— Аня поживе в нас якийсь час.
Геннадій не питав, просто констатував факт. Марина натягнуто усміхнулася й сказала:
— Звісно, я підготую кабінет. Працювати й на кухні можна.
Рік тому Марина звільнилася й тепер працювала на фрилансі. Ноутбук купила в кредит, і половину вже виплатила.
Вона завжди любила малювати, але, проваливши іспити в художнє училище, вирішила, що це не для неї.
Все одно малювала, звичайно, курси різні закінчувала, але так, для себе. Викладала на соцмережі і завжди раділа, коли в коментарях її малюнки хвалили.
Одного разу незнайома дівчина попросила зробити ілюстрації для книги, а пізніше хлопець написав і запропонував великий проєкт зі створення гри.
З тим проєктом довелося зав’язати, але тепер вона стала сміливішою, і коли чоловік зажадав звільнитися з роботи, Марина знайшла одразу кілька замовників.
З Анею у них були напружені стосунки.
Не те, щоб Марині вона не подобалася, просто вони були різні люди.
Щоразу, коли Аня приходила в гості, вона тут же починала переставляти речі, витирати пил і мити посуд, немов намагалася показати Марині, яка та погана господиня.
— Попроси свою сестру не займатися в нас прибиранням, — багато разів говорила Марина чоловікові. — Це якось неправильно.
— Тобі шкода, чи що? Нехай прибирає, тобі ж краще.
Чоловік був старший за свою сестру на вісім років і няньчився з нею як із дитиною, хоча Ані було вже двадцять три роки.
Жила Аня з хлопцем, професійним волейболістом, якого вічно не було вдома, от вона й приходила до брата.
А тепер виявилося, що волейболіста не було вдома не через тренування та змагання, а через іншу дівчину.
Звичайно, в такій ситуації Марина не могла відмовити в підтримці родички.
Через три дні Аня заявила:
— У мене від вашого дивана спина болить. Я не звикла без ортопедичного матраца спати.
Марина з чоловіком і самі спали на дивані. Але Гена, замість того щоб сказати про це, купив Ані ліжко з ортопедичним матрацом.
Гроші взяв із відкладених на відпустку. Марина засмутилася: останні кілька місяців вона в усьому собі відмовляла, щоб поїхати в цю відпустку.
— Назбираємо ще, — відмахнувся чоловік. — Або пізніше поїдемо.
Аня не працювала й цілими днями сиділа вдома.
Марина пробувала сідати з ноутбуком на кухні, але зовиця кожні пів години приходила пити чай і відволікала її.
Тоді Марина спробувала працювати в спальні, сидячи на дивані: було не дуже зручно — спина затікала, та й Аню це не зупиняло, вона брала чашку й ішла пити чай у спальню.
— Попроси свою сестру не відволікати мене від роботи.
— Та як вона тебе може відволікати? Ти ж малюєш, язик для цього не потрібен. Складно поговорити з нею, чи що, знаєш же, як їй зараз нелегко.
Марина спробувала ходити працювати в кав’ярню — брала там американо, бо він коштував найдешевше, і малювала.
Але коли Аня про це дізналася, влаштувала скандал: мовляв, вона теж хоче ходити по кафешках і їсти смаколики, це нечесно, що Марина одна ходить.
— Скаржилася на ліжко з матрацом, а сама гроші на каву витрачаєш, — поскаржився чоловік.
І Марина знову стала працювати вдома. Через те, що Аня її відволікала, за термінами вона не встигала й від цього ще більше нервувала.
— Можна я братиму ноутбук? — спитала Аня. — Спробую роботу шукати.
Спеціально заговорила про це при братові, й Марині нічого не залишалося, як погодитися — вона й сама була не проти, якщо родичка знайде роботу.
Тільки от Аня на сайтах із вакансіями проводила хвилин десять, а потім бралася сидіти в соціальних мережах і гортати каталоги магазинів, немов це з телефона не можна робити.
Поки ноутбук був зайнятий, Марина сиділа в телефоні: листувалася з друзями та замовниками, перевіряла пошту й стрічку соціальних мереж. Як зазвичай, загалом.
— Хто це тобі постійно писав сьогодні? — спитала Аня ввечері, дочекавшись, коли брат повернеться додому.
Марина отетеріла й злякано подивилася на чоловіка.
— Мені ніхто не пише!
— Ага, я бачила!
— Покажи телефон, — крижаним тоном вимовив Гена.
