— Могла б хоч гарний подарунок подарувати! Ось Ігорю дружина подарувала брендові кросівки, а Макара дружина взагалі на Мальдіви везе.
Мені одному соромно друзям зізнатися, що у мене дружина — скнара, яка сидить на моїй шиї й ні копійки ні на що не витрачає. Не може навіть на пристойний подарунок розщедритися!
Павло жбурнув порожню тарілку так, що вона, пролетівши над столом, вдарилася об стіну.
— Серйозно? Я тобі повинна дарувати подарунки? А з чого це, якщо ти мені навіть простий букетик не приносив уже півтора року!
Коли востаннє ти мені щось купував? — Віка не мала наміру підставляти голову під звинувачення чоловіка.
— А за що тобі дарувати квіти й подарунки? Подивися на себе? З тобою на людях соромно з’являтися. Рада маєш бути, що взагалі з тобою живу.
Павло встав і вийшов із кімнати, а Віка підійшла до дзеркала, щоб вкотре подивитися собі в очі й задати питання — чому вона все ще поруч із цим чоловіком…
…Віка вийшла заміж близько року тому, коли тест показав дві смужки. Її молодий чоловік
Павло не дуже прагнув стати батьком, але в якийсь момент вирішив, що йому краще жити з дружиною, ніж блукати по орендованих квартирах, самостійно організовувати своє життя, готувати, прати й прибирати.
По суті, він розраховував отримати безкоштовну домробітницю, готову виконувати функції дружини, плюс виховувати його сина.
Останній пункт викликав найбільше сумнівів, оскільки дитина в його плани ніколи не входила.
А раз так, брати участь у її вихованні Павло не збирався, вважаючи, що це повністю жіноча справа.
— Паша, доглянь за сином, мені треба на п’ять хвилин у душ.
За хвилину Віка вже вискочила з ванної, на ходу замотуючись у рушник, оскільки малюк почав несамовито кричати, а батько й вуха не повернув у його бік.
— Паша, ну я ж просила тебе! До речі, Максим і твій син. Ти повинен йому хоча б іноді приділяти увагу!
Я не можу при ньому в режимі двадцять чотири на сім перебувати. У мене від недосипання вже волосся випадає!
— Я його народжував? Ні! Значить, турбота про нього — повністю твоя робота!
Поки хлопчина не підросте до того, щоб з ним можна було у дворі м’яч покопати, він — повністю на твоїй совісті.
Возитися з брудними пелюшками та іншими кошмарами я не збираюся.
— Але ми обоє його батьки! Я теж хочу, щоб він миттєво став дорослим і самостійним. Тільки от диво буває лише в казках.
Перш ніж син підросте, з ним доведеться не спати багато ночей, пережити коліки, зубки та дитячі хвороби.
Я думала, ти готовий до цього. Інакше навіщо взагалі було одружуватися?
— Я не планував ставати підкаблучником, та й мою позицію щодо його появи ти знала. А ще ти знала, на що йшла, коли відмовилася від переривання.
Павло встав, взяв свій ноутбук і пішов на кухню, давши дружині зрозуміти, що розмова закінчена.
Відтоді всі турботи про маленького Максима лягли на плечі молодої мами.
Якщо син прокидався і плакав ночами, Павло влаштовував скандал і виганяв дружину з дитиною з кімнати в коридор, щоб не чути дитячих криків.
— Мені треба виспатися. На відміну від деяких, я вдень працюю, а не відлежую боки, поки дитина спить.
— Дитина майже не спить! Ти сам бачиш, який він неспокійний. Він весь час у мене на руках. Я навіть поїсти іноді не встигаю. Подивись, я схудла на п’ять кілограмів!
Віка розуміла, що назвати їхні стосунки з чоловіком сім’єю не можна, але намагалася переконати себе, що це тимчасове явище.
Скоро син стане старшим, з ним буде легше. Чоловік теж проводитиме з ним час, прив’яжеться до нього, стане м’якшим. У них все ще може бути добре!
Чи вірила вона в ці мрії? Іноді вірила, але Павло все частіше доводив безпідставність таких сподівань.
— Схудла? Чудово, хоча б на людину станеш схожою, а то мені соромно навіть у гості з тобою піти!
Віка, востаннє попереджаю, якщо ти його не заткнеш, я вас на мороз виставлю обох! Це не дитина, а якийсь неврастенік! Чому в інших діти так не кричать?
Ти, мабуть, передала йому якесь психічне захворювання, ось він і росте таким психованим!
