– Ну що, годинничок вже цокає? – знущально запитала свекруха.
— Ви про що? — напружилася Мар’яна.
— Ти знаєш про що! Всього рік тобі залишилося насолоджуватися життям з моїм Дмитриком! А далі все, назад у вільне життя. Хоча, як на мене, так і рік чекати не потрібно. Ти все одно ні на що не здатна!
Це стало останньою краплею…
… Мар’яна і Дмитро прожили в шлюбі п’ять років. Здавалося, у них все нормально, як у всіх. Тільки ось дітей не встигли завести,… не виходило.
Мар’яна була при надії кілька разів, але виносити дитину так і не змогла. Зриви на ранніх термінах.
Вона вже стільки лікувалася, але все одно не виходило, а чоловік дуже хотів дитину.
В ідеалі, звичайно, хотілося трьох колись, коли вони тільки одружилися, але бачачи, що утроба дружини з червоточиною, так би мовити, мріяв хоча б про одного.
Ще й мати йому вічно наспівувала у вуха, що дружина у нього неповноцінна. Жінки в усьому світі можуть, а ця і одного виносити не в змозі.
І ось одного разу, злегка перебравши міцного на якомусь святі, Дмитро заявив дружині.
— Або ти подаруєш мені дитину протягом року, або ми розлучаємося!
— Ти зараз серйозно? — образилася вона. — Ти так говориш, ніби я навмисно не хочу цього робити!
— Може, так і є. За п’ять років жодного результату. Це ж ненормально! Постарайся вже якось!
Мар’яна кохала чоловіка. Багато в чому він їй здавався дуже позитивною людиною. Іноді був жадібним, але в цілому все нормально.
Тільки з дітьми у них і справді не виходило. Немов бабка нашепотіла. Хоча ні, Мар’яна вже й до бабок ходила, не тільки до лікарів, але нічого не допомагало.
До слова, одружилися вони не молодо-зелено. Обом вже було ближче до тридцяти, а зараз і за тридцятку перевалило.
Пора б і обзавестись маленьким, але її тіло немов відмовлялося це зробити.
Навіть лікарі часом дивувалися. Всі аналізи, як у космонавта. Хоч завтра відправляй, а дітки чомусь не приживаються.
Свекруха останнім часом все частіше підливала масла у вогонь.
Чи то їй самій хотілося вже потішити онуків, чи то знайшла, до чого причепитися, але Інна Григорівна вже не соромилася і висловлювала невістці все, що думає з цього приводу.
Неприємно її, звичайно, слухати, але що поробиш. Чоловік не заступався, а сама Мар’яна скільки не намагалася дати відсіч, не виходило.
Не дивно, що своїми гнилим думками мати і сина заразила, хоча від нього дружина не розраховувала почути щось подібне.
— Дмитро, а може, справа все-таки і в тобі теж? Я ж пропонувала разом до лікарні сходити…
— У мене все в порядку! — впевнено заявив він вкотре.
— Ти навіть аналізи жодного разу не здав!
— Ти знаєш, які там аналізи! Як подумаю, аж тремтіння бере від огиди! Хто їх взагалі придумав?!
— Ці аналізи придумав той, хто хоче, щоб люди мали здорових дітей, а ти всю відповідальність переклав на мене. Ще й ультиматуми ставиш! Так справа не піде!
— Ти зі мною не торгуйся, ми не на базарі! — гримнув чоловік і пішов спати.
Мар’яна довго крутилася після їхньої розмови, не могла заснути. Їй здавалося, що чоловік несправедливий у цьому відношенні.
Та й умови його прозвучали занадто жорстко. Рік у неї на все про все… Де це бачено! Ще й сам обстежуватися не хоче.
Вперше за довгий час вона засумнівалася в тому, що так вже сильно кохає свого чоловіка. Може, взагалі не варто все це продовжувати.
Через кілька тижнів в гості прийшла свекруха. Судячи з усього, син поділився з нею своїми переживаннями.
– Ну що, годинничок вже цокає? – знущально запитала Інна.
— Ви про що? — напружилася Мар’яна.
— Ти знаєш про що! Всього рік тобі залишилося насолоджуватися життям з моїм Дмитриком! А далі все, назад у вільне життя. Хоча, як на мене, так і рік чекати не потрібно. Ти все одно ні на що не здатна!
Це стало останньою краплею. Мар’яна не збиралася таке вислуховувати ще й від свекрухи. Ким вона себе уявила?
