— Марина, тільки поводься тихо, благаю! Рот на замок, очі в підлогу. Нам дуже потрібні ці гроші, — благала мене старша сестра Оля, влаштовуючи на підробіток офіціанткою на шикарному весіллі.
Я й не думала, що цього вечора мені доведеться вибирати між грошима, які врятують нашу сім’ю від боргів, і совістю…
Яка не дозволить мовчати, бачачи, як нахабний наречений готує жахливу підставу для своєї нареченої.
***
— Марино, ти тільки поводься пристойно, благаю! Не вплутуйся ні в що, зрозуміла? Просто працюй.
Я закотила очі, поправляючи дурний білий фартушок поверх чорної сукні.
— Оля, ну скільки можна? Я ж не маленька. Мені двадцять років, а не п’ять. Впораюся.
Сестра нервово стиснула мої плечі. Її втомлені очі заглянули прямо в душу.
— Розумієш, це не наша звичайна забігайлівка. Це «Версаль»! Тут такі люди…
Один невірний погляд — і нас обох викинуть. А нам платити за квартиру. Міші потрібні зимові чоботи!
Я зітхнула і обійняла її. Оля, моя старша сестра, після розлучення з чоловіком-чояничкою тягнула на собі все.
І мене, студентку-заочницю, і свого шестирічного сина Мішку.
Працювала на двох роботах, спала по чотири години і все одно ледве зводила кінці з кінцями.
— Я все розумію, Оль. Не переживай. Буду старатися бути невидимкою. Дякую, що домовилася.
— Це Ігорю Петровичу дякуй, — пробурмотіла вона. — Господарю «Версаля».
Він мій старий знайомий, зрозумів ситуацію. Сказав, раз ти у мене така відповідальна, візьме на один захід. Допоможеш дівчатам на банкеті.
Весілля гуркотіло на весь другий поверх величезного ресторану. Золото, кришталь, живі квіти всюди.
Гості — як з обкладинки журналу: чоловіки в дорогих костюмах, жінки у вечірніх сукнях, що виблискували діамантами.
Наречений, Вадим, виглядав випещеним і самовдоволеним. Він раз у раз кидав якісь жарти, від яких його дружки реготали.
А наречена, Аліса, лише збентежено посміхалася. Вона здавалася дуже юною і зворушливою у своїй пишній сукні, схожа на порцелянову ляльку.
— Так, Марино, твоє завдання — стежити за столами біля виходу на терасу. Прибираєш брудний посуд, міняєш прилади, підливаєш напої.
Ніяких розмов з гостями! Тільки «так, звичайно» і «всього найкращого». Зрозуміло? — проінструктувала мене старший адміністратор.
— Зрозуміло, — кивнула я, беручи тацю.
Перші пару годин пройшли в шаленому темпі. Я носилася між кухнею і залом, ледь встигаючи міняти тарілки.
Гості пили, їли, кричали «Гірко!», а я відчувала себе невидимкою в цьому світі розкоші і веселощів.
У якийсь момент мені знадобилося віднести ящик з порожніми пляшками в підсобку в дальньому кінці коридору. Двері були прочинені, і я почула приглушені голоси.
— …головне, щоб все пройшло гладесенько-рівнесенько. Актриса вже тут?
Голос був чоловічий, оксамитовий, з нотками нетерпіння. Я впізнала його. Це був наречений, Вадим.
— Тут, Вадиме, сидить у гримерці, чекає сигналу, — відповів жіночий голос, який теж здався знайомим.
Я виглянула в щілину. Ну звичайно. Христина, найкраща подруга і свідок нареченої.
— Вона трохи нервує.
Вадим посміхнувся.
— Нехай вип’є для хоробрості. Головне, щоб текст не забула. Як тільки тамада оголосить конкурс з повзунками – її вихід.
Вона повинна увірватися в зал з криками, що я батько її дитини, щоб я кинув її.
— А телефон? — пошепки запитала Христина. — Ти впевнений, що це спрацює?
— Впевнений як ніколи. Я вчора, поки Аліска була в душі, клонував її сім-карту.
