Лариса поспішала додому. У неї є хороша новина для чоловіка, та що там хороша, чудова. Це потрібно відзначити.
Вона зайшла по дорозі в магазин і купила пляшку ігристого. Зараз вона приготує вечерю, вони вип’ють… — мріяла Лариса.
— Матвію, я вдома! — крикнула вона, увійшовши в маленьку квартиру. Кричати не було потреби, з будь-якого куточка квартири добре чутно, як клацає замок.
Але радість переповнювала Ларису, і вона не могла її стримувати. Матвій неохоче вийшов їй назустріч.
— У мене така новина! Зараз швидко приготую вечерю, ми сядемо і відсвяткуємо.
Я навіть пляшечку ігристого купила. Дивись. — Лариса дістала з пакета пляшку і показала, не помічаючи напруженого погляду чоловіка. — Віднеси на кухню, а я поки переодягнуся.
Вона пройшла повз чоловіка до шафи, відкрила дверцята і роздяглася за ними, як за ширмою. Одягла короткий халатик, який подобався чоловікові, поправила волосся і закрила шафу.
Матвій сидів перед телевізором з вимкненим звуком, дивлячись крізь екран. Лариса підійшла до нього.
— Що сталося? Мамі знову погано? — обережно запитала вона.
Чоловік не відповів. Лариса сіла поруч, накрила його руку своєю долонею.
— Що б не сталося, ми впораємося. Я отримала… — Лариса не встигла договорити, Матвій забрав свою руку і різко встав з дивана. – Гаразд, скажу потім. Я піду готувати вечерю.
Лариса смажила картоплю і мучилася від невідомості. Вона знала, що випитувати марно.
Радісний настрій зник. Погана ідея була щодо святкування. Але вона ж не знала…
З Матвієм вони одружилися півтора роки тому. Він уже працював у великій будівельній компанії, а Лариса писала дипломну роботу.
Жили на зарплату Матвія, тому зняли маленьку квартирку, їм поки вистачало.
Частину зарплати Матвій відсилав своїй мамі, вона жила в іншому місті і часто хворіла, на ліки йшло багато грошей.
Коли Лариса отримала диплом і влаштувалася на роботу, вони навіть почали потроху відкладати на квартиру, хоча такими темпами не накопичать до кінця життя.
Мріяли ночами, що з часом відкриють свою фірму. Матвій буде проектувати будинки, дачі, а Лариса доводити їх до ладу, займатися дизайнерським оформленням.
Але для цього потрібно набратися досвіду. Люди не звернуться в нікому невідому фірму. Потрібні рекомендації.
Ось тоді вони куплять велику квартиру, у них будуть діти…
Але поки що Ларисі доручали тільки дрібні нудні проекти, де вона не могла показати свій талант і смак, проявити ініціативу.
Лариса виконувала все швидко і чітко, працювала із завзяттям, хоч платили не так багато.
Вона вірила, що рано чи пізно її помітять, довірять серйозний цікавий проект, де вона повною мірою покаже себе.
І тоді у них буде все, і квартира, яку вона сама оздобить і обставить, і машина, і меблі.
Якраз сьогодні начальник викликав її і сказав, що хоче доручити їй один серйозний проект. Потрібно зробити ремонт у квартирі, обставити меблями.
Одна багата дама хоче зробити подарунок своєму синові на весілля. Весілля через місяць.
Лариса звільнена від усіх інших проектів, повинна займатися тільки цим, щоб встигнути. За швидкість оплата окрема.
Жінка була впевнена, що впорається, в голові блукало безліч ідей, зробить, як для себе. Вона вже уявляла цю квартиру — затишний рай молодят.
Відразу поїхала дивитися. Її зустріла елегантна дама, модно і вишукано одягнена. Від неї так і пахло великими грошима.
Замовниця показала квартиру, висловила свої побажання, попросила не економити.
Домовилися, що Лариса накидає ескіз планування, пропозиції щодо використання матеріалів і оформлення інтер’єру, а Ілона Леонідівна (так звали замовницю) найме бригаду майстрів.
І якщо проект Лариси їй сподобається, то відразу почнуться роботи.
Ось і поспішала Лариса поділитися радісною новиною з чоловіком. Але пляшка залишилася недоторканою. Лариса прибрала її в холодильник.
Після вечері, що пройшла в мовчанні, вона сіла за комп’ютер. Робота йшла добре, і Лариса про все забула, поки Матвій не сів поруч.
— Відволічися. Я повинен тобі сказати… — почав він.
