— Я розумію, що я влаштована, а Лариса – ні. Але хто в цьому винен? І потім, це взагалі нормально, що мій спадок мама збирається залишити їй? – обурена Марія.
— Ой не знаю, Марійко. Особисто в мене в голові таке не вкладається. Ніяк не можу уявити собі, щоб зі мною так батьки вчинили. Взагалі не можу уявити, що має для цього трапитися, – хитає головою подруга співчутливо. – Але ж у мене теж є і двоюрідні, і родичі з матеріальними проблемами. Але…
Марія днями отримала від мами дуже неприємний сигнал про те, що літня жінка пішла і написала заповіт.
Не на єдину доньку Марійку, а на її двоюрідну сестру Ларису. І попросила зрозуміти і не ображатися – Ларисі ж потрібніше, у неї діти.
Образа в Марії є, вона багаторічна.
Жінці зараз 37 років, вона в розлученні, дітей у неї немає, на жаль, але Марія не виключає їхньої появи.
Є житло – двокімнатна євро квартира, куплена в іпотеку після розлучення.
Борги Марія закрила в рекордні 6 років. Усі. І кредит, взятий на початковий внесок, і іпотечний договір виконала.
Якраз зараз Марія збирає гроші, щоб встигнути хоча б до 40 років обзавестися малятком за допомогою процедури ЕКЗ.
Кошти збирає не на саму процедуру, а на декретну відпустку, адже якийсь час вона не зможе працювати. Так, можна залишити собі віддалений підробіток, але дитина – це в наш час дуже дорого.
— Я взагалі свідомо до цього всього підходжу, – каже жінка. – Хочу, щоб дитина ні в чому не потребувала.
Давати життя дитині від ненадійного чоловіка, свого часу, я не стала. І в умовах боргового навантаження – теж. А люди ні про що не думають, плодяться, як Бог на душу покладе.
Під словом «люди» Марія має на увазі свою двоюрідну сестру, дочку недолугої тітки.
Лариса з 7-ми років зростала з Марійкою та її мамою, оскільки тітка спочатку міцно загулювала, а потім і зовсім згинула, пропала безвісти.
Знайшлася вже коли Ларисі стукнуло 18 років, пропила свою кімнату в комуналці на околиці Києва і упокоїлася з миром.
Чому мама не стала позбавляти сестру батьківських прав – для Марії велике питання, позбавила б і зберегла для племінниці комуналку хоча б, але ні, сміття з хати не виносила. А Марія на матір у міцній образі.
— Мені було 12 років, коли Лариса остаточно в нас влаштувалася, – згадує жінка. – Мама так і сказала, що тепер Лариса – її донька, а моя сестра. І відразу я стала старшою, яка потерпить.
— Маріє, Лариса маленька ще, прибери сама, що ти лаєшся? – мама ганяла рідну доньку і гладила по голові племінницю. – І потім, ти з мамою ростеш, розуміти повинна, а Ларочка в нас знедолена, мамка в неї недолуга.
— І це стосувалося всього: домашніх справ, обновок, я – перетопчуся, адже Ларочка – бідна сирітка.
Так було прикро. Лариса накосячить, а мама кричить на мене і карає мене, а «сирітка» наша мені язик показує, зітхає Марія. – Так, я згодна, що я, скоріше наперекір усьому, але на ноги встала і стала самостійною.
Але того, що було в дитинстві, ніяк уже не змінити. Кажуть же, що якщо ви страждали, що у вас у дитинстві не було велосипеда, а в 40 років купили собі останню наворочену модель, то ситуації це все одно не змінює – у вас у дитинстві не було велосипеда.
Марія рано пішла працювати – у студентські роки ще. Потім було заміжжя, намагалися побудувати краще майбутнє з чоловіком. Не вийшло.
Стала будувати майбутнє одна. Працює Марія багато. Є віддалений підробіток, непогано розвивається кар’єра, є кошти і збирати, і витрачати на щось приємне для себе. І на маму, бо мама останніми роками хворіє.
— Був цукор, уже років 10, – каже Марія. – Тепер ще злоякісна пухлина додалася. Мама лікується, але операцію їй робити не беруться. Грошей на все це, звичайно, йде багато. Моїх грошей. Тому що з Ларочки нічого не візьмеш.
Лариса рік тому повернулася до тітки з двома дітьми.
Була заміжня, жила на території чоловіка, не вийшло сімейне життя.
Дітям зараз 9 років і 4 роки. Живуть із мамою Марії у двокімнатній квартирі. Лариса працює, але в неї не дуже прибуткова робота.
Як вважає Марія, Лариса разом з аліментами навіть у нуль не виходить, прихоплює ще й пенсію її мами.
— І мама, коли Лариса повернулася, проти не була, мовляв, діти – це щастя, виховаємо. Ага. Діти (розповідь спеціально для сайту Цей День) носяться тепер по всій квартирі, мама, перемагаючи слабкість і погане самопочуття, миє, варить, прибирає щось, бо Ларочка ж на роботі.
— А куди їй іти? – відповідає мама на запитання рідної доньки. – Ось така в дівчинки доля нескладна. Мати її була… прости Господи, тепер ще й чоловік виставив за поріг.
— А я просто з себе виходжу, коли таке чую, – зізнається Марія. – Доля нескладна. А хто просив заводити дітей в чужі стіни, та ще й двох? Хто заважає зараз узяти своє життя у власні руки? Ні, їй зручно працювати на нескладній роботі, отримувати копійки і їхати на шиї тітки. І, в більшості випадків, на моїй шиї теж.
Бо гроші мають властивість закінчуватися, тоді я підкидаю мамі на ліки, оплачую аналізи, які не можна здати безоплатно, купую препарати, якщо з ними є перебої в частині надання за пільгами.
За готівку і за дуже високими цінами, до речі. А тут тепер ще й мою спадщину отримає Ларочка, а я маю прийняти, пробачити й утертися?
— І продовжити оплачувати ліки, підкидати гроші й далі (розповідь спеціально для сайту Цей День) тягнути маму. Згадай моє слово, мами не стане, а таке може трапитися, ти ж розумієш, Ларочка неодмінно постарається сісти і на твою шию теж, – підтакує подруга.
Марія і сама про це думала. А ще про те, що кузина отримує просто так двокімнатну квартиру, а в самої Марії всього лише євро двокімнатна.
Лариса розмірковує і про те, що могла б переїхати в мамине житло, а свою квартиру здавати і менше працювати. Але…
— Пташеня зозулі, – вважає жінка. – Класика. Його підкинули в гніздо, а воно постаралося видавити рідних дітей. Це про кузину.
— Я дуже засмучена, дуже, – зізналася мама, коли Марія висловила їй образу. І нинішню, і дитячу.
– Ларочка – безпритульна душа, та ще й діти в неї. А ти… якісь дріб’язкові образи в тебе. Але ж ти в житті дуже непогано влаштована, скажи, чого тобі не вистачає?
Ну що їй тут скажеш…