Захотілося прямо в той день зібрати речі і піти, але трохи заспокоївшись, Мар’яна вирішила, що поспішати нікуди.
Вона зателефонувала людям, які знімали її однокімнатну квартирку, попросила їх протягом місяця знайти собі нове житло. Якщо раніше, то краще.
У той момент вона навіть зраділа, що все-таки не продала свою квартиру, хоча чоловік і вмовляв іноді.
Мовляв, навіщо вона потрібна, якщо ми тепер разом? А ні, мабуть, ще знадобиться.
Чоловікові про це вона нічого не сказала. Просто жила далі. Начебто все, як завжди, за винятком одного АЛЕ, вони з чоловіком перестали спати в одному ліжку.
Вона ображалася і йшла спати у вітальню, а його це ніби й не хвилювало. Вони взагалі майже перестали розмовляти один з одним.
Він ніби чекав, що вона перша підійде і вибачиться, а Мар’яна і не збиралася цього робити. Він зачепив її за живе.
Зрвсім скоро подзвонили мешканці і сказали, що можна забирати ключі. Вона поїхала до них. Квартиру, звичайно, трохи зіпсували за п’ять років, але це й не дивно.
Там молода пара жила з дитиною. Ще й кота завели, правда, з її дозволу.
Хотілося б освіжити ремонт, але часу на це не було. Мар’яна тепло попрощалася з Валею і Сашею, своїми квартирантами, забрала ключі і поїхала додому.
Їй навіть пояснювати нічого не хотілося чоловікові. Вона вже прийняла рішення.
Якщо для чоловіка вся цінність в ній полягає тільки в її можливості мати дітей, то і продовжувати їм нічого. Краще вже одній жити, ніж з такими умовами і ультиматумами.
Коли Дмитро повернувся додому, Мар’яна вже майже всі свої речі зібрала.
— Що ти робиш? — здивувався він.
— Йду від тебе!
— Ти серйозно?
— А чого тягнути? За рік я все одно народити не зможу, якщо за п’ять років не змогла! Краще вже відразу…
— Мар’яно, я думав, тебе це навпаки мотивує!
— Ні, Дмитре, так людей не мотивують, а принижують! У тебе вийшло!
— Але я не хочу розлучатися!
— Треба було про це подумати, коли кидався такими заявами, а потім ще й матері розповів! Питання закрите!
Дружина зачепила його за живе.
Прикро було таке чути, але наполягати на своєму він не став.
Хоче піти? Вдалої дороги! Ділити їм нічого, розлучать легко!
Того ж вечора Мар’яна переїхала, а трохи пізніше забрала речі, що залишилися, причому багато всього вивезла.
Вона не була тягарем всі ці роки, як вважала її свекруха, багато купувала в квартиру. І дрібниці, посуд там, постільну білизну, рушники, так і більші покупки — пральну машину, телевізор, меблі.
Все забрала. Вирішила нічого чоловікові не залишати, а він і не наполягав. Правда, в душі вважав її дріб’язковою, якщо навіть улюблені тарілки витягла з шафи.
Найбільше йому шкода стало тостер. Любив він тости вранці з маслом. Та нічого, сам собі купить, не проблема.
І ось Мар’яна вже жила у своїй старенькій квартирі близько двох місяців, коли одного разу хтось подзвонив у її двері.
Вона пішла відкривати, хоча й не уявляла, хто міг прийти.
Час ще не пізній. Відкривати нестрашно. Та й район спокійний.
На порозі стояв чоловік років сорока.
— Добрий вечір, ви Мар’яна? — запитав чоловік.
— Добрий вечір, а ви хто?
— Мене Петром звуть. Я брат Олександра. Він недавно з цієї квартири виїхав…
— І? — здивувалася вона.
— Можна я увійду? Не хотілося б, щоб сусіди підслуховували. Я вас не ображу, не бійтеся!
– Я й не боюся! – відповіла вона, але впустила незваного гостя швидше з цікавості.
– Я розумію, це прозвучить трохи дивно, але я дещо приховав у цій квартирі. Не думав, що брат так рано звідси виїде…
– Сподіваюся, це не щось заборонене? – злегка здивувалася Мар’яна.
— Ні, це гроші. Я тоді з дружиною розлучався. Вона з усіх рахунків мої гроші злизала після розлучення, але якусь суму я встиг зняти і приховати.
Розумію, це мене не прикрашає, але там важкий випадок був. Загалом, з вашого дозволу я б хотів забрати свої гроші!