— Кажи. — Лариса повернулася до чоловіка.
— Мене звільнили з роботи, — вичавив Матвій, не дивлячись на дружину.
— Як? Чому? — злякано вигукнула вона.
— На роботі і так завал, а тут компанії запропонували новий вигідний проект. Стільки всього навалилося…
Мене постійно смикали, квапили. Директор ледь ножа до горла не приставив, зроби швидше, терміни горять.
Загалом, я помилився в розрахунках. Помітив, коли будівництво вже почалося. Хотів виправити, але мене звільнили.
— Нічого, ми впораємося. Я хотіла сказати тобі, що мені дали…
— Це ще не все, — Матвій підхопився зі стільця і нервово ходив по кімнаті, немов поранений ведмідь по клітці. — Мені потрібно повернути гроші. У договорі прописано…
— Скільки? — запитала Лариса приглушеним голосом.
— Багато. Таких грошей у нас немає. Але я візьму кредит. Правда, мамі більше не зможу допомагати.
— Який кредит? Там же відсотки платити треба. Ми знайдемо гроші, позичимо у друзів…
— Не глупи, Ларо. У яких друзів? Друзі є, коли у тебе все добре. Хочеш дізнатися, хто твій друг, попроси грошей, — кричав Матвій.
— Ти просив у когось? — здогадалася Лариса. — Але у мене є подруги. Я…
— Ну-ну, спробуй. А у мене, як виявилося, немає друзів. — Матвій пішов на кухню.
Лариса задумалася, як допомогти Матвію, у кого позичити грошей. Вона взяла телефон і набрала номер колишньої шкільної подруги Наталі.
Коли вони бачилися востаннє, Наталя хвалилася, що вдало вийшла заміж, чоловік багатий бізнесмен.
Вони живуть у великому будинку, в престижному районі міста, три-чотири рази на рік їздять за кордон. Подруга відповіла майже відразу.
— Це Лариса Воронова, ой, Малишева… — Почувши радісну відповідь, що Наталя її пам’ятає і рада чути, Лариса відразу перейшла до головного. — Мені потрібна твоя допомога.
Ми можемо побачитися?.. А, ти не в місті… Тоді скажу по телефону. Мені терміново потрібні гроші… — Лариса подивилася на екран, подумала, що обірвалося з’єднання, тому що Наталя мовчала.
Вона вже хотіла натиснути на відбій, але жінка заговорила.
— Вибач. Я нічим не можу тобі допомогти. Це у чоловіка багато грошей, а не у мене. Він дає мені на особисті дрібні витрати, а що дорожче купує сам.
Та й гроші у нього всі вкладені в бізнес. Не дасть, навіть просити не буду. Нещодавно хотіла відправити маму в санаторій…
Так чоловік кричав, що годувати моїх родичів і друзів не має наміру. Вибач. – У голосі Наталі чулася непідробна печаль і жаль.
Так, у багатих свої проблеми. Гроші є, але їх дуже шкода віддавати. Лариса попрощалася.
Нічого, вона подзвонить Віці. У тієї точно є гроші, вона збирає на квартиру. Віка кравчиня. Клієнти у неї не бідні, платять добре.
Лариса вмовить її виручити їх з чоловіком, пообіцяє віддати через місяць.
— Алло, Віка? Це Лариса … Ні, мені не треба нічого шити. Мені потрібно поговорити з тобою.
Може, зустрінемося? Зайнята? Добре. Загалом, мені потрібні гроші … Вже? Я рада за тебе. Вибач…
Ну ось, виявляється, Віка вже купила квартиру, запрошує на новосілля, правда, меблів поки немає.
«Нічого, завтра поговорю з колегами. В крайньому випадку, візьмемо кредит», — вирішила Лариса.
Вранці вона доробила ескізи, навіть попередній кошторис робіт і матеріалів склала. Зателефонувала замовниці.
— Вже? Дуже добре. Під’їжджайте, я якраз показую майстрам квартиру. Разом все й обговоримо, — запропонувала Ілона…
…Вона уважно розглядала ескізи Лариси.
— А ви молодець. Мені подобається.
— Меблі на замовлення не встигнемо зробити, тому я пропоную обставити ось так.
Штори, освітлення, дзеркала збільшать простір… — Лариса простягнула Ілоні ще листки.
— Я з усім згодна. Меблі виберемо разом. Ну що, починаємо роботу?
Якщо виникнуть проблеми або питання, телефонуйте, — сказала Ілона і рушила до дверей.
Лариса набралася сміливості і окликнула її.
