Катя дивилася на нову дівчинку, яка стояла і озиралася по сторонах, готова ось-ось заплакати. Дівчинка притискала до себе плюшевого ведмедика.
Катя зісковзнула з підвіконня, підтягнула колготки і, пригладивши чубчик, підійшла до дівчинки.
— Привіт, – сказала Катя, оглядаючи дівчинку з голови до ніг.
— Привіт, – дівчинка міцно притискала до себе іграшку.
Невже вона думає, що Катя забере у неї її?
— Мене Катя звуть, а тебе?
— Маша, – сказала дівчинка і шмигнула носом.
Вона хотіла, щоб сльозинка закотилася назад, але та не послухалася і стекла по щічці дівчинки.
— Ти плачеш? – запитала Катя.
— Ні, – замотала Маша головою, а сльозинки закапали по сторонах.
— Не плач, йди сюди, я тебе обійму, – Катя обійняла новеньку і вони стояли в коридорі, поки та заспокоїлася.
— Ходімо, я покажу тобі свій будиночок, ой зачекай, а тебе куди поселили?
Маша знизала плечима.
— Тоді спачатку пішли, у мами Ніни запитаємо.
— А хто це?
— Ніна Аркадіївна, мама Ніна, наша вихователька, ти вперше тут?
— Так, -дівчинка кивнула.
— А я ні. Я вже була, тільки в іншому будинку. Потім в цьому, потім мене забрала мама, а потім привела назад.
— Чому?
— Потім розповім. Ніна Аркадіївна, мамо Ніно, а де Маша буде жити?
— Маша? Яка Маша, Катруся, що ти мені голову морочиш. А це хто?
— Це і є Маша.
— Яка ще Маша, господи, де ти її взяла?
— Там у коридорі.
— Стривай… ти Михайлова?
— Так…
— А я тебе всюди шукаю, ходімо, покажу тобі твоє місце.
— Мамо Ніна, ну будь ласка, Таню ж… її забрали, ну нехай Маша буде поруч зі мною.
— Гаразд… покажи їй все, розкажи правила. Ідіть.
— Бачиш, вона добра, ходімо. Ти чому тут? У тебе є мама?
Маша кивнула і сльози знову покотилися.
— Мама сказала, що забере мене потім… просто треба потерпіти.
— Ааа, ну звичайно тоді забере, обов’язково. А моя не забере.
— Чому?
— Та, яка народила мама, вона мене кинула в лікарні, я її не знаю. А друга мама…
Знаєш, я сама її вибрала, вони прийшли з татом, за дитиною, а тут я… Як вистрибну, як закричу, що вона моя мама…
Я їй в ногу вчепилася, мене не могли відтягнути. Ну тато і сказав, що як я сама їх вибрала, то буду їм донькою.
А мама спочатку не хотіла, вона казала, що я якась скажена. А тато сміявся…
Та потім мене взяли, мені було чотири роки, а тепер мені сім, а тобі?
— Теж… сім.
— Ууу, ми з тобою в одному класі будемо, сядеш зі мною за парту? А то Мішка б’ється і постійно штовхається.
— Новенька, новенька! Йди, тебе кличуть.
— Чого ти причепився.
— Там новеньку кличуть.
— Хто?
— Нянька…
Дівчатка пішли разом.
Увечері, лежачи в ліжку, Катя шепотом розповідала Маші свою історію повернення до дитячого будинку.
— Взявши дитину, мама і тато хотіли таким чином зберегти шлюб.
— Зберегли?
— Ні… тато знайшов собі якусь вертихвістку, а мама його вигнала. Кокетка виявилася при надії, і тато пішов до неї.
А мамі дитина одній не потрібна, навіщо вона їй? Вона не виживе одна з дитиною і вона відвела мене назад.
Ось так я опинилася тут знову. А ти?
Маша промовчала.
— Ну добре, давай спати, потім розповіси.
Минав час… дівчатка подружилися і стали нерозлучні.
Одного разу Машу покликали.
— Іванова, Кондратюк і Михайлова, йдіть вниз, – сказала нянька.
