— Оля, швидше! — голос Ніни Петрівни в ранковій квартирі пролунав дзвінким відлунням. — Оля, донечко, швидше!
Ольга, жінка 35 років, увійшла до вітальні. Вона ще була одягнена в халат, проте макіяж і зачіска у неї вже були в порядку.
— Ну що, мамо?
— Виклич лікаря терміново! — попросила Ніна Петрівна. — Навіть краще «швидку».
— Ой, мамо, закінчуй цей цирк, — насмішкувато відповіла Ольга. — Це вже навіть не смішно.
— Оля, донечко, мені погано, — стогнала Ніна Петрівна. — Донечко…
— Мамо, досить!
Ольга продовжувала збиратися на роботу, як зазвичай, ретельно підбираючи вбрання. Вона практично не дивилася на матір.
— Оля… — знову жалібно покликала Ніна Петрівна.
— Мамо, ти дуже невчасно знову це затіяла, — голос Ольги став холодним і жорстким. – У мене сьогодні важлива конференція.
Ольга швидко одяглася, перевірила макіяж і попрямувала до виходу.
— Бувай, мамо, буду пізно.
Ольга пішла. Почувся стукіт вхідних дверей. Ніна Петрівна була в розпачі.
— Це кінець, — тихо сказала вона сама собі. — Господи, я ще не хочу до тебе…
Ніна Петрівна відчувала, що слабшає буквально щохвилини. З останніх сил вона потягнулася до телефону, знайшла потрібний номер, натиснула виклик…
— Врятуй мене, врятуй! — встигла промовити жінка.
А потім настала темрява…
…Ніні Петрівні було шістдесят один. Ще два роки тому бадьора і життєрадісна жінка, вона різко змінилася. Так сталося, що за цей період часу Ніна Петрівна поховала одразу трьох своїх подруг-одноліток.
У однієї раптом активізувалася онкологія і спалила жінку за лічені місяці. У другої раптом відмовило серце, третю погубив відірваний тромб.
Дворова лавка, на якій вони свого часу так весело обговорювали сусідів і ділилися останніми новинами, раптом спорожніла.
Ніна Петрівна іноді все ж виходила у двір і сиділа на їхньому «спостережному пункті», як охрестили лавочку місцеві хлопці, і довго дивилася в нікуди, згадуючи їх задушевне спілкування.
Дочка Ольга і син Микита намагалися переконати жінку, що це природний хід життя, і вже нічого не змінити. Мовляв, всі там будемо.
— Всі звичайно, але питання, коли… Маша, он, онуків тільки п’ять років тому дочекалася. Навіть погратися з ними толком не встигла.
Віра так хотіла побачити випускний онуки. А Надька… Так урожай на дачі і не зібрала… А які закрутки робила.
— Мамо, зав’язуй, — говорив Микита. — У кожного свій термін. Такими думками сама себе завчасно в труну заженеш.
Ніна Петрівна перестала ходити на лавки для сеансів туги, але її смуток змінився страхами.
Жінка почала прислухатися до власного організму, намагаючись виявити збої в його роботі.
Згодом жінка підсіла на медичні сайти в Інтернеті, вивчаючи діагнози, властиві її віку. І стала все частіше виявляти у себе симптоми тієї чи іншої хвороби.
З Ніною Петрівною жили розлучені діти — син Микита і дочка Ольга. Так що ні хвороба, ні відхід на самоті жінці не загрожували.
Хоч якісь плюси були. І Ніна Петрівна стала щедро ділитися з дітьми своїми «болячками».
— Оля, щось у мене в спині стріляє!
Скаржилася вона дочці. — Піду від вас, напевно, скоро. Сил моїх немає…
Перелякана Ольга кидала все, відпрошувалася з роботи і мчала з матір’ю до лікарні, де лікарі повідомляли, що жінка, швидше за все, просто невдало повернулася уві сні. І нічого страшного у неї немає.
– Микита, серце прихопило! – дзвонила вона на роботу синові.
