— Машо, ти точно не передумаєш? До Нового року чотири години, встигнеш доїхати, — голос подруги в телефоні звучав наполегливо.
— Ні, Олено, справді. Я ж пояснювала — хочу побути одна. Це не сумно і не нудно, просто така традиція.
— Якась дивна у тебе традиція — третій рік поспіль зустрічати свято на самоті.
— Зате я можу подивитися улюблені фільми, приготувати смаколики і нікуди не поспішати.
Чесно, мені так комфортно. Хочу побути одна в новорічну ніч.
Маша посміхнулася, дивлячись на святково прикрашену ялинку. Вона дійсно любила ці спокійні новорічні вечори.
Ніякої метушні, біганини між гостями, багатогодинних застіль. Тільки вона, затишний плед і улюблені новорічні комедії.
На кухні вже стояла запечена качка з яблуками — маленька слабкість Маші. Вона готувала її тільки раз на рік, саме в новорічну ніч.
Поруч чекав своєї години салат з креветками і ананасами — ще одна святкова традиція.
— Ну добре, — зітхнула Олена. — Тоді завтра чекаю тебе у нас. І не смій відмовлятися!
— Обіцяю, прийду. Зі мною традиційний торт «Павлова».
Маша завершила дзвінок і подивилася на годинник. Пів на дев’яту. Можна починати свій ідеальний новорічний вечір.
Вона увімкнула гірлянди, розставила на столику улюблені закуски і влаштувалася перед телевізором.
На екрані вже починалися титри «Реальної любові» — фільму, без якого Маша не уявляла собі свято.
За вікном падав великий пухнастий сніг. Він кружляв у світлі ліхтарів, створюючи справжню новорічну казку.
Звідкись долинали звуки петард — район готувався до свята.
Маша так захопилася фільмом, що не відразу почула дивний звук. Спочатку він був зовсім тихим, майже нерозрізненим. Потім став голоснішим. Це було… нявкання?
Вона вимкнула звук телевізора і прислухалася. Точно — хтось тихо нявкав за дверима. Маша підійшла до вхідних дверей і обережно відкрила їх.
На сходовій клітці, притиснувшись до стіни, сиділо крихітне чорне кошеня. Воно був розміром з долоню, все тремтіло і жалібно нявкало.
Побачивши Машу, малюк спробував відповзти подалі, але сил у нього явно не було.
— Ти чий такий? — тихо запитала Маша, присідаючи навпочіпки. — Звідки ти тут взявся в такий вечір?
Кошеня знову нявкало — зовсім тихо і жалібно. Його зелені очі дивилися перелякано, але з якоюсь надією.
Маша озирнулася — може, хтось із сусідів загубив малюка?
Але майданчик був порожній, всі готувалися до свята за зачиненими дверима. Тільки десь нагорі голосно грала музика.
— Нікого не видно, — прошепотіла Маша, оглядаючи порожні сходи. — І що мені з тобою робити?
Кошеня немов зрозуміло питання і спробувало встати, але лапки тремтіли від холоду. Маша рішуче зняла шарф і обережно загорнула в нього малюка.
— Ну все, підемо грітися. Зрештою, чорний кіт на порозі в новорічну ніч — це точно добрий знак.
У квартирі кошеня спочатку затихло, насторожено оглядаючись. Маша налила в блюдце теплого молока і поставила його на підлогу.
— Давай, не бійся. Тобі потрібно зігрітися.
Малюк невпевнено підійшов до блюдця, принюхався і жадібно почав лакати молоко.
Маша помітила, що він досить вгодований, з чистою блискучою шерстю — явно домашній, а не вуличний.
— Напевно, забіг з кимось із сусідів, а двері зачинилися, — міркувала вона вголос. — Нічого, вранці знайдемо твоїх господарів.
Напившись молока, кошеня трохи осміліло. Воно почало досліджувати квартиру, раз у раз поглядаючи на Машу своїми смарагдовими очима.
— А ти гарна, — посміхнулася вона. — Прямо як маленька пантера.
За вікном прогримів салют, кошеня підстрибнуло і кинулося до Маші, притискаючись до її ніг.
— Не бійся, малюк. Це просто свято.
Вона підняла тремтячу грудочку на руки, і кошеня відразу вчепилося кігтями в светр, голосно муркочучи.
— Знаєш, а ти схожа на східну принцесу. Така ж граціозна і загадкова. Може, назвати тебе Шада? У перекладі з арабської це означає «співаюча».
Кошеня муркотіло ще голосніше, немов схвалюючи вибір імені.
До півночі залишалося менше години. Маша влаштувалася на дивані, і Шада відразу ж згорнулася клубочком у неї на колінах.
По телевізору йшов «Сам удома», а на столі остигала святкова качка.
— Ну ось, тепер у мене з’явилася компанія, — Маша обережно гладила м’яку шерсть. — Сподіваюся, це справді хороший знак.