Павло влаштовував скандали щоразу, коли у сина починалися коліки.
Віка була за крок від того, щоб вигнати чоловіка або сама поїхати з сином до батьків, які жили за кількасот кілометрів.
Однак цей варіант вона розглядала в останню чергу. Її зупиняли не дорога і складнощі переїзду.
Батьки самі нещодавно розлучилися і створили нові сім’ї. Молодій мамі тонко натякнули, що вона з дитиною буде зайвою в обох нових сім’ях.
Доводилося терпіти, хоча з кожним днем Павло ставав дедалі злішим.
До того часу, коли чоловік мав прийти додому з роботи, Віка намагалася швидко зібрати сина і піти.
Гуляти довго на морозі не виходило, та й зимові дні були досить короткими, тому Віка котила коляску до найближчого торгового центру, де гуляла по магазинах аж до їхнього закриття.
Хоча вона й намагалася щоразу заходити в різні магазини, незабаром вона «прикипіла» до продавців.
Одна з дівчат підійшла до Віки й запропонувала допомогу:
— Я тебе вже давно помітила. Тобі нікуди йти? Чи вдома все погано? Ось моя адреса і телефон, я тут неподалік живу.
Можеш дзвонити в будь-який час. І в гості приходити. Я все одно одна живу, якщо що, зможу вас з дитиною на пару днів прийняти.
Віка була рада новому знайомству, і незабаром між дівчатами зав’язалася дружба.
Знаючи, що їй, у разі чого, є куди піти, молодій мамі стало набагато простіше справлятися з усім, що на неї звалилося.
Вона знала, якщо стане зовсім скрутно, на вулиці точно не залишиться.
***
Ледь синові виповнився рік, чоловік почав висувати Віці нові претензії:
— Як ти вже набридла зі своєю дитиною. Вічно то з нею возишся, то вас обох вдома немає. Взагалі-то, у тебе є чоловік, якому ти теж зобов’язана приділяти увагу.
Подивися, на кого ти схожа! Ходиш у лахміттях, хода як у бабуїна, на голові брудний пучок! Не дивуйся, якщо я тобі зраджувати почну!
Ти зобов’язана старатися для свого чоловіка виглядати добре. Я хочу, щоб до мого приходу ти виглядала спокусливо.
Я хочу, щоб по дому ходила дружина, а не бабуся з засмальцьованою головою у вічно розтягнутій футболці.
— Серйозно? А коли мені все встигати? Ти б взяв і позаймався з сином, поки я у ванній пів годинки полежу, приведу себе до ладу, зроблю легкий макіяж і укладку. Тоді, дивись, і я почну виглядати, як картинка.
—Ти в своєму розумі? Я не зобов’язаний це робити! Я мужик! У мене таких, як ти, хоч греблю гати.
Тому ти зобов’язана виглядати привабливо, якщо хочеш, щоб чоловік не дивився наліво! Он у моїх друзів дружини, всі, як одна, красуні!
Одягнені спокусливо, фігуру після пологів швидко привели до ладу. А ти? Пузо висить, стегна в синцях, у венах. Огидно!
—Та дивись ти куди хочеш! — Віці було боляче це слухати.
Вона бачила, як привабливо виглядають дружини друзів чоловіка. Але не могла навіть уявити, де взяти час на те, щоб сходити в салон або зал.
Іноді вечорами, вклавши сина спати, вона підходила до дзеркала і намагалася побачити в собі хоча б щось хороше.
Висока, струнка, симпатична. Так, у її зовнішності було багато недоліків, які хотілося б виправити.
Темні кола під очима, варикоз після виношування, тьмяна шкіра на змарнілому обличчі після постійного недосипання.
Однак нічого критичного вона в собі не бачила. Більша половина її проблем вирішувалася б хорошим сном, але це було лише її мрією.
Віка знову подивилася на себе.
— Ну і навіщо ти це терпиш? Ні подарунків, ні турботи, ні уваги. До сина байдужий, за весь час пару разів на руки його взяв.
На прогулянку з ним не ходить, викупати сам не може. Чого ти чекаєш? На що сподіваєшся?
Змучене відображення в дзеркалі мовчало, не в силах придумати відповідь.
Віка розуміла, що далі буде тільки гірше, але сподівалася на те, що зможе хоча б забезпечувати себе і сина: коли малюк піде в садочок, а вона зможе вийти на роботу.
— Нам треба трохи потерпіти, синку. Зараз у нас з тобою немає шансів вижити без твого тата. Але ми все витримаємо! Ми ж з тобою сильні.