Микита мчав додому на всіх парах і викликав «швидку». Але, як з’ясовувалося, мати просто відлежала лівий бік, поки дивилася телевізор на дивані.
Так тривало пів року. Ніна Петрівна увійшла у смак, їй лестила увага дітей і їхнє занепокоєння. І вона почала смикати їх з приводу кожного свого чхання.
Згодом і Ользі, і Микиті це добряче набридло, і вони просто перестали реагувати на скарги жінки.
Ніна Петрівна знову засумувала. Всі її спроби завести розмову про своє здоров’я закінчувалися нічим. І син, і дочка їх різко припиняли.
Але ось сталася знакова подія. Микита одружився вдруге. Тетяна, його дружина, була доброю і душевною жінкою.
Вона теж була розлучена, мала сина від першого шлюбу, Льошу, з яким у Микити склалися цілком теплі стосунки.
Також жінка отримала від колишнього чоловіка квартиру, куди Микита і переїхав.
Ніна Петрівна була рада за сина, але ще більше вона зраділа за себе, дізнавшись, що колись Тетяна закінчила медичний вуз і отримала спеціальність «лікар-терапевт».
Правда, в лікарні вона пропрацювала лише перші два роки після закінчення інституту. Але у Тетяни тяжко захворіла мати, з якою їй довелося возитися три роки.
Після її втрати Тетяна вже не могла сприймати нічого, що було пов’язане з лікарнями. Вона закінчила курси менеджерів і влаштувалася в торгову компанію.
«Але знання так просто не розгубиш», – вирішила Ніна Петрівна і почала навантажувати Тетяну нескінченними темами про своє здоров’я.
Вона дзвонила невістці по кілька разів на день і детально переказувала їй свої симптоми, виявлені буквально сьогодні вранці.
Ніна Петрівна, що називається, нарешті, знайшла вільний час. Тетяна переконувала свекруху, що нічого страшного у неї немає.
Але Ніна Петрівна наполягала, щоб Таня прийшла і ретельно її оглянула та прослухала.
Бідна жінка знову була змушена придбати фонендоскоп і тонометр, до яких воліла б не повертатися ще довгі роки.
Але, згадуючи колись вимовлену клятву Гіппократа, стиснувши зуби, Тетяна вимушено обстежила свекруху на предмет виявлених нею тих чи інших болячок.
Кожен раз Тетяна поверталася додому після таких сеансів збуджена і засмучена. Гіркі спогади охоплювали її з новою силою.
Микита довго не міг зрозуміти такої поведінки своєї дружини, а Тетяна мовчала.
Якось раз в гості до свекрухи їй довелося взяти із собою сина. Саме від нього Микита і дізнався причини змін настрою своєї дружини.
Чоловік рвав та метав від злості. Він з’явився до матері і в жорсткій формі висловив їй все, що думає про її вічні «вмирання».
Розмова вийшла настільки суворою і жорсткою, що обурилася навіть Ольга, яка була вкрай втомлена від вічних скарг матері. Правда, в результаті Ольга виставила винною Тетяну.
— Колишніх лікарів не буває! — кричала Ольга на захист матері. — Ну добре, ми з тобою в медицині ні в зуб ногою. Але твоя дружина могла б і людяність проявити!
— У Тетяни й інших турбот вистачає, — відповідав Микита. — Просто зізнайся, що хочеш на Тетяну перевести всі стрілки, щоб тебе мати не чіпала!
У підсумку, всі між собою посварилися, і Микита пішов.
– Нічого, мамо, ну їх! – втішала жінку Ольга. – Ти завжди можеш зі мною поділитися.
Випаливши по необачності подібне, Ольга знову сто разів пошкодувала. Ніна Петрівна взялася «йти у засвіти» з новими силами.
Ольга була готова втекти з дому. Вона все частіше намагалася залишатися ночувати у подруг, але Ніна Петрівна діставала її і там.