— Зачекайте, Ілона Леонідівна! Можна з вами поговорити?
— Тільки швидко, мені потрібно встигнути в салон, — незадоволено сказала жінка.
Лариса вирішила не тягнути, не викручуватися, коротко розповіла про чоловіка, про його звільнення, борг компанії.
— Чи могли б ви заплатити мені зараз? Адже проект я вже зробила, вам сподобалося.
Обіцяю, за майстрами простежу, щоб все виконали ідеально, не підведу… — Вона з надією дивилася на Ілону. Для неї, судячи з одягу і розмаху, це невелика сума.
Жінкс роздумувала, але не відмовила відразу, що вже добре. Зазвичай клієнт оформляє договір і платить фірмі за надані послуги, але, як правило, додатково дякує дизайнеру.
— Добре, — нарешті сказала Ілона. — Я дам вам цю суму. У мене є дача, я давно хотіла оновити інтер’єр. Зробите?
Я оплачу цю роботу не через фірму, а особисто вам в руки. Скажімо так, що це моє особисте прохання.
— Звичайно, потрібно тільки подивитися дачу… — зраділа Лариса, що все так вдало склалося, навіть гроші не доведеться віддавати. — Я не знаю, як мені вам дякувати… — почала Лариса.
— Я ризикую. Але мені хочеться вам допомогти. Чекаю від вас виконання ваших зобов’язань, — сказала Ілона і пішла до виходу.
— Я не підведу, я все зроблю, обіцяю, — поспішно запевнила Лариса.
Жінка обернулася від дверей.
— Що ж, тоді завтра я привезу вам сюди гроші…
…— Матвію, я вдома! — бадьоро вигукнула Лариса, увійшовши до квартири.
Матвій не вийшов їй назустріч, він сидів на дивані з газетою в руках.
— Ти шукаєш роботу? І як? — поцікавилася вона.
— Те, що пропонують, мені не подобається. — Він відклав газету.
— А я знайшла гроші, — радісно сказала Лариса.
— Де?
— Я їх заробила. Вчора ще хотіла тобі сказати, порадувати, та не встигла. Загалом, мені доручили самостійний проект — оформити квартиру в подарунок на весілля.
І дачу. Замовниця заплатила авансом. Завтра привезе гроші. Віддавати фірмі частку не доведеться. Ти радий?
— Лариса, ти золото! — Матвій підхопився, підхопив на руки дружину і закружляв по кімнаті. — Ти врятувала мене.
З фірмою він розрахувався. Влаштувався і на роботу. Додому приходив втомлений, їв і відразу лягав спати.
А Лариса сиділа допізна за комп’ютером, поки очі не починали злипатися. Готувала на вечерю макарони, яєчню, що не вимагало зусиль і часу.
Нарешті, вона закінчила оформлення дачі. Дещо потрібно було підремонтувати, і Лариса підключала чоловіка. Дача замовниці сподобалася.
– Зовсім інша справа. Каюсь, сумнівалася, коли мені запропонували вашу кандидатуру, але я не помилилася.
Дачу просто не впізнати. Ви сходи на другий поверх підремонтували? Яка молодець, а то хиталися і скрипіли.
Я всім буду вас рекламувати. Ось побачите, скоро не буде відбою від замовників.
Лариса спалахнула від задоволення. Ілона полізла в сумочку і дістала конверт, простягнула Ларисі.
— Ой, що ви, не треба. Ви мені вже заплатили, — зніяковіла та і сховала руки за спину.
— Бери. Ти зробила все чудово, тим більше, навіть дрібний ремонт, хоча я не просила, — наполягла замовниця.
— Це чоловік допоміг, — потупила очі Лариса. — Він теж вдячний вам, ви виручили нас.
— Скажімо, це премія за добре виконану роботу.
Вони розлучилися, задоволені одна одною. Лариса заглянула на вулиці в конверт. Сума пристойна. Вона відкладе їх на квартиру.
Лариса летіла додому, як на крилах. На світлофорі вона зупинилася, від нетерпіння притоптувала ногою.
Вона приготує смачну вечерю, вони, нарешті, вип’ють пляшечку напою і відзначать початок білої смуги в їхньому з Матвієм житті.
Загорілося зелене світло, але Лариса немов приросла до асфальту. Майже навпроти неї зупинилася біла іномарка. За кермом сидів Матвій.
Не впізнати його вона не могла. На ньому була сорочка, яку вона сама подарувала чоловікові минулого року. Спеціальними фарбами нанесла невеликий малюнок на кишені – скопіювала в інтернеті клеймо знаменитого кутюр’є.