Марина простягнула йому телефон. Чоловік перевірив листування й спитав:
— Хто такий Єгор?
— Замовник.
— Замовник? Ми ж домовилися, що в тебе будуть тільки замовниці?
— Це фірма, і я спілкувалася з дівчиною, але вона не уповноважена…
— Тож відмовся з ними працювати!
— Добре…
Від приниження та злості у Марини палали щоки. Аню вона в той момент майже ненавиділа.
Склалося таке враження, що чоловік попросив свою сестру стежити за Мариною: після того як та брала ноутбук, історію браузера було підчищено, й іноді Марина помічала, ніби листи, які вона не відкривала, прочитані.
Спробувала не зберігати авторизацію й теж чистити браузер, але Аня на це сказала, звичайно ж, при братові:
— А навіщо ти чистиш історію браузера? Я там оголошення зберігала, а тепер не можу його знайти.
Чоловік подивився на Марину так, що в неї пересохло в горлі.
— Та бо ти по пошті моїй лазиш! — не витримала Марина. — Слідкуєш за мною, набридло!
— А тобі є що приховувати? — втрутився чоловік.
І тут Марина не витримала.
— Так, я зробила помилку один раз. І одразу ж у цьому розкаялася! Я чесно тобі зізналася й сто разів уже попросила вибачення! Це був просто поцілунок, нічого більше, я показала тобі листування — там не було нічого такого. Я втомилася, чесно, просто сил уже немає. Буде краще, якщо я піду.
Марині здалося, що на обличчі сестриці з’явилася зловтішна усмішка. Ну й нехай радіє…
Багато речей Марина брати не стала: все вмістилося у дві сумки, плюс ноутбук.
Гроші, відкладені на відпустку, поділила навпіл за вирахуванням ліжка, про що сміливо заявила чоловікові. Цих грошей їй вистачить, щоб зняти кімнату.
Перший час вона жила в подруги, яка й допомогла знайти кімнату — в тому ж будинку самотня жінка пускала до себе квартиранток.
Гена спочатку писав їй звинувачувальні повідомлення, вважав, що Марина когось собі знайшла, потім став говорити, щоб вона кинула випендрюватися й повернулася додому.
Марина не відповідала. Вона твердо вирішила, що більше так жити не хоче, хоча в грудях пекло й тиснуло, коли вона відкривала їхнє листування.
— Правильно все, — говорила подруга. — Скільки можна вислужуватися перед ним?
Начебто й правильно… А на душі коти шкребли.
Марина вся пішла в роботу: тепер можна було не вибирати замовників і проводити за ноутбуком по чотирнадцять годин на добу.
Так і у відпустку можна буде злітати…
На розлучення вирішила одразу не подавати, щоб не (розповідь спеціально для сайту – цей день) було скандалів із чоловіком — от заспокояться всі, тоді й розлучаться.
Як вже її знайшла Аня, незрозуміло. Марина відчинила двері й навіть відсахнулася від несподіванки.
— Почекай! — затараторила Аня. — Тільки двері не зачиняй! Можна я зайду? Будь ласка.
Марина знизала плечима й відступила, пропускаючи неждану гостю до квартири.
Аня роззулася й почала розставляти взуття, поправляти баночки на полиці. Як завжди.
— Чай будеш? — зітхнула Марина.
— Буду.
На кухні, звичайно, Аня взялася мити посуд і перекладати ложки.
— Щось трапилося? — вирішила не тягнути кота за хвіст Марина.
— Пробач Гену, га? Він давно вже зрозумів, що переборщив. І більше не буде. Чесно! Це я ще винна, підбурювала його: мені образливо стало, що мене кинули, а у вас все так добре. Ти знаєш, як він страждає!
Взагалі, лежить на дивані й нічого не робить. Чи то від мене заразився. Роботу прогулює. Його вже звільнити погрожують. Поговори з ним хоча б.
Серце у Марини защеміло.
— І що буде, якщо я повернуся? Знову тотальний контроль?
— Та я ж сказала — він уже все зрозумів! Гена з подругою твоєю говорив, вона з ним так жорстко поговорила…
Брат розлютився спочатку. А потім зрозумів, що вона права. Маринко, повернися, прошу тебе. Ти мені як сестра, не хочу іншу дружину Гені.
І Марина повернулася, не стала набивати ціну.
У розлуці вона зрозуміла, що сумує за чоловіком і любить його, незважаючи ні на що. І що правда сама винна. І він винен. А, значить, можна почати з чистого аркуша.
