— Ти ніколи мене не розуміла, мамо! З тобою просто неможливо розмовляти, – випалила Марина.
– Я все одно зроблю, як вважаю за потрібне. Я давно доросла і не потребую твоїх порад. Спокійної ночі, – Марина не стала слухати можливі заперечення мами й відключила телефон.
Так, Марина доросла, вже й інститут закінчила, на бюджет, правда, не вступила, але мама сказала: «Вчися, доню, куди без освіти. Я допоможу».
І допомогла, й платила за Марину всі п’ять років.
Тепер Марина вже цілий рік працює, винаймає сама квартиру, і навіть три місяці тому наважилася взяти кредит на машину.
Мама теж допомогла, трохи, але все-таки більша частина була оформлена Мариною в кредит.
Марина заслужила відпустку на морі. Власне, через це вони зараз і посварилися з мамою.
Мама не підтримала ідею Марини оформити розстрочку на путівку:
— Може, почекати трохи з курортом? Стільки витрат у тебе зараз. А у відпустці приїхала б до мене, давно не була. Навіщо борги накопичувати? – радила мама, але Марина стояла на своєму і сердилася на маму вкотре.
У Галини Павлівни донька зʼявилася майже в сорок років. Так вже склалося, що особисте життя її не ладналося.
Вона вже й не сподівалася. А тут несподівано новий колега почав виявляти знаки уваги.
Ну й що, що одружений, Галина заплющувала на це очі, так хотілося хоч трохи чоловічого тепла.
А коли вона дізналася, що чекає дитину, вирішила нічого йому не казати. Та й склалося так, що перевівся він, зустрічі майже зійшли нанівець.
Такому повороту Галина зраділа і, поставивши остаточну крапку в стосунках, з трепетом чекала появи на світ малюка.
Донька стала для неї сенсом життя, радістю, віддушиною.
Одній розриватися між роботою і дитиною було важко, але Галина ніби й не помічала втоми та клопотів. А як вона пишалася Мариночкою на святах і шкільних лінійках!
Марина, як і будь-яка дитина, теж тягнулася до мами, до певного моменту.
У середніх класах вона раптом побачила, що інші мами молоді, модні, ефектні, а її – сіра мишка, яка намагалася завжди скромно триматися осторонь.
І Марина стала маму соромитися на людях, а вдома огризалася з будь-якого приводу.
Галина Павлівна зітхала крадькома, але любов її від цього меншою не стала.
Потім Марина поїхала вчитися в обласне місто і телефонувала мамі тільки за потреби.
Галина Павлівна засмучувалася, розуміла, що в повному подій та емоцій житті дочці стало не до неї.
Телефонувала сама, несміливо розпитувала, просила частіше приїжджати:
— Ні, ні. Нічого не сталося, не хвилюйся. Просто скучила, – додавала вона.
— Можливо, наступними вихідними вийде, – обіцяла Марина, але не завжди виконувала свої обіцянки.
— Марино, доброго ранку. Це сусідка твоєї мами, тітка Люба. Пам’ятаєш мене? – розбудив Марину ранній дзвінок. Голос тітки Люби звучав схвильовано.
— Що сталося? – у грудях у Марини щось різко й неприємно кольнуло.
— Маму твою вночі швидкою забрали. Серце схопило. У неї ж воно слабке, мабуть, ще перенервувала через щось, – пояснювала сусідка.
А Марина раптом зрозуміла, що навіть не знала, що у мами слабке серце.
Вона взагалі не бачила, щоб мама колись хворіла чи на щось скаржилася. Не бачила чи не хотіла помічати?
А перенервувала вона, напевно, через їхню вчорашню розмову, яку Марина так грубо обірвала. – Ти б приїхала, Марино, аби чого не сталося… – попросила тітка Люба.
— Я, так. Так, я приїду сьогодні, – плутано пообіцяла Марина і побігла вмиватися, на ходу телефонуючи на роботу, щоб взяти кілька днів за свій рахунок.
До рідного міста було 200 км.
Марина їхала й картала себе та просила тільки про одне, щоб мама залишилася жива.
Згадувалися якісь фрагменти з дитинства та юності.
Якось увечері, вже коли потрібно було лягати спати, Марина згадала, що завтра на урок біології потрібно принести засушену квітку з кореневищем і листям. Здається, це було в п’ятому класі.
Марина підійшла з цим до мами.
— Коли ж вам задали це завдання? – здивувалася мама, адже надворі вже була пізня осінь, усі квіти давно відцвіли.
— На літні канікули, – зізналася Марина, похнюпившись.