Матвій любив усілякі відмінні брендові знаки. Другої такої сорочки просто не могло бути.
На пасажирському сидінні сиділа красива блондинка. Вони жваво розмовляли, чоловік посміхався, раз у раз повертаючись до дівчини. Ларису він не бачив.
Світлофор давно переключився, машина з Матвієм помчала, а Лариса так і стояла перед переходом, приголомшена побаченим.
Вона дійшла додому, але готувати не стала, все падало з рук. Лариса чекала чоловіка, навіть світло в кімнаті не ввімкнула.
Клацнув замок. Незабаром Матвій увійшов до кімнати, увімкнув світло і здригнувся, побачивши її на дивані.
— Я думав, тебе немає. Чого без світла сидиш?
— Задумалася. Ти знову на роботі затримався, — спокійно сказала Лариса.
— Слухай, там такий завал… У нас є що-небудь поїсти? Я голодний, як вовк.
Лариса дивилася на чоловіка і не впізнавала його. Він виглядав не виснаженим, як раніше, а цілком задоволеним життям.
— Блондинка хіба не нагодувала тебе?
— Яка блондинка? Що ти несеш? — Матвій зобразив цілком щире здивування.
— Я бачила вас. Ти сидів за кермом білої іномарки, і вигляд у тебе був важливий і щасливий.
Іншої такої сорочки ні в кого немає, тому помилитися я не могла.
— Та це дочка мого начальника. Він попросив відвезти її додому. Машина класна. Ми обов’язково купимо таку… — випалив Матвій.
— А що, у начальника немає водія? — Лариса пильно дивилася на чоловіка. Помітила, як він зніяковів, кинув погляд убік. — Гарна дочка у твого начальника.
Одружишся з нею, і не потрібно чекати, збирати гроші, все буде і відразу. Ти, напевно, сказав їй, що з дружиною живеш, як з сусідкою, що почуття давно охололи…
Що ви там говорите в таких випадках? Будь чоловіком, зізнайся, нарешті.
– А якщо і так? – Матвій зі злим відчаєм поглянув на дружину. – Я тобі вдячний, що виручила мене. Але ти теж обдурила мене.
Хто дав тобі гроші? Не замовниця, а замовник. Жінки ніколи не виручать жінку. Тож…
– Який же ти… – скривилася Лариса.
— Який? Хто відмовиться, коли гроші йдуть в руки? Я сподобався дочці начальника, на мене чекає підвищення, квартира, машина.
Мамі, нарешті, зроблять операцію. Ти б теж не відмовилася…
— Іди! — Лариса відвернулася, ховаючи сльози.
— Та із задоволенням. — Матвій кинувся збирати речі.
Лариса чекала, коли він піде.
— За рештою прийду потім. — Матвій ляснув долонею по дерев’яному підлокітнику дивана. На ньому залишилася зв’язка ключів від квартири.
«Ми з цією валізою їздили на наш перший відпочинок після весілля…» – згадала Лариса, побачивши валізу поруч із чоловіком.
Коли за ним зачинилися двері, Лариса пішла на кухню, дістала з холодильника пляшку і налила в чашку.
Випила, не відчувши смаку. Налила ще. Біль зради відпустила, і жінка заплакала, жаліючи себе.
“Чому? Коли він став таким? Або був, а вона не помічала?”
Тепер їй здавалися дивними його борг та звільнення. Її б змусили виправити помилку, а вже потім звільнили.
Вона принижувалася, шукала гроші, щоб допомогти йому. Ночами не спала, працювала над проектами. І ось його вдячність.
З’явилася можливість влаштувати своє життя, і він без жалю залишив її.
Нічого, у неї дійсно багато замовників, вона всього досягне сама, а він ще пошкодує.
Але як же прикро, нестерпно боляче. Попереду розлучення, самотність…
Незабаром вони з чоловіком знову побачилися. Блондинка звернулася в компанію, де працювала Лариса. Їй порадили її, як найкреативнішого дизайнера інтер’єру.
Лариса прийшла подивитися квартиру, яку їй належало оформити, і зустріла там Матвія. Обидва розгубилися.
Перед тим, як піти, Лариса сказала, що могла б помститися і спотворити квартиру, оформити її без смаку і дуже дорого. Але не буде цього робити, щоб не бачити їх більше ніколи.
У неї обов’язково все складеться. Вона впорається. Навіть біди не тривають вічно, за ними обов’язково прийде щастя, головне вірити і не опускати руки.
