Коли Світлана виходила заміж за Ігоря, велика різниця у віці не здавалася проблемою.
Тоді лише мати нарікала й вмовляла доньку не поспішати з прийняттям рішення.
— Може, твій Ігор найпрекрасніша людина у світі, але він на вісімнадцять років старший, — переживала Валентина. — Зараз тобі тридцять і це може бути не так помітно.
Але через десять років ти, як і раніше, будеш сповнена життєвої енергії, а йому буде майже шістдесят років.
— Ну і що, хто знає, як і що може статися з кожним із нас через десять років, — міркувала Світлана. — Мені добре з Ігорем, у нас є взаєморозуміння, і це найважливіше.
Тоді батькам Світлани не вдалося відрадити її від шлюбу, оскільки вона нікого слухати не хотіла.
Ігор добре заробляв, і батьки підозрювали, що це стало основною причиною прийнятого донькою рішення.
У нього був свій транспортний бізнес, на Свєту чоловік не шкодував грошей і виконував усі її забаганки.
Вона гарно одягалася, за кордон на відпочинок їздила, подарунки родичам робила, і все, в принципі, складалося добре.
Через три роки після весілля у них народилася Варя, а ще через два роки — Данька.
— Добре б ви хоч одну дитину народили, але двох куди? — не розуміла Валентина. — Зараз твоєму чоловікові чимало років, а сина в перший клас він поведе відразу після відвідування Пенсійного фонду.
— Мамо, такі міркування залишилися в минулому столітті, і взагалі треба мислити ширше, — обурювалася Світлана. — Ігор дуже хотів спадкоємця.
Розумієш, це була його мрія, бо від першого шлюбу в нього теж була тільки дочка, а тепер — повний комплект.
Але в одному Валентина не могла засумніватися: зять виявився хорошим батьком.
Він настільки сильно балував Варю і Даньку, що вони ні в чому не знали відмови.
Часу на них батько теж не шкодував, вкладався у розвиток і освіту своїх дітей наповну.
— Та годі тобі, мила, — казав Валентині чоловік. — Може, вже відпустимо ситуацію, що зять майже наш одноліток, і просто будемо жити далі.
— Не знаю, ми й так не втручаємося і слова проти не говоримо, — відповідала жінка. — Тільки знаючи нашу дочку, неважко здогадатися, що в майбутньому ще виникне чимало проблем навколо цієї теми.
І вони, щоправда, почалися через роки, коли Свєта ще раділа відображенню в дзеркалі, хотіла активного життя, подорожей і пригод.
Ігорю це вже було не потрібно, та й здоров’я на такі подвиги не вистачало. Він не залишив бізнес, але вже виконував роль керівника, а сам за кермо не сідав.
Тепер втіхою для чоловіка були діти, хоча вони у дванадцять і десять років вимагали неабиякої активності, а батько вже не міг довго ганяти м’яча або вирушати в похід у гори.
— Мені сорок сім років, я не хочу замикатися в чотирьох стінах, — скаржилася Свєта матері, розповідаючи про чергову сімейну кризу.
— Ти, може, й не хочеш, а Ігорю шістдесят п’ять, і в такому віці вже хочеться спокою, тиші та комфорту, — відповідала їй Валентина. — Ми з твоїм батьком лише на чотири роки старші за нього і чудово розуміємо, про що йдеться.
— Не треба тільки робити із себе розуміючих батьків, а з мене — безвідповідальну дочку, — просила Світлана. — В принципі, ми з дітьми й самі могли б непогано проводити час.
Ось тільки Ігор постійно влаштовує скандали й грошей давати нам на наші розваги не хоче.
— Це те, про що я тебе із самого спочатку попереджала, — нагадувала мати. — Все треба робити вчасно.
Тому твоєму чоловікові не варто було заводити дітей у солідному віці. А тобі не треба було йти на поводу і повністю розраховувати тільки на його кошти.
— Дуже цікаво, і що ж мені треба було робити, — не розуміла Світлана.
— Як мінімум, працювати. А тепер своїх грошей немає, чоловік давати їх не хоче, і тобі залишається бути біля нього доглядальницею, — бурчала Валентина. — Далі буде тільки гірше, повір мені, доню.
Світлана була на матір дуже зла, бо визнавала її правоту і нічого з цим вдіяти не могла.
Раніше, щоправда, різниці особливо не відчувала і великих проблем не бачила. Ігор був підтягнутим, спортивним і харизматичним чоловіком на момент знайомства.
Тоді Світлані сподобалася його розсудливість і стабільність, бо більшість однолітків здавалися дурними й інфантильними.
