— Звернулася по допомогу, просить знайти їй підробіток. Чесно кажучи, я навіть і не знаю, як Люда викроїть час для чергової підробітки, вона вже, як мені здається, і не спить.
Дві хороші приятельки розмовляють про спільну знайому Людмилу.
Одній з них вона подруга вже багато років, інша просто живе з Людмилою по сусідству, тож обидві в курсі її справ та проблем. Більш ніж.
А жінки, вони завжди люблять обговорити когось третього, чи не так?
— Не підкажеш, де зараз можна знайти тимчасову роботу, щоб було недалеко від дому та вечорами? — звернулася до мене сусідка. — Може, щось чула? Я б і прибиральницею пішла після роботи.
— Я і здивована, і ні, — відповідає друга жінка. — Звісно, я знала, що Люда сама виховувала дочку, чоловік колишній покинув їх давним-давно, від сплати аліментів ухилявся, довелося їй дуже непросто.
Добре хоч, що житло було. Я просто зараз зрозуміти не можу: якого біса Люда все це терпить?
Людмила майже все життя багато в чому собі відмовляла, але дала єдиній дочці хорошу освіту.
Наталка, дочка жінки, маму радувала: непогано вчилася в школі, потім змогла вступити на бюджетне відділення університету.
— Вона як працювала на одному місці, на офіційній роботі, так і продовжує, — розповідає подруга Людмили.
— Зарплата невелика, зате стабільна. Але я вже в ті роки просто дивувалася тому, якою втомленою та виснаженою вона виглядає.
— Наталка ж вчиться, — відповідала Людмила. — Ой, я зараз кручуся, як можу. Знайшла ще підробіток, тепер на вихідних ходжу в кілька квартир прибирати.
Робота нескладна, але я, звісно, втомилася. Нічого, ось донька відучиться, на роботу піде, і мені легше стане.
— Все, побігла, у мене ще в магазині на першому поверсі робота. Як ким? Ну, прибиральницею ж, звісно.
— Я бачила її тоді, — згадує та, яка сусідка. — Не моя справа, але так і кортіло запитати: а чому в магазині теж Люда підлогу миє? Якщо це для доньки, то чи не логічніше дочці це робити?
— Я так вважаю, що Люда просто у своєму прагненні підняти дочку, поставити її на ноги без будь-якої підтримки, просто розпестила діву. Та приймала все як належне — ось результат.
— Та вже, результат плачевний, — погоджується подруга обговорюваної.
– Наталка, здається, навіть не думає на роботу влаштовуватися. Як Люда каже, вона ще не визначилася. Майже три роки тому інститут закінчила і визначитися не може?
— На мій характер, я б їй давно копняка дала чарівного. Але Люда, на жаль, не я. А тепер ця Наталя ще й взялася матері комплекс провини прищеплювати, уявляєш?
— Це як?
— А ось так: Люда днями ридала у мене, виговоритися треба було. Почала вона дочці щось про роботу говорити, про те, що скоро 25 вже, з особистим життям треба якось визначатися, а та відповіла, що в її проблемах мати винна.
Обвинувачення доньки: “Я виросла без батька”.
— А просто я виросла без батька, мамо, — дорікнула Наталя матері, коли та почала говорити з нею про працевлаштування. — Якби у мене була повна сім’я, то, дивись, я б інакше своє життя побудувала.
— Я і не дуже хотіла вступати на цю спеціальність, просто ти тоді сказала, що там я гарантовано вступлю на бюджет. А я ж знала, що платити за мене нікому. Підсумок?
За дипломом я роботу шукати навіть не хочу. Ненавиджу подібну роботу.
Ким хочу? Туди поки не можу піти. А був би батько, я б мала можливість і вибирати, і підстрахувати мене було б кому, в сенсі платного навчання, але там, де мені хотілося.
А ти, мамо, за сім’ю колись боротися не стала. І потім нічого не зробила, щоб у мене з батьком нормальні стосунки склалися.
Як сказала Наталя, у неї маса прикладів, коли після розлучення батьки допомагають дітям, нормальні стосунки з ними вибудовують.
Але там матері намагаються, щоб батьки у дітей були, а Людмила не намагалася, розлучилася, не зуміла зберегти конструктивні стосунки з колишнім чоловіком, до участі в житті Наталі його не залучала.
Ось тепер у Наталі немає батька, немає підтримки, а мати… мати напоролася на те, за що боролася: звалила все на себе, хто винен?
На думку дочки, навіть у особистих невдачах винна теж (розповідь спеціально для сайту – цей день) мама: у Наталії немає перед очима успішної моделі сімейних стосунків, їй з молодими людьми складно.
— Ось так, — обурено хитає головою подруга Людмили. — Мені б таке діти сказали… полетіли б з дому з сумками. А Люда всерйоз вважає, що в чомусь вона, напевно, винна: не змогла, не зберегла, не встановила.
— Її колишній з іншою бабою сплутався, про дочку забув, а вона винна?
На пораду подруги відправити дочку на «вільні хліби» – тоді відразу ж визначиться, ким бути і де працювати — Людмила відповідає, що був би син, тоді — може бути, а з дівчинкою вона так вчинити не може.
— Вижену, буде по друзях і подругах ночувати, — відповідає сумно Людмила. — Зв’яжеться з кимось зовсім уже невідповідним і що?
Повторить мою долю самотньої матері, яка і за маму, і за тата? Або просто собі життя зламає, або влипне в нехорошу компанію.
Наталя сидить удома, копається у своєму телефоні, спить до обіду, їсть, дивиться якісь тупі серіали.
А Людмила бігає по роботах.
Нещодавно пораділа за дочку: та захотіла якісь курси онлайн пройти, потім їй там обіцяли допомогу з працевлаштуванням.
Щоправда, на курси потрібні гроші, ось і шукає мати ще одну підробіток.
— Я їй прямо сказала, — говорить подруга Людмили. — Або курси ці — суцільний лохотрон, або Наталя їх закінчить і продовжить вести те ж життя, яке і вела.
— А чим погано? Мати вічно винна, гробить себе, носиться по роботах, але годує, оплачує інтернет, не жене з дому.
— Та скажи ти їй, нарешті, що просто втомилася, що якщо вона не змінить свого ставлення до тебе і до життя взагалі, то… то нехай іде шукати свого татуся і стосунки з ним налагоджувати, а що?
— Доросла вже, так, якщо навіть припустити, що ти колись чогось не змогла вибудувати, то твоя Наталка психологічно підкована, повнолітня вже, нехай вибудовує з ним стосунки, може, він її до пенсії погодиться годувати, — досить різко порадила Людмилі подруга.
– Ти просто себе заженеш і дошкою накриєшся. Подумай, що з твоєю обожнюваною Наталкою стане тоді?
— Ну як я таке їй скажу, це і так її травма і біль, — зітхає Людмила. — Так, Наталочка різка, але, може, я і справді в чомусь винна?
Не вміла вибирати чоловіків, наприклад? Вийшла заміж за того, хто зовсім не підходив для сімейного життя.
Що ви думаєте про ситуацію Софії?
Чи справді на матері лежить вина за стосунки між колишнім чоловіком та донькою?
І як, на вашу думку, варто діяти з дорослою дочкою, яка нічого не робить, а лише звинувачує матір?