Всі повідомлення з «актрисою» про те, як «вони разом хочуть мене підставити», я відправляв з копії її номера.
Експертиза доведе, що повідомлення пішли з її телефону.
Христина тихо розсміялася.
— Геніально. Тобто вона не просто виявиться приниженою, але ще й винною в тому, що сама все це підлаштувала, щоб зірвати весілля і виставити тебе козлом. Її батько тебе в порошок зітре!
— Нехай спробує! — зло кинув Вадим. — Зате я отримаю від нього неустойку за шлюбним контрактом за «моральну шкоду і зрив репутації». Він сам прописав цей пункт.
Думав, убезпечив свою донечку. А фактично, я отримаю кругленьку суму і звалю від цієї прісної ляльки. А ти, моя дорога, допоможеш мені ці гроші витратити.
Він притиснув Христину до себе і жадібно поцілував.
У мене таця випала з рук. На щастя, вона була порожня, і гуркіт був несильним.
Я відскочила від дверей і притиснулася до стіни, серце калатало десь у горлі. Вони мене не помітили.
За хвилину двері відчинилися, і вони вийшли, сміючись, ніби щойно обговорювали погоду.
Я стояла, паралізована жахом. Це не просто зрада. Це жахливий, продуманий до дрібниць план.
Вони збиралися знищити цю дівчинку, Алісу, прямо на її власному весіллі. Розтоптати, принизити на очах у всіх, виставити інтриганкою і до того ж обібрати її сім’ю.
«Не втручайся», — лунав у голові голос Олі. Але як я могла не втручатися? Як я могла стояти і дивитися, як руйнують життя людини?
***
Я повернулася в зал, руки і ноги були ватяними. Мозок гарячково шукав вихід.
Розповісти сестрі? Вона підніме паніку, і нас обох виженуть ще до того, як я встигну договорити.
Розповісти адміністратору? Вона не повірить, вирішить, що я збожеволіла.
Піти до охорони? До батька нареченої? Що я їм скажу? «Я підслухала»? Мене просто висміють.
Мій погляд знайшов Алісу. Вона сиділа за столом, а поруч з нею щебетала Христина, поправляючи їй фату.
Аліса довірливо посміхалася своїй «подрузі». У мене все всередині стиснулося від огиди.
Ні, я повинна сказати їй. Тільки їй.
Тамада якраз оголосив якийсь дурний конкурс, і більшість гостей скупчилися в центрі залу.
Вадим і Христина теж були там, у натовпі. Аліса залишилася за столом одна, відпиваючи ігристе. Це був мій шанс.
Я глибоко зітхнула, взяла пляшку мінеральної води і підійшла до столу молодят.
— Вам налити води? — запитала я якомога спокійніше, хоча голос тремтів.
Аліса підняла на мене свої величезні, як у оленяти, очі.
— Так, будьте ласкаві.
Я нахилилася, роблячи вигляд, що наливаю воду, і прошепотіла так тихо, щоб чула тільки вона:
— Не вірте своїй подрузі. І нареченому. Вони готують підставу. З актрисою і вашим телефоном. Зараз буде «сюрприз».
Її рука з келихом завмерла на пів дорозі до рота. Посмішка зійшла з обличчя.
Вона дивилася на мене, і в її очах відбивалися шок і нерозуміння.
— Що?.. Про що ви?
— Я випадково почула… в коридорі, — так само пошепки продовжила я, не піднімаючи голови. — Буде скандал.
Хочуть виставити все так, ніби це ви його підлаштували. Ваш телефон… вони щось з ним зробили.
Я випрямилася, поставила пляшку на стіл і, не дивлячись на неї, розвернулася, щоб піти.
«Тільки б вона повірила, тільки б повірила», — стукало у мене в скронях.
Я вже відійшла на пару метрів, коли почула за спиною тихий, але твердий голос Аліси:
— Дівчино, зачекайте. Як вас звати?
Я обернулася. Її обличчя було блідим, але в очах більше не було наївності.
— Марина.