Опівночі, під бій курантів, вона загадала бажання: «Нехай цей рік буде щасливим».
Шада в цей момент підняла мордочку і уважно подивилася їй в очі, немов підтверджуючи — так і буде.
Вранці Маша обійшла всіх сусідів, показуючи фотографію кошеняти. Але ніхто не впізнав малечу.
Вона розклеїла оголошення в під’їзді та сусідніх будинках, розмістила пости в районних чатах. Відповіді не було.
— Схоже, ти тепер моя, — сказала вона Шаді через тиждень, знімаючи останнє оголошення. — Що ж, значить, доля.
Кошеня росло не по днях, а по годинах. Вже через місяць це була витончена кішечка з блискучою чорною шерстю і пронизливим зеленим поглядом.
У неї виявився особливий характер — вона немов відчувала настрій господині.
В середині січня у Маші намічалася важлива презентація в рекламному агентстві. Вона готувалася до неї два тижні, залишаючись на роботі допізна.
І ось напередодні вирішального дня Шада почала поводитися дивно.
Спочатку кішка скинула зі столу будильник. Потім наполегливо нявкала, поки Маша не прокинулася — за годину до запланованого часу.
— Що таке? Ти ж зазвичай даєш мені поспати.
Увімкнувши ноутбук, Маша виявила лист від замовника — зустріч перенесли на годину раніше. Якби не Шада, вона могла запізнитися.
— Ти мій маленький талісман, — вдячно погладила вона кішку за вушком.
Презентація пройшла блискуче. Маша повернулася додому окрилена — їй довірили вести весь проект.
А це означало і підвищення, і суттєве збільшення зарплати. Шада зустріла її біля дверей, гордо піднявши хвіст, немов кажучи: «А я знала, що все вийде».
З цього дня Маша помітила дивну закономірність — перед кожною важливою подією Шада поводилася незвично.
То будила раніше часу, то наполегливо відволікала від роботи, то приносила в зубах документи, які могли знадобитися.
До осені Маша накопичила пристойну суму. Переглядаючи сайти з нерухомістю, вона натрапила на цікаву пропозицію.
Невелику квартиру в новому будинку, всього в трьох зупинках від роботи.
— Як думаєш, Шада, варто ризикнути? — запитала вона, чухаючи кішку під підборіддям.
Шада застрибнула на стіл і рішуче наступила лапою на фотографію будинку.
— Значить, ризикнемо, — розсміялася Маша.
Через два тижні вона підписувала договір про іпотеку. Умови виявилися напрочуд вигідними — банк якраз запустив новорічну акцію зі зниженою ставкою.
У грудні почався ремонт. Маша вирішила відсвяткувати новосілля прямо в новорічну ніч. Друзі підтримали цю ідею з ентузіазмом.
— Нарешті ти не будеш зустрічати свято одна, — раділа Олена, допомагаючи розвішувати гірлянди в новій квартирі.
За день до свята привезли меблі. Маша з друзями збирали шафи, розставляли коробки, розвішували картини.
Шада спостерігала за метушнею з підвіконня, зрідка незадоволено нявкаючи.
— Не хвилюйся, завтра все буде готово, — заспокоювала її Маша.
Увечері вона спустилася до машини за останньою коробкою. На вулиці було морозно, падав сніг — зовсім як рік тому, коли вона знайшла Шаду.
Повернувшись до квартири, Маша не знайшла кішку на звичному місці. Вона обійшла всі кімнати, заглянула в шафи і за коробки — Шади ніде не було.
— Олена! — крикнула вона подрузі. — Ти не бачила Шаду?
— Начебто сиділа на підвіконні, коли я йшла.
Маша змерзла. Вікно. Воно було прочинене для провітрювання.
Маша вибігла на балкон. Сніг уже припорошив все навколо, але на білому покривалі чітко виднілися маленькі сліди, що вели до сусіднього будинку.
— Треба шукати, — рішуче заявила вона, натягуючи куртку. — Олена, допоможеш?
— Звичайно! Я подзвоню хлопцям, нехай теж приєднуються.
Через пів години у дворі зібралася ціла пошукова команда. Маша з Оленою пішли слідами, які, на жаль, обривалися біля дитячого майданчика. Інші друзі розійшлися по сусідніх дворах.
— Шада! — кликала Маша, вдивляючись у темряву між будинками.
— Кіс-кіс-кіс, — лунало з усіх боків.
На дитячому майданчику Маша зустріла незнайомого чоловіка, який теж когось шукав.
— Вибачте, ви часом не бачили чорну кішку? — запитала вона з надією.
— Ні, але я допоможу вам шукати, — посміхнувся він. — Мене звати Андрій, я живу в сусідньому будинку. Давайте оглянемо гаражі, кішки часто ховаються там.