До шістдесятиріччя чоловіка, в принципі, особливих проблем не було, а потім він якось здав.
Хвороби почали даватися взнаки, втома накопичуватися, і від колишньої активності залишилися лише спогади.
— То подай на розлучення, отримай великі аліменти й живи собі на втіху, — повчала Свєту подруга. — Ну, правда, твій Ігор непогана людина.
Але якщо тебе так сильно зараз напружує різниця у віці, навіщо над собою знущатися?
Світлана з погано прихованою заздрістю дивилася на подруг, чоловіки яких ще могли пограти у футбол або вирушити в подорож.
Ігорю це вже не було цікаво, і він постійно шукав відмовки, якщо дружина намагалася зайвий раз витягнути його з дому.
— Я цілий тиждень бігав у справах, тому вихідні розраховую провести в тиші та спокої перед телевізором, — відповідав він на пропозицію про спільну прогулянку або відвідування культурного заходу.
— Але діти хочуть покататися на роликах або сходити в парк, — наполягала Світлана. — Вихідні — це час для відпочинку з родиною.
— Я думаю, ви чудово й самі з усім впораєтеся, а мені потім розкажете, як минув ваш вихідний, — не піддавався на вмовляння Ігор.
У підсумку Світлана сама супроводжувала дітей, чоловік залишався вдома, і це її дратувало.
Жінку, в принципі, останнім часом сильно виводила з рівноваги повільність і забудькуватість чоловіка.
Йому потрібно було більше часу для відновлення сил, а Світлана ще хотіла поїхати за місто на шашлики з друзями, покататися на велосипедах з дітьми і взагалі відчувати себе коханою та бажаною.
Вона навіть почала задивлятися на чоловіків свого віку або молодших за себе, бо вважала себе ще гідною захоплених чоловічих поглядів.
Світлана й справді виглядала добре, одягалася модно, правильно харчувалася і стежила за своєю фігурою, тому здавалася молодшою за свої роки.
— Я, напевно, з Ігорем розлучатимуся, — незадоволено говорила вона матері. — Взагалі не розумію, як ми далі з ним жити зможемо.
— Що цього разу сталося? — цікавилася Валентина.
— Він вважає, що дітям не потрібно купувати дорогі смартфони тільки тому, що вони самі ще не заробляють і нічого не цінують, — сердилася Світлана. — Ігор міркує, як справжній старий дід.
— Я його міркування підтримую, — не розуміла причини невдоволення Валентина. — А щодо віку, ти раніше мала думати головою, а не намагатися краще влаштуватися в цьому житті.
— Що ти маєш на увазі? — ображалася Світлана.
— Я маю на увазі те, що ти й так поспішила вийти заміж, потім поспішала народити чоловікові спадкоємців.
А як почалися проблеми, так носом закрутила? — відкрито виказала свої думки Валентина. — У цій ситуації я навіть не так переживаю за зятя, як за онуків.
Вони люблять батька і складно сприймуть цю новину. А ти уявляєш, як він відреагує на ваше розлучення?
Світлана вперше замислилася над цим і їй чомусь стало шкода себе.
Варя і Данька, дійсно, обожнювали батька і всі секрети йому постійно розповідали. Поруч із ними Ігор відчував себе молодшим і активнішим, тому й бізнес не кидав.
Він щиро сподівався, що зможе його розвивати до повноліття сина, а потім йому передасть.
Ігор розумів, що дратує дружину своєю повільністю, віковими змінами та відсутністю колишньої активності, але тут нічого вдіяти не міг.
Намагався все грошима компенсувати, що її цілком влаштовувало… до певного часу.
— Напевно, ти від мене втомилася і хотіла б розлучитися? — запитав він якось прямо. — В принципі, це твоє право, я все розумію і дітей без фінансової підтримки не залишу.
Просто хочу, щоб ти розуміла, у разі розлучення у мене троє спадкоємців: дочка від першого шлюбу і наші діти. Тебе в цьому списку не буде. Це все, що я хотів сказати.
— Звідки у тебе такі думки? — погано приховувала свої почуття Світлана. — Ми ж одна сім’я, тож і в радості, і в горі разом.
— От і добре, — спокійно відповів Ігор. — Значить, мені здалося. Спишемо це на вік і забудемо про цю розмову.
Світлані не сподобалася перспектива залишитися без грошей набагато більше, ніж небезпека залишитися без уваги чи активного способу життя.
Відразу якось згадалися слова матері про те, що Ігор хороший батько, і вона вирішила гнати від себе негативні думки заради права на подальше життя в достатку.
Про все інше вона вирішила подумати потім, при нагоді, залишивши тему розлучення осторонь.