— Дякую, Марина, — чітко вимовила вона.
А потім дістала зі своєї сумочки телефон, подивилася на нього і з силою стиснула в руці.
***
Я повернулася на своє місце біля тераси, серце шалено калатало.
Я зробила це. Я втрутилася. Тепер залишалося тільки чекати.
Аліса кілька хвилин сиділа нерухомо, дивлячись в одну точку.
Потім вона рішуче встала і підійшла до свого батька — високого, сивочолого чоловіка з владним обличчям.
Вона щось швидко і тихо сказала йому на вухо. Чоловік нахмурився, його погляд став жорстким.
Він кивнув, щось відповів їй і поплескав по плечу, а потім дістав телефон і почав комусь дзвонити.
У цей момент тамада весело закричав у мікрофон:
— А тепер, дорогі гості, наш наймиліший конкурс! Дізнаємося, хто ж народиться у наших молодих першим — хлопчик чи дівчинка!
У зал винесли блакитні і рожеві повзунки. Гості засміялися, передчуваючи веселощі. Це був той самий сигнал.
І тут двері зали відчинилися. За дверима стояла розпатлана жінка з божевільними очима і великим животом, який безглуздо випирав з-під сукні.
— Вадиме! — закричала вона на весь зал, вказуючи на нареченого пальцем. — Негідник! Ти кинув мене! Мене і нашу дитину!
У залі запала повна тиша. Усі погляди спрямувалися на нареченого. Вадим зобразив на обличчі шок і обурення.
— Жінко, ви хто така? Я вас вперше бачу! Охорона!
— Вперше бачиш?! — завила актриса. — А ось ці повідомлення ти теж не пам’ятаєш?!
Вона дістала телефон і почала тикати в екран.
— Ти обіцяв піти від неї! Ти говорив, що не любиш цю ляльку!
Христина підбігла до Аліси, картинно сплеснувши руками.
— Алісочко, який жах! Не вір їй, це провокація!
Але Аліса була абсолютно спокійна. Вона зробила крок вперед і голосно, на весь затихлий зал, сказала:
— Почекайте. Дуже цікаво. А покажіть-но всім ці повідомлення.
Актриса на мить розгубилася, але потім, зловивши погляд Вадима, знову увійшла в роль і простягнула телефон батькові нареченої.
— Ось, дивіться! Він все це писав!
Батько Аліси взяв телефон, подивився на екран, а потім спокійно сказав:
— Так, дуже цікаво. Тільки ось відправник цих повідомлень — моя дочка, Аліса.
Залою пронісся гул. Вадим відразу підхопив:
— Ось! Ось бачите! Я так і думав! Це вона все підлаштувала! Вона збожеволіла! Хотіла зірвати весілля і звинуватити мене!
Але Аліса навіть не подивилася в його бік. Вона звернулася до жінки з округлим животиком.
— Скажіть, а ви давно знайомі з моїм… нареченим?
— Д-давно… рік майже, — пролепетала та.
— Дивно, — холодно посміхнулася Аліса. — А ось мій начальник служби безпеки, якому мій батько щойно дзвонив, стверджує, що ви — актриса з театру «Драма».
І вас найняли два дні тому за двадцять п’ять тисяч гривень. І гроші вам переказала на картку ось ця дівчина, — Аліса вказала на Христину. — Моя найкраща подруга.
Христина зблідла як полотно.
— Це брехня! Я нічого…
— І ще один момент, — перебила її Аліса, її голос дзвенів від люті. — Мій телефон, з якого нібито пішли ці повідомлення, я пів години тому віддала охороні.
І вони вже встановили, що з нього не було зроблено жодного дзвінка або повідомлення за останню годину. Зате вони знайшли програму-клон, встановлену вчора ввечері Думаю, поліція швидко розбереться, хто і з якого пристрою її використовував. Вадим, може, ти покажеш свій телефон?
Вадим завмер. Його обличчя з самовдоволеного перетворилося на маску жаху.
Він подивився на Христину, на бліду актрису, на розлюченого батька нареченої і зрозумів, що потрапив у пастку.