Дві дівчинки з трьох названих весело побігли вниз.
— Навіщо це? – запитала Маша.
— Іди, мамка до тебе прийшла.
Маша зблідла і сіла на верхню сходинку.
— Машо, ти що? До тебе мама прийшла. — Катя дуже здивувалася.
— Не піду.
— Як це, йди… це ж мама…
— Вона… вона… вона мене покинула, я не піду.
— Ффффф, моя мене привела сама, та й то я побігла б, хочеш я з тобою піду, ходімо.
— Ні, – Маша стиснула губи.
— Ходімо. А то… я одна піду, чуєш? Ну?
Маша встала і не поспішаючи почала спускатися.
Катя йшла поруч, потім вони взялися за руки і тихо пішли далі.
— Маша… донечко.
У кутку сиділа жінка, вона була коротко підстрижена, бідно одягнена, жінка дивилася на Машу.
— Мамо, — закричала Маша і кинулася до неї.
Вони стояли обійнявшись, жінка цілувала і притискала до себе Машу, щось говорила і плакала, знову притискала до себе.
Катя ніколи не бачила, щоб мама так цілувала доньку. У дівчинки щось всередині заворушилося, якийсь черв’ячок заздрості.
Вони не бачили нікого навколо, просто шепотілися, обіймалися, плакали і сміялися.
— Мамочко, а там Катя, Катя, йди до нас, можна… мамо?
— Звичайно, можна… йди сюди, Катруся.
Ах, яка ж мама у Маші хороша, Катя отримала свою порцію любові. Її ніхто і ніколи не обіймав і не цілував…
Як же вона мріяла, щоб Машина мама і її забрала, вона тепер разом з Машею чекала її приходу.
Спочатку Маша біжить, вони там обіймаються, плачуть, а потім кличуть Катю…
— Як ти думаєш… а твоя мама… вона б змогла… ну взяти мене?
Маша мовчить, потім, червоніючи, починає розповідати… Вона говорить, говорить, говорить…
— Ти не думай, вона хороша мама… тільки слабка. Їй потрібен хороший чоловік, такий, щоб тримав її в узді, а то що вона?
Ці її подружки прийдуть, напоять її… Обберуть, всі гроші витягнуть, а ми потім з нею голодні сидимо.
Був у нас чоловік, хороший був, та не витримав цих подружок.
Він теж слабкий був і пішов, до однієї з них, а мама запила сильно і поїхала… Вона подумати хотіла, одна побути… А мене забрали…
Приїхала, а мене немає. Вона знайшла мене, та тільки забрати назад не змогла.
Мама сказала, треба потерпіти, вона вже не п’є, на роботу вийшла, на фабрику, їй кімнату обіцяли…
Знаєш, вона як забере мене, так і тебе відразу забере, я попрошу її.
І попросила Маша, свою маму. Мама обіцяла, що забере Катю, обіймала, цілувала і обіцяла, що забере.
Катя її теж мамою стала називати. А одного разу мама не прийшла. Дівчатка чекали, а її не було.
— Невже почала знову? — Маша ледь стримувала сльози.
— Та нууу, її на роботі, мабуть, затримали, — казала Катя.
Але мама так і не прийшла, а потім… потім Машу покликали до директора.
— Напевно, мама за тобою прийшла, – сказада Катя. — Ура, скоро ми будемо вдома, ти ж не забудеш про мене? Вона ж мене забере?
— Звичайно, – Маша побігла до директора, Катя ледь встигала за нею.
З кабінету виглянула мама Ніна.
— Маша… зайди… Катю… ти теж.
Серце Каті стрибало, невже відразу забере і її мама… Але що таке? Що каже директор…
Вона не розуміє, бачить, як зривається з місця Маша і біжить кудись, Катя біжить слідом.
А потім, вони сидять удвох і, обійнявшись, плачуть…
Ніхто не забере дівчаток, мами у Маші більше немає, значить і у Каті теж. Серце не витримало.
