образи назавжди оселився в її серці…
