Марині постійно говорили, що її чоловік їй зраджує. Першою була сусідка Людмила Петрівна, яка хитро посміхалася і питала, що це за дівчина іноді приходить з Андрієм з роботи.
— Напевно, висока блондинка з кінським хвостом? — уточнила Марина.
Коли Людмила Петрівна кивнула, Марина спробувала її заспокоїти:
— Та це Олеся, його помічниця. Вона йому в дочки годиться. Чого ви так переживаєте?
На що сусідка лише відповіла:
— Ну-ну, саме такі молоді та ранні і забирають з сімей дорослих татусів, щоб окрутити його і прийти в дім на все готове.
Потім були ще дзвіночки. Хтось дзвонив, дихав у трубку і нічого не говорив, а іншим разом зміненим голосом повідомляв, де в даний момент знаходиться її чоловік з коханкою.
Марина не збиралася опускатися до стеження, але стала уважно придивлятися до Андрія. Однак ні довгого волосся на його одязі, ні аромату незнайомих жіночих парфумів вона не помічала.
Вона вирішила, що хтось дуже заздрить їхній родині і намагається посварити подружжя. Підозрювала, що і Андрій отримує такі ж повідомлення про її зради.
Але скільки б мотузка не звивалася, а кінець їй завжди настає.
У ті червневі дні стояла нестерпна спека. Марина ледве справлялася з нею і намагалася якомога довше перебувати недалеко від кондиціонера, який не справлявся з охолодженням офісу.
В результаті вона відчула нездужання і слабкість. Звернулася до медкабінету, звідки черговий лікар відправив її додому.
Підійшовши до дверей своєї квартири, Марина вже ледве трималася. Вона відчувала, що зараз знепритомніє.
Поспішила знайти ключі і відкрила двері. Знявши взуття і кинувши сумку на пуф, вона пішла на кухню за аптечкою, не помітивши чуже взуття в передпокої.
Навіть якби в кімнаті хтось був, Марина не звернула б уваги — настільки їй було погано.
Випивши таблетки і вмившись холодною водою, вона поплелася в спальню. Вже збираючись відкрити двері, вона почула голоси за собою.
Прислухавшись, вона зрозуміла, що голоси належать не чоловікові, і злякалася, що потрапила не в свою квартиру.
Але ж ключ підійшов, значить, вона не помилилася. Вона придивилася до взуття на підлозі біля вхідних дверей і побачила поруч з чоловічими капцями жіночі босоніжки на високій шпильці.
Дивно, як вона відразу їх не помітила і навіть примудрилася не зачепити ногою. Марина різко відкрила двері спальні, вже здогадуючись, що може там побачити.
На ліжку лежали в обіймах її Андрій і якась жінка. Від переляку вона відразу ж забилася під тонке простирадло, яким вкривалася парочка.
Марина стояла мовчки і дурно посміхалася. Картина була занадто передбачуваною, як у дешевих серіалах.
Вона чекала, що чоловік встане, почне одягатися і буде розповідати, що цю голу дівчину він бачить вперше і взагалі він тут ні при чому. Її, мовляв, вітром у кватирку надуло, коли він цнотливо спав.
Але Андрій, мабуть, від несподіванки втратив дар мови. Він сидів не рухаючись і дивився на дружину, а Марина не починала розмову і не влаштовувала скандал, чим могла б полегшити ситуацію невірному чоловікові.
Вона розглядала розкидані по спальні речі упереміш з нижньою білизною. Марина з подивом запитала, хто є господинею всього цього ганчір’я.
Вона впізнала Олесю по кофтинці, єдиній речі, складеній на приліжковому пуфці. Цю кофтинку Марина привезла з Франції, коли їздила туди на конференцію.
Вона їй сподобалася, але, як виявилося, була трохи незручною під пахвами. Вона віддала її чоловікові і сказала, щоб він подарував своїй секретарці.
Та була стрункішою, і кофтинка їй якраз підійшла. Потім секретарка ще дзвонила і радісно тараторила слова подяки в трубку.
З-під простирадла визирнуло одне перелякане око з ляльковими віями, а потім з’явилося друге.
Вирішивши, що цього достатньо для початку розмови, вона почала щось бурмотіти про сильне кохання.
— Олеся, не говори дурниць, — зупинила її Марина.
Вона повернулася до чоловіка:
— Зараз я піду на кілька годин, а коли повернуся, вас тут вже не буде. Ти зрозумів? І твоїх речей теж.
Андрій почав заперечувати, але вона його не слухала і попрямувала до вхідних дверей. Увечері вона повернулася, проплакавши на гойдалці дитячого майданчика.
Добре, що було вже сіро на вулиця, і сусіди давно повернулися з роботи. У дворі було порожньо, і вона не хотіла, щоб хтось бачив її в такому стані. У квартирі було темно, значить, коханці встигли піти.
Заглянувши в шафи, вона виявила, що Андрій забрав частину речей, найнеобхідніших на перших порах.
Він подумав, що дружина побіситься пару-трійку днів, а потім можна буде повернутися.
Розлучатися з Мариною він не збирався. Ну хто він без своєї дружини? Він звик до її спокійного характеру, без примх і вимог. Все його влаштовувало, до всього він ставився філософськи.
Його життя текло б розмірено, якби не ця проклята жадібність. Ну що йому коштувало продовжувати зустрічатися з коханкою, але тільки в готелі?
Там його вже всі знали в обличчя, ставилися як до бажаного гостя. Але одного прекрасного дня він подумав, мовляв, навіщо витрачати стільки грошей, якщо є квартира.
Тим більше, вона ж пустує весь день, яким би не був шикарним готель, а свій будинок завжди краще.