У Маші нікого немає на всьому білому світі, і у Каті теж…
… Минули роки, дівчата завжди були разом, якось так вийшло, що Катя ніби взяла на себе функції старшої.
Вона оберігала Машу, дівчата добре вчилися, разом вступили до технікуму, потім до інституту, працювали вечорами, завжди були разом.
А потім Маша закохалася в хорошого хлопця, Катя відійшла трохи вбік.
Вона все дізналася про Гришу, правда хороший, Машу любить.
І весілля було, вже Катя постаралася, видала сестру заміж.
Роки лихі почалися, хто тільки не з’явився в країні. Жити молодій родині було важко, якби не Катя, незрозуміло, як би виживали.
Катя то масло вершкове кілограм цілий притягне, на кухні його різали на брусочки і міняли на м’ясо і картоплю, то ковбаси цілу спортивну сумку… ліверної.
Маша з тією ковбасою і суп варила, і так смажила і пиріжки готувала… Ось так вони і вижили.
Потім стало легше.
Гриша знайшов хорошу роботу, Маша теж, Катерина пішла в торгівлю, відкрила маленький магазинчик, бутік це називається.
У Маші з Гришею все було добре, та ось тільки дітей не було.
Приїхала якось Катя в гості, ну пішли на балкон з Гришею. Стоять, Гриша задимів, а вона вся зморщилася…
— Ти чого, Кать?
— Та не знаю… нудить щось, від диму, напевно.
— Ти ж сама димиш?- Гриша дивувався.
— Та ні, Гришо… Вже місяць, як…
— А навіщо вийшла тоді?
— Та перевірити хотіла.
— Перевірила?
— Угу.
— Ось і йди до Маші, нема чого дівці диміти, як паровоз.
— І то правда.
Сидять за столом, регочуть.
— Катя, ти що, нічого не їси, а все лише на капусту налягаєш?
— Ой, Машко, як ти капусту посолила смачно цього року.
— Та, як завжди… Катя, так чому не їси?
— А, не хочу… але ось капуста, це так…
— Давно?
— Що давно?
— Капусти хочеться?
— Ааа, так тижня три. Ні, Мань, ти що, ні… Ти ж знаєш, я проти всього цього, мені не треба, ні.
Ходила Катя, важко мучив її токсикоз. Живіт величезний виріс, а ім’я батька дитини так і не сказала.
— Ні до чого це, мої рідні. Ігор мій тільки…
— Ігор?
— Ну так, хлопчик же буде, живіт -то дивись огірочком… Машка, а пам’ятаєш, пам’ятаєш, як ми маленькі на віконці сиділи і на зірку одну переливчасту дивилися.
— Пам’ятаю, звичайно, – Маша посміхається.
Вони оточили Катю ще більшою ласкою, ах, як же Маша хотіла б народити Гриші сина… або дочку, ну ось у Катюшки буде дитина, її, Машин племінник.
Давно вже вони зріднилися і Гриша прийняв це, їхній союз. І за Катю він теж горою стоїть, сестра Катя і крапка.
— Гриш… ми з Машкою, чомусь ту точку, сяючу, Сіріусом звали, так Маша?
— Так, уявляєш, адже придумали таке, що до чого.
— Так… а потім, коли… коли мама пішла, ми придумали, що вона там, на нашому Сіріусі.
— Катюш… ти чого? Давай не будемо про сумне.
— Давай.
— Ну ось, ти скоро з Ігорем зустрінешся.
— Так.
Катерина була вся опухла, важка, з сірими губами, її очі стали якимись виряченими, вона лежала на збереженні, а сестра з чоловіком щовечора приїжджали до неї.
Гриша домовлявся і Катю випускали погуляти, вони тихенько йшли, а коли Катя втомлювалася, сідали на лавку і просто розмовляли.
— Маш, а мене ж, крім твоєї мами, ніхто так, як дитину, більше і не цілував.
Рідна мати кинула навіть не давши імені, та, інша мама теж, як іграшку… просто набридла і віддала назад, награвшись. Сина ж я зацілую!