— Я… я… — промямлив він і кинувся до виходу.
— Затримайте його! — гримнув батько Аліси, і двоє охоронців одразу скрутили нареченого.
У залі почався неймовірний хаос.
***
Ми з Олею поверталися додому далеко за північ. Всю дорогу сестра мовчала, тільки міцно стискала мою руку.
Весь персонал ресторану був у шоці, обговорюючи подробиці скандалу.
Вадима і Христину відвезла поліція, актрису, що не відіграла свою роль до кінця, теж. Гостей поспішно розпустили.
Ігор Петрович, господар, виплатив нам із сестрою подвійну ставку за «моральну шкоду» і мовчання.
Коли ми зайшли в нашу крихітну однокімнатку, Оля нарешті не витримала.
— Марино! Що це було?! Що, в біса, там сталося? Адміністраторка сказала, що все почалося після того, як ти підійшла до нареченої!
Вона не кричала, вона шипіла від страху і злості.
— Я тебе просила! Благала не лізти! Якби щось пішло не так, нас би…
Я не витримала і розплакалася. Крізь сльози, затинаючись, я розповіла їй все, що почула в коридорі. Про план, про підставу, про телефон.
Оля слухала, і її обличчя змінювалося. Гнів змінився подивом, а потім — страхом, але вже іншого роду.
Вона сіла на диван і обхопила голову руками.
— Господи… Які тварюки… І ти… ти їй все розповіла?
— Так, — схлипнула я. — Я не могла по-іншому, Оля! Вони б її знищили!
Сестра підняла на мене очі, в яких теж стояли сльози.
— Дурненька ти моя… смілива дурненька сестричка. Я так злякалася за тебе. За нас.
Вона притягнула мене до себе і міцно обійняла.
— Правильно зробила. Я б, напевно, не наважилася. Пишаюся тобою, мила.
Але тепер мені ще страшніше. Ці люди… вони ж багаті, впливові. А що, якщо вони вирішать, що ми зайві свідки?
Ця думка не спадала мені на думку, і від неї по спині пробіг холодок.
Ми сиділи в обіймах посеред ночі, боячись кожного звуку за дверима. Гроші, які заплатив Ігор Петрович, лежали на столі, але вони не приносили ніякої радості.
Спати ми лягли тільки під ранок, але сон не йшов. Я все думала, що буде далі.
Що, якщо Вадим або Христина якось дізнаються, хто попередив Алісу?
Що, якщо батько нареченої вирішить, що така офіціантка, яка підслуховує розмови, йому теж не на користь?
Я врятувала чуже життя від ганьби, але, здається, поставила під удар свою власну сім’ю.
***
Вранці нас розбудив наполегливий дзвінок у двері. Ми з Олею переглянулися. На годиннику було дев’ята ранку.
Хто це міг бути? Господар квартири з вимогою боргу? Або… щось гірше?
— Хто там? — тремтячим голосом запитала Оля, підійшовши до дверей.
— Доброго ранку. Мене звати Віктор Андрійович. Я батько Аліси, — пролунав спокійний чоловічий голос. — Можна з вами поговорити? І з вашою сестрою.
У нас з Олею ледь не зупинилося серце. Сестра подивилася на мене з жахом. Діватися було нікуди. Вона клацнула замком.
На порозі стояв сивочолий чоловік у дорогому пальто і сама Аліса. Вона була без макіяжу, в простих джинсах і светрі, і виглядала ще молодшою, ніж вчора.
— Проходьте, — пролепетала Оля, відступаючи вглиб кімнати.
Гості увійшли, з подивом оглядаючи нашу скромну обстановку.
— Марино, — першою заговорила Аліса, підходячи до мене. Її голос був теплим і щирим. — Я прийшла сказати вам спасибі. Якби не ви, я не знаю, що б зі мною було. Ви мене врятували.
Вона простягнула мені руку, і я несміливо її потиснула. Її батько, Віктор Андрійович, тим часом дивився на Олю.
— Ви її сестра?