Мене просто в місті не було. Я не знав, що вони з’їхали. Тільки вчора повернувся.
— Дивно, я ніде їх не знаходила…
— Їх так просто і не знайти! — посміхнувся він.
— А ви в банку гроші не пробували зберігати?
— Так, ідея хороша, але не завжди працює. Це був вимушений захід. Так ви не проти?
— Ні, звичайно! Але з вас тортик, якщо знайдете те, що сховали! — посміхнулася вона.
— Взагалі не питання! — відповів він і пішов у кімнату.
Відсунувши комод, він зняв одну дошку, а потім підліз рукою під самий низ і дістав пакет з грошима, приклеєний скотчем. Мабуть, навіть його брат не знав, що там щось зберігалося.
Мар’яна не знала, скільки там грошей. Тільки бачила, що це євро. Та й яка їй різниця. Хоча цікаво, адже вона навіть не підозрювала, що живе на маленькому скарбі!
— Ви якийсь торт любите? — запитав він, поклавши гроші в кишеню.
— Шоколадний!
— О, наша людина! — він тільки зрадів. — Я тоді в магазин?
— Добре, я поки чайник поставлю!
Петро пішов до магазину, а повернувся через п’ятнадцять хвилин. Він думав віддати торт і піти, але Мар’яна наполягла, щоб він склав їй компанію.
Якщо вже грішити солодким перед сном, то не в гордій самотності.
Довго вмовляти не довелося. Петро пройшов на кухню і сів на диванчик.
Він часто раніше тут сидів, але тоді в квартирі ще жив його брат. Трохи незвично.
— А можна поцікавитися? Чому ви вирішили повернутися сюди?
— Все просто. З чоловіком розлучилася! — відповіла вона з легким смутком.
— Зрадив?
— Ні, не зійшлися характерами. Вимагав від мене неможливого!
— Навіть цікаво, чого ж…
Вони сиділи і базікали за чаєм близько години. Мар’яна чомусь розповіла йому про претензії чоловіка, а він розповів про своє болісне розлучення.
За один вечір вони дізналися одне про одного так багато.
Йдучи, гість ненароком запитав:
— Може, ще якось чаю вип’ємо?
— Про вхідний квиток ти вже знаєш? Тортик! — посміхнулася вона.
— Ага, шоколадний!
І Петро прийшов знову через тиждень, а потім ще і ще.
Вони подружилися, а потім самі не помітили, як стосунки перейшли на новий рівень.
Через півроку вони вже вирішили з’їхатися, а ще через три місяці Мар’яна зрозуміла, що носить під серцем дитину від Петра.
Вона не сподівалася, що цього разу все буде інакше. Почала усвідомлювати це тільки на сьомому або восьмому місяці, коли строк вже добігав до кінця, а ніяких проблем так і не сталося.
На той час вони вже встигли розписатися. Петро наполягав, хоча їй і не дуже хотілося.
— Ні, наша дитина повинна з’явитися в законному шлюбі! — ніжно сказав він.
Вона погодилася. В принципі все до того і йшло. Незабаром на світ з’явилася здорова дівчинка.
Маля назвали Вікторією, немов вона стала її маленькою перемогою.
Мар’яна і сама не вірила, що доля нарешті посміхнулася їй, а ще не могла позбутися думки, що всі ті невдачі в минулому були пов’язані не з нею, а з її колишнім чоловіком, хоча доказів у неї і не було.
Якось увечері подружжя прогулювалися в парку з коляскою. Вони йшли і базікали про щось, коли Мар’яна раптом побачила колишнього чоловіка.
Він стояв біля колеса огляду з якоюсь панянкою з рудим волоссям.
Дмитро не відразу помітив колишню дружину, а вона сподівалася, що він і зовсім не помітить, але ні.
Він не тільки помітив, але й вирішив підійти.
— Ну, привіт! — недобро сказав він, поглядаючи на коляску.
— І тобі вітаннячко …
— Швидка ти!
— Яка є!
— Як же так?
— Від хорошого чоловіка, мабуть, і дитину мати нестрашно! — тільки й сказала вона. — Знайомся, це мій чоловік Петро!
— Дмитро! — сухо сказав він і простягнув її новому чоловікові руку, але Петро її не потиснув, хоча і розумів, що такі моменти чоловіків особливо дратують.
— Ходімо, кохана! — тільки й сказав він. — А то все морозиво без нас з’їдять.