Ковтком свіжого повітря для Віки були візити до нової подруги Марії. Тієї самої, яка працювала в торговому центрі й помітила дівчину з коляскою, що тинялася залами й магазинами.
Одного разу подруга буквально змусила Віку записатися на курс з дистанційного заробітку.
Особливих навичок не було потрібно, і незабаром Віка отримала перше замовлення. Потім, через деякий час, — друге.
За кілька місяців її заробіток став, хай і невеликим, але стабільним.
Вона сподівалася, що чоловік якомога довше нічого не дізнається, але одного разу він взяв її телефон і прочитав листування із замовником.
— Що це таке? Ти що, за моєю спиною вирішила відкрити бізнес? А я при цьому маю продовжувати утримувати тебе і цього?
Як завжди, замість того, щоб порадіти за дружину, Павло почав з образ.
— Це всього лише спроба трохи заробити. Ти ж мені гроші даєш тільки на побут. Навіть памперси синові я купую з його допомоги. Тож не смій влаштовувати скандал!
— Ой, та ти мені ще й рот затули! Чи осміліла, щойно з’явилися гроші? Дивись, я можу тобі створити дуже багато проблем, якщо захочу.
— Ти мені їх і так чимало створюєш.
— Загалом так, раз ти у нас тепер теж працюєш, всі витрати будемо ділити навпіл. Я не збираюся тягнути все самотужки.
— Тоді й усі справи ми теж будемо ділити порівну. Я згодна виконувати всі домашні обов’язки чотири дні на тиждень. Решта три — твої.
І врахуй, догляд за сином теж на тобі. І мене не цікавить, коли ти будеш працювати. Я ж встигаю все відразу робити!
Віка сама злякалася своїх слів. Раніше вона не наважилася б так відповідати чоловікові, побоюючись опинитися з дитиною на вулиці. Але зараз їй було байдуже, що він подумає чи зробить.
Так, грошей у неї, як і раніше, було небагато, але тепер вона працювала, а отже – вони з сином не опинилися б у скруті.
Мабуть, Павло теж зрозумів, що перегинати палицю не в його інтересах. Він ще кілька днів кидав злісні жарти про заробітки Віки, але вимагати гроші перестав.
Але одного разу він знову повернувся до колишніх вимог:
— Раз ти зараз така багата стала, приведи себе до ладу, нарешті! Купи пристойний одяг, приведи до ладу тіло.
На тебе ж неприємно дивитися. По дому ходи в нормальних нарядах. Або ти думаєш, що я тобі заміну не знайду?
— То знайди вже! Скільки можна знущатися? Давай розлучимося і перестанемо псувати одне одному нерви!
— Ах ось ти як? Не хочеш зберегти сім’ю? Не прагнеш до того, щоб ми добре жили? Ну, я так і знав, тобі від мене тільки гроші й потрібні були. А як свої з’явилися, почала зуби показувати?
Віка на такі провокації намагалася не відповідати, але вони траплялися все частіше.
Найбільша сварка сталася перед днем народження Павла. До цього він кілька днів вимагав, щоб дружина купила йому дорогий телефон у подарунок чи брендові кросівки.
Щоб переконати її, він наводив як приклад дружин своїх друзів, які, нібито, балували чоловіків дорогими брендовими речами та поїздками на курорти.
Коли стало ясно, що Віку не обдуриш дурними розмовами, Павло відправив дружину на прогулянку, а сам перевернув усю квартиру, сподіваючись знайти її заначку.
Як він і передбачав, Віка зберігала гроші готівкою. Сума була невелика, але її цілком вистачало на кросівки, чим Павло себе й порадував.
Про те, що чоловік витратив усі її заощадження, Віка дізналася напередодні його дня народження. Чоловік не витримав і похвалився тим, що витратив усі її гроші.
Скандал вона влаштувала скоріше від образи, ніж у надії хоча б щось змінити.
Однак, не побачивши в очах чоловіка ані грама каяття, Віка вирішила, що пора припиняти цей болісний для неї шлюб.
Нашвидку зібравши речі свої та сина, вона викликала таксі й поїхала до подруги. Вранці вона подала на розлучення та аліменти.
Павло намагався довести в суді, що Віка має непоганий заробіток, тому нічого платити він не буде. Але довести нічого він не зміг, а суд не повірив голослівним звинуваченням.
Вступати в нові стосунки Віка не наважувалася кілька років, поки не зустріла того, хто дійсно був готовий взяти на себе відповідальність за сім’ю.
Бо сім’я — це рівні права та обов’язки.