А її мама, Гриш, вона така була, вона найкраща була. Я теж буду цілувати і цілувати, і ти, Машка цілуй Ігоря, добре?
— Катя, не треба.
— Треба Маша, ми з тобою мамами скоро станемо, обидві. Ти ж нас не покинеш? А, Гриша? Ви не покинете.
— З глузду з’їхала, ти що Катерина? – Гриша суворо подивився на Катю.
— Гаразд, я знаю, не покинете.
Катя встає і, скривившись, каже, що втомилася.
— Ну, любі мої, я піду. Машко, я тебе люблю.
— І я тебе люблю, ти чого?
— Гришо, ти не ображай її, їх. Я вас так люблю, рідні мої, Мань, до зустрічі… на Сіріусі.
Маша не почула останні слова, тому що Катю покликали всередину.
— Що вона сказала?
— До зустрічі, – знизав плечима Григорій.
— Це я почула, а ще?
— А я не зрозумів, Маш…
Вранці Маші зателефонували. Вона слухала, а потім впустила трубку.
— Що? Що сталося, Машо?
— Катя…
— Що? Що Катя, Машко?
— Її немає… Гришо, її немає.
Маша заплакала, закричала, впала.
— Вони всі, всі кидають мене і мама, і Катя, всі, кого любила.
— Машо, Машенько, заспокойся! Маша, а дитина? Чуєш? Там же дитина.
Гриша подзвонив у пологовий будинок, дитина жива і здорова, а у Каті, виявляється, було хворе серце, з народження.
— Їй не можна було народжувати, – каже стара, втомлена жінка – лікар, – хто ж їй дозволив народжувати, ну що за люди.
— Їй неможливо було щось заборонити, вона така.
— Ну, а тепер дитина сиротою залишиться, це нормально?
— З чого це? — здивувалася пара. — Ми його заберемо.
— Заберете? Це не так просто. Хто його батько? Може він захоче забрати, потім інші родичі, а потім, якщо всі відмовляться, то вже іншим запропонують.
— Прямо, як товар у магазині…
— Такі закони, я при чому? Та я б із задоволенням, але нічого не зробиш, співчуваю вам, звичайно, а ви хто їй?
Не встигла Маша слово сказати, як Григорій весь почервонів.
Було видно, що це дається йому важко, брехати хлопець зовсім не вмів, вже Маша чоловіка знала.
— Я батько, – прочистив горло і голосніше сказав, піднявши голову, – я батько дитини.
Лікарка теж помітила, що хлопець говорить неправду.
— Ну що ж. Якщо ви батько, давайте тоді робити документи.
Так в родині Маші і Гриші з’явився синок — Ігор. Одного разу до них приїхав дорослий чоловік, Маша бачила його на могилі Каті, він привіз якісь продукти, речі, гроші.
— Ви батько Ігоря? – запитала Маша.
Той заплакав. Чоловік був літній.
— Катя… Катя моя остання любов, у мене дорослі діти, я негідник, я знаю, але… я не можу забрати малюка, моя дружина не витримає.
— Ви з глузду з’їхали? Це наш син.
— Так, так, добре, звичайно. Не відмовляйтеся від моєї допомоги, дуже вас прошу, я нічим не видам себе, але дозвольте, хоча б зрідка, дивитися, як він росте.
Коли Ігорю було десять років, не стало і рідного батька.
Маша з Гришею спочатку хотіли приховати від сина, що він не рідний, що була інша мама, але потім вирішили, що Катя не заслуговує цього.
Коли син був ще малим, вони йому все розповіли і він знав, що є ще мама Катя, вона… на Сіріусі. Потім дізнався і про тата.
Маша цілувала Ігоря, поки він був маленьким, так само і в дорослому віці, і невістку, дружину сина, теж цілувала, а про онуків і говорити нічого.
Велика родина у Маші з Григорієм, Катю все життя дякує за це. Прийде час і зустрінуться Маша з Катею, там… на Сіріусі.
А поки вона потрібна тут, своїм дітям, онукам та Гриші.