— Ось не стане мене все-таки, самі себе потім будете гризти, невдячні! — кричала вона в трубку.
У підсумку, Ольга просто внесла номер матері в чорний список. Їй вистачало її скарг і вдома, щоб ще на роботі і в гостях вислуховувати. Зрештою, Ольга сама зателефонувала Микиті.
— Слухай, братику, вибач мене! — сказала вона. – Це вже клініка. Причому, в іншому плані. Розумію і тебе, і Тетяну.
– Нарешті! – відповів Микита. – А то готова була всіх собак на неї спустити.
– Слухай, що робити, навіть не знаю, – поскаржилася сестра.
— Ігнорувати, як каже Льошка, — пояснив Микита. — Просто пропускай її скарги повз вуха. Ми просто велися, ось мама і увійшла в смак.
Їй просто уваги захотілося, а якою ціною для нас — її це не хвилює. Перестань реагувати, і мама швидко одужає і знайде собі вже іншу розвагу.
— Гаразд, я зрозуміла.
І Ольга почала слідувати пораді брата
Причому, ігнором вона не обмежилася. Всі скарги на здоров’я з боку Ніни Петрівни тепер супроводжувалися їдкими коментарями з боку дочки.
Цілком логічно, що винною в такій ситуації Ніна Петрівна виставила саме Тетяну, переконана, що саме вона налаштувала дітей проти матері.
— Лікарка називається! — скаржилася вона по телефону іншим родичам на нову невістку. — Ось такі нині лікарі.
І поливала Тетяну від щирого серця. Ольга потай від Микити навіть підігравала матері в цьому плані, потай радіючи, що від неї, нарешті, відв’язалася. І при цьому не вона — головна лиходійка сім’ї.
Але сталося диво! Ніна Петрівна поступово перестала виявляти у себе страшні симптоми. У всякому разі, кількість скарг з її боку помітно скоротилася. Ольга тріумфувала.
На її велику радість, Ніна Петрівна десь прочитала про ефективну профілактику захворювань, заспокоїлася і захопилася йогою.
Так тривало пів року до того самого ранку, коли скарги матері знову пролунали…
…Ольга зі спокійною душею пішла на роботу, по дорозі обмірковуючи, чи варто повторити колишню тактику ігнорування, щоб захиститися від материнських скарг, або обрати щось новеньке.
Ближче до обіду Ользі зателефонували з лікарні і повідомили, що Ніну Петрівну госпіталізували.
Спочатку жінка не повірила, вирішивши, що це черговий розіграш з боку Ніни Петрівни.
Для вірності вона зателефонувала братові, від якого дізналася, що все відбувається насправді. Микита вже сам мчав до лікарні.
У коридорі лікувального закладу Ольгу зустріли брат і Тетяна. Вона повідомила, що у Ніни Петрівни стався гіпертонічний криз. Але небезпека вже минула, і лікарі надають жінці допомогу.
— А хто її знайшов? — запитала Ольга.
— Я, — відповіла Тетяна.
Ольга з подивом подивилася на дружину брата.
— Я по голосу зрозуміла, що цього разу все серйозно, — пояснила Тетяна.
Через кілька днів Ніну Петрівну виписали. З лікарні її зустрічали діти і невістка.
Ніна Петрівна виглядала наляканою і притихлою. Майже всю дорогу додому вона мовчала і заговорила тільки, коли переступила поріг.
— Вибачте мене… діти, — тихо промовила Ніна Петрівна. — І ти, Тетянко, вибач…
Ольга і Микита повернулися на роботу, а Тетяна залишилася. Вона пояснила свекрусі, яких правил їй варто дотримуватися спочатку, якої дієти дотримуватися.
Тетяна сходила в аптеку, купила необхідні препарати, розписавши режим їх прийому.
Стежити за цим мала Ольга. Цього разу жінка навіть не сперечалася і була готова піклуватися про матір.
Микита теж сказав, що буде заїжджати щодня. А сама Ніна Петрівна ще довго перетравлювала те, що сталося.