Ось і заощадив. Треба тепер думати, як випрошувати у дружини пробачення.
Тільки думати йому довелося зовсім про інше. Його знайшла мати Олесі і заявила, що дочка при надії і боїться йому в цьому зізнатися. І що він тепер повинен одружитися. Інакше…
Після цього вона кілька хвилин розповідала йому, які покарання чекають за відмову від шлюбу.
— Ну, добре, добре, я ж не проти, — відповів Андрій настирливій жінці. — Але тільки я ж одружений, розлучитися потрібно.
— Ну ось, це інша розмова, — з полегшенням зітхнула жінка і подивилася на дочку.
Та сиділа в кріслі, притихла, ніби це не її доля вирішується. А майбутня теща продовжувала:
— Про розлучення я домовлюся швидко. Вони не мають права затягувати, якщо у твоєї дівчини скоро живіт випиратиме.
Дорогі мої діти, я вас благословляю. Бажаю вам кохання і щастя, щоб всі ваші плани завжди виконувалися. Вона загадково підморгнула дочці.
Після того як Марина виставила свого чоловіка, він оселився на знятій квартирі, де жила його коханка.
Ця дівчина приїхала з передмістя, не змогла вступити до інституту і зовсім випадково опинилася на співбесіді в його кабінеті.
Її оригінальна краса відразу привернула увагу Андрія, і він вибрав її собі в секретарі, незважаючи на відсутність досвіду, деяку повільність і навіть дурість.
Майбутня теща вирішила подбати про благополуччя дочки і онука. Вона вважала, що їм не слід тулитися в орендованих квартирах, коли колишня дружина одна живе в таких просторих апартаментах.
Не сказавши нічого Андрію про свої плани, вона одного разу потягла дочку до Марини, щоб відвоювати сімейне гніздечко.
Того вечора Марина повернулася додому в поганому настрої. Розлучний процес і проблеми з фірмою, які він за собою тягнув, сильно пригнічували її.
Вона зварила собі какао з молоком, зручно влаштувалася в кріслі і вирішила провести вечір за переглядом комедії. Але раптом тишу квартири порушив наполегливий дзвінок у двері.
Він був довгим і вимогливим. Не розуміючи, хто міг прийти в таку пізню годину, Марина відкрила двері.
На порозі стояла незнайома повна жінка років п’ятдесяти. Вона важко дихала, було видно, що жінка насилу піднялася на третій поверх.
За нею хтось ховався, але важка постать не дозволяла розгледіти, хто це. Віддихавшись, непрохана гостя суворо звернулася до Марини.
— Ну, чого витріщилася? Стоїш, як істукан, а ну, дай пройти! — суворо сказала вона.
— А ви хто така? — здивовано запитала Марина, думаючи, що жінка просто помилилася дверима.
— Я майбутня теща твого колишнього чоловіка Андрія, — прояснила ситуацію гостя. — А ця, — вона витягла з-за спини притихлу Олесю, — його майбутня дружина.
І вона, до речі, носить його дитину. Тож, мила, прошу звільнити приміщення для нової Андрієвої сім’ї.
Це ж неподобство, зрештою, що сім’я з дитиною тулиться в орендованій однокімнатній квартирі, в той час як у зятя є такі хороми.
– Зачекайте, це вам зять сказав, що у нього є хороми? Або ви самі так вирішили? – уточнила Марина.
Вона вже все зрозуміла, і те, що відбувалося, викликало у неї лише сміх.
– А-а-а, тепер я зрозуміла, чому ваша дочка зв’язалася з моїм старим. Скільки років у вас різниця? Вісімнадцять? А то всі говорять про кохання…
Квартира в місті, можливість тут залишитися і не повертатися в свою глушину – ось і все кохання.
— Ти мені це…, — перебила її старша гостя. — Тебе це абсолютно не стосується. Звільняй дорогу, я хочу подивитися, де будуть жити моя дочка з онуком.
— Повірте, я розумію ваш інтерес, — сказала Марина. — Тільки до чого тут моя квартира? Вона вашого зятя ніяк не стосується.
— Як це? — майже в унісон запитали відвідувачки.
— Значить, Андрій вам не сказав, — розсміялася Марина. — І ось так виходить, що і квартира, і фірма, де ви працюєте зі своїм коханцем, — звернулася вона до Олесі, — все це моя спадщина після загибелі тата.
І ваш Андрій до всього цього ніякого відношення не має. Тож надалі прошу більше тут не з’являтися, інакше я викличу поліцію.
— Але ж він прописаний тут. Я дивилася в паспорті, і він має право на житлову площу, — кричала літня гостя.
Марина зітхнула:
— Ви візьміть і поцікавтеся у юристів. Прописка жодним чином не дає вашому зятю право на квартиру, а після розлучення його випишуть за першою ж моєю вимогою.
Тож любові вам у знятій квартирі або де ви там зможете жити після звільнення.
— Що означає звільнення? — не зрозуміли відвідувачки.
— Ви, напевно, погано слухали. Фірма належить мені, а ваш Андрій в ній тільки виконавчий директор.
І я не бачу жодної причини після розлучення залишати його на колишній посаді. Я взагалі не хочу його бачити у своєму офісі. Так само, як і тебе, — звернулася вона востаннє до Олесі.
Марина більше не бажала витрачати ні хвилини на спілкування з цими жінками і закрила двері.
А мати з дочкою ще трохи постояли перед дверима, ніби сподіваючись, що господиня зараз повернеться і скаже, що пожартувала.
А потім попленталися до орендованої квартири, щоб порадувати Андрія звільненням. Ну що ж, за все треба платити.