Мама сплеснула руками, а потім взяла парасольку й сказала Марині одягатися.
Надворі було темно, з ліхтарями в їхньому районі було негусто. Мрячив неприємний дощ.
— Ромашки ростуть майже до самого снігу, – розповідала Марині мама, вдивляючись у напівтемряві собі під ноги. За п’ятнадцять хвилин чахлу ромашку було знайдено й викопано.
— До ранку підсохне, потім ще праскою пройдемося і на картон приклеїмо, – заспокоювала мама повеселілу Марину.
Вранці Марині залишалося тільки акуратно підписати на картоні «кореневище», «стебло», «листя» тощо.
Вона отримала п’ятірку і була щаслива.
Зараз Марина згадала цей випадок, адже мама тоді її навіть не сварила, а тільки попросила наступного разу відповідальніше ставитися до домашніх завдань.
І поїздка з класом до Карпат згадалася. Коли Марина прийшла й захоплено розповідала мамі, скільки всього можна побачити в Карпатах, і що поїдуть вони туди потягом, і вийде справжня подорож і пригода.
Мама запитала, скільки це коштує.
Марина безтурботно відповіла, що всього тисяча гривень (в ті часи це був цілий статок). Мама кивнула головою й пообіцяла, що Марина поїде.
А через тиждень після поїздки Марина випадково почула, як мама розмовляє з тіткою Любою.
— Росте моя дівчинка, і витрати ростуть. На хімкомбінаті місце звільнилося. Піду.
— Зарплати там, звичайно, нічого, але ж і чоловіки не витримують, – поскаржилася сусідка.
— Нічого. Впораюся. А залишки боргу можна я тобі через місяць віддам? – попросила Галина Павлівна.
— Звичайно, звичайно, – закивала тітка Люба.
Марина тільки зараз зрозуміла, як потім швидко мама постаріла ще більше.
А як сильно Марина ображалася на маму через Сашка Савченка, це вже Марина в старших класах вчилася, а Сашко в ПТУ. Не подобався мамі Сашко. А от Марина була закохана в нього по самі вуха.
— Ні до чого доброго дружба з Сашком не призведе. Він вже зараз толком не вчиться, та й бачила я його днями з напоями міцними, у сумнівній компанії.
Це тобі зараз здається, що він твоє єдине кохання на все життя. Зустрінеш ще потім хорошого хлопця, – розсудливо наставляла мама, але Марина нічого не хотіла слухати.
Дійшло до того, що Марину не випускали гуляти.
Скільки образливих слів тоді Марина мамі наговорила.
А через кілька місяців Сашка засудили за крадіжку. Марина чула від знайомих, що той звільнився через пару років, але на волі довго не затримався, сів знову, тепер вже за інші діяння.
Мама, виходить, бачила це заздалегідь, а от Марина ні.
І багато чого ще згадалося за три години дороги.
— Ех, мамо, мамо. Як же я була неправа. Це ж я тебе не розуміла все життя, твою турботу, твої настанови. А ти мене, доньку недолугу, навпаки, завжди розуміла й підтримувала, – прошепотіла Марина, паркуючись біля воріт лікарні.
Тільки зараз вона зрозуміла, яке велике, безкорисливо (розповідь спеціально для сайту Цей День) любляче і все прощаюче серце було в її мами.
І зараз серце втомилося від постійних переживань, і від нього залежало мамине життя.
— Мариночко, як ти тут? – на блідому обличчі Галини Павлівни з’явився легкий рум’янець, коли вона побачила дочку.
— Тітка Люба зателефонувала. Як ти, матусю? – Марина взяла маму за руку.
— Все добре, вже все добре. Відірвала, виходить, тебе від роботи, від справ, – винувато сказала Галина Павлівна.
— Мамо, та які справи. Ти пробач мені, пробач за все, – по щоці Марини покотилася сльоза.
— Що ти, що ти, – захвилювалася Галина Павлівна.
— А ти знаєш, я кілька днів взяла, а потім у мене відпустка. Я нікуди не поїду, ні на яке море, я з тобою буду, я так скучила. Ти тільки одужуй, – Марина намагалася усміхатися.
– А потім, що тобі тут одній?
Потім разом поїдемо до мене. Там і лікарні кращі.
Квартиру твою тут здати можна, а там, зовсім поруч зі мною, орендувати.
А краще орендуємо одну, більшу. Будемо разом жити.
Увечері чай пити разом будемо, – Марина все говорила й говорила, гладячи суху мамину руку.
А Галина Павлівна дивилася на доньку, і тепло, і радість зцілювали її хворе серце.
Дякую всім мамам! Здоров’я і довгих років життя!
