Олена 10 років не спілкувалася з рідною старшою сестрою. З самого моменту свого розлучення, яке сестра засудила. Повелася дуже негарно в тій ситуації.
— У нас із Людмилою різниця у віці 4 роки, — розповідає Олена. — Коли я вперше заміж виходила, сестра вже два роки заміжня була.
Я з першим чоловіком жила рівно рік, ще якийсь час пішов на те, щоб оформити всі формальності й поділити квартиру, яку в шлюбі купували. Тож офіційно мій перший шлюб тривав рік і вісім місяців.
Дітей у тому нещасливому шлюбі Олена не нажила.
Розлучилися через занадто різні уявлення про шлюб і сім’ю.
Виходило, що в Олени були одні обов’язки: мити, прати, готувати, сидіти вдома й чекати чоловіка.
А в чоловіка були одні права: зустрічатися з друзями, бути обслуженим у побуті й нічого більше не робити, відпочивати так, як він бажає, та інше.
— Міг прийти під ранок, — згадує Олена. — І слова не скажи, він же чоловік, він має право.
Взагалі, озираючись назад, я, звісно, розумію, що з самого початку наш шлюб був приречений, як я могла цього не бачити? Зараз би я й тижня не витримала, втекла б, а тоді мене вистачило на цілий рік.
Олена повернулася до батьків, оголосила їм про свої наміри.
Мама з татом приїхали, ну й стали намагатися залагодити справу миром із колишніми родичами щодо квартири. Олена ж залишатися в рідному маленькому містечку не хотіла.
Дочекалася, поки її розведуть офіційно, владнала питання з житлом (чоловік виплатив її частку першого внеску, і ці гроші Олена повернула батькам) і поїхала з крихітного містечка до Одеси, де й зараз живе.
Причиною від’їзду, як не дивно, стали не натягнуті стосунки з колишнім чоловіком або взагалі вся ця ситуація з ним. Їм не було чого ділити після поділу грошей, вкладених у спільну іпотеку.
Їхала Олена через сестру. Вже дуже та мотала їй нерви з приводу розлучення.
— Люда завжди була активісткою в нас, — згадує жінка. — І в школі теж.
Всюди брала участь, конкурси всякі любила, де її помітять.
Якесь громадське навантаження брала весь час. Ні, це, напевно, добре.
Інша річ, що це добре, коли від душі. А в сестри все якось демонстративно було, чисто напоказ.
Вона абсолютно не погоджувалася з тими ідеями, які просувала, досить цинічно висловлювалася й говорила про те, що робить. Ну і, звісно, завжди додавала, що зате їй за участь пообіцяли те й те.
Я вважаю, краще взагалі не робити, ніж так…
Олена згадує, що в сестри ніколи й задушевних подруг не було в шкільні роки (як жила Людмила в студентстві — Олена не знає, але чоловіка вона собі з інституту привезла).
У той момент, коли Олена виходила заміж, у сестри був однорічний малюк, і вона активно лізла до органів місцевого самоврядування з ідеями екології та сімейних цінностей.
— Вела соціальні мережі. Там в неї ідилічна картина її життя була: задоволений чоловік, чистенька дитина, висловлювання всякі правильні.
А на ділі що? Тільки картинка. Прийдеш, а вона на чоловіка кричить, дитина практично весь час у наших батьків знаходиться, зате Люда візочок прикрашає — для міського конкурсу, була в нас така місцева традиція.
Люда дуже хотіла проявити себе хоч в чомусь, невдовзі її висунули в кандидати на звання «Сім’я року», бо й там молода матуся бере участь. І там засвітилася, і у місцевій газеті сестра давала інтерв’ю, пов’язані з конкурсом:
— У нас у родині ніколи не було розлучень. І в родині мого чоловіка — теж!
Мої батьки вже 30 років разом, свекри також майже 30 років. Я вважаю, що сім’я — найголовніше. Шлюб — це невпинна робота. Над собою і над стосунками.
Розлучаються тільки ледачі слабаки, будь-яку кризу можна подолати.
У мене нещодавно й сестра заміж вийшла, вона теж житиме з чоловіком щасливо, зараз я з завмиранням серця чекаю, що мені подарують племінника й племінницю, бо діти — це головне в житті кожного.
— Ну й інша нісенітниця, яку говорять, бо треба це говорити, корисно для кар’єри, — вважає Олена. — Ні, я теж за сім’ю, за дітей.
Але не так, не напоказ, не будь-якою ціною, не для галочки. Над Людою сміялися в нас усі. А потім я розлучатися надумала.
Не батьки Олену засудили, сестра накинулася на неї з усім своїм запалом затятої громадської діячки: Олена просто ледача, тільки порочна жінка не може зберегти сім’ю, від хороших дружин чоловіки до друзів взагалі не пропадають, треба було або раніше думати, або терпіти й намагатися сім’ю зберігати.
Олена вже була досить дорослою, щоб терпіти подібні повчання. Людмилу було послано далеко і міцно.
Як на гріх, сестра ті самі місцеві вибори програла й звинуватила у всьому Олену та її розлучення, мовляв, зіпсувала їй кар’єру сестра. Бо вона за сімейні цінності, а Олена почала невчасно розлучатися.
Зрештою, сестри смертельно посварилися.
Людмила дорікала ще й грошима батьків, які були вкладені в квартиру сестри та її чоловіка, хоча Олена не взяла від колишнього ні копійки, все батькам віддала — це були їхні кошти.
Через якийсь час жінка поїхала. Зараз у Олени чоловік, іпотечна квартира, син, якому 6. Є бажання мати ще дітей, бо в неї хороша сім’я.
І близько немає того, з чим жінка зіткнулася в першому заміжжі. І не доводиться «працювати» над стосунками, над собою.
Не доводиться докладати титанічних зусиль до того, щоб (розповідь спеціально для сайту Цей День) зберігати сім’ю. Все саме зберігається.
Про те, що відбувається в Людмили, Олена знає від батьків.
Сестра вже років 5 засідає на громадських засадах у якихось зборах селища, розташованого поруч із містом.
Довелося заради цього зареєструватися у свекрухи, бо в місті її так нікуди й не обрали.
— А зараз свекруха вимагає від неї знятися з реєстраційного обліку, — усміхається Олена. — Бо з чоловіком Люда розлучається. Не знаю, хто й кому там зрадив, темна історія.
Мама захищає Люду. Свекруха категорично вказує на винність невістки.
Загалом, скандал, поділ, розлучення. І політичної кар’єри не вийшло, і з чоловіком не ужилася, і з рідною сестрою посварилася.
Мама пропонує Олені підтримати сестру й помиритися, чого, мовляв, ділити вже, сестрі зараз непросто. А Олена усвідомлює, що їй це не треба.
Занадто вони з Людою різні. І завжди так було.
Мало що рідня, а от не близькі одне одному люди й усе тут.
— Щоб спілкуватися з нею й підтримувати, мені, та й їй доведеться працювати над собою, як Люда любила повторювати. Зусилля докладати. А навіщо?
Я не хочу. Бо справжнє рідство — воно не про роботу над ним, воно саме виходить.
І так, переді мною, негідницею, яка посміла розлучитися, сестра так досі й не вибачилася.