— Так. Ольга. Вибачте за безлад, ми не чекали гостей…
— Не вибачайтеся, — відрізав він, але беззлобно. — Моя дочка розповіла мені все.
Ваша сестра зробила дуже сміливий і порядний вчинок. Я звик платити за рахунками. І за добро — теж.
Він поклав на стіл дорогий шкіряний портфель.
— Це вам. На знак подяки.
Оля подивилася на портфель, потім на нього.
— Ми не можемо це прийняти. Моя сестра зробила це не заради винагороди.
Віктор Андрійович посміхнувся.
— Я й не сумнівався. Тому це не все. Я дізнався про вас. Знаю, що ви працюєте на двох роботах, одна виховуєте сина, сестра вчиться. Це неправильно.
Він подивився на Олю впритул.
— У мене своя будівельна компанія. Мені потрібна розумна, чесна людина у фінансовий відділ.
З випробувальним терміном, але з зарплатою, яка дозволить вам кинути другу роботу і закрити всі борги. Ви за освітою економіст, вірно?
Оля приголомшено кивнула.
— А навчання Марини в інституті я беру на себе. До самого диплома. Вважайте це інвестицією в порядну людину.
Ми з сестрою стояли і не могли вимовити ні слова. Це було схоже на сон.
— Але чому… навіщо вам це? — нарешті вичавила Оля.
— Тому що моя дочка вчора могла втратити все: репутацію, віру в людей, майбутнє. А ваша сестра, ризикуючи своєю роботою і благополуччям, їй це все повернула, — твердо сказав Віктор Андрійович.
— До того ж, я терпіти не можу, коли талановиті й чесні люди животіють у злиднях, поки такі покидьки, як мій зять, що не склався, купаються в розкоші.
Вважайте, що я відновлюю справедливість. У міру своїх скромних можливостей.
***
Минуло три місяці. Наше життя змінилося так кардинально, що я досі іноді не вірила, що це реальність.
Оля звільнилася з забігайлівки і тепер працювала в компанії Віктора Андрійовича.
Вона розквітла, перестала нервувати від кожного дзвінка і навіть почала ходити на якісь курси підвищення кваліфікації.
Ми переїхали в двокімнатну квартиру ближче до її нової роботи.
Я закрила сесію на одні п’ятірки. Вперше за довгий час я могла спокійно вчитися, не думаючи про те, де взяти гроші на наступний семестр або на новий одяг.
З Алісою ми стали справжніми подругами. Вона виявилася зовсім не «фарфоровою лялькою», а веселою, розумною і дуже простою в спілкуванні дівчиною.
Ми часто ходили разом в кіно або просто гуляли в парку. Виявилося, що у нас багато спільного.
Історія з Вадимом і Христиною закінчилася для них погано. Проти них порушили справу про шахрайство в особливо великому розмірі.
З’ясувалося, що це була не перша їхня афера, і тепер їм світить реальний термін.
Сьогодні ми сиділи втрьох в кафе. Не в якійсь забігайлівці, а в затишному і дорогому місці.
Раптом до нашого столика підійшов Ігор Петрович, господар «Версаля».
— Оля? Яка зустріч! — посміхнувся він, дивлячись на мою сестру. — А я вас загубив. Чув, ви звільнилися.
— Ігор Петрович, добрий день! — почервоніла Оля. — Так, у мене тепер нова робота.
— Я дуже радий за вас. Ви виглядаєте чудово, — сказав він, і його погляд був таким теплим, що я відразу все зрозуміла. — Може, повечеряємо якось? Обговоримо… е-е… тенденції ресторанного бізнесу?
Оля розсміялася і, на мій подив, легко погодилася. Коли він пішов, Аліса підморгнула мені.
— Здається, у нас намічається ще одне весілля. Тільки цього разу справжнє.
Я подивилася на свою щасливу, усміхнену сестру і подумала про те, як один-єдиний вчинок, один страшний вибір може змінити все.
Іноді, щоб врятувати не тільки чуже, але й своє життя, потрібно просто набратися сміливості і перестати бути невидимкою.