Разом вони обійшли всі закутки, заглянули під кожну машину. Шади ніде не було.
— Розкажіть про вашу кішку, — попросив Андрій, коли вони попрямували до наступного двору.
— Я знайшла її рівно рік тому, в новорічну ніч. Вона сиділа під дверима моєї старої квартири, зовсім маленька. І стала моїм талісманом удачі.
Знаєте, з тих пір в моєму житті почали відбуватися дивовижні речі. Підвищення на роботі, нова квартира…
— Ви вірите в новорічні дива? — запитав Андрій.
— Раніше не особливо. Але після появи Шади почала вірити.
Вони обійшли вже кілька дворів. Час наближався до одинадцятої вечора. Сніг посилився, заметаючи всі сліди.
— Може, вона повернулася додому? — припустив Андрій. — Кішки зазвичай добре орієнтуються
— Ні, Олена залишилася в квартирі на випадок, якщо Шада прийде. Вона б подзвонила.
Маша почала замерзати, але зупинятися не збиралася. Вони з Андрієм продовжували пошуки, попутно розмовляючи.
— А чому ви гуляєте в новорічну ніч? — запитала вона.
— Люблю прогулятися перед святом. Очищаю думки, будую плани на майбутній рік.
— На самоті?
— Так, це вже традиція. Три роки поспіль зустрічаю Новий рік саме так.
Маша здивовано подивилася на нього:
— Я теж завжди зустрічала свято одна! Тобто, до сьогоднішнього дня. Сьогодні у мене мало бути новосілля з друзями.
— Кумедний збіг, — посміхнувся Андрій. — Хоча я б сказав — доля.
Телефон Маші завибрував — прийшло повідомлення від друга:
«Ми обійшли всі сусідні двори. Ніде немає. Повертайся, вже майже північ».
— Без Шади не повернуся, — вперто сказала Маша, ховаючи телефон у кишеню.
— Давайте ще раз перевіримо ваш двір, — запропонував Андрій. — Іноді вони ховаються зовсім поруч з будинком.
Вони повільно йшли по засніженій доріжці, вдивляючись у кожен кущ. До Нового року залишалося п’ятнадцять хвилин.
— Знаєте, — раптом сказав Андрій, — кажуть, під Новий рік трапляються дива. Особливо якщо дуже вірити.
— Я вірю, — тихо відповіла Маша. — Дуже вірю.
Вони піднялися на її поверх. Біля дверей квартири їх зустріла схвильована Олена:
— Нічого?
Маша похитала головою. У квартирі зібралися всі друзі, які допомагали в пошуках. Хтось приніс напої, хтось розкладав салати.
— Три хвилини до Нового року, — оголосила Олена. — Маша, загадуй бажання.
— Тільки одне — щоб Шада знайшлася.
І раптом у тиші пролунало тихе нявкання. Таке знайоме, як рік тому. Маша кинулася до дверей і відчинила їх.
На майданчику сиділа Шада — така сама, як і тоді, коли Маша вперше її побачила. Тільки тепер це була розкішна чорна кішка зі смарагдовими очима.
— Шада! — Маша схопила її на руки. — Де ж ти була?
Кішка муркотіла і притиснулася до її щоки.
— З Новим роком! — пролунало з усіх боків.
Маша обернулася — у дверях стояли друзі з келихами напоїв, а поруч — Андрій, який так і не пішов після пошуків.
— Здається, ваш талісман удачі вирішив повторити торішню появу, — посміхнувся він.
— Думаю, це знак, — відповіла Маша, гладячи муркотливу Шаду. — Значить, і цей рік буде особливим.
Свято тривало до ранку. Друзі розповідали історії, сміялися, танцювали.
Шада поважно сиділа на своєму улюбленому підвіконні, спостерігаючи за веселощами.
Іноді вона поглядала на Машу і Андрія, які раз у раз опинялися поруч один з одним.
— Знаєш, — сказав Андрій перед тим, як піти, — може, нам варто якось порушити традицію самотніх новорічних свят?
Маша подивилася на Шаду. Кішка моргнула своїми зеленими очима, немов схвалюючи.
— Думаю, варто, — посміхнулася вона.
Через місяць Маша отримала ще одне підвищення на роботі — її проект з великим замовником перевершив усі очікування.
А ще через тиждень вони з Андрієм вперше пішли в кафе.
Щовечора, повертаючись додому, Маша знаходила Шаду на підвіконні. Кішка підбігала та зустрічала її, муркотіла, терлася об ноги.
І щоразу Маша згадувала ту новорічну ніч, коли маленьке чорне кошеня змінило її життя.
— Все-таки ти дійсно приносиш удачу, — говорила вона, чухаючи Шаду за вушком.
А кішка у відповідь лише загадково мружила свої смарагдові очі, немов кажучи: «Я знаю».
